Поезія та проза

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Viktoria Jichova, 30 лис 2006.

Статус теми:
Закрита.
  1. Bambook

    Bambook Persona non grata

    ДУМА ПРО СЛОНИКА

    Слоника замучили
    Кляті москалі,
    Похилився слоник
    Хоботом к землі:

    “Прощавай же, Україно,
    Ти ж мій рідний краю!
    Безневинно молоденький
    Слоник помирає!”

    Юрко Позаяк, 1988
     
    • Подобається Подобається x 2
  2. suziria

    suziria Well-Known Member

    Бабин Яр
    Черняхівський Анатолій ... 6 років
    Поіменна пам’ять Бабиного Яру



    Позаду них - страшна безодня ями,
    Попереду - несамовита лють...
    Маленький хлопчик прикипів до мами:
    -Нас не уб"ють, матусю? Не уб"ють?
    -Не бійся, синку. Пригорнись до неньки.
    На тебе зійде Божа благодать!
    Тебе не вб"ють, бо ти ж іще маленький,
    А діток навіть звірі не їдять...
    Від залпу листя аж затріпотіло,
    Птахи сполохано рвонулися увись...
    Синочка мати затулила тілом.
    Убили всіх , а він живим лишивсь.
    Та знов смерть дивиться крізь дула автоматів.
    Чому ж така незрозуміла злість?
    І він на пальчиках показує солдатам -
    Мені ж шість рОчків, всього тільки шість...
    Мій хлопчику! Надіявсь ти на диво.
    Ти вірив у всесильність доброти...
    Дощ моросив над містом сиротливо, -
    То плакав світ,
    То світ просив:
    -Прости.
     
    • Подобається Подобається x 1
  3. сотник

    сотник Well-Known Member

    Євген маланюк

    Варязька балада


    Необорима соняшна заглада —
    Віки, віки — одна блакитна мить!
    Куди ж поділа, степова Елладо,
    Варязьку сталь і візантійську мідь?

    Від синіх меж до сіверських україн
    Широчина нестримано росте,
    Мов на бандурі велетенській грає
    Співучим вітром припонтійський степ.

    Гарячий день розлив пекуче злото
    І сам втопивсь у соняшнім меду,
    Й крізь спокій цей єдина ллється нота —
    Блаженних бджіл в вишневому саду.

    Лиш чорними очима хитрих вікон
    Всміхнуться молодицями хати —
    І знову степ пестить мої повіки,
    І знову скитські баби і хрести.

    Лиш, як крізь сон, майнуть крилаті вії
    І ніч очей з-під п'явок гострих брів —
    І знову — степ. Лишь де-не-де замріє
    Архипелаг поснулих хуторів.

    Дзвенить вода. Це він, це він синіє —
    Балада хвиль — Дніпро. І на горі
    Спить Київ — степова Олександрія —
    Під злотом царгородських мозаїк.

    Там обертав в державну бронзу владно
    Це мудре злото кремезний варяг,
    І звідтіля ж воно текло безвладно
    Під ноги орд — на кочівничий шлях.

    Гриміли десь козацькії литаври,
    Віки несли не раз залізний дар, —
    Він в холодку ж спочив у темній Лаврі,
    Від мудрості знесилений Владар.

    (А ти не довго гаялась в тривозі:
    Сарматських уст — отруйний, п'яний мед
    Ти віддала татарину в знемозі,
    І чув твій сміх Батиєвий намет).

    І далі, там, де беріг Кіммерії
    Підніс коринфські обриси колон,
    Де Херсонес замріяно біліє
    І снить солодкий, вічний, синій сон,

    Де кам'янисті межі скитських прерій
    Врізаються в козацький буйний Понт
    Причалом генуеських кондотьєрів,
    Кінцем твоїх бурхливих перепон...

    Отак лежиш — замріяно-безсила,
    А сходить ніч — і відьмою вночі
    Ти розгортаєш кажанові крила...
    І, поки по гаях кричать сичі,

    По болотах скрегочуть млосні жаби,
    Шепоче тьма і стогне в снах Дніпро —
    Летиш, страшна й розхристана, на шабаш —

    Своїх дітей байстрючу пити кров...

