Поезія та проза

Олександр Бик

Птахи душі

Птахи летять
Кудись за небокрай,
І вірші знов
Із серії прощальних -
Холодним поглядом
Мені душі не край,
І не бери
Акордів поминальних.

Птахи летять
Все далі, ген з очей -
Дірявлять безкінечну
Площу неба.
У цім спектаклі
Масок і ролей
За мною плакать
І тужить не треба.

Бо все життя
Прожито наче в сні,
Бо вже давно
В руках немає сили…
У пошуках
Останньої весни
Моя душа
З птахами полетіла.

**********

Сміятися від того, що болить.
У полум’ї страждань і бід горіти,
Закутавшись від холоду в думки –
Цигарку за цигаркою курити.

Писати на снігу свої вірші,
Шукать навпомацки утрачене кохання...
Грішить на кожнім кроці, а за тим -
Молитись Богу до самого рання.

Змінити день на ніч і навпаки,
Закінчить фразу і поставить крапку...
Від променів цигарку прикурить
І спробувать почати все спочатку.

**************

Ти знаєш?..

Ти знаєш, як місяць
Запалює стомлене небо?
Як вітер з дерев
Обрива снігові обладунки?
Як добре мені
Віршувати лиш тільки для тебе,
І на губах відчувать
Смак твоїх поцілунків?

Як стрілки годинника
Маршем крокують по колу,
І шепчуть крізь тишу,
Що ніч майже вся пролетіла?
Як падає одяг
Осіннім туманом додому,
А розум дурманить
Розпечений жар твого тіла?

Ти знаєш, як ранок
Непроханим гостем крадеться?
Як хочеться час
В цей момент назавжди зупинити?
Як серце у грудях
Від щастя піднесено б’ється,
І хоче любити?
Тебе лиш навіки любити?!!

 

ВІДЧУЙ СЕБЕ...

Відчуй себе чарівником
Осінньої казковості
І напиши одним рядком
Сюжет цієї повісті.

На мить біг часу зупини
Прекрасними хвилинами
І двері в осінь відчини
Ключами журавлиними.

Проміння сонячне просій
Крізь сито хмар із просинню.
Збери все золото лісів
Й склади в скарбничку осені.

Вкрий синю стрічечку ріки
Туманами мрійливими...
Легеньким порухом руки
Зроби людей щасливими.
______________________

То, може, це і є любов?

Стоїть сосна поміж дерев
таких, як і вона.
Коріння смокче сік землі.
І тим живе сосна.
І я висмоктую життя,
своє життя –
коктейль гіркий.
Я квітці голову відтяв,
в салат додав, як огірки.
А квітка, певно, що жива,
з ножа збігає кров…
Якщо це не лише слова,
то, може, це і є любов?

Володимир Мацуцький

 

Р.Рождественский

Хотя б во сне давай увидимся с тобой.
Пусть хоть во сне
твой голос зазвучит...
В окно ?
не то дождем,
не то крупой
с утра заладило.
И вот стучит, стучит...
Как ты необходима мне теперь!
Увидеть бы.
Запомнить все подряд...
За стенкою о чём-то говорят.
Не слышу.
Но, наверно,? о тебе!..
Наверное,
я у тебя в долгу,
любовь, наверно, плохо берегу:
хочу услышать голос ?
не могу!
Лицо пытаюсь вспомнить ?
не могу!..

...Давай увидимся с тобой хотя б во сне!
Ты только скажешь, как ты там.
И всё.
И я проснусь.
И легче станет мне...
Наверно, завтра
почта принесет
письмо твое.

А что мне делать с ним?
Ты слышишь?
Ты должна понять меня ?
хоть авиа,
хоть самым скоростным,
а все равно пройдет четыре дня.
Четыре дня!
А что за эти дни
случилось ?
разве в письмах я прочту?!
Как эхо от грозы, придут они...

Давай увидимся с тобой ?
я очень жду ?
хотя б
во сне!
А то я
не стерплю,
в ночь
выбегу
без шапки,
без пальто...
Увидимся давай с тобой,
а то...
А то тебя сильней я полюблю.

 

Евгений Блажеевский

Когда гнетет любви и веры долг
И перед прошлым чувствуешь вину,
Когда проходит день, как будто полк,
Без музыки идущий на войну,
Когда вокруг пугает пустота,
Когда вокруг дожди бредут дворами,
Когда полет последнего листа,
Когда зима уже не за горами,
Когда грущу и веселюсь один,
Когда вокруг и резче и виднее,
Когда уходит лето в карантин,
Когда куда и проще и сложнее,
Тогда равны и горе и пустяк,
А мы с тобой – лишь тени тех влюбленных,
Что нынче врозь – и дома и в гостях,
Как в разных будках – будках телефонных.
Стекло услышать голоса не даст,
А мимика слаба, а жест побочен.
Пусть будет так. Я дурень. Я фантаст.
И о тебе тоскую я не очень.
Но вспомнятся подробности лица
Под эту непогодь, под этот ветер…
И ты со мной навеки, до конца,
Покуда я живу на белом свете.

