Поезія та проза

Відповідь: Поезія та проза

Василь Стус

У тридцять лiт ти тiльки народився,
аби збагнути: мертвий ти єси
у мертвiм свiтi. I нема нiкого
окруж. Ти тiльки сам. I — мрець єси.
Хiба що так: недозволенний простiр
живого духу кличе самосмерть
подобою життя. Це — на початку.
А далi вже — й убiйництвом. Проте
природа розправляється простiше.
Бо плоть твоя сплюндрована до тебе
I дух тобi спотворили давно.
Поневажаю iндивiдуальнiсть —
справiковий набуток лихолiть.
Отож — бреди назад. I скiльки сили
простуй назад. Бо тiльки там життя —
ще до народження. Iз свiту iмiтацiй —
вповзи у кожну з вимiнених шкур.
Простуй назад — в народження вертайся,
де щастя глупства, смороду i тьми,
I там витворюй рай. Там так i треба:
людина має спати — отже й спить,
белькочучи якiсь слова спросоння.
Земля укрилась панцирем, немов
стара, давно оглухла черепаха,
а ти на нiй, мов кузочка мала,
що творить сталий свiт на збiглiй хвилi.
Нiвроку, вiдмолоджується смерть.

 

Відповідь: Поезія та проза

Мы - послушные куклы в руках у творца!
Это сказано мною не ради словца.
Нас по сцене всевышний на ниточках водит
И пихает в сундук, доведя до конца.
Омар Хайям

 

Відповідь: Поезія та проза

Ірина Павлюк

Дарую
Я тобі дарую ніжний шепіт ночі,
Я тобі дарую сонця ясні очі.
І туман ранковий в небесах навколо
Хай тобі приносить вітру тиху мову.

Ти його послухай, що він повідає,
Бо усе на світі дуже добре знає.
Хай тобі розкаже різні людські долі,
Сяйвом відіб’ються безтурботні зорі.

Ти поглянь на них, загадай бажання,
Бо вони розтануть знову на світанні.
Я тобі дарую все, що є найкраще,
Хай твоє життя стане тільки кращим!


Де ти є?
Де ти є, коли буває важко,
Де ти є, як настрою нема?
Я б до тебе полетіла, наче пташка,
Та що крил не дано - не моя вина.

Де ти є, коли хочеться кричати,
Де ти є, як поруч самота?
Мені хочеться до тебе вмить помчатись,
Та навколо тільки пустота.

Де ти є, далеко так від мене,
Де ти є, не знаю зараз я.
Знає, мабуть, безкінченне небо,
Де ти є, любов свята моя?

Вершини
Крізь скелю міцну проб’ється вода,
Криштальна і чиста, як сльози.
Без прагнення й цілі досягнень нема,
Життя – наче книжка із прози.

Тендітна душа розбиває стіну,
І камені в прах розсипає.
Завжди пам’ятай ти фразу одну:
Хай віра тебе не кидає.

А твій оптимізм в ногу з часом іде
І сили повік не згасають –
Так щастя тебе неодмінно знайде,
Вершини ясні вже чекають!

Ірина Павлюк

Скільки б в житті не бувало проблем…
Скільки б в житті не бувало проблем,
Вижени з серця ,ти, гіркий щем.
Жити ж бо гладко ніхто з нас не вміє,
Хоч дуже часто в думках про це мріє.

Скільки б не було би хмурих історій,
Душу свою не топи, ти, у горі.
Вір, що минуть негаразди вже скоро,
Радість і щастя з’являться знову.

Глянь навкруги безтурботно очима:
Чи за життя є якась вища сила?
Сміло іди до поставлених цілей
І у добрі всі справи міряй!

Ти не уявляєш
Засинаю ніжно. Бачу уві сні,
Як кидаєш погляд лагідний мені.
І мов сніг я тану, пристрастю горю,
Ти не уявляєш, як тебе люблю!

Серце завмирає, пульс так швидко б’є,
Тільки ти, єдиний, щастя є моє.
Дихаю тобою, радістю живу,
Ти не уявляєш, як тебе люблю!

Ніч дарує тишу, зірками ясну,
Із ім’ям солодким на губах засну.
Я у мріях ловлю усмішку твою,
Ти не уявляєш, як тебе люблю!

Життя прекрасне
Життя прекрасне! І ключ в твоїх руках
Від щастя, що земним ми називаєм.
Воно у вчинках наших і словах,
Які сердечно іншим промовляєм.

Життя прекрасне! Сумніву нема,
Що кожна мить буває особлива.
І куди б доля нас не завела,
Нас супроводжує якась небесна сила.





