Поезія та проза

Відповідь: Поезія та проза

дякую, я собі роздрукувала

 

Відповідь: Поезія та проза

такі в нього гарні поезії і стільки сумних, написаних з повного відчаю.
а є й раптом дитячі. багатогранний.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ

* * *

Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
Вчорашніми очима я дивлюсь
В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
Отут я видумав себе й тебе для тебе.
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи тоді, що небом назову.

Тепер послухай: з нашого жалю
Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
Любові нашої обличчя не люблю.
ЇЇ обличчя — то обличчя муки…

Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
У зимі, в осені, у літі, у весні:

Весною, літом, восени, зимою
Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
Ти — ніч моя…
Хоч все на світі — втеча!

1965


* * *

Котик, котик,
золотий животик,
а хвостик залізний —
не ходи нам пізно!

Не буди ще з ночі
нам медвяні очі,
медом, соне, ти
очі нам масти.

Будемо ми спати,
а мати співати.
І ти, наш коточку,
задрімай в куточку.

1968

 

Відповідь: Поезія та проза

І ще...

Безневинним жовтавим гроном
Вона ще йшла жовтаво, без вини,
І сині сльози билися червоно,
Як об каміння стиглі кавуни.

Вона ще йшла: півсмерті, півпримари
Модерним привидом на шпильках між людьми
І сірих брів дві золоті примани
На переніссі тіпались крильми.

Всі думали, одначе, і судили,
Четвертували поглядом її…
Злітались солов'ї до свіжої могили.
І сивіли від співу солов'ї.

1963

Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вітер, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви...
Димлять століття, води і народи...
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі червоний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш.
Як світиться він тепло на світанні...
Я вас люблю, як сіль свою – Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.



Цю жінку я люблю. Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі скінчив ніч, у страсі день почав.
Від страху і до страху ця любота.

Аби ще в жнива – то було б іще...
Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко...
Цю жінку я люблю. І цю любов-лелеку
Не радістю вкриваю, а плачем.

Воно мені, мабуть, так мало бути.
Мабуть, воно так сказано мені...
Бо так вже склалось – не забуть, не збути,
Не призабути навіть уві сні.

Як чорний чай, як чорний чай Цейлону,
Мені це літо впало у лиман...
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гармана – даленів гарман...

 

Відповідь: Поезія та проза

Осінній день березами почавсь
Різбить печаль свої дереворити.
Я думаю при тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити...

Ти прийдеш знов. Ми будемо на Ви.
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи...
Але про це не треба говорити...

Все буде так, як Я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О, як я Вас люблю...
Але про це - не треба говорити...

Ліна Костенко

 

Відповідь: Поезія та проза

Ліна Костенко - теж такий собі потужний велет української поезії. Завжди цікаво читати її інтерв"ю.

Коли загинула моя приятелька Орися, після неї лишилися щоденники й записи віршів, - багато було з Ліни Костенко. Ось знову позавчора відвідувала могилку, а на стеллі мамуровій слова поетеси викарбувані, ті що виділені:

"Життя наше коротке, але незважаючи на те, знайди у ньому час: на задуму, вона є джерелом сили; на розвагу — вона є джерелом вічної молодості; на приязнь — вона є дорогою до щастя; на усміх — це музика душі, на кохання - воно є божим дарунком, на милосердя - воно є воротами до раю..."

 

Відповідь: Поезія та проза

Але не подали стислого перекладу та посилання на джерело! :p

 

Відповідь: Поезія та проза

Антонич - це один з найулюбленіших моїх поетів:
НАЗАВЖДИ
Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка,
і тінь замазує панни, мов образи затерті.
У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись
об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
прощається з сестрою, що у зореколі їй
не сяяти вже більш. Так ніч
блакитним снігом миє в місті маки меланхолії.
Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
колишеться шофер у сонній лімузині.
Крива ліхтарня — квітка зламана і попіл снігу,
і світло — лій зелений з дзбанка ночі в сутінь литий,
круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
заблукана і місяць — білий птах натхнення злого,
й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
що, може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно, і навіки
закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
і платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
колишеться шофер у сонній лімузині.

ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,
накритий небом і обмотаний піснями
лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом
і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.