******************

Беспечно на вещи гляди,
Забыв про наличие боли.
-- Эй, что там у нас впереди?
-- Лишь ветер да поле.
Скитанья отпущены нам
Судьбой равнодушной, не боле.
-- Эй, что там по сторонам?
-- Лишь ветер да поле.
И прошлое как за стеной,
Но память гуляет по воле.
-- Эй, что там у нас за спиной?
-- Лишь ветер да поле.

*****************

Лагерей и питомников дети,
В обворованной сбродом стране
Мы должны на голодной диете
Пребывать и ходить по струне.
Это нам, появившимся сдуру,
Говорят: "Поднатужься, стерпи..."
Чтоб квадратную номенклатуру
В паланкине носить по степи.
А за это в окрестностях рая
Обещают богатую рожь...
Я с котомкой стою у сарая,
И словами меня не проймешь!

****************

Теперь, когда надо проститься
По совести и по уму,
Не надо обратно проситься
В свою голубую тюрьму.
Не надо надеяться втайне
На лунный серебряный след.
Осталось одно очертанье,
Названья которому нет.
Осталось горенье заката,
Далекого моря прибой.
Осталась глухая утрата
Того, что случалось с тобой,
Того, что могло бы случиться,
Того, что в себе износил...
Но нету, увы, очевидца
Слепому горению сил.
А молодость -- штучка, Лолита, --
Кивнув равнодушно душе,
Сошла, как выходит из лифта
Чужой
На чужом
Этаже...

 

***
Много счастья и много печалей на свете,
а рассветы прекрасны,
а ночи глухи...
Незаконной любви
незаконные дети,
во грехе родились они —
эти стихи.
Так уж вышло, а я ни о чем не жалею,
трачу, трачу без удержу душу свою...
Мне они всех рожденных когда-то милее,
оттого что я в каждом тебя узнаю.
Я предвижу заране их трудную участь,
дождь и холод у запертых глухо дверей,
я заране их долгой бездомностью мучусь,
я люблю их — кровиночки жизни моей.
Все равно не жалею.
Мне некогда каяться.
Догорай, мое сердце, боли, холодей,—
пусть их больше от нашего счастья останется,
перебьются!
Земля не без добрых людей!

***
Нельзя за любовь - любое,
Нельзя, чтобы то, что всем.
за любовь платят любовью
Или не платят совсем.

Принимают и не смущаются,
Просто благодарят.
или (и так случается!)
Спасибо не говорят.

Горькое... вековечное...
Не буду судьбу корить.
жалею тех, кому нечего
или некому подарить.

***
Счастливо и необъяснимо
происходящее со мной:
не радость, нет - я не любима -
и не весна тому виной.
Мир непригляден, бесприютен,
побеги спят,
и корни спят,
а я не сплю,
и день мой труден,
и взгляд мне горести слепят...
Я говорю с тобой стихами,
остановиться не могу.
Они как слезы, как дыханье,
и, значит, я ни в чем не лгу...
Все, что стихами,- только правда,
стихи как ветер, как прибой,
стихи - высокая награда
за все, что отнято тобой!
Вероника Тушнова

 

Олександр Афонін

Полин, полин - гірка трава
На нашій Україні.
Як в давнину вона росла,
Росте так і донині.
Полин, полин - кругом полин,
І в полі, і в канаві...
Тоді держави не було
І нині - без держави!
Полин, полин - гірке вино.
А скільки в нім дурману!
І нам відомо вже давно -
Не буде з хама пана!
Бо скільки хамів не візьмуть
І як їх не одягнуть,
Вони державу роздеруть
Й по хуторах розтягнуть!
І кожен там собі почне
Втішати власну пиху.
Народу нашому - на зле,
А ворогам - на втіху!
Ще й кожен хоче зверхнім буть,
Довести, що він кращий...
Говорять, в світлий день ведуть.
Насправді - тягнуть в хащі.
Від полину - в очах пітьма,
Немає жить наснаги!
Й пророка власного нема...
Так знову що - варяги?!

************

Нам оголошено війну!

Кому?! Мені? Тобі? НАРОДУ!
Яку ж бо ми вчинили шкоду?!
Нам оголошено війну!

