Перегони світла і темряви. Фентезі

Паладін: шлях світла.
11 Здолавши гору, майже вдома

Блукають по дорозі корови,
- у вільному краю таке не диво,
колись повстанці із УПА блукали,
бреду і я, невідомо куди…

Потроху сонце ніч з землі скидає,
крізь листя лісу л’ється світла промінь
і я собі, з себе скидаю речі,
бо відчуваю, що перегріваюсь.

Щось сумно тут, душа неначе стислась,
руїни, могилки і кладовище,
і камінь знаковий, що тут було,
колись село, та знищили совєти.

Навколо тиша з тих страшних часів,
як вивезли людей усіх в Сибір,
а хто в Антонівцях вже народився,
тепер самі втікають за кордон.

Де штаб УПА був – вже я зрозумів,
бо ще малим колись там побував,
на кручах у траншеях й бліндажах,
сліди свої залишив назавжди.

Пішов у протилежний бік, на шлях,
де мала бути, якщо не втекла,
гора із дивним йменням – Уніас,
де жив колись шановний Амфілохій.

Славетний край: історія і люди,
сплелися гріх і Божа благодать,
«Там чудеса, там Коммунарец бродит,
и тень наводит на плетень…»

Зайшов води набрати до оселі,
старий ще й виніс кринку молока,
за це я розказав йому про себе:
хто я такий, куди і звідки йду.

Ми піднялись на гору Уніас,
дивилися на залишки фортеці,
а далі ангел, так його прозвав,
мене по лісу вивів на Забару.

От, справді, було легко йти, коли,
душа людська пісні співає добрі
і безкорисно допоможе іншим -
я сподіваюсь, Бог таких врятує.

Із кряжів дивних кременецьких гір
ступив на землю прапрапредків давніх,
дороги вкриті майже вічним пилом,
усе в повітрі заволік чебрець.

Здолавши гору, майже вдома був,
до Обичі зайшов із-під Залісців,
де пас корів малим, цвіт липи рвав,
бешкетував і працював колись.

Провідав рідних всіх за чверть століття,
які майнули, наче дивний сон,
тепер спрямований я на Рохманів,
а далі буде шлях, який не знаю сам…

27.04.2018

Фото краще подивитися на сайті велотуристів Тут і Данилова гора і краєвиди, Уніас, джерело амфілохія. Але вказівників мало по дорозі, тому краще ознайомитися з маршрутом.

 

Паладін: шлях світла.
12 Батьківська хата

Немає більше батьківської хати,
усі померли – плющ один як цар,
дерева всі в садку посохли й тільки,
слинить вмираюча омела ще…

30.04.2018

 

Петропавлівський похід -1

Сьогодні, 12 липня, православні відмічають день вшанування пам'яті двох апостолів - Петра і Павла, з чим всіх і вітаю.


Я ще за декілька днів планував вшанувати їх своїм новим походом до святинь, і мав декілька місць на увазі. Трохи збивав з пантелику прогноз погоди, згідно якого наче очікується дощ з грозами на два дні, та ще й на тиждень потім... 11 липня десь бризнув, десь зляв, тому попросив небо дати погоди на 12 липня.
І ось вже, привівши себе у порядок та поївши, пишу про свій петропавлівський похід.
Почався з п'ятої ранку - поки добрався на восьму до ісхідної точки, побував на ринку, глянув ціни. Ну, так собі, завезене - дороге, свійське - дешеве, але хочуть по якості як завезене, а по ціні - як свійське. Шоправда, хтів трохи здати часнику, але на їх ціну сказав, що євреї більш людяні, ніж ви, тобто закупщики.
О восьмій був на луцькому кільці в Рівному.



Пішов на Луцьк, повз НВП ПП "Продекологія" - доволі цікаве технічне підприємство з розробки та виготовлення сепараторів різного призначення та є найбільш розвинутим на промислових теренах України.


В Обарові знайшов музей під відкритим небом.
Історія така, яка вона є і більше ніяка...
Гральні п/а накопичувачі грошей.

Кіоски найпопулярнішою газети ОГО в 90-ті...

Перекусив смачною стиглою шовковицею




Потім зібрав абрикосів. Так, на всяк випадок, бо тільки воду взяв та пару хлібців, коли-то ще буде їжа...

