Помогите разобраться с украинским языком

Так, в Угорщині багато міст закінчуються словом варош. То місто чи град. Точно не скажу

 

Нині просто "місто". В звичайному значенні.
нп. kisváros - містечко ( kis, kicsi = малий)

Град, це радше vár - нп. Budai vár (Іхні Hradčany )

 

А у данській мові схоже слово позначає супермаркет

 

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які переважно не є фахівцями в питаннях мови. Проте виявляють напрочуд велику активність. Одні “специ” виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорський вплив, хоча здебільшого не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою...

Наприклад, установлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджикська, гінді, англійська тощо. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та інші з українською чи, скажімо, іспанською ніяк не пов’язані.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів прадавньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день – day, ніч – night, сонце – sun, матір – mother, син – son, око – eye, дерево – tree, вода – water, два – two, могти – might, сварити – swear, веліти – will. Тож українська, як і решта індоєвропейській мов, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами – грецькою, ісландською, давньоперською, вірменською тощо, не кажучи вже про близькі слов’янські – російську, словацьку, польську...

...Власне, розпад праслов’янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально “відірвалися” від решти племен південні (балканські) слов’яни. Цим пояснюється те, що в їхніх говірках закон відкритого складу протримався найдовше – аж до ІХ–ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних та західних слов’ян, на відміну від балканських, у середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Занепад закону відкритого складу дав старт розвиткові нових європейських мов, чимало з, яких не дожили до нашого часу.
Носії праукраїнської мови становили собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло власним наріччям. Поляни розмовляли по-полянськи, деревляни – по-деревлянськи, сіверяни – по-сіверянськи, уличі й тиверці – по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя мали однакові наслідки занепаду відкритого складу, тобто характеризувалися спільними рисами, які й зараз відрізняють українську мову від інших слов’янських мов...

... Літературною мовою Києва була “староболгарська” (церковнослов’янська) мова, яка прийшла до нас із Балкан. Це мова, на яку в ІХ столітті Кирило й Мефодій переклали Біблію. Вона була незрозуміла східним слов’янам, оскільки зберегла давній закон відкритого складу. Зокрема, у ній звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами “ъ” та “ь”. Проте в Києві ту мову поступово українізували: короткі звуки не читалися, а деякі голосні було замінено на свої – українські. Зокрема, носові голосні, які досі збереглися, скажімо в польській, вимовлялися як звичайні, “староболгарські” дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило й Мефодій дуже б здивувалися, почувши “свою” мову в київській церкві...

... Часто літературна мова є чужою, запозиченою, а подекуди й незрозумілою для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучна – українізована “староболгарська” мова, якою написано більшість літературних пам’яток, зокрема “Ізборники Святослава”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повість врем’яних літ”, твори Івана Вишенського, Григорія Сковороди тощо. Літературна мова не була застиглою: вона постійно розвивалася, змінювалася протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика її спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежав від освіченості та “вільнодумства” авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в письмо). Ця київська літературна мова, створена на основі “староболгарської”, зіграла величезну роль у формуванні російської мови.

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок – спадкоємниць наріччя літописних полян (та, очевидно, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) – у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ’яненку, а також Тарасові Шевченку.

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли різними українськими говірками, послуговуючись на письмі українізованою “староболгарською”...

Чи зрозуміли б сучасні українці мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Як на “сучасне” вухо, то звучала б вона наче своєрідне українське наріччя. Щось подібне до того, що ми чуємо в електричках, на базарах та будівельних майданчиках столиці...

Чимало слів прийшло до нас від племен, що сусідували з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали тощо, – готів, греків, тюрків, угрів, римлян та ін. (корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українській є також запозичення зі “староболгарської” (наприклад, область, благо, предок), польської (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов’янських. Проте жодна з цих мов не вплинула ні на граматику, ні на фонетику (звуковий стрій) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, котрі мають дуже далеке уявлення як про польську, так і про українську мови, про спільне походження всіх слов’янських мов.

Українська постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.

http://www.patent.net.ua/intellectus/facts/1991/ua.html

---------- Додано в 13:19 ---------- Попередній допис був написаний в 12:57 ----------

Звідки взялася російська мова?

Якби не християнство, то російська мова була б невпізнанно іншою... Кирило й Мефодій не зрозуміли б богослужіння в сучасній православній церкві, яке ведеться нібито їхньою мовою... Чи слов’янською є російська мова?..

