Подарунки предків

Ні в якому разі.

Марiя Петрівна Грицай - завідувачка відділу геронтологіі Украінського інституту екологіі людини. Кандидат мед. наук. Лауреат державноі преміі (ще за радянські часи). Про іі дослідження й розповідала. Можу Вас познайомити, якщо будете в Киеві тоді, коли буду там я.

Прошу вибачити орфографію. Зараз я поза Украіною. На компі відсутній укр. шрифт.

 

Наукові статті (дослідницькі роботи) друкуються у фахових журналах. Тут же - форум.

 

Думаю, що тут - форум для розумних людей.

А чому б на форумі не поговорити про те як ми живемо?
Як вирішували аналогічні проблеми наші предки?

Чи на форумах треба тільки лаятися по дрібницях?

 

На жаль, в нашій країні звання ще не гарантує достовірність досліджень. Я особисто знаю одного професора, доктора наук, лауреата премій, який провів дослідження і "науково" довів, що потрібно годувати корів сланцями. Тільки дурні корови не оцінили науковості статей і регалій дослідника, і не хотіли їсти каменюки...
Про наших урядовців - суцільних докторів, кандидатів, і т.д. - я і згадувати не хочу. Так що поки що не переконали

 

Переконувати нема сенсу. Навіщо?
Справжній науковець на віру не сприймає, але й не відкидає. Перевіряє.
А це справа особиста.

---------- Додано в 12:19 ---------- Попередній допис був написаний в 11:35 ----------

Чоловічі та жіночі орнаменти ​

У Луцьку щойно побачила світ книга Віктора Давидюка "Концепції і рецепції". Можливо, я не стала б привертати до неї вашу увагу, як би останнім часом не доводилось чути від молоді бажання мати вишиту сорочку. Але не куплену, а замовлену, або зроблену власноруч. Ознайомлення зі змістом вище названої книги дає можливість зробити сорочку-вишиванку, дотримуючись національних традицій.

Автор розповідає про випадок, коли на спині сценічної чоловічої свити було вишите дуже колоритне зображення Великої Матері, більш відоме як Берегиня. Зміст цього зображення відомий. На ньому правдоподібно змальовано процес виходу дитини з материнського лона. Подібні орнаменти доречні на подушках, або жіночій сорочці, бо в них вкладено побажання щасливого завершення пологів. Чи вдягнув би чоловік ту свиту, якби знав, що на ній зображено? Відмовився б він і від сорочки, з орнаментом, що не відповідає його віку, сімейному стану.

Подібні випадки трапляються, на жаль, і з дівочими сорочками, коли їх орнаментовано за правилами парубоцьких сорочок, або одружених жінок. Частіше таке буває при створенні на промислових підприємствах сценічних чи колективних костюмів у стилі фольк. Тут – одна-єдина порада: не чіпай того, чого не знаєш. Існують готові зразки, музейні і приватні колекції. Бери і використовуй. Але, якщо зразки – повоєнні, то нема гарантії відсутності прикрих помилок. Вони стосуються не лише еклектики (поєднання різних стилів), а й часткової емансипації жіночої та фемінізації чоловічої сорочок.

Знання про те, як оздоблювати чоловічу, а як жіночу сорочку, традиційно передавалося від матері до дочки. Тому до середини ХХ ст. не існувало питання чоловічих і жіночих узорів та правил їх розміщення на сорочці. Кожна жінка була фахівцем у цій галузі.

Жіночі сорочки здавна прикрашалися узорами у вигляді хвильок, зигзагів, зубців, пружків, діагональних разків, квіток та квіткових розеток. Чоловічі – стрічковими орнаментами з ромбів, квадратів, прямих хрестів, стилізованих дубових чи букових листочків.

Якщо в жіночих сорочках орнаментувався переважно комірець, рукав та поділ, то в чоловічих – комірець і груди. В усьому цьому закладався якийсь зміст, який відновити навряд чи вдасться.

Дехто припускає, що орнаментування відіграє оберегову роль, а тому прикрашалися ті частини одягу, які вважалися рубіжними для проникнення злих духів у тіло людини. Але достовірної інформації про це, переданої на рівні легенд, нема.

Упродовж ХХ ст. вишиванки, як правило, були невід'ємною частиною весільного вбрання, а також одягалися на свята. Весільна сорочка зберігалася все життя, її тримали на смерть. Вважалося, що без весільних сорочок на тому світі подружжя не зможе впізнати один одного. Цієї традиції дотримувалися і у нас на Донеччині, про що я дізналась під час етнографічної експедиції до Ново-Азовського району.

Пані Надія Сукова з Волині (а нині – мешканка Донецька) розповідала, що коли у дитинстві вона тяжко захворіла і мати не була певна, що дитина житиме, то почала вишивати для немовляти сорочечку на поховання, щоб впізнати на тому світі своє дитя, коли помре сама.

Отже, вишита сорочка, як ідентифікуючий атрибут святкового і поховального вбрання, – явище доволі відоме. Окрім того, сорочка-вишиванка була своєрідним паспортом, який узором, технікою виконання, кольором оздоблення свідчив про місцевість, сімейний стан і вік її власника.