По дорозі нічого цікавого не наблюдалося, але знайшов заготовку-оригамі для міні-тюльпана і ото йшов, та згадував, як колись, років з 30 назад сільським дітям розказував казку із папірового оригамі з 20-ю фігурами. Потім складу і покажу, може.
Одним реченням: не потопає - не полопаєш, а з гарним другом ще й час на розваги знайдеться.
А діставшись у Ставки о дев'ятій, побачив поворот туди, куди йшов.

 

Петропавлівський похід - 2


Поворот на Городок. Сюди «ходять» тролейбуси ще з незапам’ятних часів, так що більшу частину пройденого мною шляху можна було б подолати не без комфорту. Але, як завжди, мені треба пішки до святинь духовних, тим паче, коли мені вдалося побувати тут вперше - хоча що тут проїхатися? Та, мабуть, усьому свій час і місце…

Що таке "Городок" був для справжнього рівненчанина? Скажімо словами класика: «Городок – це і кузня, і житниця і здравниця Рівненщини».

Велика промислова зона – РЗТО, Рівненський ливарний, «АЗОТ». Десь тюрма є, землі господарські та жіночий монастир – перлинка волинського Полісся. Ну, я так тепер думаю.

Почалися жнива і збір золота України…


Далі буде без коментарів… Як казав Остап Бендер: «Давайте встанем, помянём, господа и товарищи…. Преждевременно скончавшихся и сошедших с рельсов локомотивов движения к коммунизму, в счастливое будущее, останки которых лежат и мешаю пройти нам в мир удовольствий и благоденствия. Но мы не будем плакать, потому что кто плачет – тот слабый, а слабые – это балласт на пути в Европу! Запад нам поможет!»







Один цех РЗТО ще не рухнув, щось тягнуть… Дроти до ліній тролейбусів.
Нарешті міст з'явився, і як сказали, до монастиря – другий поворот за мостом направо…
Ну, ще півтора км…



Груши рясно вродили, як і вся фруктовина)



Нарешті дійшов… Знайшов чорний вхід)



Отакий вигляд має монастир.


Аж позаздрив спочатку мешканцям городка, які живуть на берегах Усті… Така краса, духовна близькість. Та то може мені тільки здається? От, наприклад, мешканці Трускавця, вимушені пити мінеральну воду по житті, очі у них запалі при довготривалому вживанні ліків, а мешканці побережжя моря в Одесі мріють про тихий ліс з грибами… Може…Добре так, де нас нема.

Довідка про монастир

 

Петропавлівський похід - 3

Почали будувати міст через Устю перед самим монастирем. Трохи незручно поки що, але в перспективі буде добре, щоб ще не давати гака до монастиря.



Йду по новобудові - мосту (людям–то чого обминати кругом, якщо можна тут пролізти?) а внизу до чотирьох метрів робітник лаштується до роботи, але без каски… Кажу: «А якщо хтось скине на вас щось, або самі вдерете собі голову об залізні конструкції?» Ну так, поговорили з рибалкою, який стояв поряд і пішов далі.

Тут став перед воротами до жіночого раю…



Хоча вони і залишаються жінками, але все ж не такі сварливі, лайливі і не пошлють на хутор) (хоча всюди по-різному можуть). Особливо подобається їхній спів в монастирях (Кременецький жіночий) – то не в чоловічому… «Господи помилуй…»

Чистенько і гарно, без «излишеств».



Далі фото з храмів, дзвінниць, трапезних (аж 4!) – які цікаві тому, хто прийшов на них дивитися, тобто туристу.








Мене цікавила служба. Добре. Але гул стоїть в церкві, як на залізничному вокзалі… Кожний гадає, що він пошепки буде говорити, але все разом – гудять, що навіть проповіді батюшки не чутно. Так, уривки фраз долітають. Чого ті люди приходять в церкву?

Потім ломляться цілувати хреста, ікони – кудись женуться, слабшого відтісняють… Мене хтіла на останок пропустити жінка, я сказав, що слабих пропускаю і завжди останній.

Перед цим став в чергу. Відстояв. То було на причастя – та відійшов в сторону. Бо хто не сповідався – тому гріх причащатися. Але тут багато людей, можуть не помітити, як мене колись зупинили в скіту. Кажуть – ви не сповідалися, не можна причащатися, навіть якщо два-три дні тому і сповідалися.

Ладно, повернемося до городецького монастиря.

Відчувається те, що не вистачає в чоловічих монастирах – уходжені файні квіти.


