Поезія та проза

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Viktoria Jichova, 30 лис 2006.

Статус теми:
Закрита.
  1. suziria

    suziria Well-Known Member

    За все, що ми дозволили,
    Розплачуюсь одна.

    . Ганна Чубач
    . . " Відкрию таємницю"


    ПОМИЛКА МОЛОДОСТІ

    Ти навіть пам"ять зважуєш
    На шальках терезів.
    А в нас - то і було всього
    Лиш декілька разів.

    А як сказать по - чесному -
    Було один лиш раз,
    Та й то, коли ходили ми
    З тобою в перший клас.

    Поцілувала ніжненько
    Тебе в твоє лице...
    І дотепер розплачуюсь
    Грошима я за це.
     
    • Подобається Подобається x 1
  2. suziria

    suziria Well-Known Member

    Я й душу віддам -
    Проси не проси.
    Усе забирай,
    Лиш себе принеси

    Микола Боровко ( поет, освітянин)
    " На межі літа"

    ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА

    Казав; " Усе віддам тобі, моя прекрасна."
    В самого ж за душею - лиш п"ятак.
    Та й що візьмеш з цих освітян нещасних -
    Вже краще я віддамсь тобі за так.

    Просив, щоб принесла себе до тебе,
    Мовляв, зі спиною неважнії діла.
    Я - жінка справи; треба - значить, треба.
    Взяла себе на плечі й понесла.

    Було на серці трепетно і ніжно.
    Мов квітку неймовірної краси,
    Я принесла себе й тобі поклала в ліжко,
    І роздягла себе. Ну, а тепер - проси.
     
    • Подобається Подобається x 2
  3. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Панчишин

    Ще один день провалився в минуле без сліду,
    Ще один день, ще кільканадцять годин.

    Завтра прийде по горбатій бруківці мітлою,
    Завтра прийде, мов на зупинку трамвай,
    Голос будильника і бутерброд з ковбасою,
    І остогидлий, заварений звечора, чай.

    Завтра не буде від тебе ніяких секретів,
    Завтра і вчора – це рідні брати близнюки,
    Дощечки дві у зачовганім сірім паркеті,
    Як береги однієї брудної ріки.

    Втомлене серце вигукує кардіограму,
    Тишу годинник товче на пилюку дрібну,
    Знову вирішуєш свою хронічну проблему,
    Як би спітнілим чолом проломити стіну.
     
    • Подобається Подобається x 2
  4. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Хома Данилець


    Твоя туга не перейде ніколи.
    Змирись із цим. Долай свою межу.
    Ти бачив світло ген на видноколі,
    але у визначений час не досягнув
    яскравого котрастного окружжя, —
    по кісточки тобі — пухка земля,
    по пояс — осока, що у калюжах
    вишукує нестримного життя.
    Іди — не йди: до чого примірятись,
    яких нових бажати стильних шат?
    Торкнись трави — і хвиля колисатись
    піде до найвіддаленіших хат.
    Зорі не буде. Зорі не проблиснуть.
    Не розмахнеться крилами вітряк.
    А вірші — що? Сторінками прокиснуть
    там, де гуляє вітер-одинак.
    І сподівання кануть в новий вимір,
    у площину мурованих надій:
    Пилок егоцентричний без упину
    облазить, як шерстинки на хутрі;
    сповзає по стеблинам осоковим
    і зрошує затоптану межу.
    Регоче дощ, що юнаком безмовним
    я мріяв, що і час пережену.
    Не перегнав. Не вишпортався з глини.
    Кружальце світла — блим! — в іконостас.
    Пилок осілий і запал дитинячий
    притоптує незнаний конопас,
    що випасає свої мрії — коней
    на полі неприм'ятої трави.
     
    • Подобається Подобається x 1
  5. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Юрий Марковцев

    Чужие улицы чужого города ,чужой Планеты.
    Чужая жизнь чужого тела в мире ,что чужой.
    А на вопрос:,,-Зачем?!» -Я не найду ответа
    Я никогда не буду в этом мире свой!

