Поезія та проза

Відповідь: Поезія та проза

Байрон

Воспоминание

Конец! Все было только сном.
Нет света в будущем моем.
Где счастье, где очарованье?
Дрожу под ветром злой зимы,
Рассвет мой скрыт за тучей тьмы,
Ушли любовь, надежд сиянье...
О, если б и воспоминанье!

1806

 

Відповідь: Поезія та проза

Тютчев

Видение

Есть некий час, в ночи, всемирного молчанья,
И в оный час явлений и чудес
Живая колесница мирозданья
Открыто катится в святилище небес.

Тогда густеет ночь, как хаос на водах;
Беспамятство, как Атлас, давит сушу;
Лишь Музы девственную душу
В пророческих тревожат боги снах!

 

Відповідь: Поезія та проза

А.Анненский

Среди миров

Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя...
Не потому, что я Ее любил,
А потому, что я томлюсь с другими.

И если мне сомненье тяжело,
Я у Нее одной молю ответа,
Не потому, что от Нее светло,
А потому, что с Ней не надо света.

 

Відповідь: Поезія та проза

Олександр Смик

Блискавка –
Коріння райського дерева
Летять голови апостолів
Кожна думає про своє.
Ой, не легко
в кореневій системі Всесвіту
тут, на маленькій Батьківщині.


Колись дедали
А тепер дебіли
Дедалі і дедалі більше.


Мудру книгу життя написали євреї
І як хитро переписали її жиди
Проте, це ніщо
порівняно із лукавством
Її нинішніх тлумачів.



Скільки смертей
на душах святих
Не кажучи вже
про героїв
А свічку запалюєм
Щоб прилетіла
І очистилась
Душа жертви


сірий вовк
Готуюсь до стрибка
Червоні клаптики будення
Стискають коло
кругом мене
Та на гачку тремтить
чиясь рука
В ттремтінні рук
вбачаю вовчу
силу.

 

Відповідь: Поезія та проза

Дуже люблю його пісні...


Не заплачу, не зневірюсь, не розкаюсь;
не змирюся тільки з долею ніяк...
Одного з найближчих друзів звали Каїн -
саме його у брати покликав я.


Чорний брат, білий брат.
Хто спаситель, а хто кат?
Чуєш, брате... Чуєш, брате...
Нині важко розібратись,
хто спаситель, а хто кат.

Зазвичай тебе по друзях судять люди,
хоча вчинки завжди з білого листа.
Бездоганні були друзі у Іуди,
того самого, який продав Христа.

Іще не сталось, ще не відбулось;
іще живому б'ють йому чолом.
Месію мають зрадити ось-ось,
і зробить це найближчий за столом.




Ми вчилися ходити без конвою,
дивитись не під ноги, а вперед.
Тепер ми розділили світ надвоє;
у кожного сусіда пістолет.

Прийшов Великдень - ледве розговілись...
А скільки воскресилося імен!
А потім продавались, як повії,
шикуючись в мозаїці знамен.

Умовний світ, і ця умовна слава.
Хоч душу на майбутнє порятуй!
А жаба все одно тебе задавить,
обіцянками скільки не годуй.

Умовний світ, умовні українці.
У хомутах співають солов'ї.
Державу не збудуєш поодинці,
тим паче, не кохаючи її.

 

Відповідь: Поезія та проза

Сотнику-у-у!
Нині 9 березня, День народження Кобзаря! А Ви тут...


Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..


Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... Чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?

Не питали б люди, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нужу світом? «Нічого робить», —

Не сказали б на сміх...


Квіти мої, діти!

Нащо вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...


Може, найдеться дівоче

Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи —

Я більше не хочу...

Одну сльозу з очей карих —

І... пан над панами!..

Думи мої, думи мої!

Лихо мені з вами!


За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось,

Виливало мову, /125/

Виливало, як уміло,

За темнії ночі,

За вишневий сад зелений,

За ласки дівочі...

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині...

Не хотілось в снігу, в лісі,

Козацьку громаду

З булавами, з бунчугами

Збирать на пораду...

Нехай душі козацькії

В Украйні витають —

Там широко, там весело

Од краю до краю...

Як та воля, що минулась,

Дніпр широкий — море,

Степ і степ, ревуть пороги,

І могили — гори.

