Подвійні стандарти

Починаю з себе зазвичай. Не кидаю сміття де попало, не дозволяю дітям такого робити, переходжу вулицю там де треба, гальмую перед пішохідним переходом даючи можливість людям перейти на другий бік. Все від себе, все з дому. Розуміємо і бачимо помилки суспільства - значить нас навчили інакше раз ми до такого чутливі, то і дітей своїх треба так вчити, а вони своїх і так з часом все це викоріниться. Не за день-два, а за десятиліття, але з чогось треба починати, від чогось відштовхуватись. От я і починаю від свого дому, своєї сім"ї і можливо мій приклад якось вплине на тих, хто мене оточує. А чим більше буде таких людей, які готові мінятись самі - тим більше тих, кого вони опопсередковано змінять.

P.S. Я знаю-знаю...в мене навіть у профілі пише, що я невиправима оптимістка.

 

ЗАВЖДИ?

 

Цілком згодна з Занудою, починати треба з себе і зі своїх дітей. І я то спостерігаю вже на другому поколінні. Мене з 1го класу водили в школу з Зеленої на Солодову. Рух тоді був не той що зараз, але тато завжди зі мною переходив дорогу за правилами, ще й коментував, що і як. І за кермом тато завжди за правилами їздить. Хоча його 90 на трасі інколи трафляє. Це все з заклалося ледь не на підсвідомості. Потім в студентські роки друзі часом плювалися, що зі мною не можна містом ходити - на всіх світлофорах стрягну.
Тепер вчу так само своїх дітей. Вже навіть трирічна Ліда знає, що на червоне йти не можна.

Те саме стосується й інших сфер. Якщо діти ростуть у відповідному середовиці, в відповідних принципах змалечку, а не бачать що батьки на словах кажуть одне, а на ділі - зовсім інше, то вони це сприйматимуть як норму. І мінятимуть людей довкола себе.

 

Подвійні стандарти...Є кілька варіантів. Або коли якихось стандартів, манер, правил поведінки люди не знають взагалі. Не мають такої собі системи координат в голові і відповідно чинять на власний "авторитетний" розсуд, завжди відповідно до власних потреб і обставин. Тут важливий чинник - малоосвідченість..
Або ж коли моральність, свідомість людини все життя на низькому рівні тому й немає потреби притримуватись будь яких цінностей. чи правил.. Не знаю як це пояснити. Читала не дуже християнські теорії про те, що такі дикуваті люди мають ще молоді душі, а в кого свідомість зріла - значить вже прожили багато життів і підсвідомо керуються досвідом з них...

 

Виключення трапляються. Але ніколи не ризикую дітьми і сама під колеса не кидаюсь. Якщо в неділю зранку жодної машини на дорозі, то можу скоротити шлях. Сама. З дітьми - на перехід!

 

Я своїй малій стараюсь знайти завжди не сухе пояснення, чому того чи іншого не слід робити. Одного разу коли ми стояли на червоне світло світлофора мужик перебіг дорогу. Мала запитала чому він пішов а ми ні, я сказав що вуєк виріс в селі, а коли вчився ходити то тримався корові за хвіст, тому з тих пір і ходить де попало і як попало, і йому не було кому пояснити що таке бути вихованим. ... І коли вона кине сміття не попавши в урну і озирається на мене чи я побачив і чи слід підняти і таки вкинути куди слід, мені достатньо прикласти вказівного пальця до носа імітуючи п'ятачок...дитина відразу виправляється. Тому я стараюсь зауваження робити напівграючись, з гумором. Це на них краще діє ніж сухо: "Ніззя бо ніззя", і дозволяє тримати себе в своїх очах і друзів не тому що так тато чи мама сказали (вони ж кремпуються від того що друзі підсміюються над занадто слухняними, згадайте себе)
А про подвійні стандарти- вони завжди були, є і будуть. Така вже людська психологія. Залежить тільки наскільки то кидається в очі чи ріже слух, тобто ну вже явно загнули чи трохи