Їсти захтілося. Але кормити не збиралися – тільки на престольні свята запрошують…

Ага, щас, буду чекати!

Помив абрикосів, насолоджуюся їх кислотою і спостерігаю, як монашка за квітками доглядає… Ні, я ж нічого такого. Треба ж на щось дивитися.

Але йде інша с тарілкою на якій щось лежить і пропонує сестричці тортика… Та відмовилася, а я ні… Так впівголоса і руку підняв – «А я буду!». Гадав, не розчула, але повернулася та підійшла до мене. Ну там то, то інше. Завела в трапезну і накормили. Багато не їв, бо після посту погано може бути ))

Мені так добре з тобою… Подякував всім–всім і пішов на Рівне новою дорогою.

Та вже виходячи, хтів взнати у будівників шлях через Шпанів.

Підходжу. Стоїть начальник (нібито) в касці білій, а двоє робітників там само, внизу, фарбують з пульверилізатора стояки... Один тримає щось, а другий на його пирскає…

«Хлопці, кажу, ви б хоч маски чи щитки наділи! Тож ваше здоров’я! Ніхто за вас думати не буде, не ті часи!»

А начальнику кажу: «От наїде хтось і оштрафує!» - «Та хто там оштрафує?»

«Хто, хто?» - і показую пальцем в небо…

Але той показав мені дорогу на айпфоні, а я йому та всім побажав берегти себе , своє та чуже здоров’я

 

Петропавлівський похід - 4

Як було вже зазначено, монастир знаходиться на острові, навколо якого таке собі болото озерне, по краю якого протікає Устя і зайти можна на острів з західної сторони по мосту. Наче б то і так, в ту ж сторону і вхід до головного храму виходить, хрести відповідно дивляться на північ-південь. Треба буде знайти компаса, бо іноді треба...
А то був на тернопільському залізничному вокзалі, так там об'ява, що нумерація вагонів поїзда починається зі східної частини вокзалу на західний, хоча колії йдуть з півдня на північ - бо вночі дивився на зорі і бачив, що полярна зірка зависає над колією, а не збоку десь... Загадка для мене так і залишилася загадкою... Хоча і вісять папірці - західна і східна сторона вокзалу.
Отож, болото зліва, птичка бо ньому і дорога на північний схід...





і мілке висохше болото з новим мостом справа.

Карта походу для орієнтування Рівне-Городок.

Дорога гарна до кінця села,


Місток собі такий давнішній,



а за селом гора Вишнева


Рибалки, мухи, корови...



Аж глядь, і Зозів вже позаду...
Віддав останню з пляшки воду
освячену в монастирі жіночім,
сидячий жінці на качалці,
шкода її було криву і горемичну,
бо хвора раком й очі "лізуть"
я помолюсь за неї Богу,
і Богоматері і всім святим,
щоб дав здоров'я бідоласі...
...


Я планував іти на Шпанів,
але настала спека і багато п'яних,
мабуть святкують день рибалки:
рибалкою апостол був,
апостолом рибалка став)).
Тому я в Шпанів не пішов,
щоб не знайти собі пригод.

 

Між рядками:

 

Петропавлівський похід - 5

Розваги у поході - як і обіцяв, викладаю. Давно це було, але йшло на "Ура!".

Казка-розважка, в стилі оригамі.
У чоловіка була земля (1) вирішив її продати і помандрувати. Продав раз (2), продав два (3), продав втретє (3-1). Купив собі нового сведра (4) та чоботи (5) і сів на пароплав (6). Пливе, та бачить птичку (7-8), а потім чоловіка в курточці (9) та у штанях (10). Той дістав пістолета (11) і забрав всі гроші (без вбивства) у мандрівника.
Втік з пароплава на острів та сховав там грощі. Але його впіймали та запроторили до тюрми. На того наділи робу (12 ) і посадили його в камеру, де були тільки стіл та табурет (13). Темною ніччю під світло зірок (14) чолов’яга втік з тюрми на ялику (15 ). Дістався до острова, викопав гроші і почав рахувати (16). Раз гривня, два гривня… А потім відкриває коробочку (17-18-19) та каже: «А тепер, хто слухав, той кладе гроші в коробочку»!

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. Вступне.

Весною сорок днів ходив
землею галичанською,
відомий тільки духом дивним.

Спекотна подорож була
занадно сонце вже палило
і сльози всі мої зсушило.