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засівала поле,

Засівала трупом поле,

Поки не остило...

Лягла спочить... А тим часом

Виросла могила,

А над нею орел чорний

Сторожем літає,

І про неї добрим людям

Кобзарі співають,

Все співають, як діялось,

Сліпі небораки,

Бо дотепні... А я... А я

Тілько вмію плакать,

 

Відповідь: Поезія та проза

ТРИ ЛIТА

I день не день, i йде не йде,
А лiта стрiлою
Пролiтають, забирають
Все добре з собою.
Окрадають добрi думи,
О холодний камiнь
Розбивають серце наше
I спiвають амiнь,
Амiнь всьому веселому
Од нинi до вiка.
I кидають на розпуттi
Слiпого калiку.
Невеликiї три лiта
Марно пролетiли...
А багато в моїй хатi
Лиха наробили.
Опустошили убоге
Моє серце тихе,
Погасили усе добре,
Запалили лихо,
Висушили чадом-димом
Тiї добрi сльози,
Що лилися з Катрусею
В московськiй дорозi;
Що молились з козаками
В турецькiй неволi
I Оксану, мою зорю,
Мою добру долю,
Що день божий умивали...
Поки не пiдкрались
Злiї лiта та все теє
Заразом украли.
Жаль i батька, жаль i матiр,
I вiрну дружину,
Молодую, веселую,
Класти в домовину, -
Жаль великий, брати мої!
Тяжко годувати
Малих дiток неумитих
В нетопленiй хатi!
Тяжке лихо, та не таке,
Як тому дурному,
Що полюбить, побереться,
А вона другому
За три шаги продається
Та з його й смiється.
От де лихо! От де серце
Разом розiрветься!
Отаке-то злеє лихо
Й зо мною спiткалось:
Сердце люди полюбило
I в людях кохалось,
I вони його вiтали,
Гралися, хвалили...
А лiта тихенько крались
I сльози сушили,
Сльози щирої любовi,
I я прозрiвати
Став потроху... Доглядаюсь, -
Бодай не казати!
Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а змiї...
I засохли мої сльози,
Сльози молодiї.
I тепер я розбитеє
Серце ядом гою -
I не плачу, й не спiваю,
А вию совою.
Отаке-то! Що хочете,
То те i робiте;
Чи голосно зневажайте,
Чи нишком хвалiте
Мої думи, - однаково
Не вернуться знову
Лiта мої молодiї,
Веселеє слово.
Не вернеться... I я серцем
До вас не вернуся.
I не знаю, де дiнуся,
Де я пригорнуся,
I з ким буду розмовляти,
Кого розважати,
I перед ким мої думи
Буду сповiдати?
Думи мої! Лiта мої,
Тяжкiї три лiта!
До кого ви прихилитесь,
Мої злiї дiти?
Не хилiтесь нi до кого,
Ляжте дома спати...
А я пiду четвертий год
Новий зустрiчати.
Добридень же, новий годе,
В торiшнiй свитинi!
Що ти несеш в Україну
В латанiй торбинi?
"Благоденствiє, указом
Новеньким повите".
Iди ж здоров, та не забудь
Злидням поклонитись.

 

Відповідь: Поезія та проза

www.smyk.name

я також люблю

 

Відповідь: Поезія та проза

Levandivka!

Виноват, каюсь. Стыдно. Спасибо, что дали знать.

А, ведь было с утра предчувствие, когда вошел в интернет. Вспомнил Кобзаря. Вспомнился один из первых дней в школе в Якутии. Молодая учительница. И мой украинский язык. Она спросила, знаю ли я "Заповит" Шевченко.
И я прочел Великий Стих перед классом.
Так было и потом, но уже в других краях.

***

Як умру, то поховайте
Мене на могилi,
Серед степу широкого,
На Вкрайiнi милiй.

Щоб лани широкополi
I Днiпро, i кручi
Було видно, було чути,
Як реве ревучiй.

Поховайте, та вставайте!
Кайдани порвiте,
И вражою
Злою кровью
Волю окропiте!

И мене в сiмьйi великiй,
В сiмьйi вiльнiй, новiй
Не забудьте помьянути
Незлим, тихим словом.


