Поезія та проза

Леся Українка

В катакомбах.

те,що зачепило

Я маю жаль до вас,
великий жаль. Я досі був рабом,
невільником, запроданим в неволю,
забраним силоміць, а ви тепера
ще й жебраком мене зробити хтіли,
щоб я по волі руку простягав
по хліб ласкавий. Ви мені хотіли
поверх ярма гіркого - ще й солодке,
поверх важкого - легке наложити,
і хочете, щоб я ще вам повірив,
немов мені від того стане легше.

Є п и с к о п

Се ми тобі по щирості казали,
по слову божому.

Н е о ф і т - р а б

А я не вірю
ні в щирість вашу, ні в такі слова.
Якби ви щиро помогти хотіли -
он маєте на олтарі срібло
і золото - замість отих агап
могли б рабів з неволі викупляти.
(До патриція).
Ти, пане, міг би відпустити й дурно,
а ми б уже самі собі дістали
одежі й хліба.

Є п и с к о п

Хто такі ми,
щоб волю божу одміняти мали,
кому рабом, кому з нас вільним бути?
Про що ти дбаєш? "Не єдиним хлібом
живе людина, але й кожним словом,
що з божих уст виходить".

Н е о ф і т - р а б

Ні, їй мало
самого хліба й слів, їй треба волі,
інакше буде нидіти, не жити.
За те ж я маю жаль до вас великий,
що ви мені замість того життя
обітованого у вічнім царстві божім
даєте страву, одіж та слова.

Є п и с к о п

Не всі слова однакові, мій брате,
слова господні більш рятують душу,
ніж людські всі діла.

Н е о ф і т - р а б

Які ж слова?
"Терпливість і покора", - тільки й чув я
від вас сьогодні. Та невже вони
рятують людські душі? Та невже
за них ідуть на хрест, на наглу страту
і на поталу звірам християни?

Є п и с к о п

Вони ідуть за те велике слово,
якого всім словам людським несила
достоту розказати.

Н е о ф і т - р а б

Що за слово?

Є п и с к о п

Те слово - бог. Він альфа і омега,
початок і кінець. Ним все настало
і ним усе живе, і більш немає
богів на світі, окрім сього бога,
він є і слово, й сила, і життя.
А всі оті, що звалися богами
в поганськім світі, - ідоли бездушні
або злі духи, слуги князя тьми.
І се за те нас мучать, розпинають,
що ми не хочем ідолам служить
і князя тьми признати нашим богом,
бо ходимо не в темряві, а в світлі.

Н е о ф і т - р а б

(палко підхоплює слова єпископа)
"Бо ходите не в темряві, а в світлі",
то й скинули терпливість і покору,
як маску міма, геть з свого обличчя,
не хочете служити і коритись
тому, чиєї влади ваші душі
признати більш не можуть, проти кого
боротись вам велить сумління ваше!
Чи так я зрозумів тебе, мій отче?

Є п и с к о п

Так, лиш одно додати мушу я:
ми боремось в терпливості й покорі.

Н е о ф і т - р а б

(у палим голосом)
І знов нічого я не розумію:
боротися в покорі. Що се значить?

Є п и с к о п

Ми боремося з духом, не з людьми.
Ми платимо покірно всі податки,
ми кесаря шануємо і владу,
не повстаєм ні словом, ані ділом
супроти них, а тільки князю тьми
ні жертви, ні поклонів не даємо.

Н е о ф і т - р а б

А хто ж такі той кесар, тая влада?
Хіба ж вони не слуги слуг того,
кого ви князем темряви назвали?

Є п и с к о п

В той час, як служать ідолам, а в інший -
вони начальники, від бога дані.

Н е о ф і т - р а б

Від бога? Від якого?

Є п и с к о п

Бог єдиний
на світі є: бог Слово, бог Любов.
Бог триєдиний: Батько, Син і Дух.

Н е о ф і т - р а б

То се він дав і кесаря, і владу
преторіанську та патриціанську,
і владу над рабами багачів?

Є п и с к о п

"Нема на світі влади, окрім тої,
що йде від бога". Бог є цар і пан
над усіма владиками земними,
вони в його руці, і він помститься
над ними за неправду, а не ми.
"Мені належить помста", - каже Вічний.

Н е о ф і т - р а б

Коли ж та помста?

