Поезія та проза

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Viktoria Jichova, 30 лис 2006.

Статус теми:
Закрита.
  1. Калиниченко

    Калиниченко Well-Known Member

    Арсений Тарковский

    В последний месяц осени, на склоне
    Суровой жизни,
    Исполненный печали, я вошел
    В безлиственный и безымянный лес.
    Он был по край омыт молочно-белым
    Стеклом тумана. По седым ветвям
    Стекали слезы чистые, какими
    Одни деревья плачут накануне
    Всеобесцвечивающей зимы.
    И тут случилось чудо: на закате
    Забрезжила из тучи синева,
    И яркий луч пробился, как в июне,
    Как птичьей песни легкое копье,
    Из дней грядущих в прошлое мое.
    И плакали деревья накануне
    Благих трудов и праздничных щедрот
    Счастливых бурь, клубящихся в лазури,
    И повели синицы хоровод,
    Как будто руки по клавиатуре
    Шли от земли до самых верхних нот.
     
    • Подобається Подобається x 4
  2. Cifalius

    Cifalius Well-Known Member

    "Заповедь" (Редьярд Киплинг )

    Владей собой среди толпы смятенной,
    Тебя клянущей за смятенье всех,
    Верь сам в себя, наперекор вселенной,
    И маловерным отпусти их грех;

    Пусть час не пробил - жди, не уставая,
    Пусть лгут лжецы - не снисходи до них;
    Умей прощать и не кажись, прощая,
    Великодушней и мудрей других.

    Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
    И мыслить, мысли не обожествив;
    Равно встречай успех и поруганье,
    Не забывая, что их голос лжив;

    Останься тих, когда твое же слово
    Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
    Когда вся жизнь разрушена и снова
    Ты должен все воссоздавать с основ.

    Умей поставить в радостной надежде,
    На карту все, что накопил с трудом,
    Все проиграть и нищим стать, как прежде,
    И никогда не пожалеть о том,

    Умей принудить сердце, нервы, тело
    Тебе служить, когда в твоей груди
    Уже давно все пусто, все сгорело
    И только Воля говорит: "Иди!"

    Останься прост, беседуя с царями,
    Останься честен, говоря с толпой;
    Будь прям и тверд с врагами и друзьями,
    Пусть все, в свой час, считаются с тобой;

    Наполни смыслом каждое мгновенье,
    Часов и дней неумолимый бег, -
    Тогда весь мир ты примешь во владенье,
    Тогда, мой сын, ты будешь Человек!

    п.с: страшно подобається цей вірш...і сама творчість Кіплінга!!!:good:
    а це оригінал цього вірша...тащусь просто від нього

    IF"


    If you can keep your head when all about you
    Are losing theirs and blaming it on you,
    If you can trust yourself when all men doubt you,
    But make allowance for their doubting too;
    If you can wait and not be tired by waiting,
    Or being lied about, don't deal in lies,
    Or being hated, don't give way to hating,
    And yet don't look too good, nor talk too wise:

    If you can dream -- and not make dreams your master;
    If you can think -- and not make thoughts your aim;
    If you can meet with Triumph and Disaster
    And treat those two impostors just the same;
    If you can bear to hear the truth you've spoken
    Twisted by knaves to make a trap for fools,
    Or watch the things you gave your life to, broken,
    And stoop and build'em up with worn-out tools:

    If you can make one heap of all your winnings
    And risk it on one turn of pitch-and-toss,
    And lose, and start again at your beginnings
    And never breathe a word about your loss;
    If you can force your heart and nerve and sinew
    To serve your turn long after they are gone,
    And so hold on when there is nothing in you
    Except the Will which says to them: "Hold on!"

    If you can talk with crowds and keep your virtue,
    Or walk with Kings -- nor lose the common touch,
    If neither foes nor loving friends can hurt you,
    If all men count with you, but none too much;
    If you can fill the unforgiving minute
    With sixty seconds' worth of distance run,
    Yours is the Earth and everything that's in it,
    And -- which is more -- you'll be a Man, my son!
     
    • Подобається Подобається x 8
  3. Игорь

    Игорь Well-Known Member

    Эту балладу я написал в 2003 г.
    ( звiняйте, не знаю як писати тут "i" с двумя крапками зверху и литеру, котра буде
    "е" по -русски пишу ii тут как "э" ).

