покинути все...

Село чи маленьке містечко – це теж суспільство, не підете ви до сусідів(спочатку) – вони обов”язково прийдуть до вас, привід завжди знайдеться, – хто просто порозмовляти, хто з плящинкою самогону, хто свататися, якщо незаміжня чи неодружений, комусь потрібна допомога чи щось позичити... Самі ви точно не залишитесь, і не мрійте...

 

дякую. цей етап я вже пройшла. мабуть, справа не у Києві чи Львові. хоча загадувати наперед не буду.

а хто знає, може, я б не прижилась у Львові... ніколи б не стала "своєю". Львів - прекрасне місто з чудовими людьми. але не хотілося б бути "панаєхавшей"

для такої подій спеціально придбаю.

честь і хвала. влаштовує. мене - влаштовує.

і я.


і останнє: я не говорила про "незайманий клаптик землі". є у мене друг. під Борисполем живе. у будиночку. сам. працює в селі - малює ескізи для кузні. є в нього і город, і сад,які він з радістю обробляє( разом з тим у нього є й інтернет,побутова техніка). все встигає. всьому радий. вечорами ходить в поле,складає музику або пише полотна - коли тепло, коли холодає - читає вдома... хлопцю 25 років. має вищу освіту - англійська філологія. мама з татом йому давно вже кажуть, щоб він їхав жити в місто, в Бориспіль, але він не хоче.

 

так я і не мріяла я про інше мріяла

п.с. прогулювалась з подругою місяць тому - вирішили в один парк зайти, біля Дніпра. пішли,залізли в ліс, а там - гарно-пергарно. коли стало темніти - повертаємось - і тут помічаємо: стоїть страшенний гул зі сторони міста! все рипить-пищить-гуде. як подумаєш, що сам живеш у цьому вареві - аж страшно стає. одразу пояснюються причини багатьох людських деперсій і т.д...

 

Не пропаде, але буде весь час клясти долю, що змушений там жити.

100%.Просто уявіть , що все життя прийдеться вкалувати за мізерні гроші , не мати змоги вирватись до театру, на виставку чи ще куди..бо то ж як не худоба , так просто не можна полишити хату .У нас он тітка з дядьком переїхали жити в село під Одесою....Ой і непросто їм...
А у маюнки , я думаю, це емоційний стан душі.Буває таке, що хочеться все покинути , опинитися далеко від цивілізації ...але то їллюзії...Від себе не втечеш
Я б жила наприклад , десь зовсім близенько біля міста(але не за його межею)у котеджику...ну і нехай би там пару грядок було з кропом-петрушкою, а ще квітами...

 

О,будемо такі вже двоє

 

Маюнко, я Вас розумію. І річ навіть не в тім, що я теж би так хотіла. Якраз ні. Але я бачила двійко людей, що так вчинили. Один - однокласник з високопоставленим батьком та вищою престижною освітою.
Він просто поїхав в Карпати і працює там сторожем. Там навіть моб.зв"язок не працює. Так вже пару років. У всіх був шок - всі його постійно тягнуть назад коли він зрідка приїзджає. Не можуть повірити, що він став відлюдьком. Але він каже, що спілкується з місцевими, навіть привозить їм літературу з міста почитати. На городі не працює, але допомагає в будівництві. Чому туди втік? Каже дістала та "гарна" (читати - не кожному смертному доступна), але напружена робота, місто з його схибнутим ритмом та цінностями. Він став ще вегетаріанцем. Взагалі все в його житті інакше. Батьки в розпачі, але ніхто нічого не може вдіяти. Він виглядає щасливим. Чим закінчиться - чи одружиться він там, чи повернеться колись - напишу
Є ще одна людина, надзвичайно талановита, яка планує виїхати в село і стати просто столяром. Схоже це в нього теж серйозно.
А ще недавно бачила по ТБ кобіту - колишню співачку, що живе в Сибіру без "зручностей", з дітками. Дуже файна на вигляд (не подумайте)
Тобто таке буває, правда як виключення. Колишній мільйонер 90-х теж зрікся міського життя. Хоч довколишні його швидше шкодують.
Але кожна людина має право на свій вибір - і він не обов"язково має вписуватись в уявлення решти оточуючих про "гарне" життя. І правда що, це має бути сильне щире бажання, бо примха такого випробування не пройде.

 

Маюночко,а може до нас в Тернопіль?...Місто маленьке,досить тихе...а?

 

Буває, і дууууже часто!!!!! Колись читала в укр.журналі статтю про одного програміста, який передбачив фінансову кризу , купив собі будиночок в селі, провів туди інет і переїхав туди жити, щоб не залежати від великого міста, від якого так залежимо ми.

 

Було. Тому придбала собі відпочинковий котедж 100 миль від Сіетлу на дві квартири. Думала, що буду тікати туди від міської суєти. Місце чудове. На річці Колумбії. Тишина, чисте повітря, єднання з природою... Але вся романтика пройшла, бо нема часу туди їхати. Цього року тільки ганяла туди з дітьми на добу, щоби зробити благоустрій на відпочинковий сезон. Віддала компанії, яка здає цю красу влітку в аренду. Люди платять по 250 дол. за ніч, а у свята по 350. А мені нема часу задармо поїхати.
От так завжди. Як нема, то дуже хочеться. А як є, то нема на то часу. Звичне життя весь час забирає.
Так що, Маюночко, по можливості придбайте будиночок в селі, побудете там трошки - і вся романтика розвіється.

 

Ще й як.... постійно про це думаю.

 

Ось, блін, сиджу і заздрю

 

в Антарктиду - кльово!!! Була б можливість - на місяць-два обов'язково туди б поїхала. (кажуть, просто більше люди там не можуть витримати - потім треба хоч на місяць поїхати кудись потепліше)

 

Згідний, тут Ви праві. Є і приватні будинки.

Ну а село - то не конче десятки моргів поля, кілька корів і опалення п*єцами на дрова або вугілля. Можна і в селі жити так,як у приватному будинку у місті.

 

Ну во така, а ще кругом і всюди

 

мрію жити у Карпатах

 

Але ж в селі напевно не заробиш стільки грошей, як в місті. Тому люди там і працюють на землі, щоб з того якось жити, чи ні? Хіба якісь депутати сільради дозволяють собі якесь краще життя без роботи на землі

 

Хочу звернути увагу що всі історіії про щасливих переселенців у село це історії самотніх людей.Людина з певними обовязками(сімя наприклад)від життя не пробує тікати

 

Але ж я живу (с)перто у Мюнхаузена.
Звичайно, є села, де важко знайти високооплачувану роботу. Але є і такі, де можна заробити так само, а то і більше, ніж в місті.
А в с/г можна мати високі прибутки, якщо маєш гектари хорошої землі, нормальну техніку і найманих робітників.
Але це вже фермер-бізнесмен.
А от селяни на ринках Львова, які продають с/г продукти - це тяжка праця, і якщо порахувати всі витрати, то заробітку там мізер. Та і часу вони не мають продавати, от і віддають продукцію за безцінь перекупникам.
Бардак у нас в країні із приватними с/господарствами...