Поезія та проза

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Viktoria Jichova, 30 лис 2006.

Статус теми:
Закрита.
  1. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    В.Стус

    Якими нападами рвусь до вас,
    своєї спроневіри гострим краєм.
    Валує з мене самота, як сказ,
    і лють, немов пропасниця, стрясає
    напругле тіло. Розтопився час,
    його змертвіла хвиля нас гойдає.
    Чи вільного життя ми ще назнаєм?
    Ачи повернемо — бодай по нас,
    бодай душею голою? Бодай
    пречистими і білими кістками?
    Чи ж нами втішиться наш рідний край?
    Заграє радісна зоря над нами,
    рабованими янголами мук?
    Чи вже вгорі на нас чигає крук?
     
    • Подобається Подобається x 5
  2. сотник

    сотник Well-Known Member

    Бродский Иосиф Александрович


    * * *

    С красавицей налаживая связь,
    вдоль стен тюрьмы, где отсидел три года,
    лететь в такси, разбрызгивая грязь,
    с бутылкой в сетке — вот она, свобода!

    Щекочет ноздри невский ветерок.
    Судьба родных сознания не гложет.
    Ах! только соотечественник может
    постичь очарованье этих строк!..

    1972
     
    • Подобається Подобається x 1
  3. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Ліна КОСТЕНКО

    ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ


    Той клавесин і плакав, і плекав
    чужу печаль. Свічки горіли кволо.
    Старий співак співав, як пелікан,
    проціджуючи музику крізь воло.

    Він був старий і плакав не про нас.
    Той голос був як з іншої акустики.
    Але губив під люстрами романс
    прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

    На голови, де, наче солов'ї,
    своє гніздо щодня звивають будні,
    упав романс, як він любив її
    і говорив слова їй незабутні.

    Він цей вокал підносив, як бокал.
    У нього був метелик на маніжці.
    Якісь красуні, всупереч вікам,
    до нього йшли по місячній доріжці.

    А потім зникла музика. Антракт.
    Усі мужчини говорили прозою.
    Жінки мовчали. Все було не так.
    Їм не хотілось пива і морозива.

    Старий співав без гриму і гримас.
    Були слова палкими й несучасними.
    О, заспівайте дівчині романс!
    Жінки втомились бути не прекрасними.
     
    • Подобається Подобається x 5
  4. Кохана

    Кохана LuBimaya

    М. Цветаева
    Я тебя отвоюю у всех земель, у всех небес,
    Оттого что лес - моя колыбель, и могила - лес,
    Оттого что я на земле стою - лишь одной ногой,
    Оттого что я о тебе спою - как никто другою.

    Я тебя отвоюю у всех времён, у всех ночей,
    У всех золотых знамен, у всех мечей,
    Я закину ключи и псов прогоню с крыльца -
    Оттого что в земной ночи я вернее пса.

    Я тебя отвоюю у всех других - у той, одной,
    Ты не будешь ничей жених, я - ничьей женою,
    И в последнем споре возьму тебя - замолчи! -
    У того, с которым Иаков стоял в ночи.

    Но пока не скрещу на груди персты, -
    О, проклятие! - у тебя остаёшься - ты:
    Два крыла твои нацеленные в эфир, -
    Оттого что мир - твоя колыбель, а могила мир!
     
    • Подобається Подобається x 2
  5. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Старенька жінко Магдо чи Луїзо - Ліна Костенко

    Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!
    Великий світ, холодні в нім вітри.
    У нас ще й досі круппівське залізо
    виорюють у полі трактори.

    Ну, як там вальси — чи гримлять у Відні?
    Як доктор Фауст — бореться зі злом?
    У нас навіки хлопці наші рідні
    живуть собі у рамочці за склом.

    Я не скажу ні слова тобі злого.
    Твій, може, теж загинув на війні.
    За що він бився, Магдо, проти кого?!
    Він не кричить "Хайль Гітлер!" на стіні?
     