І вже влаштовано блокаду -
Як в Вітчизняну - Ленінграду...
Нам оголошено війну.

Скажи мені, російський брате,
Хто нас так вирішив карати?!
Нам оголошено війну.

Так в ту війну були фашисти!
І ставилась мета – нас знищить!
Нам оголошено війну.

А нині хто? Багаті й ситі,
Ті, що у владному кориті,
Нам оголошують війну?!

Вони мільярди з газу крали,
А в нас – останнє забирали...
Й нам оголошують війну?!

Брехня брехнею поганяє.
Де правда – вже ніхто не знає!
Нам оголошено війну.

За їх мільярди з баришами
Знов платять нашими життями!
Нам оголошено війну.

Тебе примушують радіти,
Коли в нас замерзають діти!
Нам оголошено війну.

Нам ненавистю травлять душу,
Щоб дружбу вікову порушить.
Нам оголошено війну.

Нас лоб в лоб нині зводять, брате,
Щоб вік над нами панувати!
Нам оголошено війну.

А правда, брате, тут одна:
Це – проти НАС ОБОХ війна!

НАМ ОГОЛОШЕНО ВІЙНУ!

************

Хай Божий Дух і розум зійдуть
На влади нашої чоло...
Вона завжди була дурною
Але такої - не було!

 

Микола Вінграновський

Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости.

Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались зайці,
Нема і їм де сну подіти.

Дрімає вітру срібна дуда,
І дика груша в сні дичить.
Лиш не ляга моя приблуда,
Лиманом з поля ідучи.

Вона не ляже, не приляже,
Оця приблудонька моя:
Свій босий слід снігами в'яже
І в шиби голову схиля.

Її ніхто не бачить в очі,
Їй сніг невидимість жене,
А змерзлі сльози опівночі
Лице ховають крижане.

В Холодній Балці, в білій піні
Вона іде й співа з ночей.
Намерзло льоду в її пісні
І снігу в пісні — до плечей!

Наморосило в ній туманів,
І одинота-одина
У ній одніє й на світанні,
І тільки щастя їй нема…

В Холодній Балці сон-незбуда
Усе на світі оточив…
Лиш не ляга моя приблуда,
З лиману в поле ідучи.

 

Чи знаєте ви як іде кохання – тихо по водяній місячній доріжці
Чи знаєте ви як горить кохання – палають не тільки почуття, а й серце
Чи знаєте ви як пече кохання – гарячою сльозою обпікаючи щоку
Чи знаєте ви як ранить кохання – гострим ножем у серце не жаліючи нічого і нікого
Чи знаєте ви як плаче кохання – гіркими сльозами перетворюючись в море
Чи знаєте ви яке жертовне кохання – коли життя віддати легко
Чи знаєте ви яке жорстоке кохання – приносячи ВСЕ забирає вдвічі більше
Чи знаєте ви як іде кохання?
Воно іде кудись і забирає все, а ви залишаєтесь одні у просторі, і все болить і ниє, мука огортає ваше серце. А йому до цього байдуже, воно і життя забере якщо окликнете його….

 

Л.Костенко

Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.

 

- поезії гарні постите.
ось задумалась над іншою версією вірша - цікаво, яка була написана раніше, адже зміст думки у них різний....
Анатолій Черняхівський

До настрою плаксивої погоди
Хіба додати декілька штрихів:
Два-три мазки сумної непогоди
Від телефонних міжміських дзвінків,
Твої слова, нанизані на вічність,
Та погляд твій крізь запітніле скло…
А може це надумана трагчність
Того, що є,
Не того, що було.

 

Гм...
Профессор Плейшнер выпрыгнул из окна, когда понял, что явка провалена. Никогда еще старенький ученый так широко не раскидывал мозгами...

Але я не тіки там брожу...

 

Ліна КОСТЕНКО

* * *

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

 

Ліна КОСТЕНКО - Недумано, негадано

Недумано, негадано
Забігла в глухомань,
Де сосни пахнуть ладаном
В кадильницях світань,
Де вечір пахне м'ятою,
Аж холодно джмелю...
А я тебе, а я тебе,
А я тебе люблю...

Ловлю твоє проміння
Крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
До стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
І вже без вороття -
Я п'яна, п'яна, п'яна -
На все своє життя...

 

ЧАША ЖИЗНИ


Мы пьем из чаши бытия
С закрытыми очами,
Златые омочив края
Своими же слезами;



Когда же перед смертью с глаз
Завязка упадает,
И все, что обольщало нас,
С завязкой исчезает;


Тогда мы видим, что пуста
Была златая чаша,
Что в ней напиток был - мечта,
И что она - не наша!

