Поезія та проза

Відповідь: Поезія та проза

Ты прости меня за грехи,
Ты прости меня за мечты,
Ты прости меня за стихи,
В каждой строчке которых - ты.
Ты прости меня за всю боль,
Ты прости меня за уход,
Ты прости меня за ту жизнь,
Где вся правда - наоборот.
Ты прости меня за слова,
Они прах, да не в них дела,
Голова моя, голова,
Где же раньше она была?!
Я прощаю тебе нелюбовь,
Я прощаю тебе -уход,
Я прощаю другую жизнь,
Судьбы наши наоборот.
Ты вернись ко мне по весне,
Ты вернись, когда тает лед,
Когда море, очнувшись от сна,
Совершает свой вечный ход.
Обними меня неспеша,
Проведи по щеке рукой,
И рванется к душе душа,
И зашепчутся наперебой.
Даже ангелы в небесах
Улыбнутся сквозь слезы нам.
И мы скажем друг другу:
"Знай, я тебя никому не отдам!"

 

Відповідь: Поезія та проза

Несподіваний посміх,
Чи то болю, чи жалю,
Слово - раптом - як постріл,
Що любов`ю назвали.
Ні, не треба, не треба,
Ані болю, ні жалю,
То не щастя, то мука,
Що коханням назвали.
...Осінь золото кине
Попід ноги в дорозі,
На пелюстках жоржини
Кришталевії сльози.

 

Відповідь: Поезія та проза

Наталя Беркова


Я б узяв твою тінь,
І кохав би її,
Я б узяв твої руки
У свої долоні,
І сказав би тобі:
"Не закінчиться ніч,
Доки зорі співають
Пісні колискові".
Я б узяв твої сни,
І дивився би їх,
Наче у давню казку
Дитинства поринув.
Пив би з вуст твоїх мед,
І розлук гіркота
Дивувала б мене
Дивним смаком полину.
Я б узяв весь твій смуток,
І розпач гіркий,
Я б забув, хто я є,
Але хто ти - ніколи.
І сказав би тобі:
"Не закінчиться ніч,
Доки зорі співають
Пісні колискові".

 

Відповідь: Поезія та проза

НЕ ВІР МЕНІ

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю,
Свою усмішку у холодній втомі
Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду,
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.
Василь Симоненко

 

Відповідь: Поезія та проза

а я нещодавно для себе відкрила Тризубого Стаса! ніхто не чув про такого?

Дванадцять комуністів в однім куротнім місці
Зутрілися на з'їзді чи на пленумі ЦК.
В готелі поселились, а чим це закінчилось,
Про це моя історія не радісна така.

Дванадцять комуністів пішли купатись в море,
І в хвилі променисті кожен весело стрибав,
Та двоє з перепою лишились під водою,
От вже і починається, як я попереджав.

Бо тільки десятеро вийшли із води,
Ось так і зменшуються в партії ряди.

Вже десять комунітсів покупані та чисті
В покоях ономісних перетравлюють обід,
В вісьмох перетрамилось, а двоє отруїлось,
А троє в моїй пісні ще захворіли на СНІД.

Всі вісім комуністів останні чули вісті,
Про СНІД, що ходить в місці, попередив партактив,
Розважились приємно в непевнім товаристві,
Типовий сексуальний кримінальний детектив.

Трьох неслухняних довелося поховать,
І залишилось із вісім тільки п'ять.

З п'ятірки комуністів один помер на місті,
Бо кунив сигарету на імпортний килим,
А четверо тушили, з них троє так спішили,
Що довго не прожили, бо попав у горло дим.

Багато комуністів померло в моїй пісні,
Сама Агата Крісті позаздрила б мені,
Та ще один лишився, що в омрі не втопився,
Обідом не втруївся і не загинув у вогні.

Таки не тонуть і в пожежах не горять,
Вони і досі на шиях в нас сидять.