    • Подобається Подобається x 1
  6. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Сергей Косинов

    Подвешенный на волоске


    По-прежнему не хочется стареть
    И сны свои лишать волшебных красок.
    Седеющая жизни круговерть
    Не длится бесконечно. Веру в сказки,
    Утратив, не вернёшь уже назад.
    И с болью назовёшься реалистом.
    Весенние цветы и летний сад
    Становятся осенними. Как быстро
    Отсчитывают стрелки на часах
    Оставшийся лимит ударов пульса.
    За пылью, что осела в волосах
    Покажется всё серым. И взметнуться
    Куда-то высоко желанья нет,
    Потеряны амбиции ребёнка.
    Святая беззаботность детских лет –
    В родительской могиле… И искомкав
    Иллюзии в ослабшем кулаке,
    Даёшь определенье этой жизни:
    «Подвешенность на божьем волоске
    От праздника рожденья и до тризны»

    ***

    Мечты летели умирать…
    И чувства жирными мазками
    Ложились в жёлтую тетрадь
    Моих стихов. Преображались
    Печали в линии судьбы,
    На сердце стягивая шрамы…
    Увяли розы, но шипы
    Остались вечностью… Устали
    Слезиться светом дырки звёзд...
    Моя бездомная планета
    Куда-то мчалась не всерьёз,
    Но в даль от солнца. Не согрета
    Моя душа теплом весны
    Последней, кажется… иль ранней…
    Срываясь в бездну с высоты,
    Мечты, как бабочки, сгорали…
    А город детства за спиной
    Не стал с годами изумрудным.
    Цензура времени с лихвой
    Разрисовала серой пудрой
    Мои виски… И сбит прицел
    Фантазий палочки волшебной,
    И Питер Пен... – он повзрослел,
    Чтоб стать печальным Франкенштейном…
     
  7. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Ярина Брилинська

    Так холодно і мокро. І весна минає.
    Минає час.
    Та не минаєш Ти,
    самотню душу світлом обійнявши.

    Без зайвого страждання й суєти
    минає цвіт. І тільки де-не-де
    принишкла зав"язь плоду,
    тепла чекаючи, аби налитись соком
    і осені у спадок передати
    кінця початок.

    Весна відходить холодно і мокро,
    закутана в боа дощу. Лиш очі
    зелено дивляться назустріч літу
    і тихо плачуть, бо весна минає.

    ***

    Перемовчу своє "але",
    Переболю твоє "навпроти",
    Куточком усміх упаде
    І зазвучать печалі ноти.

    Сторуких буднів німота
    Прикриє подивом мовчання,
    А тиша довга, як сльота,
    Наповнить мудрістю чекання.

    Не поскладаються слова
    У рамки, створені не нами.
    Для вічності, що промина,
    Душа напише епіграми.
     
    • Подобається Подобається x 4
  8. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Смутні картини - Борис Грінченко

    Убогії ниви, убогії села,
    Убогий, обшарпаний люд,—
    Смутнії картини, смутні-невеселі,
    А інших не знайдеш ти тут.

    Не став би дивитись, схотів би забути,
    Так сили забути нема:
    То ріднії села, то ріднії люди,
    То наша Вкраїна сама!..
     
    • Подобається Подобається x 4
  9. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Сергій Руденко

    Довірливим, маленьким кошеням
    Дитяча радість зазирає в душу,
    А я втрачаю лік безликим дням
    І кожен день, чомусь, старіти мушу.

    І суєтою невблаганні дні,
    Як бур"яном колючим проростають...
    Приходить сон і тільки уві сні,
    Я подумки, ще іноді літаю.

    Стомились крила, тіло і душа,
    Але в очах вогонь іще жевріе
    І серце просить:"Ти не полишай,
    Не полишай, не полишай надію".

    І я втрачаю лік безликим дням,
    І кожен день, чомусь, старіти мушу,
    Та знову й знов, маленьким кошеням,
    Дитяча радість зазирає в душу.
     
    • Подобається Подобається x 3
  10. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Як завжди...шо вІжу,то пІшу...настрій...

    Валерий Лукин

    Мне два шага от радости до страха
    не верится что время истекло
    и сердце
    как потерянная птаха
    стучится лбом в холодное стекло
    твоих усталых глаз...