    Русалка

    В лiсi чарiвнiм на березi става
    Опiвнiчь русалка вiдпочiвала
    Зелени очi, волосся темне,
    Бiлое тiло думи таэмни.
    Лежить в осоцi, негi повна,
    На небi мiсяць бачить вона.
    Довколо зiрок без кiнця и краю,
    А мiсяць свiтлом ii ласкаэ.
    Тиша така, що нi звука эдиного,
    Мiсяць прохаэ мертва дiвчiна:
    " Ты мiсяце-друже, у небi лiтаэшь,
    Дай сьогодня мене то, що я бажаю,
    Того що в тебе досыть на небi -
    Зiроньку с нього хочу для себе.
    В волосся вставлю, щоб краше я стала,
    Вона щоб бажання моi всi cдiйсняла."
    Мiсяць всмiхнувся, зiрку промiннэм
    Пiднiс додолу любоi дiвчiнi,
    Бiля русалцi зiрку кладе,
    Палку таку розмову веде:
    "Милая, любая, моя коханая,
    З мармура точена рыбонька гарная.
    Люблю дивитись, яз граiшь в водi,
    Хочу щоб бiля була ты завжди.
    Высоко у небi, на той сторонi,
    Гарны паласы э у менi.
    Тiлько повинна ти помьятати:
    Зiрку единожди можно прохати,
    Тiлько водно бажання твое
    Сдiйснено буде и зiрка омре.
    Коштовим камэннэм стане вона,
    Тiлько для окрасу буде гiдна.
    Бiля русалцi зiрка лежить,
    Руку дiвчини до себе манить.
    Довго вона мовчазна сидiла,
    Думка якась нею оволодiла.
    Потiм ii ростулились уста
    Мова поважна була i проста:
    Друже, приэмная ласка твоя,
    Але вже була зарученая я,
    З ранка до вечора i знов до ранка,
    Тiлько про милого думала я...
    А вiн мене... зрадiв.
    До става прийшла,
    Сумна и образна у нього лягла.
    Русалочьэй мати сподобалась я,
    Тепер то i дiм мiй и моя сiмья.
    Гадаю поквапилась, тому що вiн
    По лiсу сумнiй часто ходив один.
    Без щастя поiхав далече кудись,
    Щоб в працi забуться та грошiв зробить.
    Ницого нi можу тобi обiцати,
    Дарунок свiй можешь назад ты зiбрати."
    Ранковий вiтерець вiдкiльсь врилiтiв,
    I хмарою мiсяць обличчя закрив,
    А зiрка залишилась...
    Взявши ii, в став шелестнула, пiвнi спiвали,
    Але вже воны ii не дiстали.
    В безоднi става бажання своэ
    Зiрцi шепнула, а потiм ii
    В своэ волосся бережно уткнула...
    I легiнь далече у ту саму мыть
    Працю кидаэ, до каси спешить.
    Касир iму мовчки квiток подаэ,
    Грошив не прохаэ, а вiн не даэ.
    Як бы о так слiд выходить усьо,
    Сидить у лiтакi, куды вiн зайшов
    Без визи, документiв, без багажу,
    Мовчки подаэ стюардеса iжу.
    Iше пересадка i в Киiвi вiн,
    Такий же мовчазний сiдаэ в такси.
    Ничого не каже, водiй не питав,
    Повiз як потрiбно, як би хтось казав.
    В пути бензин лили, коли бак пустiй,
    Эдиножди в хотел зашли на постiй.
    Поiли мовчки за отот же усе лiк,
    Увечор в своэм опинився селi
    I вийшов...
    Водiй як вiдьiхав, до себе прийшов,
    Як тут опинивсь вiдповiдь не знайшов.
    "Хтось жарт такий лихий зi мною зробив,
    Николись горилки багато не пив."
    А легiнь до става мовчазний iде,
    Самотнiй на березi опiвнiчь жде.
    З зустрiчанних не дивувался нiхто,
    Зараз забував, що побачив його.
    I час пiдiйшов - вона выйшла из става.
    Побачив його, злiсть в очах запалала.
    До нього метнулася з намiром лютим:
    "Не мусишь ти свитi сонячном бути".
    Та шось зупинило ii в оту мить.
    В неi сердце не бьэтся и кров не бежить,
    Души як в людинi у неi теж не маэ...
    Любов ii хлопця урятуваэ.
    Вона биля нього привiдом вьется,
    Плаче, лоскоче, граэ, смiэтся.
    Плаче, смiэтся, а вiн як камьяний,
    Стоить перед неi у нерiтомном станэ.
    "Коханая, любая," - тiльки казав,
    I немов померлий додолу упав.
    Вiдкрив очi вiн, коли солнце зiйшло,
    И в непрiтомi не бачив того,
    Як бiля сидiла немов в забуттi,
    На нього дивилась, та сльози текли.
    Як злата дорiжка на воду лягла
    По неi, немов по суху, вона пройшла.
    Iз мрякi приступки зробились уверх,
    I вона зiйшла на небесний поверх.
    Щэзла i тiлько високо високо
    Зiрка-дарунок росплющiла око.
    Зорi над ставом уночi горять,
    Зорi над ставом таiноi манять.
    Безодня неба й става глибини
    Обидви вабять душу людини.
     