Рослинних рік підноситься зелена повінь,
годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,
і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.

Прокотяться, як лава, тисячні століття,
де ми жили, ростимуть без наймення пальми,
І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
задзвонять в моє серце джагани в копальні.

 

Відповідь: Поезія та проза

Alex under sir gay evil each Александр Сергеевич
Pussy can Пушкин

You look a more, yeah! У лукоморья
Doo-Bop sale only Дуб зелёный
Sly tired saved now Златая цепь на
Dop-bop Tom Дубе том
I'd know and no chew И днём и ночью
Coat ouch only Кот учёный
So cold it pass E.P. Всё ходит по цепи
crew go Кругом
Idiot no Levi's Идёт на лево
Peace save or did Песнь заводит
No private sky school На право сказку
go award it говорит
Tom shoe desert там чудеса
Tom Lee shave broad it Там леший бродит
Root sale cow no Русалка на
Wet back CD Ветвях сидит
Tom never do mix Там на неведомых
Door age car Дорожках
Slim diner video nick Следы неведомых
swear hey зверей
Is Buck car? Избушка
Tom now cool Rich там на курьих
no-spa ножках
Stop it be is Akon стоит без окон
Edward A. без дверей
Tom sourse Там царь
cash a note Кощей над
Sly Tom check it златом чахнет
Tom root sky doc Там русский дух
Tome root sew Там Русью
pack net Пахнет
Ilya, Tom,Bill И я там был
Me add pay way pill Мёд, пиво пил
Pose I'm tick low по усам текло
Wrote new purple, o! В рот не попало!

© Comedy Club Ru

 

Відповідь: Поезія та проза

Іван Багряний

ТУМАН

Щоб оцей туман та сніги поїв.
Цей важкий туман, нерозгаданий.
Впав на груди піль, на печаль гаїв,
Впав на тихий сад, на обкрадений.

Срібні блиски рос, передзвони кос
В далині глухій увижаються,
Ластів'ячий крик і дівочий сміх.
І степи в шовках - у ногавицях!..

Гей, нема, нема. Тут страшна зима. -
Мла, відчай і сон над оселями.
Понад садом - крук, понад степом - свист
І собачий брех понад селами.

Ні шовкових рос. Ні пісень нема.
Лиш одні сніги та липкий туман.
Впав на груди піль, на печаль гаїв...
Щоб оцей туман та сніги поїв.

1946

 

Відповідь: Поезія та проза

Микола Романець

Я не промовлю...

Я не промовлю:
"Мила,підожди!",
І про любов твою
Я не спитаю.
Я лиш згадаю
Юності роки,
І крик розлуки
Із вітчого краю.
Вже відцвіли
У нашому саду
Квітки розлуки -
Жовті хризантеми...
Я сам пройду
Крізь горе і біду,
Лише прошу -
Жаліть мене не треба.
Гуля в садах
Похмурий листопад.
Зронила жовте листя
Горобина.
Вже відспівали
В серці ластівки,
Лиш залишилась
Туга журавлина...


Покинь мене.Своїми йди дорогами,
Щоб струни не ридали у душі.
Лиш пісню залиши, що не доспівана,
Щоб пам"яттю струміла у мені.

Забудь мене, як осінь лист затрачений,
Й не оглядайсь, лише струсни сльозу.
У снах своїх омрієш день ти завтрашній,
І помчиш у далеч голубу.

І довго я у слід тобі вдивлятимусь,
Як профіль твій зникає за селом,
І я умру, і стану тихим ясенем
Під твоїм засмученим вікном.

...І знов до тебе я прилину вереснем,
Листком зів"ялим сяду на поріг,
І ти не взнаєш, чом у вітах ясеня
Так гірко осінь плакала в дворі...

 

Відповідь: Поезія та проза

Василь Стус

П'ючи біду, неначе оковиту,
я заховався, змовкнув і затих.
Ні ворогів, ні друзів дорогих,
ні сліз, ані клятьби, ані привіту,
ані небес, ні сонця — теж нема.
Мені затоваришила пітьма,
і мури світять, коли ніч безсонна
стоїть, мов небезпечна оборона —
ледь по кутках снується павутинням,
мовляв, козаче, наберись терпіння,
не нарікай на долю ненаситу
і пий біду, неначе оковиту.