    ***

    уже не прыгнуть выше головы
    не скрыться в тридесятом государстве
    от прошлого
    осталось только выть
    на звезды и винить в тупом коварстве
    судьбу
    но вспомнив про грехи
    про странное течение событий
    писать тебе поспешные стихи
    о будущем
    и говорить как прежде
    ни о чем
    все той же аффективной рваной прозой
    сбиваясь с мысли от нехватки слов
    издерганно и нервно
    и некстати
    вдруг замолкать на несколько часов
    запутавшись в смирительном халате...
     
    • Подобається Подобається x 3
  11. poetka

    poetka Дуже важлива персона

    Галина ГАРМАШ

    * * *

    І падали роси, як сльози землі.
    Безсмертні і досі ясні королі.
    Які не вмирають, а вічно живуть —
    від раю до раю звивається путь.

    І можна впізнати, чи ти є король:
    чи вмієш тримати життя між долонь —
    як сонце велике, як вітер просте, —
    кавалком світіння чарівне яйце.

    Алхімія духу тримає тебе —
    з нічної розрухи виманюєш день.
    І Слово зіходить велике, ясне.
    І в темні праводи ховається смерть.

    ***
     
    • Подобається Подобається x 8
  12. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Н. Балуева

    Ты живешь, словно зверь с чужим именем
    в стае людей,
    Одиночка по силе, по вере, по духу, по жизни,
    Все стараешься быть терпеливей и даже мудрей,
    Закрывая глаза на попытки прочесть твои мысли.
    Ты царапаешь душу и ставишь при входе забор.
    Ни-ко-му!
    Не стучать!
    Проходите!
    Вы не поймете...
    Дальше вакуум. Просто тупик. И такой приговор
    Подписал себе сам и несешь наказанье с почетом.
    Проходя по заснеженной улице вдоль городов,
    Собираешь следы чьих-то судеб и просто сомнений.
    Только так же как люди, ночами без радужных снов
    На луну завываешь и ждешь хоть каких изменений.
    Не берусь ни решать, ни судить, ни понять отчего
    Столько льда накопилось –
    я просто земной человечек...
    Только если в глазах твоих есть еще искрой тепло,
    Оглянись, может, в чьих-то
    такую же искорку встретишь.

     
    • Подобається Подобається x 3
  13. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Жебрак - Василь Симоненко


    Пристал ко мне нищий дурак...
    А. Блок


    Шапку дід поставив на коліна.
    — Змилуйтеся,— жалібно веде...
    Хто мине, а хто копійку кине
    Й з видом благодійницьким пройде.

    Підійду, хай дивляться прохожі...
    — Родичі з тобою, діду, ми!
    Забери, будь ласка, в мене гроші,
    На додачу молодість візьми.

    Йди собі і десь поснідай нишком,
    Я ж прийму отут твої діла...
    — Дайте, люди, ласки мені трішки,
    Крапельку вділіть мені тепла.

    Заховайте мідяки в кишені,
    Золота добудьте із душі —
    Болі в серці у моїм скажені,
    Поможіть мені, товариші!

    Мабуть, всі б від реготу помліли,
    До крові б кусали кулаки:
    Бач, мовляв, до чого знахабніли —
    Ласки захотіли жебраки!

    Хай трясли б мене, як дику грушу,
    Був би я щасливим все життя,
    Коли б ти в мою голодну душу
    Кинула копійку співчуття.
     
    • Подобається Подобається x 5
  14. XrustunkA

    XrustunkA Дівчина із іншого життя..

    Тарас ШЕВЧЕНКО

    ***


    Минають дні, минають ночі,
    Минає літо, шелестить
    Пожовкле листя, гаснуть очі,
    Заснули думи, серце спить,
    І все заснуло, і не знаю,
    Чи я живу, чи доживаю,
    Чи так по світу волочусь,
    Бо вже не плачу й не сміюсь…

    Доле, де ти! Доле, де ти?
    Нема ніякої,
    Коли доброї жаль, боже,
    То дай злої, злої!
    Не дай спати ходячому,
    Серцем замирати
    І гнилою колодою
    По світу валятись.
    А дай жити, серцем жити
    І людей любити,
    А коли ні… то проклинать
    І світ запалити!
    Страшно впасти у кайдани,
    Умирать в неволі,
    А ще гірше – спати, спати
    І спати на волі,
    І заснути навік-віки,
    І сліду не кинуть
    Ніякого, однаково,
    Чи жив, чи загинув!
    Доле, де ти, доле, де ти?
    Нема ніякої!
    Коли доброї жаль, боже,
    То дай злої! злої!
     
