Поезія та проза

И, как всегда бывает в дни разрыва,
К нам постучался призрак первых дней,
И ворвалась серебряная ива
Седым великолепием ветвей.

Нам, исступленным, горьким и надменным,
Не смеющим глаза поднять с земли,
Запела птица голосом блаженным
О том, как мы друг друга берегли.

А. Ахматова

 

Владимир Леви

Спроси, кто в этой жизни состоялся?..
Кто уложился в отведенный срок
и, уходя, настолько здесь остался,
насколько мог?..

Один Христос. Еще, пожалуй, Будда
и Моисей... Быть может, Магомет.
А глянь вокруг - их не было как будто,
ни Бога, ни души - как будто нет.

Спроси у завсегдатаев небесных,
завидно ли в чернильной ворожбе
известным стать для многих неизвестных
все в той же неизвестности себе?..

 

Дарья Яшенко

О чем плачут свечи, когда в тишине
Мы их зажигаем, сжимая ладони...
О том, что так часто мы в этом огне
Сжигаем все то, что так любим и помним,

О том, что беспечно играя с судьбой,
Мы все в этом мире канатоходцы...
И снова судьбу вызывая на бой,
Не знаем, кто в бездну сорвется...

О чем плачут свечи?.. о детских мечтах,
Которые сердце оставит в минувшем,
Когда принимая за истину страх,
Бескрылыми станут уставшие души...

О тех они плачут, кто ждать перестал,
Кто счастье свое разменял на монеты,
О тех они плачут, кто верить устал,
что снова увидит сияние света...

...нет слез горячее, чем слезы детей,
Чем женские слезы о тех, кто навеки
Остался в стране догоревших огней,
За горькой чертой, где сливаются реки...

...о том плачут свечи... что ночь коротка,
Что счастье... как вздох, как строка... быстротечно...
Но будет душа, словно ветер, легка,
Пока плачут свечи...

* * *

Все совсем не так порой, как кажется,
Все яснее видно с высоты,
Как плывут - кораблики бумажные -
Добрые, наивные мечты...

Уплывают, ничего не ведая,
Ничего не зная наперед...
Пораженья или же победы -
Что им это плаванье несет...

И напрасно капитаны смелые
Смотрят, смотрят напряженно вдаль...
Все равно по-своему все сделают
Две колдуньи - Вера и Печаль...

Может быть, за смелость и за мужество
Вознесут до звездной высоты....
...может быть, утонут в серых лужицах
белые кораблики мечты....

Все совсем не так порой, как кажется,
Когда волны за кормой поют...
Но плывут кораблики бумажные
Где-то там, у детства на краю...

* * *

А мудрые нам говорят, что все проходит.
А мудрым ведь перечить невозможно.
Да, да. И так со всеми происходит,
Ведь дело в том, что мы проходим тоже.

Проходим. Кто-то - день, а кто-то - вечер,
А кто-то - полночь лунная без края.
Мгновенье, точка, вздох...и бесконечность.
Проходим, исчезаем, исчезаем...

Мечтавшие о счастье, власти, силе,
Любившие впервые и навеки.
Но все уходит, и теперь мы были,
И нас уносят призрачные реки.

А вместо нас приходит кто-то снова,
Такой же юный, дерзкий и беспечный,
Чтобы оставить дело или слово
на той картине под названьем "Вечность".

И мимолетным ослепленный светом,
ловя удачу слабенькой рукою,
Не чувствует прикосновенья ветра
Из той страны за призрачной рекою.

...из той страны, куда текут все реки,
куда уходят по тропинкам лунным
все те, кто был "впервые и навеки"
здесь, в этом мире, светлом и безумном...

 

Іван Драч
Зварники Королі

Мене вразила ця дивовижна подвійна сім'я -
Ці чотири зварники Королі впритул до королівни маленької Жанни:
Два брати-близнюки, бойки два родом десь з-під Стрия,
І сестриці-чернігівки, дві вірненькі юні дружини.