Позбувся багатьох емоцій
спокійно-стриманним я став,
але на жаль, не дремле зло.

Нічого путнього не вийшло-
ні на Землі, ні в Україні,
а вдома навіть стало гірше.

Ну що ж немає поряд тих
хто б вухо повернув до мене
всі відвернулись - друзі й рідні.

То взяв своє що необхідно
і знову духом лиш відомий
іду на схід де сонце сходить.

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День перший.

Так легко ще я не долав,
години, простір, переходи,
за п'ять годин був у мети.

Із Рівного на Новий Двір
дістався на маршрутці швидко,
а звідти пішки на Квасилів.

Стояв не перехресті й думав,
бо знаки розгубили зовсім,
такої плутанини... Ну, зовсім якось...

Відстежив тих, хто на Здолбунів,
й чкурнув через усі паркани
до переїзду на Здолбунів.

Мабуть, я не такий вже скромний,
яким ще був напередодні,
коли нічого не просив.

Тепер я маю завдання
просити всіх і хай би так,
відчути трохи милосердя.

Знайшлася жінка що сплатила,
проїзд в самісінький Здолбунів,
а там вже пішки на Остріг.

Пройшов кілометри чотири,
нарешті, врешті решт,
скористувався автостопом...

І ось я завітав зненацька,
до Академії Острожськой...
А далі шлях на монастир.

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День перший.(Продовження)

На Україні науковці
та всі розумні не в пошані,
хто більше вкрав - той пан і прав.

Гуманітарій - тонка справа,
вчора навчали комунізму,
сьогодні - як успішним стати.

А завтра що? Скажімо так:
"Нічому не навчила нас
історія цивілізацій"

Коли технічний розвиток
вершин заоблачних досягне,
втрачає людство гальма.

Розпуста витисне духовне,
мораль переросте в жадобу,
вбивати будуть всіх гуманно...

А саме страшне буде те, що будуть,
під прапором релігій битись.
Не помилитися б, за кого...

Наст ане час всім вибирати,
чиє знамено захищати:
добра чи зла - себе спитайте.

Буває, сам себе питаю:
"Яка вже стадія у тебе,
шизофренії, друже мій?"

Відповідаю, що дев'ята,
і сам сміюся - не остання...
Побачимо, як скоро стане.

Веде в Межиричі дорога,
де кажуть Святотроїцький
є чоловічий монастир.

На возі половину шляху
проїхав я із вітерцем,
під самі брами монастирські.

Інакше, як не казкою,
той монатир назвати важко,
здається, вийде сам Господь.

Всі стіни й башти чудернацькі,
доглянуто усе і чисто,
і над усім прекрасний храм.

Але вже насувалися
свинцеваі хмари та гриміло,
Ілля -пророк жене на возі...

Греміло, блискало і лило,
монахи бідкались й хрестились,
а небо наче і не чуло...

Не можуть, кажуть,взяти збіжжя,
і що не день - обов'язково,
дощі зільються на поля...

Ще "ПРавило" з годину слухав,
а потім душ, постіль і наче,
півночі я не спав до ранку.

Буває краще спати а полі,
ніж серед храпу на м'якому,
ще й не образити нікого.

В житті мирському вже свистів би,
чи заспівав би щось від храпу...
І як в них голова не лусне?

Як би там не було, але...
Погано їхати - за краще,
ніж добре йти - давно відомо.

Послушникам я присвячу,
колись вірша, як буде час,
а поки що, нехай ще дрихнуть.

19.07.2018

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День другий.

Уранці поминали всіх,
на кого люди подавали:
за здравіє і упокой.

Могу запевнити, що всіх,
в молитвах згадують пойменно,
монахи хліб не зря їдять.

Нема чого мені грішити -
прийняли добре і в дорогу,
допомогли й благословили.

Прийшов до центру Острога,
подався бусом на Славуту,
в Оженіно-то залізничний...

Мршруткою рванув відразу
на Шепетівку, бо тому що,
нема видовищ у Славуті.

Проїхав Шепетівку всю,
по староконстянтинівському,
не менше в шість рядів, шосе.

То перспектива на майбутнє,
років не менше, на шістьсот,
коли тролейбуси запустять))

На Городище щоб звернути,
прийшлося дещо повернутись,
але дорога скоротилась ))

Чи так здалося або справді,
коли на банерах читав,
уривки з Нового Завіту.