    • Подобається Подобається x 4
  4. mavka

    mavka Well-Known Member

    :give_rose: але ж гарно!... чудова поема !!

    :) інтересно.
    вітаю Вас, А.Ч !
    коли виникне бажання запостити на цей форум свої вірші, радо приймемо таку честь.
     
    Останнє редагування: 29 бер 2009
  5. suziria

    suziria Well-Known Member

    С******
    Сріблястий місяць в небі плив
    І малював деревам тіні.
    Народжувались дні осінні
    На перехрестях літніх злив.

    Ввібравши барви теракот,
    Мостились гарбузи під плотом,
    А цвіркуни скрипучі ноти
    Все прагнули звести в акорд.

    І, підійшовши до узбіч,
    Давно уже до всього звичні,
    Хати біленькі риторично
    Дивились вікнами у ніч.
     
    • Подобається Подобається x 4
  6. suziria

    suziria Well-Known Member

    НЕ покидай мене, любове...
    Не покидай мене, любове!
    У цьому грішному житті
    Не дай залишитися знову
    З розлукою на самоті.

    Не дай зневіритися в людях
    І озлобитися на всіх,
    А заміни "було" на " буде"
    І сльози заміни на сміх.

    Хоч поглядом чи напівсловом
    Надії іскорку подай.
    Не покидай мене, любове.
    Прошу тебе, не покидай.
    А.Ч.
     
    • Подобається Подобається x 7
  7. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Ігор Павлюк

    Біла хата. Сніги. Білі коні...
    Образ твору Біла хата. Сніги. Білі коні...
    Нічого немає...
    Я вивчаю себе і людей у корчмі цілий день.
    Сюди ходять вовки, чорні відьми – як бабці в Почаїв.
    І співають за пивом якихось пекельних пісень.

    Часом п’яний політик-приблуда заверне, як песик.
    Вже не вірить ніхто у його вперто завчений дзяв.
    Східні очі повії, бармена схвильований пейсик.
    Промінь синього світла – в близьке потойбіччя стезя.

    Там, де криси, – там криза.
    Де криза - там криси і... кріси?
    Хрустять на зубах огірочки.
    ...І стріляє вже хтось –
    Лиш неясно: у себе чи в даль.

    Біла хата і цвіт...
    Все доходить до верхньої точки.

    Та чомусь не кипить,
    А лише солоніє,
    Вода...
     
    • Подобається Подобається x 5
  8. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Микола Вінграновський

    Ти тут! Ти тут! Кохана, ти – як світ.
    Початок і кінець твій загубився...
    Багровою півчарою схилився
    В вологих сонцетінях небозвід;

    І морезвід півчарою другою –
    І чара зустрічі в руці моїй горить!
    Вино в ній – ти. Любовною рукою
    Я п’ю тебе за тебе у цю мить.

    Я п’ю за мить – за вогняне і чуле,
    За любощів священне забуття.
    Сучасна мить мені вже, як минуле,
    Сучасна мить мені, як майбуття.

    За вічність п’ю – вона тебе відкрила,
    Кохана, спи... За споминів гаї!
    За ще не квітлі квіти твого тіла,
    За таємничі лінії твої!

    За свято засинання й просинання,
    За довгі крила нашим літакам
    І за прощання! Вип’ю за прощання –
    Прощання ще не зраджувало нам.