Віяло дивною чистотою у хаті: сестриці спати вкладали малу,
А брати дивилися прикипіло в щойно принесений телевізор.
Руки стискалися в Сан-Клементе, в світі, здавалось, місця немає злу.
Брат Іван, хліб до грудей притуливши, першу цілушку різав.

Позаду - Зелена Долина, Ладижин, і ось вони тут гуртом.
Хлопці в армії вже відслужили, як братани - служили в одному танку.
На осонні сушилась тараня, не зласована сибірським котом.
Брат Михайло брав шашки підряд і ставив загрозливу дамку.

- До високолегірованої сталі підпускають не кожного, хлопці, - факт,
Працюєм по третім розряду, а дівчата ще мають п'ятий. -
Крізь вікно родичався вітер, немов той чернігівський сват,
І пилюзі лісовій наступав на піщані п'яти.

- Ми варитимем для реактора герметичний крицевий кожух,
То буде вже перевірок, не продихнеш, дивися в обидва ока! -
Вітер білизну вітрилив - одчайдушний чернігівський зух,
Гроза розставляла гармати - червнева, легка, нежорстока.

І доки в нас тої розмови, сипнуло, війнуло дощем,
Не дощем - з пульверизатора хмари просвіжило одеколоном,
За хмарами вітер прищулився і в мальви сховався ущемлено,
Райдуга в небі вставала семибарвно, семиколонно.

Як один кінець райдуги доторкався далеко Стрия,
А другий спинавсь недалеко - прямо на сиві груди Чернігова,
І стояла під райдугою робітнича королівська сім'я,
І принцеса не спала, розбуджена громом, бігала.

І дихав під райдугою умитий дощем котлован
З арматурою і опалубкою, з усім металевим гілчастим лісом,
І небо таке стояло, наче ніколи не боліла його голова,
Залізні стовпи його підпирали - приварене Королями залізо.

Завтра знову робота. А сьогодні на Прип'ять та в ліс по суниці.
Футбол та школа вечірня, та щоб все було по закону.
Пора королівській казці на тім хіба зупиниться,
Як нам мала королівна махне райдугою з балкона.
(1974)

 

Ліна Костенко


І ЗНОВУ ПРОЛОГ


Маю день, маю мить, маю вічність собі на остачу.
Мала щастя своє, проміняла його на біду.
Голубими дощами сто раз над тобою заплачу.
Гіацинтовим сонцем сто раз над тобою зійду.

Ми з тобою такі безборонні одне перед одним.
Ця любов не схожа на таїнство перших причасть.
Кожен ранок був ніччю. Кожна ніч була передоднем.
Кожен день був жагучим чуттям передщасть.

А тепер... Що тепер? Моє серце навіки стерпне.
На пожежаї печалі я пам'ять свою обпалю.
Якби ти знав, як солодко, нестерпно,
і як спочатку я тебе люблю!

 

Блок
В те дни, когда душа трепещет


В те дни, когда душа трепещет
Избытком жизненных тревог,
В каких-то дальних сферах блещет
Мне твой, далекая, чертог.

И я стремлюсь душой тревожной
От бури жизни отдохнуть,
Но это счастье невозможно,
К твоим чертогам труден путь.

Оттуда светит луч холодный,
Сияет купол золотой,
Доступный лишь душе свободной,
Не омраченной суетой.

Ты только ослепишь сверканьем
Отвыкший от видений взгляд,
И уязвленная страданьем
Душа воротится назад

И будет жить, и будет видеть
Тебя, сквозящую вдали,
Чтоб только злее ненавидеть
Пути постылые земли.

