Поезія та проза

Відповідь: муза форуму

"..............................................
Какое ждет меня венчание!
Такого вы еще не видели."

Смерть человека для многих не всегда сопряжена с "горем и печалью". Наличествует и нечто подобное, о чем читаем.
Кто "он"? "Тот".
И как буд-то бы знакомец, и чуть ли не свой...?
Что "это"...?
Может быть торжество жизни над "такой" смертью...?
Или "кто-то", о ком знал только Поэт.

 

Відповідь: Поезія та проза

...И гениальный Поэт... А старение души...Я думаю оно возможно.

"Душа не подчиняется закону временного старения, она стареет не потому, что человек много пережил и ему много лет. Старение души - это процесс падшей природы"

 

Відповідь: Поезія та проза

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш - то уже навіки.



Недобрий жарт зіграла з нами доля.
Стояли дні у черзі ні за чим.
А це прийшло - як спалах, як сваволя,
без дозволу, без права, без причин!

Ця непритомність розуму і серця,
цієї казки несходимий ліс...
І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.
Летить душа над прірвою навскіс.

 

Відповідь: Поезія та проза

Чудова пісня у виконанні "Немо".
Пане Ромку, а Ви не знаєте, чиї то слова?

 

Відповідь: Поезія та проза

На жаль ні...Випадково почув і зачепило...

 

Відповідь: Поезія та проза

Немо її написали, до 60-річчя УПА, хто саме з їхнього гурту не знаю.

 

Відповідь: Поезія та проза

Іще зима. Іще сумує хата.
Так день до вечора і з ночі до зорі.
Приходив, правда, вчора пелехатий
У вікна стукав, шастав у дворі.

Ще ж темно так, а він по щось приходив,
Прошурхотів по ринвах і замовк,
В порожні вікна, як в застиглий подив,
Знічев`я зиркав сірий, наче вовк.

Сумує хата, сни свої ховає,
Підсліпувато задивляється в поля.
А десь вогні і повзають трамваї
З очима змій і вухами кроля.

А вдома легковажний телевізор
Подасть як шоу суміш інь і янь,
Любов і жах, економічну кризу
І зверхність заходу, і зомбі - росіян.

І все не так. То й що? Ніхто не винний,
І навіть ті, що не сказали світу – зась!
Мигтить екран. Танцюють білі тіні
І десь ірже невпійманий Пегас.

І все не так. Бринить гірка досада.
Моє життя поставлено на кін.
Мигтить екран і жде весни розсада,
І цілу ніч гарцює білий кінь.

 

Відповідь: Поезія та проза

Я тій сльозі сказав: не йди.
Я тій сльозі сказав: сиди.
Сиди, не плач, моя сльоза,
Сиди, не плач, як я сказав.
А ти заплакала й пішла,
І чорним цвітом надійшла...
Усе лишилось, як було:
Порепане моє чоло,
Та затверділий біль в очах,
Та той вогонь, що недочах.
Лише слова, колись легкі, ;
Сьогодні змерзлі і гіркі.
Микола Вінграновський

 

Відповідь: Поезія та проза

Не так
(Ю.Лоза)

Не так, не так хотел отчалить я в дальний путь.
Не в такт в сердце часы стучали, теряя суть.
Мечтам видно светил нарочно чужой маяк.
Не так якорь беспечно брошен не в тех краях.
Якорь был мой брошен, где-то не в тех краях.

Не с тем как-то в разгар застолья скрестил бокал.
Постель долго делил не с той я, не ту искал.
Не тем смело открыл я душу, не зная лжи.
Нет тем, сам всё себе разрушил, как дальше жить.
Сам я всё разрушил, как же мне дальше жить...

Один планов уже не строю, не жду чудес.
Судить строго меня не стоит, таков мой крест.
Дожди, время года листают, тик-так, тик-так.
В груди тихо надежда тает, и всё не так.
Тает надежда, тает, в жизни моей всё не так.
Тает надежда, тает, и всё не так...

 

Відповідь: Поезія та проза

Роман Скиба

І прийдеш по першому морозі
З вітряного виру нестрічань,
Дівчинко з веснянками на осінь,
Дівчинко з очима у печаль.
Запітніють небом жовті квіти.
І впадуть. Впадуть тобі до ніг…
Дівчинко з веснянками на вітер,
Дівчинко з очима в мокрий сніг..
Захрустять сліди у мерзлій піні.
І чиєсь задивиться вікно, —
Як ступають поруч наші тіні,
Що колись не стрінулись давно…


Василь СТУС

Менi здається, що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моїй подобi.

Нi очей, нi вух,

нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий
в своєму тiлi. I, кавалок болю,
I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис.
Ти, народившись, виголiв лишень,
а не прирiс до тiла. Не дiйшов
своєї плотi. Тiльки перехожий
межисвiтiв, ворушишся на сподi
чужого iснування.

Сто ночей

попереду i сто ночей позаду,
а межi ними — лялечка нiма:
розпечена, аж бiла з самоболю,
як цятка пекла, лаконiчний крик
усесвiту, маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.