Від нефахівців сьогодні можна почути різні “гіпотези” з мовної проблематики. Одні вважають, що російська мова в Україні “поселилася” ледве не раніше від української. Інші взагалі стверджують, що російська – це не слов’янська, а угро-фінська мова...

Про спорідненість російської та української мов сказано й написано багато. Справді, ці мови вельми близькі одна до одної – лексично, фонетично, граматично. Проте мало хто звертає увагу (хіба що фахівці-мовознавці) саме на те, що їх роз`єднує, тобто на принципові відмінності, які дають можливість стверджувати, що російська та українська – таки різні мови, а не говірки однієї мови.
Щоб зрозуміти ці відмінності, достатньо проаналізувати будь-який російський текст (бажано з газети, журналу чи художньої книжки), виділивши в ньому слова, що не є характерні для української. Для цього, звичайно ж, бажано володіти обома мовами.

Наведемо дещо тенденційно підібраний (для наочності) уривок з російської газети:

«Во время работы общего собрания председательствующий дважды просил слова, но представители оппозиции прерывали его возгласами с мест. Охладить разбушевавшиеся страсти удалось лишь руководителю оргкомитета, который занимался согласованием позиций еще на стадии подготовки форума».

Виділені слова або відсутні в українській мові (общий – загальний, председатель – голова, возглас – викрик), або фонетично відрізняються від українських аналогів (работа – робота, прерывать – переривати, охлаждать – охолоджувати). Що ж це за слова? Як вони з`явилися в російській мові або зникли в українській (якщо серйозно сприймати гіпотезу східнослов`янської єдності)?

...Ще академік Олександр Шахматов на початку минулого століття підкреслював, що російська мова з'явилася внаслідок взаємодії церковнослов'янської мови зі східнослов'янською в Києві. Тобто, якщо називати речі своїми іменами, російська бере свій початок в українізованій слов'янській – книжній мові Х – XII століть. І зобов'язана саме православній церкві, разом з якою церковнослов'янська мова прийшла в Русь.

...«Тріумфальна хода» церковнослов'янської мови, мабуть, пояснюється тим, що експансія на північ супроводжувалася посиленою місіонерською діяльністю священнослужителів і знаті. Завойовники не просто йшли знімати дань із нових підданих, а несли також віру, нерозривно пов'язану з її мовою.

Як свідчать історичні джерела, завойовники-місіонери часто стикалися з опором завойованих народів, серед яких, окрім слов'янських, було чимало угро-фінських племен. Проте з часом нова віра справила на тих, хто її прийняв, такий вплив, що разом з нею вони прийняли і її мову. Початок формування російського етносу й мови припадає на ХII – XV століття, коли на основі східнослов'янських говірок та церковнослов’янської лексики починає формуватися російська мова. На перших порах запровадження християнства й, відповідно, мови (як бачимо, ці процеси нероздільні) проходило не завжди гладко: насильно викорінювалися старі обряди, предмети культу, можливо, письмена, пов'язані з поклонінням язичницьким богам. Сучасна російська зберегла сліди живої двомовності, коли на завойованих територіях співіснували одночасно східнослов`янська мова дохристиянського періоду і нова, масово нав`язувана священнослужителями та освіченою знаттю. Збереглося безліч паралельних форм: холод – прохлада, сторона – страна, сидячий – сидящий, волость – власть, ровный – равный, перегородить – преграждать, один – единый, выпытать – испытать тощо.

Змінилося декілька поколінь, поки християнська віра, як і церковнослов'янська лексика, міцно увійшли в життя народу, що формувався.

Таким чином, стає зрозумілим, чому російська мова прийняла слов’янізми, а українська – ні...

http://patent.net.ua/intellectus/inteligibilisation/1976/ua.html


Для Вадима Харківського старався, аж позеленів, Микола Донецький
Та, думаю, що форумній спільноті теж цікаво буде таке прочитати

 

Советская комедия – это конечно серьезный аргумент. Одно непонятно: что Вы хотели этим сказать? Что слово "шлях" имеет корни в Московии?

Во-первых, хочу признаться. что упустил еще один интереснейший источник:

Гамкрелидзе Т.В.,Иванов Вяч.Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы.в 2-х т. Тбилиси 1984. Второй том вообще можно читать отдельно как словарь реконструированных "индоевропейских" слов. (Не могу удержаться, чтобы не закавычивать слово "индоевропейский"...).