 

Файфер

Уже не рву рубаху на груди,
Не бьюсь башкой в распахнутые двери…
Баланс сведён –
Подсчитаны потери
И летом безнадёжные дожди
Идут всё чаще….
Я уже устал –
Доказывать: «могу» и «обещаю»-
Себе…
Другим…
И сил, идти по краю,
Всё меньше, но
Пока ещё финал
Мой не написан.
И не все слова ещё легли
На чистый лист бумаги –
Пусть это не поэмы и не саги,
А так –
Немного жизнь,
Чуть-чуть игра…
… В них я и ты,
В них аксиомы – пыль…
И параллели могут пересечься…
Я разделю на части своё сердце,
Чтоб хоть строкою
Превратилась в быль
Когда-то мной прочитанная сказка –
О вере…
О любви…
И о друзьях…
Я буду жить –
Надеюсь, не напрасно…
В ночных…
Похмельных…
Этих вот стихах…

 

Поэты, не пишите слишком рано,
Победа еще в руке Господней.
Сегодня еще дымятся раны,
Никакие слова не нужны сегодня.

В часы неоправданного страданья
И нерешенной битвы
Нужно целомудрие молчанья
И, может быть, тихие молитвы.

З. Гиппиус

 

олекса стефанович

"Дивний образе таємний..."


Дивний образе таємний,
Що негадано-неждано
Із далека — із незнана
У кімнату цю принісся
І спинився на стіні,
Я прохаю нелукаво —
Од лукавого, од злого,
Од недоброго усього
Ти присутністю своєю
Цю родину бережи,
А найбільше бережи ти
— Наймолитвенніше прошу —
Тую дівчину хорошу,
У котрої на колінах
Задрімало дві коси.

 

Я в глазах твоих утону, можно?
Ведь в глазах твоих утонуть - счастье.
Подойду и скажу: "Здравствуй,
Я люблю тебя". Это сложно...
Нет, не сложно, а трудно
Очень трудно любить, веришь?
Подойду я к обрыву крутому
Стану падать, поймать успеешь?
Ну а если уеду - напишешь?
Я хочу быть с тобой долго
Очень долго…
Всю жизнь, понимаешь?
Я ответа боюсь, знаешь....
Ты ответь мне, но только молча,
Ты глазами ответь, любишь?
Если да, то тогда обещаю
Что ты самым счастливым будешь
Если нет, то тебя умоляю
Не кори своим взглядом ,
Не тяни своим взглядом в омут
Пусть другую ты любишь, ладно…
А меня хоть немного помнишь?
Я любить тебя буду, можно?
Даже если нельзя, буду!
И всегда я приду на помощь
Если будет тебе трудно!

Перевод Р. Рождественского
Автор неизвестен

 

В.Пицман

Мы друг друга не видим, мы друг друга не слышим.
Каждый сам по себе, каждый сам за себя.
Даже рядом совсем - тем же воздухом дышим -
Мы не знаем совсем: ты - меня, я - тебя.
Мы толпою идём, мы галдим, мы поём,
Мы кричим, только горло срывается зря.
Каждый - в мире ином, каждый - в мире своём.
Мы, не видя, глядим.
Мы молчим, говоря.
Одиночества страх поджидает: в кустах -
И в домах, в темноте - и на ярком свету.
Мы бежим, только нас вновь преследует крах:
Попадаем опять в пустоту, в пустоту.
И не выбраться, нет!
Так уж делится свет -
На мирки, на мирочки.
И каждый мирок
Только сам по себе: сам - вопрос, сам - ответ,
Сам - в огромной толпе - одинок-одинок!

 

(пролог)"Кохаю і ненавиджу"
***
Твій страх - твоє прокляття
Буває так завжди
На спаленнім багатті
Лишаються сліди

***
Не тварина не людина
Не ікона не портрет
Страх замішаний на ліні -
Ось і весь менталітет

***
Українського величчя
Правда як полин гірка....

***
Спаливши всі мости - дійти до себе
Обов"язково розумом дійти
Поети на землі поезія на небі
Тому потрібно спалювать мости

***
Любити і відчувати себе винним
Чим Боже я тобі не догодив
Якщо це Доля - дай Благословіння
Якщо це гріх прости і відведи.

