Поезії Андрія Пророка

Два леза брів,що здиблені від люті,
Осиний гамір слів,просяклих від отрути
Шукання забуття десь на відлюдді,
Жорстокість пауз...
Шорстку відчуженість,повзучу із закутин,
Бездумність вересків,в образ бетон закутих
Забути б...

Горганів шпилі в смерековім шумі,
Таємний подих нетрів у задумі..
Кришталь струмків,блукаючих в яругах,
Безмежжя синню вмитих виднокругів
Твій погляд з полонини в зіницях любих
Й п’янкі збентежені.солодкі губи
Ох,не забути б...

 

Можна полічити триста ран
Можна попелище оживити,
Можна у повітрі на таран
З катом йти і чудом не розбитись..

Можна покохати у житті
Перший раз,уже з морозом в скронях,
Можна,всім теоріям на зло
Виростити волосся на долонях!

Можна все..
З одним нема лиш жартів...
І світ прощення не дасть ніколи
Прокляне,жахнеться рідна мати,
Коли,хоч раз брудом сплямиш совість

Неважливо,де її сплюгавиш
Чи під дулом,чи у пащі вовка,
Чи заллєш в продажному бокалі...
Заплюють ім’я твоє потомки...

 

Літа не полічиш - вони,як проміння,
Торкнуться волосся й зникають,
Ти їх не помітиш - вони.як сумління,
Горять в нас,а ватри немає...

Літа б зупинити,але не під силу
Та й мабуть спиняти не треба
Ти їх не відкинеш,всі - милі,немилі
Прийдуть за боргами до тебе...

 

СИМФОНІЯ ЖИТТЯ

Життя - то не лише листопад календарний,
суєт марафони,чи шелест банкнот,
А ціла симфонія - трелі.удари.
Де кожна хвилина - незнаний акорд.

Мажорний

То,коли зорі танцюють вальс,
А очі віями б’ють їм браво
Коли сто мрій наздогнало нас,
Коли на щастя ми маєм право...
Тоді нам вихор - пахучий легіт,
А кожна вишня в саду - царівна
І,навіть грім нам - веселий регіт
А кожна хвиля - пісня розквітла.

Мінорний
То,коли зорі - процесія траурна,
А очі просять від них рятунку
І ранок небокривавить загравою...
А сумнів в землю запорошує думку..
Тоді нам вихор -удари шомпола
А кожна вишня - зів’яле пугало
і грім весняний грозить нам бомбою,
А кожна хвиля тривожить тугою...

І все це по-різному:

Allegro
Події спадають.як свист батога -
То рідість шаліє,то злість скаженіє
І гепає в мозок,як рій ураганів
аж сонце буває від дива німіє...
Ні хвилі не спиниш,ні дня не доженеш
То пітьма,то ясність,то сміх.то ридання
Як в смерчі петляє то біль,то блаженство,
То розпач.то розкіш,то смерть.то вінчання.

Moderato
Події повзуть,як сльота вайлувата
як в шарім багнищі запліснілий мох
У серпні - летаргія,думи,як вата
І кисень до горла,здається присох..
хвилини пустинями,сплячою давляться
Зачаєним вужем нам в душу залазять
Лінивим камінням в нудьгу зариваються
Стирчать.як примари і не пропадають..

І все те неоднакове:

Forte
Закрутить,бува нас напруга пекельна
і грім проти нього,як шелест осики,
Здається у прірву зриваються скелі,
дрижать полюси від душевного крику...
А крик наростає -то рине за щастям,
То рине за горем - прощається,кличе..
Усе в ньому тоне,усе в його власті,
лишається згодом німе попелище...

Piano
і так нам виходить - у скронях пожежа..
Страшна вона тим,що руйнує без звуку,
і корчить,і крушить,і блискавки креше,
А гім не озветься,не визволить муку
Та тиша у кучері нам снігу наносить,
шкркбе,заков’язла нам кожну клітину
Все бродить.як тінь і сліди наші косить...

 

Подаруй мені щебіт слів
У тремтінні розкішних брів,
Подаруй вихор свіжих мрій
Розкіш спраглих,хмільних обійм.

Подаруй оченят вогні
І смішинок стрімкий танок
Подаруй мені шепіт вій
що нечутний,як сміх зірок...

Подаруй,хоч з глибини років,
Раз зі мною тебе нема -
Хай на мить хоч затихне біль
І,втомившись засне журба..

 

Я назвав би тебе
Зорею небес,-
Своєю зорею...
Та,як сонце зійде -
Боюсь пропадеш
Ти в промінні з нею...

я сказав би тобі -
Ти цвіт моїх снів
У пітьмі самітній...
Та,розвіються сни
І залишишся ти
Єдиною в світі...