Є п и с к о п

Хто збагнути може шляхи господні?

Н е о ф і т - р а б

Може, аж тоді,
як царство боже стане по всім світі,
коли Христос на землю вдруге прийде?

Є п и с к о п

Тоді напевне буде божий суд.

Н е о ф і т - р а б

А потім що?

Є п и с к о п

Одна отара буде,
єдиний пастир.

Н е о ф і т - р а б

А при нім не буде
помічників, намісників господніх,
ніяких тих начальників над нами?
І вже тоді не будуть більше люди
у думці вільні, а в житті раби?

Є п и с к о п

Не знаю, сього слова нам не дано
від господа Христа й його посланців.


---------- Додано в 23:35 ---------- Попередній допис був написаний в 23:34 ----------

Є п и с к о п
(підіймає руку вгору. Дужим голосом)

Мир, браття, вам!

(До неофіта-раба).

Покайся, нечестивий!
візьми назад слова ті необачні,
бо гірш тобі на тому світі буде,
аніж на сьому. Хто на сьому світі
не хоче царства божого вбачати,
той втратить і небесне царство боже
і буде вергнутий в геєну люту,
де пломінь невгасимий, плач і скрегіт
і де робак довіку точить серце.

Н е о ф і т - р а б
(палко)

Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне
мене геєною лякаєш. Маю
геєну ту щодня і щогодини,
навколо себе чую плач і скрегіт,
щодня мені робак той точить серце.
То ж він мене привів сюди до вас
шукати правди, волі і надії.
А що я в вас найшов? Слова облудні
і марну мрію про небесне царство
та про царя єдиного в трьох лицях,
що над панами нашими панує,
а їм дає над нами панувати
від першого до другого пришестя,
а може, й далі. Може ж, і по смерті
у тім небеснім вашім царстві божім
довіку буде так, як тут до часу, -
безплотні душі ваші будуть вічно
терпіти і "боротися в покорі".
Сей рабський дух
(на старого раба)
і там служити буде
не тільки зо страху, а й по сумлінню
душі патриціанській можновладній,
сей
(на крамаря)
буде важити добро і зло
і чистоту по часточках вділяти,
сей
(на диякона)
раз на тиждень буде роздавати
духовну страву отакій голоті,
як хоч би й я, а ми вже, злидарі,
стоятимем тихенько та покірно,
немов старці перед багатим паном,
ждучи, який нам знак подасть єпископ,
чи він хоч слово мовити дозволить,
а може, нам звелить співати гімни
єдиному цареві всіх царів
і панові усіх рабів небесних.
Ні, далебі, не знаю, чи не краще
було б мені в самій геєні вічній,
ніж у такому рабстві безнадійнім,
з якого й смерть вже визволить не може.

Є п и с к о п

(що вже скільки раз намагався перервати ту мову
і стукав патерицею об землю, гнівним
і грізним голосом покриває слова неофіта-раба)
Геть, відійди від мене, сине тьми!
Лиши сей збір! Чого сюди прийшов
бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору,
з якої виліз на погибель душам!

Н е о ф і т - р а б

Ні, ти мене не смієш проганяти,
бо я сюди прийшов по твому слову,
повіривши обітниці лукавій,
немовби тут знайду любов, і спокій,
і вічнеє життя. А ви забрали
остатній спокій і любов остатню
навіки отруїли, і тепер
душа моя вмирає. Я не знав,
що значить гріх, я тільки знав нещастя, -
а ви мене навчили, що то гріх
і нечесть перед богом. Я був певний,
що смертю покінчаються всі муки, -
а ви мені відкрили ціле пекло
в просторі вічності за гріх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону
від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх,
так научіть мене їх боронити,
а не дивитись, опустивши руки,
як в рабстві тяжкім браття погибають.
Все ваше милосердя, наче латка
на ветоші злиденного життя,
і тільки гірше злидні виявляє.
Чи молоко чужої жінки дасть
моїй дитині ніжність материнську?
Чи я забуду серед ваших зборів
мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хліба хочу я, не слова прагну, -
любові чистої, без плям бажаю,
без заздрощів, без сумнівів нечистих,
до ясної надії пориваюсь,
що я хоч здалека побачу волю,
що хоч мій син, онук, найдальший правнук
такого часу діжде, як і слово,
ганебне слово "раб" із світу зникне;
жадаю віри в ту святую силу,
що розум просвітить у найтемніших
і всіх людей збере в громаду вільну
без пастиря-дозорця і без пана,
а не в отару з пастухом свавільним
та з лютими собаками, тремтячу
від голосу вовків, левів, шакалів,
гієн, лисиць і всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю,
не я один так серцем голодую,
багато нас таких.