Аж тут нагнала мене хмара,
і дощ впирищів із брандспойту,
ледь Шепетівку не втопило.

Звичайною "Славутою"
дістався враз монастиря -
що Богородиці Різдва.

І хоч відмовили в притулку,
іконі матері казанській,
належну шану відстояв.

Згадалась казка "Кошкин дом":
"А мне каза сейчас сказала,
что у нас тут мєста мало..."

Приліг на лаву попід храмом,
під вечір будять і питають:
"А что тут дєлаєшь?" - "Ось, сплю..."

- Іди-ка ти скорєй отсюда,
міліцію как визовєм,
іметь ти будєшь на орехі..."

- Хіба? А я гадав, тут Бозе...
До нього зможу притулитись...
Виходить, тут його нема.

Пішов лугами навпрстець,
дійшов до полустанка
і ніч застала тут мене.

Щось схоже на отинівські
нічні страждання навесні,
але сьогодні вже тепліше.

Хіба тут не такі зірки -
якісь дрібні, не прикарпатські,
вони мені ще часом сняться...

Тоді ще сльози в мене були,
усе було, як по живому...
Тепер блаженно усміхаюсь...

20.07.2018

 

Бити будуть провокаторів, агентів, що розносять антиукраїнське сміття.

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День третій

В п'ять сорок я приїхав вранці
на мене місто не чекало,
бо тихо завжди приходжу.

Воно ще спить і вороння,
у тиші прохолодній бачу -
в кінці проспекту сходить сонце.

Пройшов тихенько повз Шевченка,
що голуб навіть не проснувся,
до голови примезши, мабуть...

Ну що ж, пора вставати -
заплескав шумно у ладоні
і вороння підняв в повітря.

Ба, рушив транспорт й двірники,
на вулиці з'явились звідкісь,
мести своє спокон ізвічне.

Здається, Староконстянтинів,
живе собі старим життям,
без перестройки й революцій.

Проспект широкий, довгий, чистий,
бордюри в білому вапні,
ніде не видно смітників.

Зато алеї, парки, сквери,
підкошена трава газонів
і клумби квітів для душі.

Вражають пам'ятки усьому:
історії, культурі, спорту,
- доглянуті і акуратні.

Пожежники тренуються
поливом на кущах троянд,
смакують каву поліцейські...

На березі Случа руїни,
колишнього монастиря
і бідний, але добрий храм.

Скам'я, береза, тиха заводь,
посидів би ще трішки зараз,
відчувши лірику митарств...

Та треба підніматися та йти,
на другий залізничний, східний,
та й тут, куди ми без реклами?

От, був у Коломиї, та
в Іван-Франківську тощо,
стовпи й дерева без реклами.

А тут, усі стовпи потвора,
обклеїла об'явою,
в потребі продавця одного.

От, хто б, йому так подзвонив,
по номеру (0098-6771561) та запитав:
"Навіщо місто так заср...в?"

Для подання об'яв -
газети є та інтернет,
нарешті, можна і в ЦеЗе...

Скоріше, це рекламний трюк,
бо візьмуть родича скоріше,
а я дістався вже вокзалу.

Під вечір вже у Вінниці,
за мною дощ питав у всіх -
втекли від нього вінничани.

А я в тролейбусі сховався,
заїхав аж на Вишеньку ,
де сонце висушило хмари.

Провів за три усього гривні
економічний варіант -
не менше на півміста екскурс.

Вже з центра міста прогулявся,
мостом через Південний Буг,
до шоу світлових фонтанів.

Якось питав аборигенів:
- Фонтани ті працюючі?
- Да-да, но самі нє бицваєм."

Ну що сказати? Гарно дуже...
Організовано - приємно,
цивілізовано - як треба.

Одного разу, я гадаю,
що диво вистачить побачить,
щоби не заздрити нікому.

Крім злих та гадких баобабів,
гульони рози, Принця й лиса,
в репертуарі ще щось є.

Але мене це не цікавить,
нічною Вінницею гарно,
пройшовся пішки до вокзалу.

Звалився з ніг... І знову будять...
Кабмін з вокзалу виганяє,
якщо квитка нема у тебе.

А я? А я кажу, чекаю...
Він обіцяв давненько ще,
приїхати в сім сорок ранку...