    *************

    Не руш мене. Я сам самую.
    Собі у руки сам дивлюсь.
    А душу більше не лікую.
    Хай погиба. Я не боюсь.

    Переживу. Перечорнію.
    Перекигичу. Пропаду.
    Зате – нічого. Все. Німію.
    Байдужість в голови кладу.

    Одне я хочу: старі швидше,
    Зав’яльсь очима і лицем,
    Хай самота тебе допише
    Нестерпно сірим олівцем.

    Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
    Збалакайся. Заметушись.
    Офіціантським жестом вмийся.
    Але – сльозою не молись.

    Не – відбувалось. Не – тремтіло.
    Не – золотіло. Не – текло.
    Не – полотніло. Не – біліло.
    Не... – господи!.. не – не було!..
     
    • Подобається Подобається x 5
  9. Игорь

    Игорь Well-Known Member

    Дякую. А що вiдзначаэ допис "banned" и чому закреслено моэ имья?
     
  10. IRUSKA*8

    IRUSKA*8 Well-Known Member

    з улюбленого:

    Ліна Костенко...
    І все на світі треба пережити,
    І кожен фініш – це, по суті, старт,
    І наперед не треба ворожити,
    І за минулим плакати не варт.

    Тож веселімось, людоньки, на людях,
    Хай меле млин свою одвічну дерть.
    Застряло серце, мов осколок в грудях,
    Нічого, все це вилікує смерть.

    Хай буде все небачене побачено,
    Хай буде все пробачене пробачено,
    Хай буде вік прожито, як належить,
    На жаль, від нас нічого не залежить...

    А треба жити. Якось треба жити.
    Це зветься досвід, витримка і гарт.
    І наперед не треба ворожити,
    І за минулим плакати не варт.

    Отак як є. А може бути й гірше,
    А може бути зовсім, зовсім зле.
    А поки розум од біди не згірк ще, –
    Не будь рабом і смійся як Рабле!

    Тож веселімось, людоньки, на людях,
    Хай меле млин свою одвічну дерть.
    Застряло серце, мов осколок в грудях,
    Нічого, все це вилікує смерть.

    Хай буде все небачене побачено,
    Хай буде все пробачене пробачено.
    Єдине, що від нас іще залежить, –
    Принаймні вік прожити як належить.
    __________________
     
    • Подобається Подобається x 6
  11. Игорь

    Игорь Well-Known Member

    Читая многие напечатанные здесь стихи и пjддавшись их настроению, зробив вiльний переклад звiстной пiснi: "Навiщо я на свiт народився, навiщо мене мати родила"
    Звертаю увагу - на вулiцi весна.
     
    • Подобається Подобається x 2
  12. Игорь

    Игорь Well-Known Member

    Это стихотворения Дианы Кан ( Оренбург) Подарив мне свой сборник "Високосная весна", она надписала " Спасибо за понимание... 1993 г.)

    Пятый день я сама не своя.
    Пятый день дует ветер с востока.
    И шумят за окном тополя,
    и плоды наливаются соком.
    И какая-то жалость и грусть
    к тем, когда-то покинутым людям.
    И надежда на то, что вернусь,
    И уверенность, - встречи не будет.
    О треклятое чувство вины
    перед городом нынешним этим,
    что не вхож в мои песни и сны,
    не любим, хоть согрел и приветил.
    Как волчица - корми не корми -
    неславянскими злыми глазами
    в это небо закатной крови
    пялюсь долгими вечерами.
    И ловлю настороженный взгляд
    своей русской и ласковой мамы...
    Это ветер во всём виноват -
    душный, бешеный, страсный , упрямый.
    Это снова поддавшись ему,
    я себя ощущаю приблудной,
    разменявшей восточную тьму
    на российские серые будни.

    * * *
    ...И нет на мне греха
    И нет во мне огня.
    Мужчины по стихам
    влюбляются в меня."

    * * *

    Подошёл. Ресницы опустил.
    Наклонился долу.
    Робкие кувшинки положил
    к моему подолу.
    Он сказал: " Я видел вас вчера,
    вы купались... Вы не рады встрече?"
    Он сказал: "Прохладны вечера..."
    и накинул мне пальто на плечи.
    Стала даль упряма и чиста,
    и заклято ала...
    С чешуи змеиного хвоста
    тишина стекала...
    Я сидела с ним на берегу,
    глаз поднять не смела,
    я клялась ему, что сберегу
    голубое тело.
    Заживём в кувшинковом раю,
    милый мальчик, всем другим на зависть...
    Бедный мальчик, баюшки-баю...
    Я в реке живу, а не купаюсь.