Раньше не решался поместить "Заповит" на этой "гилке", так как его текста не имею (нет и украинской клавиатуры). А сейчас не сдержался. Наверное, есть ошибки. Извините.

P.S. Сегодня подниму и выпью чарку за Кобзаря.

 

Відповідь: Поезія та проза

Тю...
То завтра "чарку", 10-го...

 

Відповідь: Поезія та проза

Так, ми раби немає гірших в світі!
Феллаги, парії щасливіші від нас.
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Тітана ще не згас.

Ми паралітики з блискучими очима.
Великі духом, силою малі.
Орлині крила чуєм за плечима.
Сами ж кайданами прикуті до землі.

Ми навіть власної не маєм хати.
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам казати
Речення гордеє "Мій дом — мій храм!"

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.
Ніколи світа-сонця не видав.
За ворогів іде в огонь і в воду.
Катам своїх поводарів оддав.

Одвага наша — меч, политий кров'ю.
Брязчить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, порушена любов'ю.
Той меч із піхви видобуть здола?

Нехай же ми раби, невільники продажні.
Без сорому, без чести — хай же так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..

 

Відповідь: Поезія та проза

Вам-да.
Нам сегодня, 10-го - нельзя.

 

Відповідь: Поезія та проза

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

ПІСНЯ МАНДРІВНИКА

Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить.
О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь!
На берег моря туга, в край землі жене,
де океан манить піснями хвиль мене.

Покину стукіт вулиць та піду, де пристань,
де линв протяжна пісня й щоглів має триста,
де кораблі, човни по хвилях бурних линуть.
Не стану, аж на них очима відпочину.

Почую вітру рев і мев почую крик,
хвиль булькіт і води об стіну човна сик,
та відгук, що стерна справляє оборот.
Тоді скажу: це мій до моря поворот.

О, допекла вже бруків, мурів, цегли проза!
Тужу за морем, батьківщиною матроса.
Шумить у серці вітер, жар вперед жене.
На море! Гей, на море!! Сум тут вб’є мене.

***
ПІДСВІДОМІСТЬ

Понад похмуре, чорномуре бердо
підносив замок кам’яний свій жест.
В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл;
в льохах тримав рабів своїх він твердо.

Навколо замка виросли крокос,
повій з-під листя вій глядів на жердь.
Щораз то більш впадало в погріб жертв,
неначе б хто косив тяжкі покоси.

Враз лютий бунт затряс тюрми кублом.
Геть! З льоту творять інший світ в надії.
Побачив цар ті тереми новії
та став тоді своїх рабів рабом.

Цей цар — це я, палац — душа моя,
бунт — сон, раби — мої померлі мрії.

***

 

Відповідь: Поезія та проза

Люблю поезії лемківських поетів. Вони такі особливі, інші...
Півдня згадую прізвище польського поета з польської Лемківщини. І не можу згадати...

 

Відповідь: Поезія та проза

Таки згадала.

Jerzy Harasymowicz
W gоrach

W gоrach jest wszystko co kocham
Wszystkie wiersze są w bukach
Zawsze kiedy tam wracam
Biorą mnie klony za wnuka

Zawsze kiedy tam wracam
Siedzę na ławce z księżycem
I szumią brzоz kropidła
Dalekie miasta są niczem

Ja się tam urodziłem w piśmie
Ja wszystko gоrom zapisałem czarnym
Ja jeden znam tylko Synaj
Na lasce jałowca wsparty

I czerwień kalin jak cyrylica pisze
I na trombitach jesieni głosi bоr
Że jedna jest tylko mądrość
Dzieło zdjęte z gоr

-----------
Buty dziadka

Dziadku znowu
poszliście kraść śliwy
i to w kościelnych butach

Żebyście choć wzięli
buty codzienne

Rzeczywiście mоwi dziadek
co im przyszło do głowy
tym butom kościelnym

Tyle się nasłuchały księdza
tyle się nastały
i poszły

------------
Mоj dom

Mоj dom
to kartka papieru
zabudowana słowami

Teraz jesienią
mknie nad nią
tylko
dym piоra

----------------
Budzenie się poranku

Najpierw pokaszluje
stara ikona

Potem
dzwonią w piecu

Potem
pieje czajnik

Potem
zaprzęgają stоł
krzesła ruszają z kopyta

I dymi kawa
i nowy dzień
otwiera nоż

 

Відповідь: Поезія та проза

І не минає, не минає, і вже, напевно, не мине
Тривога душу розтинає: а що, як любиш не мене?