Во вторых, спасибо за поправку. Действительно, древне-русское слово "сеυклъ" заимствовано в древние времена из греческой, т.к. свёклу использовали в пищу с незапамятных времён. Еще в 1-2-м тыс. до н. э. родина культурной свеклы — страны Средиземноморья: для листовой — о-ва Кипр, Крит, Сицилия (2-е тысячелетие до н. э.), для корнеплодной — Греция и Византия (начало нашей эры), откуда она распространилась на восток, а несколько позднее — в Западную Европу. Подробнее можно посмотреть здесь: http://www.stgetman.narod.ru/svekla.html и здесь: http://www.ecosystema.ru/07referats/cultrast/031.htm. Поэтому, естественно, что с новым, неизвестным нашим предкам растением, было заимствовано и его название. Из первоисточника, так сказать.

В чем позитив вытеснения древнерусского слова "сеυклъ" (заимствованного непосредственно у зачинателей возделывания свеклы – греков) польским словом с итало-латинскими корнями "буряк" я так и не понял. Для славянской культуры – это потеря, для латинской – приобретение. Так что смотря с какой стороны подходить... Вы с какой культурой себя идентифицируете?

Продолжу разбор происхождения слов:

Альтанка (альтана) – заимствовано через польский язык из немецкого altan (нем.) – балкон, происходит от итал. altana – терраса на крыше, которое в свою очередь восходит к лат. altus – высокий (Этимол слов укр мов).
При этом имеем ст.-слав. бесѣда от праславянских корней. *bez-+ *sěda "сидение снаружи" со стар. знач. bez- "снаружи"; ср. др.-инд. bahíṣ "снаружи", bahirdvāram "место перед дверью". (Фасмер) (сравни: рус. "беседка").

Аматор – заимствовано через польскую из латинской (лат. amator – любитель происходит от amare – любить). (Этимол слов укр мов).
При этом имеем ст.-слав. "любити" от прилаг праслав. *l᾽ubъ, ст.-слав. любъ, на основе индоевроп. корня *leubh-. (Фасмер) (Сравни: рус. "любитель").

Амбасада очевидно заимствовано через польский (ambasada) из итальянского (ambasciata), которое в свою очередь восходит к латинским: ambaxiare, ambactiare (относится, объявлять) (Источник: http://www.20kweb.com/etymology_dictionary_A/origin_of_the_word_ambassador.htm); хотя уже в поздней латыни посольство обозначается другим словом – legationem (от legatus – посол). Сходные корни кроме польского и итальянского: во французском, английском, датском, португальском, литовском, румынском языках.
При этом имеем др.-русск., цслав. посълъ от др.-русск. сълати, сълю, ст.-слав. сълати, сълѭ и далее к праслав. *sъlati
(Сравни: рус. "посольство" от "посол", "слать"/"послать") (Фасмер).

Аркуш – заимствовано через польскую (польск arkuzs – любая распростерстая масса) из латинской. (лат. arcus – дуга, лук, арка – возможно от вида бумаги, которая сушится или под влиянием немецкого языка, где "лук" и "лист бумаги" обозначаются одним словом – bogen) (Этимол слов укр мов).
При этом имеем ст.-слав. листъ, праслав. *listъ. Употребляется в значении "тонкая пластинка" (либо "лист растения", либо "лист бумаги" , либо "лист металла" (железа, золота и т.п.) (Сравни: рус. "лист") (Фасмер, Этимол слов укр мов).

В украинском языке слово "лист" пока (?) остается в значении "лист растения" или "письмо". Непонятно чем обосновано заимствование слова "аркуш" в значении "тонкая пластинка" если в украинском языке (еще?) присутствует старославянский корень "лист"?