    * * *
    Вернулся ты , и я вдруг ужаснулась.
    О, не тебя я столько лет ждала,
    и не с тобою в жизни раминулась,
    и не тебя в тот вечер прокляла.
    Не ты глядишь с заветного портрета,
    и голос, что стоит в ушах не твой...
    Но ты вернулся, чтоб отнять и это.
    Тебе зачем-то нужен мой покой.
    Мой тихий дом обходят нынче гости.
    И дождь стучит. И самовар остыл.
    Ты чаю, как прощения попросишь
    и тихо скажешь: "Мимо проходил..."

    * * *

    Я поняла, что жизнь дорога
    туда, где синь и купола,
    где взгляд замученного Бога
    и в печке светлая зола.
    К ногам опавшее созвездье
    на самом краешке земли...
    И , как награда, как возмездье,
    воспоминанье о любви.
    И слёзы, что уже не льются.
    И страшных клятв ничейный хлам...
    А те, кто обещал вернуться,
    как тени жмутся по углам.
     
    • Подобається Подобається x 4
  13. smbds

    smbds Well-Known Member

    Думаю, це ви знаєте і без мене



    **************
    If you can keep your head when all about you
    Are losing theirs and blaming it on you,
    If you can trust yourself when all men doubt you,
    But make allowance for their doubting too;
    If you can wait and not be tired by waiting,
    Or being lied about, don't deal in lies,
    Or being hated, don't give way to hating,
    And yet don't look too good, nor talk too wise:

    If you can dream -- and not make dreams your master;
    If you can think -- and not make thoughts your aim;
    If you can meet with Triumph and Disaster
    And treat those two impostors just the same;
    If you can bear to hear the truth you've spoken
    Twisted by knaves to make a trap for fools,
    Or watch the things you gave your life to, broken,
    And stoop and build'em up with worn-out tools:

    If you can make one heap of all your winnings
    And risk it on one turn of pitch-and-toss,
    And lose, and start again at your beginnings
    And never breathe a word about your loss;
    If you can force your heart and nerve and sinew
    To serve your turn long after they are gone,
    And so hold on when there is nothing in you
    Except the Will which says to them: "Hold on!"

    If you can talk with crowds and keep your virtue,
    Or walk with Kings -- nor lose the common touch,
    If neither foes nor loving friends can hurt you,
    If all men count with you, but none too much;
    If you can fill the unforgiving minute
    With sixty seconds' worth of distance run,
    Yours is the Earth and everything that's in it,
    And -- which is more -- you'll be a Man, my son!

    R.Kipling
     
    • Подобається Подобається x 2
  14. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Григорій Чубай

    І знов нестерпно тихо настає
    якась чужа зухвала веремія,
    де тінь моя мене не впізнає,
    де голос мій — і той мені чужіє.

    Я там мовчу. Задихано мовчу.
    Я там слова навшпиньки обминаю.
    Мов хрест важкенний, душу волочу,
    і сам себе на ньому розпинаю.

    Я там мовчу. Приречено мовчу
    під тихим криллям втомленого дому
    і знов свічу мовчання, як свічу,
    за упокій собі ж таки самому.

    ...Дощу предовгі пальці на шибках
    заграють щось достоту, як музики,
    що й звідкілясь прийде до мене страх
    поглянути, чи став на грані крику.

    Та він лиш мить торкається плеча
    і геть іде, не взявши ані звуку,
    І знов моє мовчання, як свіча,
    пооддаль слів блукає тихоруко.

    Над ним небес дірявий балаган.
    Над ним пригасле місячне багаття...
    Та цілий гурт немовлених благань,
    які все більше схожі на прокляття.
     