Ірина Павлюк
м.Львів (032) 2225336

 

Відповідь: Поезія та проза

Юліян Тувім

ПОЕТИ, ЗІБРАВШИСЬ ЮРБАМИ В КАВ'ЯРНЯХ,
ОБГОВОРЮЮТЬ НОВИЙ ЗБІРНИК ВІРШІВ

По-перше,
Вірші недовершені,
По-друге,
Все недолуге,
По-третє,
Як у газеті,
По-четверте,
Утерте,
По-п'яте,
Нуднувате,
По-шосте,
Надто просте,
По-сьоме,
Давно знайоме,
По-восьме,
Незносне,
По-дев'яте,
Ми читали через п'яте-десяте,
По-десяте,
Див. по-дев'яте,
По-одинадцяте,
Дурного не переіначите,
По-дванадцяте — дев'ятнадцяте,
Так і ми вмієм квацяти,
По-двадцяте,
Крадене все до цяти.

Переклад: Микола Лукаш

 

Відповідь: Поезія та проза

Юліан Тувім: ***

Ті, котрі Не Знають,
що Не Знають –
це ДУРНІ, уникай їх.

Ті, що Не Знають,
але Знають, що не Знають –
це ПРОСТАЧКИ, повчи їх.

Ті, що Знають,
і Не Знають, що Знають –
це СПЛЯЧІ, розбуди їх.

Ті, що Знають і Знають,
що Знають –
це МУДРЕЦІ,
іди їх слідом.
-------------------------------
Ci, którzy Nie Wiedzą
że Nie Wiedzą -
to GŁUPCY, unikaj іch.

Ci, co Nie Wiedzą,
ale Wiedzą, że Nie Wiedzą -
to PROSTACZKOWIE, poucz ich.

Ci, co Wiedzą,
a Nie Wiedzą, że Wiedzą -
to ŚPIĄCY, obudź ich.

Ci, co Wiedzą i Wiedzą,
że Wiedzą - to MĘDRCY,
idź ich śladem.

 

Відповідь: Поезія та проза

автор невідомий

Здавалось, що – той кволий вітер?
А він берізкам сльози витер,
Розпухлих бруньок скрегіт слухав,
І трепетно на рани дмухав,
Аж поки присудам повинна,
Клейка, зворушливо-невинна
У світ проклюнулася зелень.
І раптом вулиці поселень
Перетворилися в алею
Поміж Єдемом і Землею.
Де бруд, буденність, правда гола?
Тремтить від ніжності довкола
Живе і навіть скам’яніле.
...Є ті на світі, що зуміли
Суди земні перетерпіти
Лише тому, що сльози витер
Їм хтось тендітною рукою.
Він не шукав собі спокою.
І не казав, що хата скраю,
“Хіба ж я більше інших маю?!”
У небайдужності є влада
В рай ад земний перетворити.
Чутливість серця – не посада.
Це - вибір слухати й служити.
Від добрих слів мудріють люди.
Звершити може дотик чудо,
Коли зникають касти, ранги,
Розгойдуються бумеранги
Добра, любові і посвяти.
Буває треба не багато,
Щоб зберегти в cтражданнях мужність:
Лиш тільки - ближніх небайдужність.

 

Відповідь: Поезія та проза

Спасибо за потерянное стихотворение

 

Відповідь: Поезія та проза

подобаеться ...лю-лю

 

Відповідь: Поезія та проза

Вчера я осознала связь вещей,
Которую мне подарило время.
Они как бестии в единый
Клубок собрались и застыли.

Застыли в стройную фигуру
Похожую на дулю.

Я ужаснулась трем вещам:
Любви, которой не любила
Себе, которую дурила
Всем им, за то что всё простила

Мне стало плохо и я завыла.


И поняла такой закон:
Не возвращаться к убиенным
Не вспоминать о бренном
Не осуждать наивных

В общем не быть себе противной

 

Відповідь: Поезія та проза

Сама не подумала, нащо -
пішла і забувши про літо.
Не вернешся більше нізащо.
Повернеш назад усі квіти…
Літала, не думала в безвісті -
чекала повернення раю.
Сумними думками тверезості.
П’яніла від чорного чаю.

Приспів
Ще так далеко до зими і до морозів.
Навіщо спомини сумні, навіщо сльози.
Ще так далеко до весни або до літа.
І може хтось, але не я…
Подарить квіти.

Жодної битви не виграла -
кохання з війною зрівнявши.
А ти сама себе із дому вигнала.
У душу нічого не взявши.
Такого чудового літа,
давно вже у мене не було.
Цілий світ хотів тобі подарити,
а ти його просто не чула.

ТІК.