А по-латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає?
Аморе, мамо! Аморе, мамо, теж не минає.

Аморе, мамо, аморе амо, аморе амо ти єдин
Я обламаю хвилинам пальці щоб не вплітались в печаль годин.

Розпались хмари на міліграми, і все в колодязь каламаря
Куди забігти аморе амо, на карті місяця теж моря

А по-латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає?
Аморе, мамо! Аморе, мамо, теж не минає.

Чманіє сад од квітучої рясності, іду, збиваю росу хвощів
Море кризисів, море ясності, море дощів...

А по-латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає?
Аморе, мамо! Аморе, мамо, теж не минає

Ліна Костенко

 

Відповідь: Поезія та проза

Олександр Смик.

ЖІНКА ДРУГОВА
Жив та був собі козак —
Зірвиголова,
Та сподобалась йому
Жінка другова.
Ніби досі і не жив,
Відшукав траву -
Попри Бога зворожив
Жінку другову.
Довелось іти на Січ
Під хоругвами,
Та не з ним була в ту ніч
Жінка другова.
Сумно шабельки дзвенять,
Пил та згарище,
Ідуть на ворожу рать
Два товариша.
Втричі більше ворогів -
Друг знесилений,
Пролунало поміж гір:
«Прощай, милая!»
Козак коника обняв,
Б'є попругою,
Кулю на себе прийняв -
Яка другові.
Поверталися на Січ
Під хоругвами.
Гірко плакала в ту ніч
Жінка другова.


КРЕДО
Мені потрібно зовсім небагато:
Щоб кожне слово западало в серце,
Щоб хлопці не кидались хлібом
черствим,
Щоб не забули вишивки дівчата.
Щоб мати не кидала немовляти,
Щоб кожен батько не цурався сина,
А ще - щоб не стріляли просто
в спину,
Коли стоїш обличчям до багаття.
Мені потрібно зовсім небагато:
Щоб не ховали камінь за сорочку,
Додолу щоб не опускали очі,
Кого опівночі впускаєш в свою хату.
Щоб Батьківщину вміли відстояти,
Щоб кожен доживав до свого віку,
Щоб до зірок ніколи ми не звикли...
Мені потрібно зовсім небагато.

 

Відповідь: Поезія та проза

Іван Багряний

Щоб оцей туман та сніги поїв.
Цей важкий туман, нерозгаданий.
Впав на груди піль, на печаль гаїв,
Впав на тихий сад, на обкрадений.

Срібні блиски рос, передзвони кос
В далині глухій увижаються,
Ластів'ячий крик і дівочий сміх.
І степи в шовках - у ногавицях!..

Гей, нема, нема. Тут страшна зима. -
Мла, відчай і сон над оселями.
Понад садом - крук, понад степом - свист
І собачий брех понад селами.

Ні шовкових рос. Ні пісень нема.
Лиш одні сніги та липкий туман.
Впав на груди піль, на печаль гаїв...
Щоб оцей туман та сніги поїв.

 

Відповідь: Поезія та проза

чи хтось має поезію Вінграновського?

 

Відповідь: Поезія та проза

Я тій сльозі сказав: не йди.
Я тій сльозі сказав: сиди.
Сиди, не плач, моя сльоза,
Сиди, не плач, як я сказав.
А ти заплакала й пішла,
І чорним цвітом надійшла...
Усе лишилось, як було:
Порепане моє чоло,
Та затверділий біль в очах,
Та той вогонь, що недочах.
Лише слова, колись легкі,
Сьогодні змерзлі і гіркі.



Країно чорних брів й важких повільних губ,
Темнавих губ, що їх не процілуєш,
Як тепло ти лежиш! як тепло ти німуєш!
І понад нами місяць-однолюб!

Лиш очерет навстоячки щось пише,
Навпомацки по шепітній воді,
І над водою й очеретом тиша
Виводить в небо зорі молоді.
Там час себе по ниточці тороче,
А тут, а тут , де все тривога й щем,
Де до душі душа притислася і хоче
Іще, іще!..але куди ж іще?..