Менi здається, що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моїй подобi.

Нi очей, нi вух,

нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий
в своєму тiлi. I, кавалок болю,
I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис.
Ти, народившись, виголiв лишень,
а не прирiс до тiла. Не дiйшов
своєї плотi. Тiльки перехожий
межисвiтiв, ворушишся на сподi
чужого iснування.

Сто ночей

попереду i сто ночей позаду,
а межi ними — лялечка нiма:
розпечена, аж бiла з самоболю,
як цятка пекла, лаконiчний крик
усесвiту, маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.

Вміння бути циніком
дається і без зусиль
Бути людиною —
дертися по вертикальній стіні
Сізіфова робота
звичайне глупство
Кому то вдавалося —
дертися по вертикальній стіні

 

Відповідь: Поезія та проза

Віла делароса
– дорога до Голгофи, дорога старждань

Ми на початку сонячного кола
Рівновеликі І на тім стоїм.
В нас кожна стежка до Христа намолена
І в кожного є свій Єрусалим.
Весь час ми грішимо, щоби покаятись.
Весь час ми живемо, як ті брати...
Свій родовід від Авеля чи Каїна,
Весь час комусь нам треба довести.
І ось тепер, під дзвони Великодні,
Братаємось під “Господи прости!”,
Щоби ходити по краю безодні
Як ті брати, як прокляті брати...
В нас на столах і крашанки і паски
І вишиті прадавні рушники
Блукаємо у просторі і часі
І хто ми є, все хочем осягти...
Можливо, що задумав не збулося,
Все починай із білого листа.
Для кожного є віла делароса,
Але не кожен втримає хреста.

Олександр Смик.

 

Відповідь: Поезія та проза

А світ – вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ – вертеп. І, мабуть, щонайважче – у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін...
Ви знаєте, чого я ще боюся? Від атомних страхіть боюся більше, боюся я, що хтось і інопланетців колись в своїм щоденнику запише: «Планету цю зовуть отут Земля. І населя її силенна сила ходячих шлунків – п’ющих і жующих. Які лише жують, лише ковтають. Лише ковтають і жують, і більш нічого. Ковтають пудинги, котлети, ноти, вірші, ковтають істини, ковтають цілі нації, і одні одного їдять, й самі себе...»
Ви знаєте, чого я ще боюся?! Од атомних страхіть боюся більше?!
– Боюсь цього «ковтають і жують»!
Жаркого дня липневого втікаю по вулиці міській, біжу від себе, біжу від слів страшних, якими мушу я про щоденну спеку говорити.
А вулиця уся – суцільна втеча. Бо буде дощ, бо хмари насувають. А вулиця уся – суцільна втеча. І всі біжать... Чи ж тільки від дощу?
Один втіка від себе сьогоденного, а другий доганя себе вчорашнього, і всі тікають, поспішають.
Хто від себе, хто до себе, хто від когось, хто до когось, хто ні від кого, хто ні до кого. І разом всі втікають від дощу...

Так щодня: в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають в ненависть, в любов, у кіно,
в карти, в більярди, в лото, в доміно,
в салати, в борщі, у котлети і в торти,
в кашкети, в манжети, в комоди і в шорти;
від чорта до Бога,
від Бога до чорта,
із ночі до ночі,
із рання до рання,
втікають у крик, утікають в мовчання,
втікають в чекання, в безсоння, в прогнози,
втікають у сміх, у мовчання, у сльози...

Втікають під карнизи, під погони,
Під ліжка, в бомбосховища, в закон.
Не розбереш де втеча, де погоня
І до яких молитися ікон?

І до яких із них ходити каятись,
Яким хулу нести, не каяття?
... Чи на землі таких, що не втікають,
нема давно? І втеча – то життя?
Невже вся суть в безладній біганині?
Невже вона усьому голова?
Невже якийсь всевишній Паґаніні?
На скрипці світу втечу награва?!