***
І на останнє
я скажу:кохаю і ненавиджу
За те життя
яке що виживання

Олександр СМИК
РІВНЕ - 2001р.

 

Маріанна Кіяновська

Занепад свiтла. Споконвiку — лiс.
I голосiння листя в високостi.
Бездонна мука простору. Колiс
Тут не буває. Пiднебеснi гостi
Сюди приходять з крилами, як сни,
Бо ангелам не вiльно залишати
Своїх слiдiв. Як з осенi, з весни
Стоїть безлистий дуб — i хоче спати.

* * *

Три слова, три біди на три води:
Що перша зрання, а за північ — друга…
Йшов кінь учвал, і луснула попруга,
Аж сич зайшовсь — і вершника збудив.

I закінчився світ без замовлянь,
Якими уві сні той вершник марив…
I стали хмари в небі вже не хмари,
А мертві душі, чорні від вмирань…

* * *

Птиці із крильми, зробленими з фольги, —
Жовто і крихко, ніби зі світу вбогого.
Ти залишаєш слід на землі — ноги.
Або крила — у небі. Або нічого…

* * *

Ми знов розминемось — твоїми й моїми шляхами.
Я мріяти буду, як зайда, про тепле вино.
I що таке світ, що прокляття, що висне над нами,
Коли доведеться вдягнути старе доміно?

Не наші оселі повз нас проповзають, і лікті
Калічать об камінь, і кров'ю обманюють нас.
Ми вічні, одначе, у цьому невічному світі,
Де наші дороги, не стрівшись, ведуть на Парнас.

* * *

Полювання за власним криком.
Тліють нетлі в очах свічад.
За вузеньким тюремним віком
Соломонова жде печать.
Воскресіння моє велике,
Замовляння на кров і віск.
За вузеньким тюремним віком —
Слід на небі холодних сліз.
…А на страті або по страті
(Шлях із нетрищ катівень й душ)
Я примушу себе спитати:
Чий я голос? Куди я йду?

 

Софія Кримовська

Хочу
Хочу літати, від щастя співати.
Бульбашки мильні пускати з балкону.
Хочу солодкої білої вати,
Хочу кульбаби букет у долоні.
Хочу босоніж іти по калюжах,
Без парасолі пірнати у зливу.
Хочу під ганком троянди і ружі,
Хочу будинок, великий, красивий.
Хочу літати з тарзанки у воду,
Сірих качок і гусей розганяти.
Хочу щоденно такої погоди,
Щоб відчувався не будень, а свято.
Хочу варення на хліб і на масло,
Чаю міцного, кіна без реклами.
Хочу, щоб посмішка сина не гасла,
Хочу, щоб тато здорові і мама.
Хочу світанків, цілунків, цукерок,
Квітів, каблучок і моря дрібничок,
Хочу вина чи з малини лікеру.
Хочу тебе без уїдливих звичок.
Хочу сто тисяч чотириста шосту
Серію опери про Маріанну.
Сукню від Gucci із шиком і лоском,
Щоб виглядати як зірка екрану.
Хочу роботи годину на тижнень.
Хочу машину – фераррі червону.
Хочу в Карпати чи Альпи на лижі,
Хочу відпустку, і то – терміново.
Хочу на море, під сонце і пальми,
Без відрахунку кінцевої дати.
Хочу свободи і щастя без гальмів!
Хочу, я хочу, я так хочу спати....

 

Роман Скиба

“Ви чули: піднялися ціни на небо…"

Маріанна Кіяновська

Тихіше, панове, тихіше, — там дзвони…
Хтось ходить по вулиці в чорнім плащі.
Він чорний, як сонце. А сонце — червоне.
І виснуть на вишнях воскреслі хрущі.
Тихіше, панове, тихіше, — ви гірші…
Там дзвони, там дзвони —
то ж вийдіть на шум.
Ви чули: піднялися ціни на вірші…
Ви чули: а я їх уже не пишу…