* * *

Є п и с к о п

Не плач. Лукавий раб - не вартий сліз.
Він поклонився духом Прометею,
а той єсть сатана, одвічний змій,
що спокусив на гріх і непокірність.
Нема сьому рабові ні рятунку,
ні прощі. Він занапастив себе.
Покиньмо нечестивця, одсахнімось,
ходім од зла і сотворімо благо.

Вся громада рушає з свічками в руках. Єпископ попереду. Неофіт-раб іде сам
окремо другим переходом в інший бік.

[4/Х 1905]

 

шкода автора ((((

 

Сергей Усталов

Всегда в себе. Не понят. Не дослушан.
Я заперт в этот вынужденный склеп.
И голос равнодушием задушен.
И каждый шаг - напрасен и нелеп.

И каждый день - похож на предыдущий
В стихах, однажды призванных зажечь
Огонь души, тогда ещё несущий
На полуслове прерванную речь.

Я - спрятанный остаток сожалений
Без выбора других альтернатив,
Оставленный средь умерших мгновений
Без права переписки с тем, кто жив.

Но годы - то ползут, то пролетают
И, вновь пообещав последний шанс,
Во мне лишь только ярче выделяют
Их слов и дел досадный диссонанс.

Я эту фальшь за данность принимаю
И, не ропща изменчивой судьбе,
Живу, как сплю, привычно продолжая
Тоску и боль всегда держать в себе.

 

По приютам я с детства скитался

(авторства не знаю)
По приютам я с детства скитался,
Не имея родного угла,
Ах, зачем я на свет появился,
Ах, зачем меня мать родила?

А когда из приюта я вышел
И пошел наниматься в завод,
Меня мастер по злобе не принял,
Говорит, что не вышел мой год.

И пошел я, мальчишка, скитаться,
По карманам я начал шмонать.
По чужим, по буржуйским карманам
Я рубли и копейки щипать.

Осторожный раз барин попался -
Меня за руку цепко поймал,
Судья тоже не стал разбираться
И в Литовский меня закатал.

Из тюрьмы я, мальчишка, сорвался,
И опять, не имея угла,
Ах, зачем я на свет появился?
Ах, зачем меня мать родила?

 

ХО ШИ МИН

Тот, кто был в тюрьме, послужит людям честно:
Хорошо в тюрьме проверен он.
Человек из этой клетки тесной
Вылетает сильный, как дракон.

---------- Додано в 09:41 ---------- Попередній допис був написаний в 09:32 ----------

Тоска

Бойцы спешат на фронт. Заря
Раскинула вполнеба пламя.
А я теряю время зря,
Закован кандалами!

 

Булат Окуджава
ПЕСЕНКА ОБ ОТКРЫТОЙ ДВЕРИ

Когда метель кричит, как зверь,
Протяжно и сердито,
Не запирайте вашу дверь,
Пусть будет дверь открыта.

И если ляжет дальний путь
Нелегкий путь, представьте,
Дверь не забудьте распахнуть,
Открытой дверь оставьте.

И, уходя в ночной тиши,
Без лишних слов решайте:
Огонь сосны с огнем души
В печи перемешайте.

Пусть будет теплою стена
И мягкою скамейка...
Дверям закрытым - грош цена,
Замку цена - копейка!

 

Autoportret Witkacego

Patrzę na świat z nawyku
Więc to nie od narkotyków
Mam czerwone oczy doświadczalnych królików
Wstałem właśnie od stołu
Więc to nie z mozołu
Mam zaciśnięte wargi zgłodniałych Mongołów

Słucham nie słów lecz dźwięków
Więc nie z myśli fermentu
Mam odstające uszy naiwnych konfidentów
Wszędzie węszę bandytów
Więc nie dla kolorytu
Mam typowy cień nosa skrzywdzonych Semitów

Widzę kształt rzeczy w ich sensie istotnym
I to mnie czyni wielkim oraz jednokrotnym
W odróżnieniu od was, którzy, państwo wybaczą
Jesteście wierszem idioty odbitym na powielaczu