У ХХ ст. для українців вишита сорочка стала свідоцтвом національної та людської гідності. У мордовських таборах українки відмовлялись носити номери. Голодовкою виборюючи право на вишиті комірці, хусточки, чим і відрізнялись від інших. А в'язні-чоловіки переховували вишиванки, або рушники, які їхні матері, дружини клали у вузол серед обов'язкових речей.
Людмила Огнєва.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

 

Є в Донецькій області прекрасне село Малоянісоль, а там живе не менш прекрасна родина, що будує своє життя так, як підказує Кров Предків Скіфів. Репортаж про них можна побачити тут, на 14.20 хв. ефіру.

 

Олю, дякую за цікаву новину-дивину. Ви плануєте там побувати? Дуже хочу з ними познайомитися.

 

п. ogneva, дуже хочеться там побувати! Саме село, точніше Природа навколо нього надзвичайної краси!






Ось повернемось з хатчанами з Криму, там будемо будувати подальші плани

 

Olgica,це той самий Кипчак, про якого я тобі розповідав

 

Людмила Огнєва.

Мініатюри на тему "Християнські символи у вишивці"​

Частина з них була вишита на рушниках.
Христос – основа Церкви "Свято Різдва – як цвіт з лілеї"Символ любові Христа до людей
Символ терпінь Христа"Різдвяна ружа" – символ* Христа-немовляти
Символ втілення Христа через Деву МариюСимвол Святого Причастя
Символ християнськой Віри, Надії, Любові

 

Лист від Володимира Тихого - сина Олекси Тихого.
--Пані Людмило,
Надсилаю як зразок відскановані дві сторінки з моєї "стенограми" судового засідання. Оскільки я ховав (далеко) ці листочки - вони трохи пошкоджені.
Надсилаю також ще три документа. Перший з резолюцією судді (Зінченка?), у двох інших цікаві вихідні дати: Верховна Рада направила лист в Прокуратуру 2го лютого, а вже 9-го перевірку зробили!
Я знайшов початок (14 сторінок) підготовленої статті батька. Одну сторінку передрукував, додаю. Була принаймні ще одна стаття - про домашні завдання (здається, якраз її набрали і розсипали в "Ізвєстіях"). Може збереглися в архіві КГБ, подивимся, що вони мені напишуть на мою заяву. В мене, до речі, є лист від Доноблсуду (89 рік?), в якому вони вибачаються за затримку з видачею мені копії вироку, "оскільки справа зберігається в облуправлінні КГБ".
Володимир (Тихий)

У своємі листі до мене В.Тихий говорив про статтю батька. Подаю її в тому обсязі, в якому вона дійшла до нас. Готую її до видання разом з ще однією ненадрукованою статтею О.Тихого.

Олекса ТИХИЙ

ДУМКИ ПРО ВИХОВАННЯ

Люди – представники найвище організованої природи​

Люди є люди, тобто представники найвище організованої природи.
1. Їм властиве мислення, тобто вміння аналізувати, співставляти, передбачати, мати мету і свідомо прямувати до неї.
2. Віра – як ознака безсмертя, як переконання, що її думки і діла переживуть її фізичне життя на землі, оскільки кожна людина, на якім би щаблі розвитку вона не стояла, усвідомлює свою смертність і припинення існування в тій якості, в якій вона живе сьогодні, тобто фізичного життя. Без віри в безсмертність в боротьбі за існування людина, користуючись розумом легко може направити на вбивство заради шматка хліба, на грабежі, на досягнення своїх сумнівних чи нікчемних прагнень йти по трупах собі подібних.
3. Впевненість в своїх силах - свідомість, їй під силу зробити якусь роботу, забратись на якусь вершину, утриматись від дії, що може обернутись для неї трагедією.
4. Прагнення підкорити собі природу і поставити її собі на службу, свідомо використати її дари і багатства.
5. Мова – як засіб спілкування, як основа мислення (без мови не може існувати думка), як інструмент передачі досвіду від покоління до покоління, як схованка людського духу, що об’єднує в одне історичне ціле десятки та сотні поколінь минулих, теперішніх та майбутніх.