* * *

У ліхтарях скінчилася весна…
Оце і називається згасання.
Я перший раз лишився без вікна.
Моя печаль у Всесвіті остання…
“А далі ж як?" — спитаю в тишини.
Вона озветься сьомою струною.
На звук не дочекається луни.
І лишиться до ранку тишиною…

* * *

Пора, пора. Напевно, що пора.
Далекий світ вертається додому.
Печаль стара. І ніч така стара,
Як світлий хруст у вогнищі рудому.
Все як тоді. І листя по воді.
Все як тоді. І краплі на волоссі.
І два здригання, вогкі і тверді.
І два тремтіння, стиснуті і босі…
Іскриться в тьмі непройдена межа.
І виє пес свою високу втому.
Все як тоді. І ти ще не чужа…
Далекий світ вертається додому.

 

олекса стефанович

ШЕВЧЕНКО (Сонет)

Це — буремно випнуте вітрило,
Що човна нестримано жене.
Це — велике серце вогняне,
Що над степом сонцем засвітило.

Стомогутньо випростані крила,
Що між ними рокіт не засне.
Чудо ясне,— дивне і страшне:
Ожила земля й заговорила.

Клекотіння крови і вогню.
Громове — розвиднитися дню!
Встати дню із чорної безодні!

Спалах Крутів, Похід і Базар,
Гаряче розжеврене сьогодні
І майбутній праведний пожар.

 

Все начинается с любви...
Твердят:
"Вначале
было
слово..."
А я провозглашаю снова:
Все начинается
с любви!..

Все начинается с любви:
и озаренье,
и работа,
глаза цветов,
глаза ребенка -
все начинается с любви.

Все начинается с любви,
С любви!
Я это точно знаю.
Все,
даже ненависть -
родная
и вечная
сестра любви.

Все начинается с любви:
мечта и страх,
вино и порох.
Трагедия,
тоска
и подвиг -
все начинается с любви...

Весна шепнет тебе:
"Живи..."
И ты от шепота качнешься.
И выпрямишься.
И начнешься.
Все начинается с любви!

Р. Рождественский

 

Микола Романець

Ти приходи у мої сни
Хоч радістю,хоч тугою;
Хоч веснами відквітлими,
Відспіваною піснею,
Хоч долею байдужою
Ти приходи у мої сни.

Ти приходи у мої сни
Хоч тернами колючими;
Хоч пізними лелеками,
Чи щастям понівеченим,-
Невичерпними муками
Ти приходи у мої сни.

Ти приходи у мої сни
Хоча б холодним вереснем;
Хоч тихою молитвою,-
Усмішкою нескритою
Щеми,боли у серденьку,
Лиш приходи...

 

ВДОСВІТА
Грицько Чубай
Ми вийшли з ночі не озираючись
на кінчиках наших пальців
ще не прокинулось здивування і ми
безшелесними руками торкаємось
всього що довкола
ще на кінчиках наших пальців
не прокинулось запитання
чи справді ми такі які ніколи
не озиратимуться
вже сходяться звідусіль наші тіні
які теж ніколи не озиратимуться
ми відчуваємо що із ночі нам
у спину дивляться дві сумні
заплакані зорі
але ми не озираємось
під звуки парадних маршів
безшелесне крокуємо вулицею
ми ще не думаємо про те чому
ці марші звучать зовсім так
як колискові

 

Микола Романець

Хто заплатить за зраджене життя,
Людьми убите в материнськім лоні,
І за цинізмом вкриті почуття,
І не роками вибілені скроні?

Хто заплатить за жертву, біль і гнів,
І за розлуку й марні сподівання,
І за жорстокість світу й блудність слів,
І безсердечно зраджене кохання?

Хто заплатить за кукіль, що в жнива
Заглушить зерна правди і любові?
Хто заплатить за зраду, повну зла,
Що світ перетворила в "поле крові"?

Хто заплатить за хрест і за життя
На ньому вбите, і за кров невинну?
Хто заплатить за стоптані поля
Й за срібняки, що душу рвуть невпинно?..