Поезії Андрія Пророка

Розміняв дивно мрії я й літа
Їх вернутись не благають вуста
на чужих ланах маки у житах
А мій лан дивно зачах у бурянах...
Маки без тепла зів’яли,
Колос згинув на вітрах..

Ну не можу ж я,доле ти моя
сам від себе утікати стільки літ
Не губив я слід,просто.наче кріт
Сам в біду зарився й забув про небозвід
Може там ще зорі сяють
Схожі з тими,з давніх літ...

 

Розгубив я думи щирі на віку
Одні в війнах,другі з миром - як яку
І,коли я в мряці сивій зупинивсь
Немовлям знов став бездумним,як колись...

Чи шукати в мемуарах їх слідів?
Чи в сумління розпитать.чом онімів?
Чи до скону жить,мов їх і не було?
Раз нічого з них в життіне проросло...

Були мрії,як цунамі.як мана
Море еврік,тих невипитих до дна...
Все було...лиш я тих іскор не зберіг...
Доганяв примарне щастя..і не зміг...

 

Незнайомому

Ти єдиний мені все вірний,
ти єдиний,кого все бачу,
Ти єдиний,щоразу різний,
Ти єдиний,кого не втрачу...

 

На тротуарі

Така вже проза сірякувата -
Буденні плити у порохах
Дрібочиш ними з хати до хати,
Аж пальці мліють у мозолях

Тупцюєш,швендяєш,метушишся
В очах настирливий циферблат,
А ти візьми раз - і зупинися
Вгамуй захеканих кроків град..

По чому йдеш? Та хіба ж то камінь?
Глянь - то мільйони людських слідів
Віки стиралися тут віками
А кожен слід - наче пульс віків

А кожен слід - то ціла епоха
Вогонь і крига,любов і гнів,
Займистий сміх і пекучий стогін...
Життя мелодія..лиш без слів...

 

Сумно задивились в річку верби мовчазні
Розсипають нишком лист пожовклий по воді
Забирають хвилі їх зів’ялую красу
І вдаль байдужим струменем несуть
Не припиняючи свій путь..

Вириває осінь нам листки в календарі
Розсипає нишком сивину по голові
Забирає мрії наших найсвітліших днів
Вдаль,на крилах перших журавлів
Без вороття і без надій...

Довго,як колись я під вербою простояв,
Мов із самою долею думками розмовляв..
Тут,як лист осипались прощальнії слова
Тут любов повз мене пропливла -
І не повернеться назад...

 

Розбіглись в нас дороги і виросли тривоги
Самітня стала неба бездонная блакить
Задумано дивлюся,як зір намиста рвуться
І навздогін до тебе пливуть,немов думки..

Зорі часто падають вниз
Та все більшість світить для нас
Не біда,що ми розійшлись.
Тільки б жар серця не погас

Та пройде час,єдина,ти з мрій в життя прилинеш
І обірвеш чекання,як райдуга грозу
І усмішка привітна,як пролісок тендітний...
Як зір далеких світло розвіє темний сум.

Зорі часто падають вниз...

 

ДЕМОН

Який він,той демон? Чия то уява
Вселила в той образ всю пристрасть і зло?
Аж так, щоби іскри по венах кружляли,
Аж так, щоб ятрило душило.пекло...

Є привиди різні...а демон один -
Вривається в скроні,у руки,в зіниці,
А,вже загніздившись - їсть розум,як дим
Копирсає лезом,дірявить з рушниці

Повзе дрижаками по кожному нерву,
Стає другим "я",ненаситним і грізним
І сіє навколо лиш дьоготь пекельний
Тривогу їдку і химери зловісні...

 

Сьогодні...щось навіяло...
http://vkontakte.ru/video10614007_94229631

 

Ваш отец писал хорошие стихи. Приятно их читать. Считаю, надо Вам исполнить сыновий долг ( борг перед родиной ) и опубликовать их пусть даже небольшим тиражом. Я думаю получится.
Используя мысль одного моего знакомого поэта, скажу - отметьте Вашего отца в вечности.

 

http://www.youtube.com/watch?v=YwGb4EQL1KU

 

http://www.youtube.com/watch?v=HHCa1B8idiM

 

А оця..мені дуже близька...часто наспівую...

Хто б то зумів,тихо,без слів
Пам’ять нераз вкрасти на час
Щоби ім’я власне забув...
Хай серед дня раптом заснув..
Хто б розбудив потім мене
Коли вже біль мине...

Ох би здалось,лиш би збулось
Як в чудесах - взимку гроза
Споминів сніг змило теплом,
Втрачені дні вернулись зно,
Щоб не пекла днів самота -
Мудрість одна й проста...

http://www.youtube.com/watch?v=WgibAtdxceE

 

http://www.youtube.com/watch?v=iXKdHyDjMa4

 

http://www.youtube.com/watch?v=QBld6zs0wYE

 

Надрукували татову новелу...

 

Життя продовжило цю історію...
В 72-му році ,15 лютого маму забрали на Джамбула бо була загроза...
Уколами стимулювали передчасні роди.
Дитина родилась 7-ми місячною..але на диво швидко вичухалась.
Але тут почалось дивне..
На 3-й день мамі сказали,що дитина померла...
Шок..розпач..і дивна поведінка лікарки Олени Громської(мама згадала)...
Вона щопівгодини посилала кого-небудь на розвідку:"Що вона каже? Як себе веде?"
Коли батько з бабусею і священником(о.Ворончак,монах з церкви Михайла,був другом нашої сім’ї) прийшли забрати тіло,їм відмовили...мовляв,таких дітей не видають...
Коли тато почав вимагати,почалися погрози...
Не знаю донині,чому вони не настояли на свому...нерви..розпач...можливо впевненість,що все ще буде...
Життя все розставило на свої місця...

 

Роман,
Прошу надрукувати слова пісні про львівські "Карпати", яка вперше прозвучала на стадіоні "Дружба" у Львові на початку 70-их років

 

14 років тому....в цей день я востаннє бачив тата...
Отаким він був в той час...



Повна безнадія...чужий всьому світу...зболений...самотній....і приречений...
от...зараз...я його розумію...як ніколи в житті...
отой стан...
4-го січня він вийшов з хати...щоб уже не повернутись...
ще 7 днів...

 

Оця стала народною....

http://www.youtube.com/watch?v=k4WqH_J8hZg

 

Точно!!!!! Саме хотів це порадить. Всим форумом допомогли б з оформленням і т.д........