 

Відповідь: Поезія та проза

http://forum.lvivport.com/showthread.php?t=20508&highlight=%F2%F0%E8%E7%F3%E1%E8%E9+%F1%F2%E0%F1

 

Відповідь: Поезія та проза

 

Відповідь: Поезія та проза

Я на тебя гляжу, любуясь ежечасно:
Ты так невыразимо хороша!
О, верно, под такой наружностью прекрасной,
такая же прекрасная душа.
Какой то кротости и грусти
в твоих глазах таится глубина.
Как ангел, ты тиха, чиста и совершенна,
как женщина, стыдлива и нежна.
Пусть на земле ничто средь зол и скорби многой,
Твою не запятнает чистоту,
и всякий, увидав Тебя,
прославит Бога, создавшего такую красоту!

 

Відповідь: Поезія та проза

Евтушенко

ДАЙ БОГ!

Дай Бог слепцам глаза вернуть
и спины выпрямить горбатым.
Дай Бог быть богом хоть чуть-чуть,
но быть нельзя чуть-чуть распятым.

Дай Бог не вляпаться во власть
и не геройствовать подложно,
и быть богатым — но не красть,
конечно, если так возможно.

Дай Бог быть тертым калачом,
не сожранным ничьею шайкой,
ни жертвой быть, ни палачом,
ни барином, ни попрошайкой.

Дай Бог поменьше рваных ран,
когда идет большая драка.
Дай Бог побольше разных стран,
не потеряв своей, однако.

Дай Бог, чтобы твоя страна
тебя не пнула сапожищем.
Дай Бог, чтобы твоя жена
тебя любила даже нищим.

Дай Бог лжецам замкнуть уста,
глас божий слыша в детском крике.
Дай Бог живым узреть Христа,
пусть не в мужском, так в женском лике.

Не крест — бескрестье мы несем,
а как сгибаемся убого.
Чтоб не извериться во всем,
Дай Бог ну хоть немного Бога!

Дай Бог всего, всего, всего
и сразу всем — чтоб не обидно...
Дай Бог всего, но лишь того,
за что потом не станет стыдно.

 

Відповідь: муза форуму

а цей віршик написав мій далекий знайомий

***

Не люблю, когда слезы из глаз
Не люблю, когда мокрые щеки,
Когда холодность чьих-то фраз
Навсегда опускает веки.
Не люблю когда белый снег,
Постепенно становиться грязью,
Когда с ним исчезают все
Ощущения глупой радости.
Не люблю, когда сердце болит,
И в душе становиться пусто
Не люблю, когда тот, кто любил
Забывает все свои чувства.
Не люблю, когда не зачем жить,
Когда в жизни теряются смыслы.
Не люблю я без повода пить,
лишь за тем чтобы просто напиться.
Не люблю, когда злая судьба
Мне в соперники ставит друга.
Когда жизнь обманом полна,
Словно длительным тяжким недугом.
Не люблю...но ведь надо жить
Усмиряя тревожные мысли
Жизнь одна, ее надо любить
Не ища в ней особого смысла...

 

Відповідь: Поезія та проза

Василь СТУС

Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.

Вхопився обома руками
За хвилю: винеси мене!
Вже безпорадному, важка мені
Душа, бо, зігнута, не гнеться
Вже далі спина, бо тепер
Мені одна лиш смерть – за друга,
Бо вже ні друга, ані крука,
Бо ані ворога тепер.
Тягни мене, бо упаду,
Замало альпініст, замало
Назнав біду: хист замало
Мене провадить по сліду.
Вхопився обома руками
За хвилю: хвиленько, неси
Мене поволеньки, неси
На гострий прибережний камінь.

 

Відповідь: Поезія та проза

Этой смутной порой, когда воздух темнеет,
задыхается сердце и рвется на волю...
Лег туман, отзвонили, звезда леденеет
над почтовой каретой семичасовою...

А закат, колокольня и ветви над домом
наполняются смыслом забытым и странным,
словно я заблудился в саду незнакомом,
как ребенок во сне, и смешался с туманом.