    Меня понять в нём никогда не смогут.
    Ну а любить в нём не за что меня.
    Обнимут ,пожалеют ,жить помогут.
    И лишь дадут погреться у огня.

    Мне жизнь жить пока не надоело.
    Я обрывать её ещё не тороплюсь.
    А сердце боль и страх сломать сумело.
    Я жить уже как прежде не боюсь.

    Мне только просто плохо иногда бывает,
    Когда в который раз пойму — чужой!
    И этот мир не хочет и не принимает ,
    Меня и стих ему совсем не нужен мой!

    Чужие улицы чужого города ,чужой Планеты.
    А я здесь лишь никем не званный гость.
    Пришёл я к вам ,простить прошу за это,
    А я к чужим прощаю миру злость.
     
  6. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Владимир Высоцкий

    Я не успел(Тоска по романтике)


    Болтаюсь сам в себе, как камень в торбе,
    И силюсь разорваться на куски,
    Придав своей тоске значенье скорби,
    Но сохранив загадочность тоски.
    Свет Новый не единожды открыт,
    А Старый - весь разбили на квадраты.
    К ногам упали тайны пирамид,
    К чертям пошли гусары и пираты.
    Пришла пора всезнающих невежд,
    Все выстроено в стройные шеренги.
    За новые идеи платят деньги,
    И больше нет на "эврику" надежд.
    Все мои скалы ветры гладко выбрили,
    Я опоздал ломать себя на них.
    Все золото мое в Клондайке выбрали,
    Мой черный флаг в безветрии поник.
    Под илом сгнили сказочные струги,
    И могикан последних замели.
    Мои контрабандистские фелюги
    Сухие ребра сушат на мели.
    Висят кинжалы добрые в углу
    Так плотно в ножнах, что не втиснусь между.
    Мой плот папирусный - последнюю надежду -
    Волна в щепы разбила об скалу.
    Вон из рядов моих партнеры выбыли,
    У них сбылись гаданья и мечты.
    Все крупные очки они повыбили
    И за собою подожгли мосты.
    Азартных игр теперь наперечет,
    Авантюристов всех мастей и рангов.
    По прериям пасут домашний скот,
    Там кони пародируют мустангов.
    И состоялись все мои дуэли,
    Где б я почел участие за честь.
    Там вызвать и явиться - все успели,
    Все предпочли, что можно предпочесть.
    Спокойно обошлись без нашей помощи
    Все те, кто дело сделали мое.
    И по щекам отхлестанные сволочи
    Бессовестно ушли в небытие.
    Я не успел произнести: "К барьеру!",
    А я за залп в Дантеса все отдам.
    Что мне осталось?
    Разве красть химеру
    С туманного собора Нотр-Дам?
    В других веках, годах и месяцах
    Все женщины мои отжить успели.
    Позанимали все мои постели,
    Где б я хотел любить - и так, и в снах.
    Захвачены все мои одры смертные,
    Будь это снег, трава иль простыня.
    Заплаканные сестры милосердия
    В госпиталях обмыли не меня.
    Мои друзья ушли сквозь решето.
    Им всем досталась Лета или Прана.
    Естественною смертию - никто,
    Все противоестественно и рано.
    Иные жизнь закончили свою,
    Не осознав вины, не скинув платья.
    И, выкрикнув хвалу, а не проклятья,
    Спокойно чашу выпили сию.
    Другие знали, ведали и прочее...
    Но все они на взлете, в нужный год
    Отплавали, отпели, отпророчили.
    Я не успел, я прозевал свой взлет.
    1973