    ...А з Чигрина й з Батурина в тумані
    (Козацьке сонце тільки виплива)
    Два гетьмани виходять мертві й п'яні,
    І кожен довго плаче і співа.

    Один зітха — єдиним зойком: «Тиміш», —
    І проклина Виговського всю ніч,
    А другий — той, що огрядніш
    і стриманіш, —
    На північ кида блискавками віч.

    І чуть: «Чекай, бо ж — жодного респонсу,
    Ти, Орлику, — гаряча голова!»
    ……………………………………………
    ...Коли ж, коли ж знайдеш державну
    бронзу,
    Проклятий край, Елладо степова?!.
     
    • Подобається Подобається x 1
  4. сотник

    сотник Well-Known Member

    Блок А. А. - «Новая Америка»


    Праздник радостный, праздник великий,
    Да звезда из-за туч не видна...
    Ты стоишь под метелицей дикой,
    Роковая, родная страна.

    За снегами, лесами, степями
    Твоего мне не видно лица.
    Только ль страшный простор пред очами,
    Непонятная ширь без конца?

    Утопая в глубоком сугробе,
    Я на утлые санки сажусь.
    Не в богатом покоишься гробе
    Ты, убогая финская Русь!

    Там прикинешься ты богомольной,
    Там старушкой прикинешься ты,
    Глас молитвенный, звон колокольный,
    За крестами - кресты, да кресты...

    Только ладан твой синий и росный
    Просквозит мне порою иным...
    Нет, не старческий лик и не постный
    Под московским платочком цветным!

    Сквозь земные поклоны, да свечи,
    Ектеньи, ектеньи, ектеньи -
    Шепотливые, тихие речи,
    Запылавшие щеки твои...

    Дальше, дальше... И ветер рванулся,
    Черноземным летя пустырем...
    Куст дорожный по ветру метнулся,
    Словно дьякон взмахнул орарем...

    А уж там, за рекой полноводной,
    Где пригнулись к земле ковыли,
    Тянет гарью горючей, свободной,
    Слышны гуды в далекой дали...

    Иль опять это - стан половецкий
    И татарская буйная крепь?
    Не пожаром ли фески турецкой
    Забуянила дикая степь?

    Нет, не видно там княжьего стяга,
    Не шеломами черпают Дон,
    И прекрасная внучка варяга
    Не клянет половецкий полон...

    Нет, не вьются там по ветру чубы,
    Не пестреют в степях бунчуки...
    Там чернеют фабричные трубы,
    Там заводские стонут гудки.

    Путь степной - без конца, без исхода,
    Степь, да ветер, да ветер, - и вдруг
    Многоярусный корпус завода,
    Города из рабочих лачуг...

    На пустынном просторе, на диком
    Ты всё та, что была, и не та,
    Новым ты обернулась мне ликом,
    И другая волнует мечта...

    Черный уголь - подземный мессия,
    Черный уголь - здесь царь и жених,
    Но не страшен, невеста, Россия,
    Голос каменных песен твоих!

    Уголь стонет, и соль забелелась,
    И железная воет руда...
    То над степью пустой загорелась
    Мне Америки новой звезда!
     
    • Подобається Подобається x 1
  5. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

    Місто

    Місто химерне,
    де міми, жонглери, черниці;
    губи – солодкі чорниці і чорна жага,
    фенікс волосся – і пальці плетуть плетениці,
    кучері, довгі спідниці, перон, пилюга…
    …день, наче кіт,
    на пістрявій перині засне…
    Місто блаженне, в якому щасливі та не.
    Місто, що місить життя,
    наче тісто на булки,
    місто – як вирок,
    на голову_сніг,
    як цидулка:
    похапцем літери курячі вгору і вниз,
    місто – бруківка, немов одруківка,
    карниз;
    голуб, що падає долу,
    а тінь голубина –
    вгору ширяє.
    Це місто – у небо драбина,
    напнута линва
    між «до» та «що буде по тому»;
    зграї драконів, цвіт груші, уперше – додому,
    не відпускаючи – чуєш! – твоєї руки…
    Місто – це звуки:
    голубка, трамвай, каблуки,
    Місто – як мітка чи родимка –
    щонайрідніше…
    Цоки і цоки.
    Зозулька в дзиґарику.
    Тиша.
    Втишено, вчаєно…
    Липовий чай.
    Охолонь.
    Місто, де руки зрослися листками долонь,
    гілля сплелося, коріння клубком повелося,
    сни, як синиці, щебечуть у кроні волосся,
    щастя притишене, як не-мовлятко, росте
    пагоном сонця:
    - Кохання моє золоте.