Развернется карета, застонут вагоны
и потянутся вдаль... если есть еще дали!
Я стою одиноко и завороженно,
не достигший отчизны паломник печали.

(Хуан Рамон Хіменес, переклад О. Гелескула)


En estas horas vagas que acercan a la noche,
mi corazón se ahoga y sube hasta mis ojos...
Da la oración, despierta Venus, pasa el coche
de las siete, hace frío... Y allá en los cielos rojos,

el mirador, el campanario, la palmera,
me traen historias viejas, que están ya sin sentido,
como si por la bruma de la tarde, yo fuera
pasando entre jardines, cual un niсo dormido...

Y el coche va hacia el tren, y el tren solloza, y lleva
hacia el mundo,.. ¡hacia el mundo, si todavía existe!
Y yo sueño, volviendo, con una patria nueva,
viajero de mis lágrimas, solo, exaltado y triste.

JRJ

 

Відповідь: КРЕАТИВ або потік свідомості

Мы говорим: "Спасибо тебе за то, что ты есть", когда не можем сказать: "Я люблю тебя".

Мы говорим: "Мне незачем больше жить", когда хотим, чтобы нас разубедили в этом.

Мы говорим: "Здесь холодно", когда нам необходимо чьё-нибудь прикосновение

Мы говорим: "Мне от тебя больше ничего не надо", когда мы не можем получить то, что хотим.

Мы говорим: "Я никому не нужен", когда мы в действительности не нужны одному-единственному человеку.

Мы говорим: "Я справлюсь", когда стесняемся попросить о помощи.

Мы говорим: "Это не главное", когда знаем, что у нас нет иного выбора, как примириться.

Мы говорим: "Я доверяю тебе", когда боимся, что мы стали игрушкой.

Мы говорим: "Навсегда", когда нам не хочется смотреть на часы.

Мы говорим "Не люблю", а в душе у нас текут слезы.

Мы говорим "Ненавижу" только для того, чтобы мы сами поверили в это.

Мы говорим "Прощай" в надежде увидеть человека ещё раз.

Мы говорим "Уйди", чтобы человек не видел наших слёз.

Мы говорим "Никогда", когда знаем, что это случится вновь.

Мы говорим "Разлюбил(а)", когда боимся признаться в своих чувствах.

Мы говорим "Я тебя забыл(а)", когда мысль о человеке не выходит из головы.

Мы говорим "Я удалил(а) твой номер", когда помним его наизусть...

 

Відповідь: Поезія та проза

Ладони на глазах

Я суетился, глупо жил, спешил в тоске и жажде,
вдруг кто-то руки положил мне на глаза однажды.
Прохладное от глаз к вискам я чувствую касанье -
узнать кого-то по рукам немое приказанье.

И я задумался на миг, качаясь как в вагоне, -
мужчина, женщина, старик?.. неясные ладони...
Кто так уверен, что со мной был близок или дружен.
что до сих пор в судьбе земной он мне зачем-то нужен?

Ах. это ты, мой старый друг, твоя повадка, точно!
Но нет... ладоней полукруг лежит легко, но прочно.
Да, вспомнил я. ведь ты ушел не в лучший день и час мой.
В ладонях теплых хорошо, и память тихо гаснет...

Теперь я понял - это ты! Откуда ты явилась?
Освободи от темноты, откройся, сделай милость!
Твоя вина. моя вина - забудь, и я забуду...
Ты? отгадал я! тишина... нет, не свершиться чуду.

Ах, это мама! мама, ты?! В ответ опять молчанье.
Заговорился. Темноты не видно окончанья.
С ума сошел я, фантазер, ведь ты скрестила руки
в краю лесов, в краю озер на вечныя разлуки.
Невольно так себе я лгу с закрытыми глазами.
Нет! отгадать я не могу, скажите имя сами.
Ах, нет, не убирайте рук! я памяти внимаю
и слышу чей-то сердца стук, но чей? Не понимаю...