Dosyć sztywną mam szyję
I dlatego wciąż żyję
że polityka dla mnie to w krysztale pomyje
Umysł mam twardy jak łokcie
Więc mnie za to nie kopcie
że rewolucja dla mnie to czerwone paznokcie

Wrażliwym jest jak membrana
Zatem w wieczór i z rana
Trzęsę się jak śledziona z węgorza wyrwana
Zagłady świata się boję
Więc dla poprawy nastroju
Wrzeszczę jak dziecko w ciemnym zamknięte pokoju

Ja
bardziej niż wy jeszcze -
krztuszę się i duszę
Ja
częściej niż wy jeszcze -
żyć nie chcę, a muszę
Ale tknąć się nikomu nie dam i dlatego
Gdy trzeba będzie sam odbiorę światu Witkacego

Jacek Kaczmarski

---------- Додано в 08:40 ---------- Попередній допис був написаний в 08:35 ----------

читав..
і десь так наприкінці
(тобто в найбільш адекватному моменті)
влізла мі на коліна наша стара, наймудріша і найчорніша Клеопатра...

Знала? Прочитала?
Магична тварина...

 

Що за пам"ять ! - ріспект

 

Крест чужой нам кажется легче.
Руки - тверже, и плечи - крепче.
Под своим же - не развернуться,
Не вздохнуть и не размахнуться.

Под своим - нет того полета,
Под своим - не хватает чего-то.
Под своим жить все время тесно,
Слишком горько. А чаще - пресно.

Куража нет. И нет азарта.
Выпадает слабая карта.
У чужих всегда все иначе -
Ярче, проще, и даже - богаче.

Вы признайтесь: хотя бы однажды
Подменить крест желал бы каждый.
Не Атланты ведь мы, и не Боги,
Тяжелы земные дороги...

Только небо - оно неделимо.
То, что ждет нас - неотвратимо.
Неизвестно где мягче и суше:
Бросить крест - как продать свою душу.

А чужое - оно и чужое:
Нелюбимое и неродное.
Силу Духа никто не измерит,
Крест несешь - значит Бог в тебя верит...

 

Полуувядших лилий аромат
Мои мечтанья легкие туманит.
Мне лилии о смерти говорят,
О времени, когда меня не станет.

Мир — успокоенной душе моей.
Ничто ее не радует, не ранит.
Не забывай моих последних дней,
Пойми меня, когда меня не станет.

Я знаю, друг, дорога не длинна,
И скоро тело бедное устанет.
Но ведаю: любовь, как смерть, сильна.
Люби меня, когда меня не станет.

Мне чудится таинственный обет...
И, ведаю, он сердца не обманет, —
Забвения тебе в разлуке нет!
Иди за мной, когда меня не станет.

З. Гиппиус

 

* * *

а.блок

В море одна лишь волна - быстротечная.
В небе одна лишь звезда - бесконечная.
В мире одна лишь душа - вечная.

 

В те ночи светлые, пустые,
Когда в Неву глядят мосты,
Они встречались как чужие,
Забыв, что есть простое ты.

И каждый был красив и молод,
Но, окрыляясь пустотой,
Она таила странный холод
Под одичалой красотой.

И, сердцем вечно строгим меря,
Он не умел, не мог любить.
Она любила только зверя
В нем разбудить - и укротить.

И чуждый - чуждой жал он руки,
И север сам, спеша помочь
Красивой нежности и скуке,
В день превращал живую ночь.

Так в светлоте ночной пустыни,
В объятья ночи не спеша,
Гляделась в купол бледно-синий
Их обреченная душа.

А. Блок

 

Друг на однокласниках привітав своїм віршем

Лев Борщер

А жизни по сусекам наскрести
не выйдет. Кстати, выход не из лучших -
сквозь выходное в теменной кости
отправить пулей на свободу душу,
не лучший выход - выжить из ума,
в оббитой тканью сумрачной палате,
и нищенская тощая сума
не лучший выход. Никогда не хватит
мне жизни... и уже вися в петле,
едва ногой касаясь табуретки,
сними её. Уже почти истлев,
ещё живи,дыши,хотя и редким
стал вздох и много медленнее пульс,
живи и помогай ещё кому-то,
не умирай и с криком : "я вернусь!",
жизнь продливай хотя бы на минуту.