    • Подобається Подобається x 5
  15. KLIBERN

    KLIBERN Status Quo

    Мандельштам Осип

    ***
    Сусальным золотом горят
    В лесах рождественские елки;
    В кустах игрушечные волки
    Глазами страшными глядят.

    О, вещая моя печаль,
    О, тихая моя свобода
    И неживого небосвода
    Всегда смеющийся хрусталь!

    1908


    І. Франко

    ***
    Чого являєшся мені
    У сні?
    Чого звертаєш ти до мене
    Чудові очі ті ясні,
    Сумні,
    Немов криниці дно студене?
    Чому уста твої німі?
    Який докір, яке страждання,
    Яке несповнене бажання
    На них, мов зарево червоне,
    Займається і знову тоне
    У тьмі?

    Чого являєшся мені
    У сні?
    В житті ти мною згордувала,
    Моє ти серце надірвала,
    Із нього визвала одні
    Оті ридання голосні -
    Пісні.
    В житті мене ти й знать не знаєш,
    Ідеш по вулиці - минаєш,
    Вклонюся - навіть не зирнеш
    І головою не кивнеш,
    Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
    Як я люблю тебе без тями,
    Як мучусь довгими ночами
    І як літа вже за літами
    Свій біль, свій жаль, свої пісні
    У серці здавлюю на дні.

    О ні!
    Являйся, зіронько, мені!
    Хоч в сні!
    В житті мені весь вік тужити -
    Не жити.
    Так най те серце, що в турботі,
    Неначе перла у болоті,
    Марніє, в'яне, засиха, -
    Хоч в сні на вид твій оживає,
    Хоч в жалощах живіше грає,
    По-людськи вільно віддиха,
    І того дива золотого
    Зазнає, щастя молодого,
    Бажаного, страшного того
    Гріха!
     
    • Подобається Подобається x 5
  16. Mazerati

    Mazerati Well-Known Member

    Роберт Рождественський* * *
    Человеку надо мало:
    чтоб искал
    и находил.
    Чтоб имелись для начала
    Друг -
    один
    и враг -
    один...
    Человеку надо мало:
    чтоб тропинка вдаль вела.
    Чтоб жила на свете
    мама.
    Сколько нужно ей -
    жила..

    Человеку надо мало:
    после грома -
    тишину.
    Голубой клочок тумана.
    Жизнь -
    одну.
    И смерть -
    одну.
    Утром свежую газету -
    с Человечеством родство.
    И всего одну планету:
    Землю!
    Только и всего.
    И -
    межзвездную дорогу
    да мечту о скоростях.
    Это, в сущности,-
    немного.
    Это, в общем-то,- пустяк.
    Невеликая награда.
    Невысокий пьедестал.
    Человеку
    мало
    надо.
    Лишь бы дома кто-то
    ждал.


    1973
    Русская советская поэзия.
     
    • Подобається Подобається x 4
  17. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Іван Малкович

    Так пусто літо відійшло -
    вже й не дотягнешся рукою,
    бо, мов туман, тоненько
    скло
    між літом стало
    і між мною;

    і хай воно пересікло
    обох нас; все ж дало в озброю
    принаймні стільки супокою,
    щоб хоч не битися в те скло...

    ***

    ...бо все мине, як сад, що на очах пошерх:
    нам буде тільки ніч; ніч, як псалтир - постійна;
    а те, що звали "сад" - лиш, як луна, по стінах
    осяде сумно й не
    прошурхотить уже;

    а те, що саду суть - те, що не знає меж -
    воно зимує там, де наше осягання,
    а де були плоди - лиш отворів волання:
    крізь них князі садів відлинуть, певно, теж...