    • Подобається Подобається x 5
  15. Калиниченко

    Калиниченко Well-Known Member

    Василь СИМОНЕНКО

    КУРДСЬКОМУ БРАТОВІ

    Борітеся — поборете.
    Шевченко


    Волають гори, кровію политі,
    Підбиті зорі падають униз:
    В пахкі долини, зранені і зриті,
    Вдирається голодний шовінізм.
    О курде, бережи свої набої,
    Але життя убивців не щади.
    На байстрюків сваволі і розбою
    Кривавим смерчем, бурею впади.
    Веди із ними кулями розмову:
    Вони прийшли не тільки за добром,
    Прийшли забрати ім'я твоє, мову.
    Пустити твого сина байстрюком.
    З гнобителем не житимеш у згоді:
    Йому "панять", тобі тягнути віз.
    Жиріє з крові змучених народів
    Наш ворог найлютіший — шовінізм.
    Він віроломство заручив з ганьбою,
    Він зробить все, щоби скорився ти.
    О курде! Бережи свої набої —
    Без них тобі свій рід не вберегти.
    Не заколисуй ненависті силу,
    Тоді привітність візьмеш за девіз,
    Як упаде в роззявлену могилу
    Останній на планеті шовініст.

    1963
     
    • Подобається Подобається x 2
  16. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Владимир Леви


    Черновик

    Я умирал.
    В последний миг
    вверху, над сердцем
    прозвучало:
    "Ты не готов. Ты черновик.
    Все вычеркнуть. Начать сначала".

    Проснулся в холоде. Река.
    (Та самая). И ночь. И лодка.
    И чей-то зов издалека.
    И неба жаждущая глотка.

    Я вспомнил все. И я не смел
    пошевелиться.
    Я не успел. Я не сумел
    осуществиться.

    Был замысел. Была гора.
    Была попытка.
    Шумели ливни и ветра.
    Ползла улитка.

    Я жертвы приносил богам
    натурой мертвой,
    но я не знал,
    не знал, что сам
    назначен жертвой.

    Я целый мир в себе носил
    и жить пытался,
    но благодати не вкусил,
    не догадался.

    Я не сумел. Я не достиг.
    Я отработан.
    А мой убийца - беловик -
    смотрите: вот он.
    Его лепила та же боль,
    но отличала
    способность снова стать собой,
    начать с начала.
     
    • Подобається Подобається x 4
  17. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

    Портрет-пейзаж-портрет

    Вже води відійшли від берега, уже
    вона відходить теж по ниточці алеї…
    Портрет-пейзаж-портрет. Відколупай ножем
    її із полотна чи пам’яти своєї…

    Чи просто замалюй – і розум-мастихін
    Наліплює мазки – олійна фарба ранку:
    ← Стікає як смола – до золотих колін…
    → Залазить як змія – в потріскану горлянку…

    І ні очей, ні губ – які вони були?
    Портрет-пейзаж-ніщо… мализна і ніщота…
    …не смикнеться рука із пензликом, коли…
    …не відвернеться Бог – така його робота…


    Вже води відійшли від берега - і мла…
    І силует розтав під подихом ваала…
    …………
    …а як вона б тебе у небо завела…
    …а як вона б тебе у небі цілувала…

    Ганна Осадко
     
    • Подобається Подобається x 3
  18. Игорь

    Игорь Well-Known Member

    В 1986 г. в Крыму одной влюблённой паре я написал на память одну свою мысль:

    " Красоту и любовь можно только хранить в ладонях.
    Говоришь: "Моё"-, пальцы сжимая,
    а они ускользают, уходят.
    Боль одну схватить успеваешь.
    Словно судорогой пальцы свело, долго боль с тобой остаётся"

    Затем, я написал стихотворение на тему известной мысли Ф.М. Достоевского.

    Да, красота спасает мир, она всегда неповторима,
    Не терпит пошлости и грима,
    Не нужен модный ей кумир.
    Да, красота спасает мир.
    Когда умна, когда глупа,
    Когда добра, когда жестока.
    Порой обидно одинока,
    Но чаще каждому близка,
    Чужда рассчёту, злости, склокам.
    Да, красота спасает мир,
    От сумашествия спасает.
    В объятья друга нас бросает,
    На Дикий Север, на Памир,
    Да, красота спасает мир.
    И перед ликом красоты
    Вновь преклони свои колени.
    Пусть будут то в прыжке олени, иль радуг дивные мосты...
    И перед ликом красоты,
    Вновь от восторга захлебнёшься,
    И как живой воды напьёшься,
    И снова сильным станешь ты
    Пред новым ликом красоты.
    О ней "моё" не говори,
    Она исчезнет, испарится,
    И пустота и боль вселится
    В дела и помыслы твои...
    О ней "моё" не говори.
    Не беззащитна красота, как образ ласточки из детства,
    Разрушь гнездо - не отвертеться,
    В твой дом войдёт огонь, беда.
    ( Ведь все мы верили тогда.)
    Её не взвесить, не измернить,
    На формулы не поолжить.
    Лишь надо чувствовать и жить.
    И верить... Надо верить.
    И верить, надо верить.
     