Варта – из нем. возм. через польск. н.в.н. warte – сторожевая башня + д.в.н. warta – "подглядывание, место для подслушивания" (Этимол слов укр мов).
При этом имеем др.-русск. сторожь, ст.-слав. стражь от праслав. *storžь (Сравни: рус.: "стража" от старослав. "стража" и далее от исконно русск. "сторожа",. Соответственно производные "сторож" (др.-русс."сторожъ", старослав. "стражъ"), "стерегу"). Или рус. "охрана"/укр. "охорона" от др.русск "хоронити" и далее от старослав. "хранити" к праславянскому *chorniti) (Черных, Фасмер)

Бурштин – из немецкого через польский, н.н."borsten" и совр. нем. "bernstein"(Этимол слов укр мов).
При этом имеем: др.-русск. ентарь (чеш. jantar, сербохорв. jantar, словен. jantar заимств. из русск.), возм. заимствовано от лит. gintaras – то же, лтш. dzitars, dzintars.(Черных. Фасмер) (Сравни: рус."янтарь"). Естественно, заимствование слова вместе с новым неизвестным доселе предметом в древние времена ("ентарь").(Так же как и слово "свекла" от греков.) Однако, Вы продолжаете считать прогрессивным вытеснение этого старого слова немецко-польским заимствованием?

По мере накопления материала буду выкладывать еще. М.б. сегодня к вечеру или завтра...

Давайте работать с фактами, а не готовыми выводами...

---------- Додано в 13:46 ---------- Попередній допис був написаний в 13:36 ----------

Много букв, мало фактов. Готовые выводы-утверждения подменяют серьезный анализ.

 

Я вам дал научные изыски, а не ваш пустопородний аматорский треп. Вы мне, лично, с ним просто надоели. Ну, какой из вас по этой части аналитик? Мой ребенок с отличием защитила диссертацию в КДУ им. Т.Г.Шевченка по средневековой (первая половина 19-го века) украинской филологии. Если бы я краем глаза не наблюдал за ее очень долгой подготовкой, я бы до сих пор понятия не имел о том, что это сложнейшая, приобъемнейшая и огромная по объему материала наука. Там черт ногу сломит... а Вы тут в форуме надумали и начать и все свои заумные точки поставить...

А все ваши истинные потуги, для меня лично, белыми нитками шиты, жаль другие здесь этого не видят

Зато мне с моего донецкого террикона все видно... будьте спок.

 

я себе тоже отожествляю з східнослов"янською культурою. Через це говорю на суржику і рос. мові.

 

Видять, видять

 

Єдине, щохоче довести пан Вадим, це популярну нині серед деякої частини російськомовного населення теорію про штучність української мови, яку цілеспрямовано змінили для того, щоб відірвати "малоросію" від "істинної" Росії. Тому особисто я виходжу з цієї гілки.Як казуть українці, АДЬЮ.

 

Я вибачаюсь, коллєктів, у моєї доньки, Богдани, дисертація по середньовічній, першій половині 16-го століття, дисертація, а не, природньо, 19-го...

 

Жаль... Я думал обойтись без лозунгов... Хотелось поговорить исключительно на языке фактов...

 

- ну тогда тем более Вы спец!

---------- Додано в 17:11 ---------- Попередній допис був написаний в 17:06 ----------

хотелось - говорите!

Кстати, по правилам украинского языка какой корень в слове "сонце"? В русском "л" не произносится, но в производных - "солнечный" не позволяет усомниться ни в корне, ни в происхождении. Причем, нет вопросов, куда в украинском делась буква "л", это понятно. Но какой корень дети указывают при разборе слова?

 

Дуже добре, дякую.

---------- Додано в 16:19 ---------- Попередній допис був написаний в 16:12 ----------

Я не є спєц в україністиці. То моя доня в цьому досягла чималого. Я просто є скромний спєц в проізводстві українок Донбасу

 

Слово "сонце"(укр.)/"солнце"(рус.) имеет др.-русские (сълньце), ст.-славянские (слъньце) и, далее, праслав. корни *sъlnьсе – уменьш. образование от *sъlnь. Во всех первоисточниках явственно читается буква "л".

Однако, украинское слово "сонце" в любом случае имеет старославянские корни.

 

- само собой (хотя, в Вашу копилку можно положить немецкий вариант - без "л" )

 

а ще французький без "н"

 

От таке мені подобається,- на кондовому українському форумі два москаля розбираються з нашою мовою. Як мило, однак. Я просто млєю від щастя.

 

- без "н" полно, но неизменяемая частица "солн" содержит "сол" (т.е. "н" - это особенность славянская, но когда она ПОСЛЕ "л", а не вместо), к тому же в старых текстах есть "посолонь" (по ходу солнца) и т.д.