21.07.2018

 

Паладін: шлях світла.
22 Веселе місто Коломия

Заплакав дощик в Чернівцях:
Куди від нас ти від'їзджаєш?
Залишся ще на пару днів...

Нема мені де ночувати-
за все платити в місті треба:
прочанину в дорозі краще.

Поїду вранці в Коломию,
а ти помий його від пилу,
щоб легше дихалось мені.

Насупився, але помив,
і все заграло барвами,
що сонечко всміхнулося.

Як взнала одна жіночка,
що йду я із Почаєва,
то попросила щось святого.

Не дуже я вантажився,
книжками та іконками,
але знайшов , що дати пані.

Шматочок хліба артоса:
нехай в пригоді стане їй
і чоловіку від горілки.

По вулиці шевченківській,
а потім Черновола теж,
пройшовся з задоволенням.

Роботизовані аптеки,
вітрини розмальовані,
фонтан приємно освіжає.

Я не відчув ігри та фальшу,
усе так напрочуд народно,
оркестр, розваги, спілкування...

Великі посанки побачив,
а за малі шкода грошей,
побачив би - то розказав би...

Пройшовся під каштанами
по вулиці УеС-стрільців,
до залізничного вокзалу.

Там жінка бідкалась одна,
що дуже скривлений хребет,
у донечки її малої.

Тяжка хвороба, треба поміч,
ще й за кордоном, не у нас -
грошей нема, надії також...

Шкода обох, тому їй теж,
святого артоса подав,
ще й помолитись обіцяв.

Не я зціляю, може Бог,
почує за когось молитву
і буде так, як вчив Господь.

Возлюбиш ближнього як себе,
у світі стане менше зла
і хтось помолиться за Вас.

17.05.2018

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День четвертий

Як тільки сонце заглянуло,
до залізничного вокзалу,
шукати вирушив "Вервольф".

Вірніше, тільки-но тролейбус,
поїхав по маршруту "шість",
на ньому до кінця доїхав.

Хотів до оборотня йти,
але людина оплатила,
за мій проїзд в один проїзд.

Охороняється належно,
обнесено усе парканом,
і песик добрий їсти хоче.

Басейн, беззаперечно, явний,
але накритий був тоді мабуть,
протиповітряним рядном.

Ніяких там нема будинків,
ні фюрера, ні партгеноса,
а замість бункерів - руїни.

Не дуже-то велика площа,
усе компактно, по-німецьки,
без тротуарів - бо таємно.

Я не відчув якогось впливу,
потусторонніх темних сил,
що вигадали екстрасенси.

Та поки там іграють в квест,
у пошуках страшної зброї,
комусь і справді, щось на спиться.

Казали, знову будуть рити,
і гроші дали, дозвіл буде,
аби страшним заволодіти.

Нехай шукають, як знайдуть,
бо чимось зайнять дорослі,
то тихо поки що в країні.

І аж не віриться, що тут,
колись, блукала звірина по лісі,
а будуть скоро ще, за всіх страшніші.

Щоб не вертатися назад,
пішов на електричку в Десну,
через поля, ліси, сміття...

Обабіч шляху в лісі повно,
сміття місцевих та приїзжих:
в "Вервольфі" чисто та кругом.

На полустанку необачність:
то дизель стане, то не стане,
і змушений йти на "Грузовую".

А там пішло, як сало з хлібом,
вокзал в Казатині ще царський,
і глядя на ніч, їду в Фастів.

Кондуктори вже в котрий раз,
посвідчення пенсійне у мене,
чомусь постійно вимагають.

Не витримав, та ось питаю,
- Чому здаюсь пенсионером?
- Так сивий ви, такий, що ну...

- Та ні, мені до пенсії,
як раку рачки до гори,
бо маю п,ятьдесят три роки.

Важливий час не той, який,
рахує гроші із роками,
а той, що Бога прославляє.


22.07.2018

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День четвертий (закінчення)

І Бога й Його Сина тішить,
коли людина славить їх,
у молитвах та чинних справах.

Але людина заблукала,
живе без віри, а з гріхами,
гординя, заздрівсть, зло у серці...

Не хочуть жити по законам,
які надав їм Бог-отець,
тоді послав на Землю Сина.

Світ слухав Сина, дивувався,
та мало хто що зрозумів,
і над безгрішним познущався.

Народ, якого Бог обрав,
відрікся від свого Месії -
отримає невдячний по заслузі.