 

Відповідь: Поезія та проза

тільки оце подарить вухо ріже

 

Відповідь: Поезія та проза

"Подарує" троха нескладно буде звучати... може краще тоді "впарить" квіти?

 

Відповідь: Поезія та проза

Э.Асадов Падает снег

падает снег, падает снег -
тысячи белых ежат...
а по дороге идет человек,
и губы его дрожат.

мороз под шагами хрустит, как соль.
лицо человека - обида и боль,
в зрачках два черных тревожных флажка
выбросила тоска.

измена? мечты ли разбитой звон?
друг ли с подлой душой?
знает об этом только он
да кто-то еще другой.

случись катастрофа, пожар, беда -
звонки тишину встревожат.
у нас милиция есть всегда
и "скорая помощь" тоже.

а если просто падает снег
и тормоза не визжат,
а если просто идет человек
и губы его дрожат?

а если в глазах у него тоска -
два горьких черных флажка?
какие звонки и сигналы есть,
чтоб подали людям весть?!

и разве тут может в расчет идти
какой-то там этикет,
удобно иль нет к нему подойти,
знаком ты с ним или нет?

падает снег, падает снег,
по стеклам шуршит узорным.
а сквозь метель идет человек,
и снег ему кажется черным...

и если встретишь его в пути,
пусть вздрогнет в душе звонок,
рванись к нему сквозь людской поток.
останови! подойди!

 

Відповідь: Поезія та проза

Олександр Олесь

Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкільсь взялася міць шалена,
Як буря, все живе схопила, пройняла, —
І ось, — дивись, в руках замаяли знамена,
І гімн побід співа невільна сторона.

Так спить орел, — і враз, розкривши очі,
Угледе світ, красу і простір голубий,
І легко з скель спорхне, і в небі заклекоче
Про вільний льот орлів, про ранок золотий.

Так море іноді всю ніч дрімає,
І нагло хвилями, як крилами, заб'є,
І дивно перлами і барвами заграє,
І очі всесвіту до себе прикує.

Летить воно, хвилюється і ллється,
В обіймах сонячних і сяє, і тремтить,
І щастям все життя йому в той мент здається,
І все в той мент йому і годе, і щастить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І де взялись ці хвилі сніжно-білі,
Хто дивно так навчив їх грати і шуміть,
З яких ясних країн чайки ці налетіли,
Що вміють ніжно так і плакать, і жаліть?..

Чайки, чайки! Тоді не треба плачу,
Коли іде борьба за волю, за життя,
Коли на хмарах я вже дивний відблиск бачу
І сонця жданого блискуче вороття.

 

Відповідь: Поезія та проза

а це один із моїх най-най улюбленіших

Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, –
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, –
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

 

Відповідь: Поезія та проза

Моє улюблене з Олеся

Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить...

Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.

* ** *

Про мене ти забула,
Давно я знаю все...
Щодня про тебе вітер
Чутки мені несе.

Сьогодні прилетів він,
Засмучений украй,
І в відповідь заплакав:
"О, краще не питай!

Учора, як смеркалось,
Прийшов він до вікна, -
Віконце розчинилось,
І скрикнула вона.

І руки простяглися,
Дві рученьки її...
О друже, не розпитуй
Вони вже не твої"

 

Відповідь: Поезія та проза

Фіалки сліпий продає:
«Візьміть хоч за хліба кавалок!..»
Ах, серце розбите моє —
Теж повне пахучих фіалок.
Вони не почули благань,
Не кинули хліба сліпому...
О серце розквітле, зів'янь:
Фіалок не треба нікому!..

 

Відповідь: Поезія та проза

 

Відповідь: Поезія та проза

+10!!! А говорят, у нас молодежь плохая! Типо токо ширка и СПИД. Фигню говорят! Любящие Асадова умнЫ по определению! Как говорится, респект и уважуха, Маюнка!

 

Відповідь: Поезія та проза

Да, а вот мне нравится это:

Да, я знаю, я вам не пара
Я пришел из иной страны,
И мне нравится не гитара,
А дикарский напев зурны!
Не по залам и по салонам,
Темным платьям и пиджакам!
Я читаю стихи драконам,
Водопадам и (не помню! )
Я люблю как араб в пустыне
Припадает к воде и пьет,
А не рыцарем на картине,
Что читает стихи и ждет.
И умру я не на постели
При нотариусе и враче,
А в какой-нибудь дикой щели
(опять не помню! ноотропил буду пить! а, вспомнил)
Утонувшей в густом плюще!
Чтоб войти не для всех открытый
Протестантский, прибраный рай,
А туда, где разбойник, мытарь,
И блудница скажут: "Вставай!".
(Гумилев)