    • Подобається Подобається x 3
  19. Чупага

    Чупага Well-Known Member

    МЕДВЕДЕВ (склоняясь к Роулинг):
    Джоан, я вас читал и все такое.
    Я даже в интервью упоминал.
    Одна деталь мне не дает покоя:
    Финал, вы понимаете…
    РОУЛИНГ (недоуменно):
    Финал?
    МЕДВЕДЕВ:
    Ну, типа да. Он все же очень гадок.
    Припомните последний ваш роман:
    При Волдеморте все же был порядок.
    Он все же государственник, Джоан!
    Хотя свобода лучше несвободы,
    При ней вокруг немало гнусных морд.
    Ведь надо же в узде держать народы?
    И это может только Волдеморт!
    Чтоб люди это лучше понимали,
    Чтоб это стало общее must read,
    Давайте вы напишете в финале,
    Что Волдеморт герою говорит:
    Мол, Гарри, ты решил свою задачу,
    Потратил много нервов и труда,
    И я тебя преемником назначу…
    РОУЛИНГ (недоуменно):
    Преемником?!
    МЕДВЕДЕВ:
    Ну да!
    Все говорят, что я ужасный демон,
    Но власть – такое бремя! Кровь и пот…
    Короче, мы должны рулить тандемом…
    РОУЛИНГ (недоуменно):
    Тандемом?
    МЕДВЕДЕВ (воодушевленно):
    Да! По кличке Волдепот!
    Подумай, вариант какой удобный:
    Не будет революции в стране,
    Я буду злой, ты будешь как бы добрый,
    И все у нас пойдет, как шло при мне!
    Прислушавшись к такому монологу,
    Ваш Гарри доказал бы ум и стать…
    Гораздо лучше выглядит, ей-богу!
    РОУЛИНГ (потрясенно):
    Подумаю…
    МЕДВЕДЕВ (удовлетворенно):
    Куда вам чек прислать?


    Быков.
    (Люблю цього жидо москаля.)
     
    • Подобається Подобається x 2
  20. Romko

    Romko Дуже важлива персона

    Андрей Шталь

    Дожди


    Дожди идут. Бескрайние дожди.
    И никого...И сумерки все гуще...
    И снова я молюсь о дне грядущем,
    Не ведая, что будет впереди.
    Дожди идут над миром, как потоп,
    Как древний миф о праведнике Ное.
    Но кто ковчег сегодня будет строить,
    Чтоб плыть навстречу солнцу на восток?
    И будущего нет...И в прошлом - дым...
    Мы - поколенье, проклятое богом,
    Глядим в водой размытые дороги
    И в серые бескрайние дожди.

    *******

    Я обречен на вечную разлуку.
    Мне тяжело вписаться в волчью стаю.
    Моих волчат чужая вскормит сука,
    И черный крик мой в сумерках растает.
    Я колесо луны вращаю воем,
    Чтоб звезд огни отсвечивали в холке.
    Меня упрямство сделало изгоем.
    Я знаю -побороть себя не долго.
    Но это значит - перестать быть вольным,
    Законы волчьей стаи уважать,
    По следу вожака идти покорно
    И лаять так, как вышколит вожак.
    А я еще волчонком бредил волей.
    Мне стайный дух - занозою в ноздре.
    Когда я слышу ветер за спиною,
    Я верю, что поет он только мне.
    Предчувствие меня не покидает:
    Все ближе путь до сумрачного дня,
    Когда хребет я выгрызу из стаи,
    А стая в клочья разорвет меня.
    Я разрезаю лапой бархат ночи,
    Моя тропа ведет меня по кругу.
    Я обречен быть волком одиночкой.
    Я обречен на вечную разлуку.
     
    • Подобається Подобається x 7
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)