    Ганна Осадко
     
    • Подобається Подобається x 3
  6. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    ВИБІР
    Не просвітиш, бо він ще не готовий.
    Не поведеш, бо він не хоче йти.
    Приреченість - як формула любові.
    Кричиш: "Брати!" -
    А думаєш: "Кати..."
    Це ностальгія звужених тунелів,
    це та безвихідь, де - Господній гнів;
    санація зажерливих ротів...
    Душа переростає мудрість стелі.

    ***
    Тільки б серце відважне,
    тільки б слова алмаз;
    пташка стежку покаже,
    нас звільнить від образ.
    Палімпсести вогнисті
    поміж днів-чужаків -
    наші помисли чисті,
    наш стоправедний гнів.

    Наталка ПОКЛАД
     
    • Подобається Подобається x 2
  7. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

    Для tetRen:

    В зеленом шуме листьев вешних,
    В зеленом шорохе волны,
    Я вечно жду цветов нездешних
    Еще несознанной весны.

    А Враг так близко в час томленья
    И шепчет: "Слаще - умереть..."
    Душа, беги от искушенья,
    Умей желать,- умей иметь.

    И если детски плачу ночью
    И слабым сердцем устаю -
    Не потеряю к беспорочью
    Дорогу верную мою.

    Пусть круче всход - белей ступени.
    Хочу дойти, хочу узнать,
    Чтоб там, обняв Его колени,
    И умирать - и воскресать.

    ---------- Додано в 19:38 ---------- Попередній допис був написаний в 19:33 ----------

    Не надо писать про спойлеры и прочую дребедень! Гиппиус не переведешь на другой язык. И Шевченко на русском - ничтожное подобие силы слова.
    Это так, сорвалось. Местечковое не есть генеральная линия.
     
    • Подобається Подобається x 1
  8. сотник

    сотник Well-Known Member

    Максим Богданович

    Костёл св. Анны в Вильне


    Чтоб заживить на сердце раны,
    Чтоб освежить усталый ум,
    Придите в Вильну к храму Анны,
    Там исчезает горечь дум.
    Изломом строгим в небе ясном
    Встаёт, как вырезной, колосс.
    О, как легко в порыве страстном
    Он башенки свои вознёс.
    А острия их так высоко,
    Так тонко в глубь небес идут,
    Что миг один, и — видит око —
    Они средь сини ввысь плывут.
    Как будто с грубою землёю
    Простясь, чтоб в небе потонуть,
    Храм стройный лёгкою стопою
    В лазури пролагает путь.
    Глядишь — и тихнут сердца раны,
    Нисходит мир в усталый ум.
    Придите в Вильну к храму Анны!
    Там исчезает горечь дум.
     
    • Подобається Подобається x 2
  9. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

    А попробуйте однажды так любить - не любить:

    Простят ли чистые герои?
    Мы их завет не сберегли.
    Мы потеряли всё святое:
    И стыд души, и честь земли.

    Мы были с ними, были вместе,
    Когда надвинулась гроза.
    Пришла Невеста. И Невесте
    Солдатский штык проткнул глаза.

    Мы утопили, с визгом споря,
    Ее в чану Дворца, на дне,
    В незабываемом позоре
    И наворованном вине.

    Ночная стая свищет, рыщет,
    Лед по Неве кровав и пьян...
    О, петля Николая чище,
    Чем пальцы серых обезьян!

    Рылеев, Трубецкой, Голицын!
    Вы далеко, в стране иной...
    Как вспыхнули бы ваши лица
    Перед оплеванной Невой!