    ***
    Памятник

    Я при жизни был рослым и стройным,
    Не боялся ни слова, ни пули
    И в привычные рамки не лез, -
    Но с тех пор, как считаюсь покойным,
    Охромили меня и согнули,
    К пьедесталу прибив "Ахиллес".
    Не стряхнуть мне гранитного мяса
    И не вытащить из постамента
    Ахиллесову эту пяту,
    И железные ребра каркаса
    Мертво схвачены слоем цемента, -
    Только судороги по хребту.
    Я хвалился косою саженью -
    Нате смерьте! -
    Я не знал, что подвергнусь суженью
    После смерти, -
    Но в обычные рамки я всажен -
    На спор вбили,
    А косую неровную сажень -
    Распрямили.
    И с меня, когда взял я да умер,
    Живо маску посмертную сняли
    Расторопные члены семьи, -
    И не знаю, кто их надоумил, -
    Только с гипса вчистую стесали
    Азиатские скулы мои.
    Мне такое не мнилось, не снилось,
    И считал я, что мне не грозило
    Оказаться всех мертвых мертвей, -
    Но поверхность на слепке лоснилась,
    И могильною скукой сквозило
    Из беззубой улыбки моей.
    Я при жизни не клал тем, кто хищный,
    В пасти палец,
    Подходившие с меркой обычной -
    Опасались, -
    Но по снятии маски посмертной -
    Тут же в ванной -
    Гробовщик подошел ко мне с меркой
    Деревянной...
    А потом, по прошествии года, -
    Как венец моего исправленья -
    Крепко сбитый литой монумент
    При огромном скопленье народа
    Открывали под бодрое пенье, -
    Под мое - с намагниченных лент.
    Тишина надо мной раскололась -
    Из динамиков хлынули звуки,
    С крыш ударил направленный свет, -
    Мой отчаяньем сорванный голос
    Современные средства науки
    Превратили в приятный фальцет.
    Я немел, в покрывало упрятан, -
    Все там будем! -
    Я орал в то же время кастратом
    В уши людям.
    Саван сдернули - как я обужен, -
    Нате смерьте! -
    Неужели такой я вам нужен
    После смерти?!
    Командора шаги злы и гулки.
    Я решил: как во времени оном -
    Не пройтись ли, по плитам звеня? -
    И шарахнулись толпы в проулки,
    Когда вырвал я ногу со стоном
    И осыпались камни с меня.
    Накренился я - гол, безобразен, -
    Но и падая - вылез из кожи,
    Дотянулся железной клюкой, -
    И, когда уже грохнулся наземь,
    Из разодранных рупоров все же
    Прохрипел я похоже: "Живой!"
    И паденье меня и согнуло,
    И сломало,
    Но торчат мои острые скулы
    Из металла!
    Не сумел я, как было угодно -
    Шито-крыто.
    Я, напротив, - ушел всенародно
    Из гранита.
    1973
     
    • Подобається Подобається x 1
  7. Coffe13

    Coffe13 Дуже важлива персона

    Автора не знаю:

    Чудесную игру затеял здесь Всевышний,
    Расставив на доске фигур известный ряд:
    Ферзи и короли и пешек счёт излишний.
    Играет Он с тобой который день подряд.

    Для хода твоего Он целый день отводит,
    Сам ночью при Луне свой совершает ход,
    По небу в темноте Он звёзды хороводит
    Фигур игры меняя пересчёт…

    Ты по утру в мечтах летаешь,
    Готов ходить? Ну, что ж, держись!
    Не зная правил продолжаешь
    Свою игру
    длиною в жизнь…
     
    • Подобається Подобається x 2
  8. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    І ще таке от побажання...до Дня народження...

    Чогось такого звичного,
    Чогось такого вічного,
    Чогось, щоб тільки – ах! –
    Пробіглося на пальчи-ках.
    Чогось недозбагнутого,
    В дитинстві десь забутого,
    Що досі не збулось,
    Жаданого чогось.
    Чогось незрозумілого,
    Ледь чутного, несмілого,
    Чогось, як перший сніг
    Чи, як дитячий сміх.
    Пір'їного, крилатого,
    Щоб пахло тепло м'ятою,
    Чогось, щоби вдихнув –
    І дихати забув.
    Щоб хтось прийшов тихенько так.