Коли починати виховувати дитину?​

"Коли починати виховувати дитину?" – споконвічне питання. Найчастіше в теорії і на практиці прийнято вважати, що виховання починається з дні народження дитини. У багатьох народів, зокрема у народів Сходу днем народження дитини вважається не поява дитини на світ, а день зачаття. Медицина також вважає, що на життя і розвиток дитини великий вплив має фізичний і психічний стан батьків у процесі утробного періоду. Отже турботи батьків, суспільства, держави повинні бути підпорядковані нормальному розвиткові дитини вже задовго до її появи на світ.
Є всім відомі традиції турботи про майбутню матір і дитину, надається медична і матеріальна допомога, охорона здоров"я майбутньої матері, як то заборонені нічні зміни, робота в загазованих приміщеннях, надурочні роботи і т.п.
Виховання дитини в утробний період полягає найперше в психічній урівноваженості матері, в достатньому забезпеченні її організму в якісному харчуванні з достатньою кількістю вітамінів, в розумному фізичному та розумовому навантаженні, у вивченні принципів, методів, способів, форм догляду, годування та виховання майбутньої дитини. Тут потрібні і кваліфіковані лекції, переймання досвіду, читання книг та брошур, вибір найефективніших в конкретних умовах методів за порадою фахівців. Обдумування в процесі виховання бабусь, дідусів, старших братиків чи сестричок, сусідів і т.п.
Молода мати повинна бути готова до виховання і догляду за дитиною задовго до її народження. Вона повинна вірити в свої сили, мати постійну підтримку і розуміння з боку чоловіка, батьків, сестер, сватів. А віра приходить тільки в результаті глибокого знання і переконаності в своїй правоті.
Майбутні матері, як мені думається, забезпечені в достатній мірі тільки медичною допомогою. Що ж до лекцій, серйозних і популярних книг та брошур, розрахованих на різний рівень підготовленості матерів, мало. Радіо – і телепередач ще менше. Тому після народження дитини починаються сварки, суперечки, взаємні звинувачення, знервованість та безпорадність матері, а за нею хворобливість, нервозність, ненормальний розвиток дитини. І це біда не лише забутого села, а й великого цивілізованого міста.
Отже, виховання починається з дня народження. І воно повинно забезпечити дитині добротне харчування (молоко матері), свіже повітря, тишину, гігієну, материнське слово та пісню.
Дитина в перші роки життя потребує дуже небагато, але від уміння забезпечити той мінімум її потреб залежить її майбутнє здоров’я та виховання. При найменшому недогляді починається плач дитини, порушення прийнятого режиму харчування, без сонниця та нервозність матері, втрата молока, а за ним хвороби, лікарні, спец режими і т.п.
Новонароджена дитина повинна мати окрему з гарною вентиляцією кімнату з затемненням на час сну. Здорова дитина не потребує колихання, не потребує, щоб її носили, гойдали. Їй не потрібні навіть грашки. Тільки достатньо їжі, свіже повітря, гігієнічна білизна, слово та пісня матері, до яких дитина звикає на все життя.
Багато няньок, а тим більше з різними принципами, не говорячи вже про таких, що люблять тільки погратися з дитям, не думаючи про потреби самої дитини, тільки шкодять нормальному вихованню.

ПІДСУМОК. Перші місяці життя дитина повинна знати тільки матір, навіть батько, хай для неї буде майже незнайомим.
Чи всі можуть забезпечити потрібні умови життя? Нажаль, ні.
В містах молоде подружжя часто роками чекає на квартиру і перебуває в скупчених помешканнях, де день і ніч не гаситься світло, стоїть постійний шум і безперервні сварки. Що ж робити в такому випадку? Найкраще покинути «цивілізоване» місто і поселитися в селі, де добре чи зле прожили все життя ваші батьки, діди та прадіди, де вам все знайоме, де не треба годинами простоювати в чергах, бігати за дефіцитними речами чи продуктами харчування. Для дитини ж шум автобусів, безконечний галас, вихлопні гази й пилюка не приносять ніякої користі, та й вам теж.
Перебування дитини в кімнаті, де відбуваються гулянки з горілкою та піснями, сварки та безконечні вияснювання відносин просто згубні, хоч на перший погляд і здається, що дитина на них не реагує. Вся згубність такого виховання проявиться після,через кілька літ.

Далі буде

 

Олекса Тихий.

Думки про виховання
(продовження 1)​

Виховання дитини від 2-4 місяців до 2-х років
Через кілька (3-4) місяців дитина вже здатна пізнавати людей, що її оточують, посміхається мамі, татові, сестричкам чи братикам, бабусі та іншим знайомим. Отут і потрібне спілкування з дитиною багатьох людей, лагідні розмови, які підсвідомо засвоюються дитиною і формують її вдачу.

Дитина, позбавлена спілкування з багатьма людьми росте дикою, боїться кожної незнайомої людини. І це дуже погано, бо тим самим гальмується її розвиток, звужується коло світосприйняття.

Уже в рік від народження діти потребують спілкування з іншими дітьми. Діти тягнуться одне до одного, зав’язується дружба і любов між ними. Часто рання дружба між дітьми раннього віку буває дуже міцною і триває довго.

Діти віком одного року сприймають дуже величезну кількість предметів і речей, засвоюють величезну кількість предметів і речей, засвоюють взаємозв’язки між ними, засвоюють їх назви, вчаться розуміти інших і передавати словами свої спостереження, почуття, переживання. В життя дитини входить мова.

Дитині далеко не легко дасться засвоєння цього чи не найуніверсальнішого засобу спілкування, цієї вершини серед усіх надбань людства. До двох літ дитина в основному засвоює в словах все, що її оточує.

Проста вимова окремих звуків часто дається дитині важко. При чому дитина відчуває, що вимовляє той чи інший звук неправильно, але в неї не виходить. Через це діти іноді нервують, почувають себе повноцінними, замикаються і уникають спілкування з іншими дітьми, а то й дорослими. Це гальмує їх розвиток.

 

Накидають тут всяких статей,так хочеться прочитати,але впадло (с)