    И вот из рва, из терпкой муки,
    Где по дну вьется рабий дым,
    Дрожа протягиваем руки
    Мы к вашим саванам святым.

    К одежде смертной прикоснуться,
    Уста сухие приложить,
    Чтоб умереть - или проснуться,
    Но так не жить! Но так не жить!

    Я не могу так писать.
    Гений - Зинаида Гиппиус могла.
    Преклоняюсь.
     
    • Подобається Подобається x 2
  10. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    ЛЮБОВЬ
    В моей душе нет места для страданья:
    Моя душа - любовь.
    Она разрушила свои желанья,
    Чтоб воскресить их вновь.

    В начале было Слово. Ждите Слова.
    Откроется оно.
    Что совершалось - да свершится снова,
    И вы, и Он - одно.

    Последний свет равно на всех прольется,
    По знаку одному.
    Идите все, кто плачет и смеется,
    Идите все - к Нему.

    К Нему придем в земном освобожденьи,
    И будут чудеса.
    И будет все в одном соединеньи -
    Земля и небеса.:)
     
    • Подобається Подобається x 2
  11. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

    Оле и всем, кто понял, о чем...

    Смотрю на море жадными очами,
    К земле прикованный, на берегу...
    Стою над пропастью - над небесами,-
    И улететь к лазури не могу.

    Не ведаю, восстать иль покориться,
    Нет смелости ни умереть, ни жить...
    Мне близок Бог - но не могу молиться,
    Хочу любви - и не могу любить.

    Я к солнцу, к солнцу руки простираю
    И вижу полог бледных облаков...
    Мне кажется, что истину я знаю -
    И только для нее не знаю слов.
     
    • Подобається Подобається x 2
  12. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

    Дівчинка в церкві співала в хорі
    Про всіх, хто стомився на чужині,
    Про кораблі у холоднім морі,
    Про тих, що забули радісні дні.

    Співав її голос, летів у купол.
    І сяяв промінь на білім плечі.
    І кожен з пітьми дивився і слухав,
    Як промінь у платті її ячів.

    І всім здавалося: радість буде,
    Що на причалах всі кораблі,
    Що по чужинах стомлені люди
    Світле життя вже собі знайшли.

    Солодкий голос і промінь тонкий,
    І тільки вгорі, біля царських врат,
    До таїн причетна плаче дитинка
    За тим, що ніхто не поверне назад.

    О. Блок (переклад Є. Сверстюка)
     
    • Подобається Подобається x 1
  13. terRen

    terRen Дуже важлива персона

    Владимир Высоцкий

    «Я не люблю...»

    Я не люблю фатального исхода,
    От жизни никогда не устаю.
    Я не люблю любое время года,
    Когда веселых песен не пою.

    Я не люблю открытого цинизма,
    В восторженность не верю, и еще -
    Когда чужой мои читает письма,
    Заглядывая мне через плечо.

    Я не люблю, когда - наполовину
    Или когда прервали разговор.
    Я не люблю, когда стреляют в спину,
    Я также против выстрелов в упор.

    Я ненавижу сплетни в виде версий,
    Червей сомненья, почестей иглу,
    Или - когда все время против шерсти,
    Или - когда железом по стеклу.

    Я не люблю уверенности сытой, -
    Уж лучше пусть откажут тормоза.
    Досадно мне, что слово "честь" забыто
    И что в чести наветы за глаза.

    Когда я вижу сломанные крылья -
    Нет жалости во мне, и неспроста:
    Я не люблю насилье и бессилье, -
    Вот только жаль распятого Христа.

    Я не люблю себя когда я трушу,
    Обидно мне, когда невинных бьют.
    Я не люблю, когда мне лезут в душу,
    Тем более - когда в нее плюют.

    Я не люблю манежи и арены:
    На них мильон меняют по рублю,
    Пусть впереди большие перемены -
    Я это никогда не полюблю!

    1968
     
    • Подобається Подобається x 2
  14. сотник

    сотник Well-Known Member

    Бальмонт Константин

    ДУРНОЙ СОН

    Мне кажется, что я не покидал России,
    И что не может быть в России перемен.
    И голуби в ней есть. И мудрые есть змии.
    И множество волков. И ряд тюремных стен.