---------- Додано в 17:52 ---------- Попередній допис був написаний в 17:49 ----------

-

Не, Вы ещё хамите, копипастите и про доньку рассказываете.

 

Думаю, что это обычная редукция: в устной речи буква пропала, а потом слово было записано со слов, с говора... Но корни все-таки славянские.

Давно заметил, что наиболее брутально бьются за украинский язык т.н. "русскоязычные украинцы". В жизни они думают по-русски, общаются на русском языке, а вот на форумах занимают особо агрессивную позицию (по форме выражения мыслей). Не сравнить с украинцами, использующими украинский язык постоянно в повседневной жизни...

Однако, примеры действительно интересные и их стоит разобрать. Хоть русское слово "брак" – немножко оффтоп для данной ветки, но форумчанин спрашивает... Было бы неправильно оставить его вопрос без внимания (тем более, что самому интересно найти ответ).

С украинским словом "шлюб" все более менее ясно: это производное от польского слова ślub (Фасмер) Кто не согласен – предлагайте свою версию. Возможная версия самостоятельного образования слова "шлюб" в украинском языке как производного от возможного "слюбитися" вызывает ряд вопросов: во-первых, почему и как буква "с" стала шипящей "ш" и, во вторых, почему произошло сокращение слова до практически идентичного польскому ślub? Поэтому очевидно, что версия заимствования из польского языка является верной. (Хотя, нужно отметить, что корни у польского слова в этом случае не немецкие и не латинские, а самые, что ни на есть славянские: ст.-слав. любити от праслав. *l᾽ubъ).

Слово "брак" в русском языке имеет два значения.
Во первых. “брак“ как супружество заимствовано из старославянского языка ("бракъ"), в котором оно означало “женитьба“ (стар. также "празднество") и образовано с помощью суффикса -к (как, например, слово “знак”) от глагола “брати” (от праслав. *bьrati) - “брать”. Связь слова “брак“ с этим глаголом подтверждается выражением “брать замуж“ диалектное “браться“ - “жениться“, украинское “побралися“ - “поженились“. Глагол “брати“ (первоначально имевший значение “нести“) в применении к женитьбе означает “схватить“, “похитить“. Дело в том, что основу брака у древних славян составляло похищение девушки из другого рода или племени. Старославянское слово “брак“ уже означало обряд “взятия замуж“, а потом и само замужество, т.е. супружество. Древнерусское “брак“ - это и “свадьба“, “пир“ и “супружество“. Точно так же болгарское слово “брак“ означает и “женитьба“ и “супружество“. В современном русском языке “брак“ значит только “супружество“; произошло сужение значения этого слова.
(Фасмер + Черных + Гамкрелидзе (2-й том) + http://ru.wiktionary.org/wiki/брак )

"Брак" в значении "изъян" заимствовано в русский язык из немецкого языка в Петровскую эпоху. Немецкое слово “brack” - “недостаток, порок, брак“ образовано от глагола “brechen” - “ломать“, “разбивать“ и означает по этимологии -“поломка“, “лом“, повреждение, потом “изделие с изъяном“, затем “недоброкачественный товар“ (от ср.-нж.-н. brak "недостаток, изъян" (букв. "перелом")). (Фасмер + Черных).

Таким образом, имеем два разных слова (как по смыслу так и по происхождению) имеющих одинаковое написание и звучание (но разный смысл). Называются такие слова омонимы. Примеры омонимов в русском языке:
Лук — растение, лук — оружие.
Рысь — бег, рысь — животное

 

Так я ж у себя дома, гаварю, шо хачу, абы без матюков в вашу сторону(знаете, как донецкому, мне в этом плане здесь, на форуме, очень трудно...) И не воспринимайте, плиз, это, как хамство. Поймите, наконец,- я не могу по определению быть с вами так толерантен, как галичане... в Донбасе, в самом деле, несколько другая свадьба...

---------- Додано в 17:24 ---------- Попередній допис був написаний в 17:02 ----------

Гляньте, будь ласка, коллєктів, і цей харківський вадік теж, як вони всі, знає, на якій я мові думаю, на якій спілкуюся...
З чим я згоден, так це з тим, що такі, як я, займають особливо агресивну позицію в питаннях мови в порівнянні з тими ж галичанами. Так от, з цього приводу скажу таке,- якби Галичина проіснувала під вами 350, як ми, східняки, а не 45 років, то можна тільки собі уявити, що б то тут було...