    ***

    Я хочу плакати, бо туск,
    бо довгов'язий дощ і скелі, —
    тебе втрачаю і не склею
    нічого вже. Не златоусть —

    ні Одісей, ні князь, ні гридень,
    а лиш зникаючий, як віск…
    От хтось би взяв мене й повів
    в край, де лиця твого не видно,

    бо стогін — не ковчег; не дасть
    рятунку; бо цей туск, як злидні.

    Все, що я мав — це ти і рідні,
    все, що я вмів — любити вас.

    ***

    Отак прожив собі, дивись,
    немов одне лиш тільки знав я:
    о півдошостій народивсь —
    о півдопершій поховають.

    Звідкільсь прийшов, ішов кудись,
    неначе й був — не був неначе…
    Та хтось оплаче, хтось оплаче,
    й мене оплаче хтось

    колись,

    бо я й прийшов лиш, щоб хоч зрідка
    комусь бриніло із очей
    так тонко-тонко,

    наче скрипка,

    і мудро,

    як віолончель.
     
    • Подобається Подобається x 4
  18. poetka

    poetka Дуже важлива персона

    Іван Малкович - талановитий,навіть без слів...:give_rose:

    ---------- Додано в 20:15 ---------- Попередній допис був написаний в 20:12 ----------

    ****
    Зведи крило мій раю,-
    й мить як мить
    затупить литі шпори,
    затуль вікно,бо в нім як моря
    повнісько горя,аж по гори-
    повнісько горя,аж по гори,
    по плечі сивини і хтивими,
    зведи крило поглянь угору,
    по самі зав”язки затисни сни.
    по самі зав”язки допоки є ми!
    І сню тобою теплим літом
    Не йди зажди…
    І вічні сни спалахують
    У вицвівшім студеллі.
    По самі зав”язки…
    Зажди не йди,ще кілька слів
    заляжуть мором.
    Ще кілька слів і в рай,як рай
    за журавлиним линем летом..
    Зажди мій раю я ще є жива живіша за планету.
     
    • Подобається Подобається x 3
  19. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Всё было… Не в такт, не там и не так…
    не в тему… не с теми… На темени –
    печать седины – клеймо или брак,
    неизбежность оттиска времени.

    Существовал - с пустотой на весах,
    менял, как перчатки, обличия.
    В вычурность праздников годы бросал,
    но главное – так и не вычленил…

    Осталось - сжигать остатки души,
    развеивать пепел над Буддами.
    И будто бы жив, но все же - не жил…
    Всё было. И поздно для «буду» мне.
     
    • Подобається Подобається x 1
  20. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Иногда

    Иногда люди ищут всю жизнь, а иногда находят за день...

    Иногда мы ждем, ждем, ждем, а иногда заставляем кого-то ждать нас.

    Иногда мы плачем от смеха, но последнее время все чаще смеемся, чтобы не заплакать.

    Иногда мы стоим, раскинув руки навстречу ветру, впитывая в себя всю энергию его необузданной свободы, а иногда запахиваем пальто и завязываем шарф потуже.

    Иногда мы улыбаемся солнцу, подставив лицо к его теплым лучам, а иногда надеваем громадные солнечные очки, пытаясь скрыть или скрыться.

    Иногда мы встречаем кого-то, и нам кажется - это навсегда, а иногда провожаем и понимаем, что так и должно было быть.

    Иногда мы стремимся к общению, расширяем круг знакомых, куда-то спешим, к кому-то торопимся, а порой хочется просто закрыть глаза и - больше ничего не надо.

    Да, и прав тот, кто говорит, что все люди по сути своей рождены одинокими. Действительно, все мы одни. И даже в миллионном окружении вспышек, камер, блеска и шика, ты можешь быть самым одиноким на свете человеком и, придя домой, повалиться на идеально заправленную кровать с шелковыми подушками, и заснуть или может быть заплакать от перенапряжения и чувства полнейшего морального опустошения.

    Иногда мы прячемся под крыши, навесы, и зонтики, скрываясь от надоедливого дождя, а иногда молим Бога, чтобы этот дождь никогда не заканчивался, и идем, запрокинув голову к небу, и шлепаем босиком по лужам, и чувствуем абсолютную независимость от людей и бесконечную связь с природой.