 

Відповідь: Поезія та проза

Василь СТУС

Як страшно вiдкриватися добру.
Як страшно зiзнаватись, що людина
Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати,
коли вона захована помре
у темрявi, щоб нишком вiдвезти
на цвинтар душ, i щастя запопасти,
якого вже до ран не прикладеш.
Як вабить зло. Як вабить грiх - пiти
свiт-за-очi, повiятися з вiтром
i власноi подоби утекти,
мов чорта лисого. Кульгавий день
увiйде в темiнь, гляне по криiвках
i завагається. Бо шкода працi:
сидить при ватрi плем"я самоїдiв,
щасливо позiхає. На вогнi
печеться м"ясо. В казанi окрiп
переливається. Сьорбають юшку
i, повнi фiлософських резигнацiй,
мiзкують, з кого б смажити печеню,
щоб стало на снiданок i обiд.
Кульгавий день вiдходить, бо печерний
iкластий лютийсмерк не западе,
допоки аж останнiй самоїд
не з"iсть себе самого i помре
Iз фiлософським виразом. Мовляв,
Життя коротке, а - забракло м"яса.

 

Відповідь: Поезія та проза

С. Сурганова.

Ко мне ангел седой приходил по утру,
Он был болен, метался в горячем бреду.
Звал меня то ли в Ад, то ли в Рай,
Все просил: "Выбирай".

Он обжег свои крылья в полете ко мне,
Схоронил свою душу в священной золе,
Равнодушие встречных глаз
Принимал за отказ.

Он был добрым. Он плакал, встречаясь со злом,
Он хотел меня взять и укутать теплом.
Я ж пред ним не открыла застывшую дверь,
Я сказала ему: "Не теперь".

Говорили потом, что он быстро старел
Черным стал, позабыв, что когда-то был бел,
Что из дома, где жил ангел мой
Вышел черт вчера дикий и хромой.

Он исчез в темноте, но твердила молва,
Что тащил по земле он два белых крыла
И пред тем, как в ночи пропал
Обернулся и захохотал.

 

Відповідь: Поезія та проза

А всё равно
Меня счастливей нету,
Хотя, быть может,
Завтра удавлюсь...
Я никогда
Не налагала вето
На счастье,
На отчаянье,
На грусть.

Я ни на что
Не налагала вето,
Я никогда от боли не кричу.
Пока живу — борюсь.
Меня счастливей нету,
Меня задуть
Не смогут, как свечу.
Юлия Друнина.

 

Відповідь: Поезія та проза

Кожен раз вражає...

Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть,
И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

Жестокий этот мир нас подвергает смене
Безвыходных скорбей, безжалостных мучений.
Блажен, кто побыл в нём недолго и ушёл,
А кто не приходил совсем, ещё блаженней.

От страха смерти я, - поверьте мне, - далёк:
Страшнее жизни, что мне приготовил рок?
Я душу получил на подержанье только
И возвращу её, когда наступит срок.

Общаясь с дураком, не оберёшься срама,
Поэтому совет ты выслушай Хайяма:
Яд, мудрецом тебе предложенный, прими,
Из рук же дурака не принимай бальзама.

Нам жизнь навязана; её водоворот
Ошеломляет нас, но миг один – и вот
Уже пора уйти, не зная цели жизни…
Приход бессмысленный, бессмысленный уход!

 

Відповідь: Поезія та проза

* Снежные волки*

Утром снежным белые волки,
С утренним снегом как беглые толки,
Выбегут в поле следы разбросают
Набегавшись вволю бесследно растают.

Что вы ищите в выпавшем снеге?
Вам противен вкус нашего хлеба,
Вас гонит в зиму запах добычи,
Крови медвежьей и крови бычьей.

Вы холодные снежные звери,
Не исчислимы ваши потери,
Гибните сотнями в солнечном свете
Ведь жизнь наша длится лишь до рассвета.

Жутким плачем расколется ночь.
Все! никто мне не сможет помочь.
Застынет под окнами бешенный вой,
Это снежные волки пришли за мной.

Лишь расцветет и белые кости,
Под сахарным снегом как тонкие трости,
Вырастут в поле под музыку вьюги,
Их не разыщут ни волки не люди.

Утром снежным белые волки,
С утренним снегом как беглые толки,
Выбегут в поле следы разметают,
Не найдя ничего все тают лишь стаи...

 

Відповідь: Поезія та проза

Хе-Хе-Хе...

 

Відповідь: Поезія та проза

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «і»,
а також, витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,
що мова наша солов’їна.
Правильно кажуть.

Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.

Іван Малкович

 

Відповідь: Поезія та проза

PARIS AT NIGHT
Trois allumettes une a une allumees dans la nuit
La premiere pour voir ton visage tout entier
La seconde pour voir tes yeux
La derniere pour voir ta bouche
Et l'obscurite tout entiere pour me pappeler tout cela
En te serrant dans mes bras.

PARIS AT NIGHT
три сірники запалив я в темряві ночі
перший щоб побачити твої очі
другий щоб побачити губи твої
третій щоб побачити обличчя все
а потім в темряві уявлятиму
те що я цілуватиму




якщо хтось бачив фільм "тривалі заручини" то там є сцена ніби за цим віршем знята
:rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes: :rolleyes:

 

Відповідь: Поезія та проза

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

 

Відповідь: Поезія та проза

В. Высоцкий

Я НЕ ЛЮБЛЮ

Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.

Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и еще -
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.

Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.

Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или - когда все время против шерсти,
Или - когда железом по стеклу.

Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово "честь" забыто,
И что в чести наветы за глаза.

Когда я вижу сломанные крылья -
Нет жалости во мне и неспроста.
Я не люблю насилье и бессилье,
Вот только жаль распятого Христа.

Я не люблю себя, когда я трушу,
Обидно мне, когда невинных бьют,
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.

Я не люблю манежи и арены,
На них мильон меняют по рублю,
Пусть впереди большие перемены,
Я это никогда не полюблю.