    Грязь "Ревизора" в ней. Весь гоголевский ужас.
    И Глеб Успенский жив. И всюду жив Щедрин.
    Порой сверкнет пожар, внезапно обнаружась,
    И снова пал к земле земли убогий сын.

    Там за окном стоят. Подайте. Погорели.
    У вас нежданный гость. То - голубой мундир.
    Учтивый человек. Любезный в самом деле.
    Из ваших дневников себе устроил пир.

    И на сто верст идут неправда, тяжба, споры,
    На тысячу - пошла обида и беда.
    Жужжат напрасные, как мухи. разговоры.
    И кровь течет не в счет. И слезы - как вода.
     
  15. сотник

    сотник Well-Known Member

    Блок

    Я долго ждал - ты вышла поздно,
    Но в ожиданьи ожил дух,
    Ложился сумрак, но бесслезно
    Я напрягал и взор и слух.

    Когда же первый вспыхнул пламень
    И слово к небу понеслось, -
    Разбился лед, последний камень
    Упал, - и сердце занялось.

    Ты в белой вьюге, в снежном стоне
    Опять волшебницей всплыла,
    И в вечном свете, в вечном звоне
    Церквей смешались купола.

    ************************

    Скрипнула дверь. Задрожала рука.
    Вышла я в улицы сонные.
    Там, в поднебесьи, идут облака
    Через туман озаренные.

    С ними - знакомое, слышу, вослед...
    Нынче ли сердце пробудится?
    Новой ли, прошлой ли жизни ответ,
    Вместе ли оба почудятся?

    Если бы злое несли облака,
    Сердце мое не дрожало бы...
    Скрипнула дверь. Задрожала рука.
    Слезы. И песни. И жалобы.
     
    • Подобається Подобається x 2
  16. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

     
    • Подобається Подобається x 3
  17. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

     
    • Подобається Подобається x 1
  18. NorthWind

    NorthWind Дуже важлива персона

    Умеющим чувствовать, tetRen и UnKnoun:

    Страшно оттого, что не живется — спится...
    И все двоится, все четверится.
    В прошлом грехов так неистово много,
    Что и оглянуться страшно на Бога.

    Да и когда замолить мне грехи мои?
    Ведь я на последнем склоне круга...
    А самое страшное, невыносимое, —
    Это что никто не любит друг друга...

    Написано гением. Женщиной. Прочитав, стихов больше не пишу.
     
    • Подобається Подобається x 3
  19. сотник

    сотник Well-Known Member

    Ш. ПЕТЁФИ



    Если ты цветок — я буду стеблем,
    Если ты роса — цветами ввысь
    Потянусь, росинками колеблем, —
    Только души наши бы слились.

    Если ты, души моей отрада,
    Высь небес — я превращусь в звезду.
    Если ж ты, мой ангел, бездна ада —
    Согрешу и в бездну попаду.
     
    • Подобається Подобається x 1
  20. Un.Known

    Un.Known споглядач з лінійкою ) Команда форуму

    Ноги, можливо, підуть, але я залишусь і тоді
    Там, де здіймається дим понад садом і домом,
    Де не важливо якщо ти помреш невідомим
    Там, де повітря – узвар на ранеті й воді.
    Де по дорозі ідуть мовчазні корови,
    Тонуть в тумані, а потім рятуються звідти.
    Віти, важке ніби груди жіночії, літо
    В яблука зібране, гублять в тенетах трави.
    Яблука гупають, діти привозять дітей
    То до сусіда, а то до спустілої хати.
    Добре, що майже не треба чекати вістей,
    Добре й не буде уже до дощів пелехатих
    Ані хазяїв на хуторі, ані гостей.
    Тільки старі і собаки, а ще вайлуватий
    Дурник тутешній і я – ніби цар над царями -
    Сам собі буду писати, палити, встеляти
    Постіль пустішу від вітхозавітних пустель.

    Може і ти приїжджай, коли щось до нестями,
    може й не слухай мене, що любов – то пусте…

    Юля Броварна
     
    • Подобається Подобається x 1
Статус теми:
Закрита.
а де твій аватар? :)