    Олег Малашевський
     
    • Подобається Подобається x 2
  9. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Павло ГІРНИК

    * * *

    Не діли любові. Друга і кохану
    У катівню духу не впусти.
    Затули губами, як відкриту рану,
    Тимчасову правду, захвати пусті.

    І якщо недоля розуму навчає
    За чужі потерті дукачі,
    Не боргуй нікому чарки і печалі,
    Серцем, чуєш, серцем не змовчи.

    Ніч — аби до ранку. І щербатий місяць,
    Наче крук, над хмарою завис…
    Боленьку, боли ще, край і хоч не смійся,
    Що душа злітає із завіс,

    Де буйніє пам'ять дикою травою
    Клопотів, кохань і суєти…
    Не діли любові. Не діли і болю.
    Хліб — і той не ділять в самоті.
     
  10. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Стус

    У темінь сну занурюється шлях.
    Все вище й вище засягають води
    терпкого забуття. Все ближче край.
    Дивлюся в порожнечу днів і літ —
    і думаю: де та межа, котрою
    вертається утрачена душа
    у прапервні. У паділ тих розкошей,
    які сурмили молоді літа.
    Камо грядеши? Неслухняний крок
    пізнав себе у цій ході невпинній,
    а ти лише в його ступаєш слід.
    І вужчає благенька смужка літ,
    мов тінь твоя, що йде тобі назустріч
    і врочить, врочить... Ось і заламалась
    твоя дорога. Темінь. Прірва. Край.
    Зайди за грань. Нам надто тяжко жити
    непевністю. Межи. Напівступою,
    як над собою винесений крок
    задумався і скляк. Напівбажання,
    на півваганні втяте. Гони меж
    ховаються за пагорби терпіння
    і невидимі для зухвалих мет
    простертості. О, що б, коли б той край
    пізнав дробинність нашу! Що б то стало —
    горі — горою бути? Що б то нам
    посовгнути — ці межигони часу,
    марудні межигони живоття,
    коли змарнілі постаті снаги,
    ці бурі пристрастей попопелілих,
    раптово окошилися на нас.
    І хочеться сягнути за крайчасу,
    за прапервні. І все почати знов.
    Первослідом. О, що б то нам прямитись
    поверненням у смерть. О, що б то йти
    узгір’ям долі в верхогір’я крику,
    яким прорвався тверді першотвір,
    і збурив певність німоти і тліну!
    О, ті нестерпні виходи за грань
    привсюдності! О ті наломи ляку,
    ота зухвала згага самовтеч,
    жага згоряння, спалення, авто-
    дафе. Та паморозь терпінь
    і вічна недоконаність дерзання,
    рух руху руху. Те безмежжя сил,
    розбурханих од молодого болю,
    ті парури зусиль, та виднота
    себеявлення, та оглухла прірва
    обрушення і заступання за
    видиму смерть, аби тороси муки
    ліпили лона квітам. Ось ти є,
    непевносте. Оце ти й є, дорого,
    котра прожогом навертає нас
    до серця серця, ув аорти шалу,
    де безбережжя голубиний гуд.
    Так обрій замикає небо й землю.
    Склепи ж повіки. Віщу таїну
    спізнати серцем, духу не згубивши,
    і кров, що рветься з голосних аорт,
    погамувати — мабуть, не під силу
    нікому з нас…
     
    • Подобається Подобається x 1
  11. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Олег Малашевський

    От, нарешті, притишився біль мій.
    Відійшло і мале, і велике.
    Я щасливий, як сто божевільних.
    Не збивайте мене з пантелику.

    Вам чомусь дотепер ще не видно,
    Що невидимим став я, безликим,
    Що я зник, розчинився безслідно.
    Не збивайте мене з пантелику.