М. Лермонтов

 

КРЕСТ
Так долго лгала мне за картою карта,
Что я уж не мог опьяниться вином.
Холодные звезды тревожного марта
Бледнели одна за другой за окном.

В холодном безумьи, в тревожном азарте
Я чувствовал, будто игра эта — сон.
«Весь банк — закричал — покрываю я в карте!»
И карта убита, и я побежден.

Я вышел на воздух. Рассветные тени
Бродили так нежно по нежным снегам.
Не помню я сам, как я пал на колени,
Мой крест золотой прижимая к губам.

— Стать вольным и чистым, как звездное небо,
Твой посох принять, Сестра Нищета,
Бродить по дорогам, выпрашивать хлеба,
Людей заклиная святыней креста! —

Мгновенье... и в зале веселой и шумной
Все стихли и встали испуганно с мест,
Когда я вошел, воспаленный, безумный,
И молча на карту поставил мой крест.

Николай Гумилёв

 

Минуле не вернуть,
не виправить минуле,
Вчорашне — ніби сон,
що випурхнув з очей.
Як луки навесні
ховаються під мулом,
Так вкриється воно
пластами днів, ночей.
Але воно живе —
забуте й незабуте,
А час не зупиняється,
а молодість біжить,
І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.

Василь Симоненко

 

Євген Маланюк

ЧОРНА ЕЛЛАДА


Руїна. Руїна. Як фатум, як вирок.
Назавше. Навіки. Крізь вир поколін.
І жадного сенсу, і жадної міри
На тричі покараній, клятій землі.

Пригноблені, вбогі, непевні будівлі, -
Розхристаний вітром зів"ялий барок.
Над простором квилить княгиня в Путивлі
Та небу кидає погрози пророк.

Вітрам на поталу - руїна, руїна.
Вікам на загладу - зомлілий простір...
Ні-ні, не Христос, не Христос, Україно, -
- Злочинець Варрава харчить на хресті!

 

Євген Маланюк

Так марилось: п'янкі нічні слова
У душній томі. А межи нас - нікого,
Ні спогаду, ні тіні... Лиш сплива
Серпнева ніч. Лиш святочна і строго
Сузір'я тчуть свою довічну путь.
В один акорд злились душа і тіло,
В один...
Ні, забагато захотіла
Палка уява. Ні, втекти! Забуть!

Все повертається. Все мститься. Все.
Йде колами. І душить кожним колом.
Роковане іде і знов несе
Необоримий присуд свій: ніколи.
І ночі всі вертаються, і всі
Нічні слова ось пам'ять знов диктує,
І пестощі повторює.
І всує
Молитись мертвій і страшній Красі.

**********

Так. Тут мета моєї прощі,
Моїх шляхів неперехресних -
Тут спить історія, як мощі,
І все здається: ось воскресне.
Стримлять увись суворі стіни
І тануть в просторах хрещатих,
Де над ковчегом домовини
Вахтують посмертні чати.

************

Ще ця межа не перекрочена,
Ще гаданина: так чи ні, -
Та з серця зникла червоточина
І очі знову в вишині.
О, як любить тебе, як дякувать
За зустріч цю, за руки ці!
Завжди своя, завжди - однакова,
Тримаєш міцно всі кінці.
Тримаєш цупко, витривалая,
І серце, й віддих, і уста.
Пробач, що досі так невдало я
Ще ворожу: чи - ні, чи - так?
Пробач, що серце днями трудними
Ще вчиться віри й повноти...
Над цею осінню, над буднями,
Над обріями - я і ти!

 

повторююсь...
але знов..згадалось...

Стус

Ти десь там сниш. І бачиш милі сни,
котрі течуть з-під білої вуалі,
а я тебе пускаюсь — далі й далі,
мов берегів своєї вітчини.
Ти десь там спиш. І тепла охра стін
оберігає од снігів і вітру,
а я сную цю думу, цю нехитру
фантазію зимових холодин.
Ти десь там є. Напевно ж, десь там є,
та, що в моєму мареві блукає,
і спів, неначе нитку, засиляє
в моє німе й оглухле житіє.
Ти десь там є. Десь неодмінно є
ота, що призведе до божевілля,
до себе кличе на своє весілля
і ніби приском душу обдає.

********

Коли ти нишком в мій скрадешся сон
і станеш коло мого узголов’я,
не жур мене, що більше вже з тобою
я не зійдуся разом. Оборон
Господніх нам не відати. Прощай,
рокований на смерть, по бездоріжжю
я вирушив од тебе. Чорна хижа
ото любов, і спочив мій, і край.