Як народився українець,
єврей заплакав - був то знак,
що здійсняться усі слова Ісуса...

Прийде Утішник, голос Бога,
свою роботу зробить він "як треба"
та істину пізнають люди.

22.07.2018

 

Паладін: шлях світла.
45 На хрещення Русі -1030. День шостий-восьмий

Пройшовши Фастів наче ніж крізь масло,
позаду місто бойових подій,
полишив за плечима Паладін.

Мабуть, там навести порядок,
у мера ініціативу певно,
собі провести запропонували.

Куди не ступиш - яма чи траншея,
куди не глянеш - люди у бинтах,
тут танк, там пушка, і ежи стирчать.

Та не вступаючи у бій місцевий,
щоб самому у гіпсі не ходити,
у поле соняшкове вийшов.

Іду на північ полем в Томашівку,
а зліва соняшник, неначе компас,
на схід схилився і мене вітає.

Дорога довга через ліс веде,
у різоположенческий ТРБМЧМ,
такий, що чоловічий монастир.

Місця для відпочинку в лісі є,
там "Журавель" , а тут "Дубци",
прям у нагоді подорожньому в дорозі.

І саме вчасно від дощу сховався,
і знову ж, злив, як із відра,
але мені, в дощовику, не страшно.

Підняв обабіч шляху мокру книгу,
"Божественну комедію" Данте,
як прочитав - то аркуш "розлізався"...

Який для людства видно сенс?
Людина винна у своїх гріхах,
сама й відповідатиме за них.

Усе пішло з часів Адама й Єви,
Адам кивнув на неї - типа винна,
а Єва переклала все на змія.

А Бог... Ну начебто повірив в байку,
ніхто з людей не хоче бути винним,
бажають перекласти все на інших.

Все ж, легше мати цапа відбивайла,
наприклад, того, кого не існує
і на диявола провини скласти.

Я не скажу, що сила темряви -
то міф або чиясь фантазія,
розкручена, наприклад, в Голівуді.

Всяк може стати тим обранцем-цапом,
але, то постараться дуже треба,
щоб мантію злодія вдіти.

Того ніхто ще не збагнув у світі,
що це таке і як се оминути,
але докладніше, як час настане.

Хоча... Одного разу було діло,
тоді не знав іще, з ким мав я справу,
скажу: тепер аж зуби цокотять.

Чому? Так небо кинуло якось на карти:
був спантеличений, але збагнув:
такий ми маємо розклад по масті...

Рогатому наклепнику як фарт,
туз трефовий і поряд купка шісток,
під охороною собак скажених.

На звірів двох ми маємо по вині,
пікова дама і валет такий же:
обман підступний й хлопоти даремні.

А ще скажу, так ніби невзначай,
диявіл - той стерильність любить,
а сладка парочка - ті люблять гори.

Іще залишився король червей,
його супутниця - червова дама,
і чарівниця-фея із бубей.

Пока тусується колода карт,
то маємо ще трохи відпочинку,
зрости, так мовити, собі духовно.

Три дні зійшли вже нанівець потроху,
у молитвах, в роботі й відпочинку,
готується до бою Паладін.

То сонце смалить як на плитці,
то знов дощі на кожний світлий день,
і час настав на Київ висуватись.
26.07.2018

 

48 Письмо любимой с изюмского шляха.
Здравствуй, моя любимая и незабвенная!

Во первых строках своего письма сообщаю вам, что жив и здоров, чего и вам желаю.
Благодаря заступничеству Всевышнего, добрались до изюмского шляха и взобравшись на Кремень (хотя больше назвал бы Крейдяна), что высочеет над Изюмом, расположился на ночлег.
Путь мой протекает спокойно и удачно, благодаря чему отпраздновали в Песках под Изюмом медовый Спас, освятились сами и мед, утолили жажду от святого источника, обмылись от мирской пыли.
Солнце здесь невыносимо жгет, до плюс 35 жары, что аж в глазах темнеет, поэтому устроил себе фиесту и насытился пищей с трапезной церкви и вкусным арбузом 5 кг, приобретенным за 15 гривень. Потом на горе посмотрел мемориал ВОВ, пощупал скифских баб )) и вот пишу вам с восточного склона горы с потрясающим видом на Северский Донец, Изюм и округу на расстоянии до 50 км.
Разошлись не на шутку цикады, от отеля "Семь ветров" несется громкая музыка, ругань пацанов и смех девок. По небу спутники - то как тараканы пробегают, то крадутся, как шпионы. Ингда персеиды озаряют на мгновение чистое безоблачное небо, усыпанное несчетным числом звезд. И уже склоняется к востоку кровавый молодой серп луны.
От аромата разнотравия и пыльного сухостоя завораживает меня и ... вижу, как под небом высочайшим и над низом глубочайшим, были мы окружены неприятелем. Тысячи тысяч огней обступили вокруг горы по правой стороне Донца, оставив за нами свободным только южную сторону горы...
(Продолжение следует, так как ... шальной снаряд разорвался недалеко, поэтому накроюсь плащом и поищу фонарик для продолжения письма)