І щодня в суєті, в круговерті годин
люди втікають від себе й до себе,
втікають до книг, до дружин, до картин,
втікають під воду, під землю, на небо,
втікають до лісу, на Марс, до пітьми,
щоб бути людьми, чи не бути людьми.
Втікають у подвиг, у лють, у провину.
Додому.
До Криму.
В кафе.
В домовину.

 

Відповідь: Поезія та проза

Эдуард Асадов стихи

СТИХИ О РЫЖЕЙ ДВОРНЯГЕ

Хозяин погладил рукою
Лохматую рыжую спину:
- Прощай, брат! Хоть жаль мне, не скрою,
Но все же тебя я покину.

Швырнул под скамейку ошейник
И скрылся под гулким навесом,
Где пестрый людской муравейник
Вливался в вагоны экспресса.

Собака не взвыла ни разу.
И лишь за знакомой спиною
Следили два карие глаза
С почти человечьей тоскою.

Старик у вокзального входа
Сказал:- Что? Оставлен, бедняга?
Эх, будь ты хорошей породы...
А то ведь простая дворняга!

Огонь над трубой заметался,
Взревел паровоз что есть мочи,
На месте, как бык, потоптался
И ринулся в непогодь ночи.

В вагонах, забыв передряги,
Курили, смеялись, дремали...
Тут, видно, о рыжей дворняге
Не думали, не вспоминали.

Не ведал хозяин, что где-то
По шпалам, из сил выбиваясь,
За красным мелькающим светом
Собака бежит задыхаясь!

Споткнувшись, кидается снова,
В кровь лапы о камни разбиты,
Что выпрыгнуть сердце готово
Наружу из пасти раскрытой!

Не ведал хозяин, что силы
Вдруг разом оставили тело,
И, стукнувшись лбом о перила,
Собака под мост полетела...

Труп волны снесли под коряги...
Старик! Ты не знаешь природы:
Ведь может быть тело дворняги,
А сердце - чистейшей породы!

 

Відповідь: Поезія та проза

Олесь КОРЖ

* * *

У тому вся сутність довгих перерв
пикою в дощ прохолоджую нерв
нагадую циферблат годинника
на якого вказують пальцем
і янголи черкають крильцем
і якого малюють (у вигляді) кола
ще купа всього довкола

ще немає трави бо на все свій цайт
сон трави провисає печально в асфальт
є ходіння по колу і шерех пальт
тут два кроки праворуч вже чуєш: Хальт!

вдаєш кам’яного боввана
(десь поруч з’являється панна)

голос із партера:

ти до щогли прикутий і спів сирен
але жодних імен

хор:

гідний син свого міста летить із ним
у майбутнє найближче майбутнє тим
і цікаве що в ньому події це дим
і нічого не видно і менше з тим

***

 

Відповідь: Поезія та проза

Корида
Моя задихано коридо,
Мій колізейний чорний дню,
Твої дива ридають ридма,
Бо з них злагоджують меню.
Їх на руках навчать ходити
І танцювати на шнурку –
В догоду хтивим ерудитам,
Юрбі цинічній до смаку,
Яка хвилюється у норму:
То драматично позіха,
То грима в стелю бутафорно
Своїм премудрим «ха-ха-ха».
Мій чорний пню, мій Колізею,
На грані тьми і пустоти...
Чи може совість до музею,
Поки не пізно віднести?!
Бо то таке вже архідревнє.
Як і пергамент, і соха,
Тоді б і я зумів, напевне,
Зректи премудре «ха-ха-ха!»
Рядочком кожним, і абзацом,
І кожним всміхненим кліше
Кричать газети про ерзаци, –
Ерзаци душ з пап’є-маше.
З трибуни хтось волає «браво!» –
По всіх усюдах загуло:
Минуле вб’єм ерзацом слави,
Якщо там слави не було!
Замість часу – ерзацгодину,
Замість людей – ерзацлюдину,
А всім крикливим на догоду
Ми подамо ерзацсвободу,
І, для годиться, вже посієм
Із власних рук ерзац-месію!..
Хвала творцям ерзаців, браво!
Це ж підійме на висоту
І синтезовану державу
І синтетичну пустоту.
Чого ж іще тоді шукати
Чого ж іще запрагне люд –
Кібернитичного пілата
Чи синтезованих іуд?!
Синтезованих Іуд!..