 

Лев Борщер

в воробьиной возне,
в пыльной ванне возникшая склока,
предваряет грозу
в этот ясный и солнечный день,
но среди воробьёв
не найдётся,конечно,пророка,
чтобы в солнечный день
снова тень наводить на плетень,

чтобы всем воробьям,
в жарком споре теряющим перья,
просто правду сказать,
в воробьиные глядя глаза-
несмотря ни на что,
на приметы и даже поверья,
этой ночью.
а может быть вечером будет гроза.

небо треснет яйцом
и в раскол хлынут звёзды потоком
вперемешку с дождём...
вот такой на сегодня прогноз...
но какой воробей
для других послужил бы пророком
и какой воробей
хоть чуть-чуть до пророка дорос...

это легче всего-
в пыльной ванне клевать без разбора,
если праведный гнев
наполняет тебя до краёв,
но,возможно,гроза
помогает избегнуть позора
тем,кто всё же посмел
стать пророком...среди воробьёв...

---------- Додано в 18:48 ---------- Попередній допис був написаний в 18:30 ----------

свой собственный анфас

Теряю сам себя, теряюсь в темноте,
давно не нахожу ответов на вопросы.
И в гости не хожу, и не зову гостей...
Зачем идти не к тем, и приглашать не тех?
В словах упрятав профиль длинноносый,

я буквы не ищу, я обхожусь без слов,
их заменив давно на плоские oстроты.
Я снова многолик, я вновь многоголов,
я ангел и дракон, и, с саблей наголо,
ищу себя в лесах и на болотах.

А если нахожу, то голову рублю,
забыв о том, что вырастут две новых.
Закатываю пир под праздничный салют,
растратив что имел, сшибаю по рублю,
и после пью с собой, многоголовым.

Я с каждой головой меняюсь парой фраз,
и ангел, и дракон уже почти что профи
в пустячной болтовне. А я хочу хоть раз
увидеть в их словах свой собственный анфас...
А вижу тот же длинноносый профиль.

 

З П Верлена

Неголосні
Млосні пісні
Струн осінніх
Серце тобі
Топлять в журбі,
В голосіннях.

Блідну, коли
Чую з імли -
Б'є годинник:
Линуть думки
В давні роки
Мрій дитинних.

Вийду надвір -
Вихровий вир
В полі млистім
Крутить, жене,
Носить мене
З жовклим листям.
_____________-
Тихенький дощ падає на місто...
Артюр Рембо
Так тихо серце плаче,
Як дощ шумить над містом.
Нема причин неначе,
А серце ревно плаче!

О, ніжно як шумить
Дощ по дахах, по листю!
У цю тужливу мить
Як солодко шумить!

Відкіль цей плач, не знати,
В осиротілім серці?
Ні зради, ні утрати,-
Відкіль журба, не знати.
Найтяжчий, певне, сум -
Без гніву, без любові,
Без ревнощів, без дум -
Такий нестерпний сум.
______________
Тихе небо понад дахом
Синє та безкрає,
Темні віти понад дахом
Дерево схиляє.
Дзвін ласкавий у повітрі
Ніжно-ніжно плине,
Десь на дереві в повітрі
Чути зойк пташиний.
Скрізь життя спокійне й просте,
Боже, Боже милий!
Звуки лагідні і прості
З міста надлетіли.
- Що ж зробив ти, що так плачеш,
Тужиш так душею,
Що зробив ти, що так плачеш,
З юністю своєю?

 

Лев Борщер

Мало толку в моих стихах,
перестану болеть стихами.
Люди, кто из вас без греха?
подходите, бросайте камень.

Я его положу туда,
где скопились другие камни.
А ещё один - ерунда ...
Ну куда мне с ним, ну куда мне

с этим камнем ? ведь так легка
непосильная эта ноша ...
И поднимет моя рука
каждый камень,который брошен ...

* * *

Рассказал,
а потом пожалел.
Слов гроза
превратила в желе
эту самую искренность.
В ничего,
в кaкофонию слов,
в перевод,
прозвучавший назло,
непонятно и выспренно.
В новый текст,
в обвинительный акт...
Значит те,
кто упорно молчат
и мычат несуразное,
все они
не жалеют о том,
уяснив,
что не ценит никто
то,что искренне сказано.