 

Згадай земляче,де б ти не не забрів
Про рідне місто із дитячих снів
Стареньку ратушу і замку схил
Згадай,якщо ти їх любив

Чуєш,у Львові,
Пісню любові,грає коханим джаз
Кличе в соснину,
Ген,на вершину замок Високий нас
Небо шепоче про карі очі знов
Хочеш,не хочеш,
В серце стукоче любов

Згадай найперші сонячні слова
Що немовлям матусі промовляв
Ту першу мрію,що в душі плекав
Як милі очі цілував

Життя сплітає нам вінок доріг
Та потім голову вкриває сніг
І серце втомлене знаходить слід
В єдине місто на землі

Й знову у Львові
Пісню любові,грає коханим джаз
Кличе в соснину,
Ген,на вершину замок Високий нас
Небо шепоче про карі очі знов
Хочеш,не хочеш,
В серце стукоче любов

 

Забути можна любий друже мій
Усе на світі,як старі пісні
Удари грому і дівочий сміх
Кохання чар і,навіть шал юначих літ

Несила нам забути очі мами
Зорить віками предвічне їх тепло

Забути можна найдорожчий день
Тяжку журбу недоспаних ночей
Гірку руїну найсолодших мрій
Найглибший жаль і,навіть власний голос свій

Несила нам забути дім свій рідний
Той спомин світлий
Згорить,як сам згориш..

 

Хто б то зумів,тихо,без слів
Пам’ять нераз вкрасти на час
Щоби ім’я власне забув...
Хай серед дня раптом заснув..
Хто б розбудив потім мене
Коли вже біль мине...

Ох би здалось,лиш би збулось
Як в чудесах - взимку гроза
Споминів сніг змило теплом,
Втрачені дні вернулись зно,
Щоб не пекла днів самота -
Мудрість одна й проста...

 

Серед небесних дзвінких берегів
Місяць пливе на вітрилах тихих снів
А я не вмію в сни ховати мрії
І ось лелію думки вночі
А,там,де думи - мелодій вінок
З юністю в споминах хводять танок...,
А в мріях коси
А на віях роси
І серце проосить
Вогню в зірок

 

Прощається з сонцем вечірня зоря
Пестить,як матуся принишклі поля
Тихесенько з росами ген гомонить
Чом серце дівоче не спить?

Ой,зоре,заглянь мені в очі мерщій,
Стежинку ясну проклади серед мрій
Щоб слідом за тихим промінням твоїм
Прилинуло щастя в мій дім

Щоб в мріях прокинулась буйна весна
Щоб стрінулась доля з коханням без дна
Гори моя зіронько і не згасай
Зневіритись серцю не дай...

 

Дні минають,тебе нема
Лечу на крилах мрій
Ледь-ледь зоря рясних надій
Тліє в душі моїй...

Був май чудовий - тебе зустрів
Кохання ніжний чар
Погляд твій,як безцінний дар
Зняли в душі пожар

Й знов я самітній
Тебе нема...
Лечу на крилах мрій..
Зринає в пам’яті моїй
Прекрасний образ твій

 

Мелодії сиві торкнулися скронь
Ех,танго вчорашнього дня
Десь згасли зірниці коханих вікон
Заграву лишивши в піснях

Як в рамах пожовклих стара акварель
Запилена повінню днів
Пригас цей вишневий розмріяний день,
Що погляди наші заплів

Долоні-жарини,іскринки в очах
Як привиди згадку манять,
Лиш сум часто в снах шелестить по ночах
Як танго вчорашнього дня..

 

Ждемо щомить кожен княгиню свою
Свічі зіниць,кожну вечірню зорю
Тільки лиш їй в тиші самітній нічній,
Жар серенад сиплемо їй невпопад

Ждемо щорік власну жар-птицю удач -
Вирвать в час пік в долі пшеничний калач..
Гострим шаблі,петлі на кривди плетем -

Ждемо весь вік щастя манливий міраж
Поки землі врешт поклін не віддаш
В пригоршнях сніг носим подальше од дум
І всеж,як на глум,жаль нам лишається й сум
Йтак,у борні йде у нас день за днем..

 

Чому можна лиш одну карму ставити...

Все вражає ... а тут:

...просто без слів...

 

Відлітають ластівки
В чужину незнану
Покидають ластівки
Гнізда у тумані
Розлучившись з ласкою
У садах багряних

Не один сердешний
Проводив їх зором
І молив прийдешнє
Розминутись з горем
Щоб зима,воскреснувши
Не скувала долі

Білогруді ластівки
Перелетять зиму
І весною красною
Відігріють крила
Лиш людині врятуватись
Від снігів несила

 

Коли на небі засвітять зорі,
І світ спочине в сріблястій млі -
Прийди до мене,моя кохана,
Полетимо ми на крилах мрій

Весняний вечір такий прекрасний,
Сади навколо в білім цвіту.
Прилинь до мене,зіронька ясна
Тебе єдину з тугою жду...

 

Можно две - ручкой и весами.

 

Хатина моя мала
Дитинство твоє ім’я
Ти спів колисковий мій
Далекая мріє..

Ти світом за мною мчиш
Сльозою в очах тремтиш
Ісерденько вік пестиш
Роєм рідних пісень
Під тихою стріхою
Ти щирою втіхою
І ласкою день за днем
Повивала мене

З віконець моїх дрібних
Спів нині бентежить сни
Й чарує з безодні літ
Засніжені скроні

Жене нас із стін твоїх
В чужину мільйон доріг
І гасне тоді в імлі
Матусине слово

 

Якби словами очистити душу
Я зміг хоч на мить і вернути ті дні дні
Дні ті розкохані,дні не засмучені.
Дні розціловані,мріями збуджені,
Дні парубоцькі,дзвінкі.як пісні...

Я би тепер би молився хвилинам тим
Пильно беріг і тулив до грудей
Не розкидався.як багатий перлинами
Тими юнацькими ночами дивними
Жар їх беріг для осінніх ночей...