    Пам'ятати про мене не треба –
    Ваша пам'ять сидить в мені криком.
    Залишайтеся зіркою в небі.
    Не збивайте мене з пантелику.
     
  12. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Оксана РАДУШИНСЬКА

    * * *

    Як дивно пахне перший сніг —
    Солодкуватим духом лісу,
    А ще — відлигою зі стріх
    І чимось, схожим так на… пісню…

    Як зимно пахне перший сніг —
    Розбитим глечиком з водою,
    На листям метений поріг
    І чимось, схожим так з… журбою..

    Як світло пахне перший сніг!
    Так пахнуть яблука на сходах —
    Тим, що їжак украсти зміг
    І чимось, схожим так на… подих…

    Як п’янко пахне перший сніг —
    Ледь гіркуватим димом-вітром,
    Здається — радістю для всіх
    І чимось, схожим так на літо…

    ***

    Сніг ішов цілий вік. Шелестів в лепесі
    Тихо йшов. Просто так йшов, для себе.
    Ледь крутилась земля, скриплячи на осі –
    Все без тебе було, як до тебе.

    Сніг ішов все життя. Віншував, налипав,
    За далеким селом бравсь в замети.
    Тільки, випнувши бік, ліс в туман проростав
    Й, по коліна в снігу, плакав: ”...де ти?...”

    Сніг ішов і мовчав. Повз розгубленість слів,
    Повз безсмертя, зненацька зустріле...
    День, як день... І ніяких тобі співчуттів.
    Тільки пара слідів – та й крізь біле...
     
    • Подобається Подобається x 3
  13. сотник

    сотник Well-Known Member

    Драй-Хмара Михайло :: ЛЕБЕДІ


    На тихім озері, де мріють верболози,
    давно приборкані, і влітку й восени
    то плюскоталися, то плавали вони,
    і шиї гнулися у них, як буйні лози.

    Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози
    і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, -
    плавці ламали враз ті крижані лани,
    і не страшні були для них зими погрози.

    О, ґроно п'ятірне нездоланих співців!
    Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
    що розбиває лід одчаю і зневіри.

    Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
    веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
    де пінить океан кипучого життя.

    1928
     
    • Подобається Подобається x 3
  14. suziria

    suziria Well-Known Member

    ЕТЮД

    ніч день
    ніч день
    самотній дощ над містом йде без тебе
    ніч день
    дощ йде
    то за тобою плаче навіть небо
    в цю мить
    десь мчить
    варшавський потяг що тебе відвозить
    лишила мені
    лиш сумні пісні
    й крапельки дощу мов сльози
     
    • Подобається Подобається x 3
  15. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Зеновій Филипчук

    Богиня


    О, не сумуй, заплакана богине,
    І від безодні відверни лице.
    Тебе Господь у горі не покине,
    Тобі ще ангел квіти принесе.
    Тебе Господь у горі не покине,
    Тобі ще ангел квіти принесе.
    І жінка плакала жіночими сльозами,
    Душа, як море, повна гіркоти.
    Їй не судилось до ясної зали
    На перший бал у сяєві прийти.
    Романтики не слали їй конверти
    Із пахощами наймиліших слів,
    Лиш деколи хотілося померти,
    Як приходила пошта чорних днів.
    У самоті їй снилися пелюстки
    Рожевих мрій, розвіяних колись.
    Хтось промовляв їй лагідно, по-людськи,
    І над душею вірою схиливсь.
    І жінка плакала щасливими сльозами,
    Шопен воскрес і грав для неї вальс.
    І серед юності, мов золотої зали,
    Хтось тихо мовив: "Я кохаю вас".
     
    • Подобається Подобається x 2
  16. suziria

    suziria Well-Known Member

    Дед листает семейный альбом,
    А в глазах его грусть такая...
    Так журавль с перебитым крылом
    Смотрит вслед улетающей стае.
    А.Ч.
     