Моя задихано Коридо...

 

Відповідь: Поезія та проза

Григорій Чубай

 

Відповідь: Поезія та проза

Вот бы взять и стать везучим:
Чтобы все как у людей,
Чтоб тепло в мороз трескучий,
Чтобы лето без дождей.
Чтоб друзья звонили чаще,
Узнавая, что да как,
Чтоб негаданное счастье.
Просто так.

Вот бы взять и стать степенным:
Бросить с пятницы курить,
Написать роман толстенный
И деньгами не сорить.
Чтоб огонь горел в камине,
Чтобы с кисточкой колпак,
Чтобы радость без причины -
Просто так.

Вот бы взять и стать могучим:
Не судить и не жалеть,
Разогнать над миром тучи
И простудой не болеть.
Чтоб забыть свою усталость,
Сделать к небу первый шаг,
Чтобы ты со мной осталась
Просто так.

С. Трофимов

 

Відповідь: Поезія та проза

Ах, как всё относительно в мире этом!
Вот студент огорчённо глядит в окно,
На душе у студента темным-темно:
Запорол на экзаменах два предмета-

Ну а кто-то сказал бы ему сейчас:
- Эх, чудила, вот мне бы твои печали!
Я хвосты ликвидировал сотни раз,
Вот столкнись ты с предательством милых глаз,
Ты б от двоек сегодня вздыхал едва ли!

Только третий какой-нибудь человек
Улыбнулся бы: - Молодость- Люди, люди!..
Мне бы ваши печали! Любовь навек -
Всё проходит на свете. Растает снег,
И весна на душе ещё снова будет!

Ну а если все радости за спиной,
Если возраст подует тоскливой стужей
И сидишь ты беспомощный и седой
Ничего-то уже не бывает хуже!

А в палате больной, посмотрев вокруг,
Усмехнулся бы горестно: - Ну сказали!
Возраст, возраст - Простите, мой милый друг,
Мне бы все ваши тяготы и печали!

Вот стоять, опираясь на костыли,
Иль валяться годами (уж вы поверьте),
От веселья и радостей всех вдали,
Это хуже, наверное, даже смерти!

Только те, кого в мире уж больше нет,
Если б дали им слово сейчас, сказали:
- От каких вы там стонете ваших бед?
Вы же дышите, видите белый свет,
Нам бы все ваши горести и печали!

Есть один только вечный пустой предел-
Вы ж привыкли и попросту позабыли,
Что, какой ни достался бы вам удел,
Если каждый ценил бы всё то, что имел,
Как бы вы превосходно на свете жили!

Э.Асадов

 

Відповідь: Поезія та проза

Ще один з моїх улюблених авторів - Михаль Семенко:

НЕВРАСТЕНІЯ

Нерви. Рухливі в безсиллі.
Зимність. Потворна, як жах.
Думки похилі
В небесах.
Безсилля душить.
Напруження з центру.
Туга силу живу заглушить, заглушить,

заглушить —

Як здиблю мертву.
Не мислить про найдорожчі вії.
Не розміцнітись, щоб не зобачить загин.
…Нерозважність хуртовин…
Неврастенія.


СОН

Вона живе і досі невже і я живу
Я бачив її коси фіалки рву.
Десь у рові зеленім і її рука
Лежить у мене на плечі легка легка

Сонний туман випростувавсь навколо
А в далині десь місто спить
з відкритими очима
Навколо все поснуло застигло захололо
І ми самі без човна і не з ними

Такий неясний сон чом річка а не зала
Чом ласка не прокльон і хусткою махала
І досі чую я тремтить її рука
У мене на плечі легка легка легка
Кохана.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ

Кохання, кохання —
Що за штукенція?
Молекул, атомів прочування,
Одухотворена інтерференція.

Заздрість, заздрість —
Що за оказія?
Ніч, убивча безпорадність,
Глуха, жорстока Азія.

Обоє — вмісці. Щасливі — вмісці!
Цілують ноги!
Що за вакханалія при розкладаючім місяці?
Психопатолоґія!