    Иногда нам проще простого сказать "отстань", а после так нелепо начинаешь скучать по человеку, который "приставал", и хочется попросить "пристань ко мне опять, пожалуйста", но, произнеся эту фразу про себя, ты решаешь, что вслух она звучит еще глупее и замолкаешь, в ожидании.

    И все мы всегда чего-то ждем... автобуса на остановке, зарплаты, выхода нового фильма, музыкального диска, результатов экзамена, ребенка или чего-то более глобального, например творческого озарения. Ждем, когда выпадет снег, а потом, когда, наконец, потеплеет, ждем гостей, ждем Дня рождения, или Нового года, или еще какого-нибудь праздника... или... или... или допустим, что он все-таки вернется, поднимется на твой этаж, нажмет на твой звонок, и обнимет тебя как прежде, будто ничего и не случилось...

    Иногда так хочется высказать все, что накипело, а иногда, чтобы понять друг друга, нужно просто помолчать вместе.

    Иногда мы отключаем все телефоны, лишь бы нас никто не побеспокоил, а иногда сидим, обложившись телефонными трубками, и не в силах вздохнуть, дрожим от нетерпения в ожидание одного единственного звонка.

    Иногда мы можем простить весь мир, независимо от того насколько сильно он нас обидел...А иногда так сложно простить даже самих себя...

    Иногда мы так гордимся собой... А иногда не знаем, куда же деться от этой гордыни, и не решаемся первыми протянуть руку...

    Иногда наше сердце так болит от разочарований, что мы готовы отказаться от любви навсегда, в тайне надеясь на то, что вторая половинка все же отыщет нас в этом безумном мире.

    Иногда мы чувствуем себя такими умными, с огромным жизненным опытом...А иногда, забываясь в воспоминаниях, мечтаем вернуться в беззаботное детство...

    Иногда, оглядываясь назад, мы замечаем, как быстро бежит время, а иногда минуты тянутся так долго, что кажется, будто прошла целая жизнь...

    Иногда на пути к успеху, мы готовы на все, не считаясь ни со здоровьем, ни со временем, ни с любимыми... А иногда кажется, что готовы бросить достижения всей своей жизни ради одного прикосновения любимой руки, одного незабываемого душевного признания, одного нежного родного вздоха, завораживающего взгляда, таинственной ночи, одного мига, который так хочется остановить, переживая снова и снова... И хотя бы один раз в жизни поймать птицу, парящую высоко-высоко в небе, имя которой Счастье.

    Иногда мы тянем, тянем, тянем, а потом вдруг становится слишком поздно. И сердце, обрываясь, летит куда-то вниз.

    Иногда мы ждем бурных страстей, как в любовном романе, а иногда одного поцелуя достаточно, чтобы почувствовать всю нежность и даже страсть...

    Иногда мы убеждаем всех, что мы абсолютно честны и правы во всем. И обвиняем все и вся во всех смертных грехах, лишь себя не зачисляя в этот список, а потом вдруг понимаем, что именно мы виноваты в том, что произошло. И потом, когда нет времени и сил что-то менять, мы мгновенно опускаем руки и, поникнув головой, делаем затяжку-другую и ноем о том, как все ужасно плохо и вообще скверно, вместо того, чтобы бороться за свое счастье.

    Иногда мы ложимся спать в девять, а иногда не спим по двоё суток.

    Иногда мы наряжаемся в самые шикарные одежды, а иногда несколько дней ходим в той же майке, в которой спим.

    Иногда мы кутаемся в одеяло и все равно не можем согреться, потому что на самом деле нам холодно не снаружи, а там, внутри, в сердце.

    Иногда... иногда нам так нужно просто обнять кого-то и услышать всего три слова "Все будет хорошо", и заснуть на чьем-то плече, и выплакаться кому-то, попросить кого-то остаться, и не оставлять тебя в одиночестве...

    И иногда, уходя, так хочется, чтобы тебя попросили остаться...
    Остаться навсегда.

     
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)