Кто так уверен, что со мной был близок или дружен.
что до сих пор в судьбе земной он мне зачем-то нужен?..

 

Відповідь: Поезія та проза

Євген Плужник

Все більше спогадів і менше сподівань...
І на чолі – утрат сліди глибокі...
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!

Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, –
Така відміна, зрештою, мала:
Колишні мрії досвід заступає.

Так дерева, відцвівши навесні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.


Мрії від серця відтяв, –
Корінь виснажують віти.
...Мало прожити життя, –
Треба життя зрозуміти.

Може, й поети лиш ті,
Що за юнацтва вже сиві...
...Мрії ж мої золоті,
Мрії ж мої нещасливі!

 

Відповідь: Поезія та проза

Ліна Костенко

.. І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...

 

Відповідь: Поезія та проза

Любовь - это рабство и это свобода;
Тугие объятья бумажных цепей;
Незыблемый берег, ушедший под воды;
Целительство яда. Не веришь? Испей.
Болезни прозрение, сладкая горечь;
Где даже презрение - кроха тепла;
Где даже бессилье - огромная помощь;
И даже печаль бесконечно светла.
Вопросы - ответы, чистейшая помесь;
Пространность намека прочнее, чем сталь;
Когда обречен, еще только знакомясь;
Когда пять минут - бесконечная даль.
Когда себе под ноги стелешь гордыню,
Без тени сомненья по ней проходя,
Когда, уж, готов ты на жертвы любые,
Стремясь искупить. Но исправить нельзя..

 

Відповідь: Поезія та проза

Іван Франко

Надходить ніч. Боюсь я тої ночі!
Коли довкола світ увесь засне,
Я тільки сам замкнуть не можу очі:
Загиб спокій, і сон мина мене.

Я сам сиджу і риюсь в своїй рані,
І плачу й тужу, плачу і клену,
І мрії всі летять, біжать, мов п'яні,
До неї! Бачать лиш її одну.

І бачиться, що з мріями отими
Й душа моя летить із тіла геть;
І щось, немов крилаті серафими,
Несе її - і чую я їх лет.

До мене ж безграничная тривога,
Бліда розпука підсідає вмить,
І чорні думи, мов з фортуни рога,
На мене ллє, щоб світ мені затьмить.

І бачиться, що я в якійсь безодні,
Де холод, слизь і вітер, темно скрізь,
І виють звірі, люті та голодні,
І стогне бір, і гіллям б'ється ліс.

Ось на розпутті я стою пустому
І весь тремчу, гадюка серце ссе,
Не видно шляху, тільки голос грому
Якусь погрозу дикую несе.

І я безсильний, хорий, і утома,
Мов млинове каміння, тисне грудь, -
Бездомний - я бажав би бути дома,
В теплі бажав би, в щасті відітхнуть.

Я, що так довго, гаряче кохаю
І за любов знайшов погорду й глум,
Бажаю хоч на хвилю бути в раю,
Обнять тебе, ціль моїх мрій і дум.

Обнять тебе, до серця пригорнути,
Із твоїх уст солодкий нектар пить,
В твоїх очах душею потонути,
В твоїх обіймах згинуть і ожить.

Та дощ січе, скрипить обмокле гілля,
Вихри ревуть: "Дарма! Дарма! Дарма!"
І заревло скажене божевілля
У серці: "Ні! Чи ж виходу нема?

Ні! Мусить буть! Не хочу погибати,
Не знавши хоч на хвилечку її!
Хоч би прийшлось і чорту душу дати,
А сповняться бажання всі мої!"

І чую, як при тих словах із мене
Обпало щось, мов листя, мов краса,
А щось влилося темне і студене, -
Се віра в чорта, віра в чудеса.

 

Відповідь: Поезія та проза

Пять дописів підряд...ліричний настрій...

 

Відповідь: Поезія та проза

Осінь...