 

48 Письмо любимой с изюмского шляха. (продолжение)

Извиняюсь за прерванное письмо, моя прекрасная и премудрая, но это не снаряд прилетел, а послание от главаря противника, выпущенное из гранатомета.
Он выдвинул последний ультиматум - здаться до восходе солнца на его милость, победителю Великого Вавилона. При этом признать его, Мошиаха, за мессию и Бога на Земле. Он милостив, но сотрет в порошок всех, кто пойдет против Его Бога, Его самого и Его Матери. Особенно требует этого от Палладина, который якобы воскрес 11 апреля после казни на еврейскую пасху 9 апреля и ходит, да мутит ересь среди истинного верующих и принявших иудаизм, как единую правильную веру, представитель которой уничтожил заразу, которая веками унижала богоизбранный народ и после чего наступил золотой ток иудеев.
Ощущаю себя то Гедеоном, то Леонидом и даже Спартаком, со своим отрядом в 300 праведников, которые заняли свой последний оборонительный рубеж и надеются на того, кто привел их сюда своей верой. Костры повстанцев разведены вдоль берега Северского Донца через 50 метров, чтобы не пропустить неприятельских лазутчиков.
Победа зверя привела к тому, что электронная техника и все оружие с электроникой вышло из строя, поэтому все были вооружены ещене дубинками, но огнестрельным стрелковым оружием.
Вся надежда на того, кто оставил послание через Николая Рериха:
"Мальчик мой, встань за моей спиной,
положись на меня - пришло мое время биться...
... Знаю, мальчик, что биться
час мой теперь наступает.
Мое оружие крепко..."
Люди сами породили этих зверей, ибо нет главнее ничего, кроме Бога Отца, Его Сына и Святого Духа. Кумиры и идолы сыграли злую шутку с теми, кто придумал то, чего не было и верил в это.
Можно ли победить того, кто растерзал Великую Блудницу - сжег ее огнем неземным?
Главное - понять прочитанное, сообразить и применить. Обозначить нужное время и место.
Глаза сковывает дремота и на склоны Кременца опускается тишина и сон... Все покрывается непроглядной темнотой и только с кем-то разговаривает Палладин...
Увидел я многое уже, но не все напишу вам, потому что это не от меня зависит. Хотя спросил небо:
- И надо было так далеко идти, чтобы мне это показать? Можно было и не ходить так далеко от дома... А то, как в анекдоте, как еврей-отец пошел проведать сына, сидящего в тюрьме - ну как тут тебя кормят? - Хлеб черный и похлебка... - Так ты не мог этого дома поесть?
- Это по дороге, так сказать. Главное - одухотвориться, научиться переносить трудности, укрепить свою веру и достигнуть поставленных целей. А то я наблюдал за тобой - не всегда доканчивал начатые дела, был нетерпелив, иногда жестокий, не смотря на свою добрую натуру.
Считать себя добрым - еще не значит делать добро и быть истинно верующим. Мечтания, желания и действия не должны отличаться друг от друга и обязаны служить доброму делу.
- Это еще не последний будет бой, мой мальчик. Сам знаешь, почему. А пока - мужайся и учись. Времени мало, но все получится.
Твой путь - это путь одинокого странника, воина света, как и Господа вашего, Исуса Христа.
- Еще хочу сказать, что выбрал тебе избранницу. Прекрасную и премудрую. Ей будет знак - тот, который ты сам выбрал как пароль: название предмета (существительное) и его количество. Во сне или наяву, Я покажу ей. Будет желать - увидит и скажет тебе.

На этом заканчиваю свое письмо вам и надеюсь на встречу с вами единственной, с моей избранной небом, с моей прекрасной и премудрой!