  17. telepat

    telepat Well-Known Member

    Телепатия
    Стихи Олега Тарутина

    Телепатия, ух, телепатия,
    у меня к тебе антипатия.
    У меня к тебе чувство скверное
    неспроста вызревало, наверное.

    Был я в зале, где ставили опыты
    и на сцене стоял "телепающий",
    а напротив - лобастый и опытный,
    телепатию ту принимающий.

    Мыслил медиум, вспышки транслируя,
    и робел: как бы вдруг не продуматься...
    А лобастый кивал и, цитируя,
    пропускал все нехорошее, умница.

    Видел я, как краснел испытуемый,
    Потирал запотевшую лысину.
    Было видно, что невмоготу ему
    так стоять с обнаженными мыслями -
    с сокровенным своим достоянием,
    утекающим на расстояние...

    Он прошаркал подошвами по полу,
    сел в свой ряд, улыбаясь измученно.
    Ах, как публика хлопала, хлопала,
    ощутив это чудо научное!

    А профессор, успехом изнеженный,
    вдруг кивнул мне: "Вы, видно, желающий?"
    Я промыслил в ответ ему сдержанно,
    и ученый отстал понимающе.

    ...Телепатия, ух, телепатия,
    у меня к тебе антипатия.
     
    • Подобається Подобається x 1
  18. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Б.Окуджава

    "Чувство собственного достоинства"


    Чувство собственного достоинства - вот загадочный инструмент:
    Созидается он столетьями, а утрачивается в момент,
    Под бомбёжку ли, под гармошку ли, под красивую ль болтовню
    Иссушается, разрушается, сокрушается на корню.
    Чувство собственного достоинства -вот таинственная стезя,
    На которой разбиться запросто, но с которой свернуть нельзя,
    Потому что без промедления, вдохновенный, чистый, живой,
    Растворится, в пыль превратится человеческий образ твой.
    Чувство собственного достоинства - это просто портрет любви.
    Я люблю вас, мои товарищи, - боль и нежность в моей крови.
    Что б там тьма и зло ни пророчили, кроме этого ничего
    Не придумало человечество для спасения своего.
     
  19. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Роман Чумичев

    Дороги, дороги…
    Набаты, тревоги,
    Судьбы безнадёги-
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Разбиты, убоги…
    Сбиваются ноги…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Родные пороги,
    В удушливом смоге…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Движенье в потоке
    И сплошь монологи…
    Дороги…

    Дороги, дороги
    По силам не многим…
    Так правила строги…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Сплошь клятвы, зароки…
    Обманы – итоги…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    «Худые» пророки -
    Бессильные Боги…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Маршруты - остроги…
    Любви некрологи…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Рожденья - истоки…
    Погосты - тел стоки…
    Дороги…

    Дороги, дороги…
    Печальные строки…
    На камешках сроки
    Дороги…
     
  20. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Не знаю автора...

    А жизнь сложилась, как сложилась.
    И за плечами пропасть лет.
    Порою кажется – всё снилось.
    Но сна как не было, так нет.
    Забыться бы от этих будней
    И обрести, а не терять.
    Но по-другому ведь не будет.
    Не раскисать…
    Не раскисать!

    У всех – мечты. Они красивы.
    Так отчего же столько зла?
    За то, что есть, скажу «спасибо».
    А то, что нет…
    Знать, не судьба.
    Как поздно, Боже мой, как поздно
    Она вдруг шла на компромисс!
    И то, что было невозможным,
    Я получал…
    Но только жизнь
    Уже иное диктовала –
    Не успевал.
    А значит, зря…
    Любви большой казалось мало.
    Несвоевременно друзья
    О чём-то важном вспоминали
    И мчались.
    Только я не ждал.
    Перегорев в своей печали,
    Я просто молча их прощал…

    Винить? Кого? Скажи на милость…
    Вину оставлю за собой.
    Ведь жизнь сложилась, как сложилась.
    И принимать её такой…

    Какая есть…
     
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)