ОУН, УПА проти гітлерівців: брехня чи політичні маніпуляції?

Аж ніяк. Ще навіть за Австрії поляки вчинювали насильтво.

---------- Додано в 13:05 ---------- Попередній допис був написаний в 13:03 ----------

Хорвати за - серби проти. Болгари за - греки проти. Ворог мого ворога мій друг. Та ще й в контексті споконвічної ворожнечі українців та поляків.

 

Це було б доречно, якби не окупацiя України нiмцями. А спiвпраця з окупантами має iншу назву - колаборацiонiзм.

 

Колабораціоні́зм (від фр. collaboration — «співробітництво») — термін сучасного політичного лексикону з такими значеннями:

• у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.
• у вузькому змісті — співробітництво французів із німецькою владою у період окупації Франції у ході Другої світової війни; проте загальновідома не лише добровільна співпраця французів, — але і данців, норвежців, татар, білорусів, українців, росіян та інших народів — із німцями за умов окупації останніми їхніх країн.
• іноді розрізняють колабораціонізм і кооперування (вимушений колабораціонізм).

Зіновій Партико, доктор філософських наук, професор, вважає, що як колабораціоністів потрібно оцінювати всіх, хто не воював за незалежність України, а воював в будь-яких інших арміях.
Ветеранів Радянської армії, які воювали за перемогу метрополії — Росії, а не за здобуття незалежності України.

 

Можно продовжувати вiдбiлювати чорного кобеля. Але факт спiвпрацi з окупантаим ОУН-УПА не вiдшкрябати.

 

В напевне хотіла написати радянського кобеля

 

То ви мабуть "хотіла" - бо не знаєте української мови.

ОУН-УПА - радянський проект? Це нове слово в історії!
Весь час відчував. що нквд і оун близнюки-брати. А тепер бачу - все точно!

 

Це якби була окупація незалежної держави. А була зміна однієї окупації на іншу. Трохи мозгів німецькому керівництву та на пару років триваліша присутність німців - і українці б воювали вже на стороні Вермахту. Просто десятиріччя промивання мізків радянською владою ще дається взнаки. Малюють з одних окупантів абсолютне зло, а з інших -добро.

 

Ото вас ковбасить

 

Тобто - якщо один оккупант змінюється на іншого - то то дає право українському націонлісту прислужувати другому?
Гарне ви місто приготували Бандері та Шухевичу. Бо патріот воює зі всіма. хто завачує його Батьківщину. А ділок "чого ізвоітє?" продає Батьківщину тому - хто більше дасть. Як ОУН - за шмат гнилої ковбаси.

 

Hаївне,
це подальше тільки "Ворог мого ворога"...

 

Не завжди виходить воювати одночасно з усіма. Покажіть мені якийсь конфлікт 20 століття, де 'один окупант' воює з 'іншим окупантом', а підкорений народ воює одночасно із двома?
Курди активно воюють в Туреччині, але в післясаддамівському Іраку підтримують владу, бо та їм обіцяє якусь автономію. Що ж вони - Іракські прислужники?

---------- Додано в 16:23 ---------- Попередній допис був написаний в 16:23 ----------

Та ні, так формуються коаліції у війнах.

 

По-перше, я б ніколи не ставив тире між цими двома абревіатурами.
А чи співпрацювали? Можливо. В якійсь ситуації. А хто не співпрацював? Порчнемо з СССР. Співпрацювали і ще й як! Франція, Іспанія, Італія, Хорватія, Румунія, Угорщина... Можна писати і далі.
Більше того... Для вас буде сюрпризом, що УПА співпрацювала з... СССР.
Точніше з червоними партизанами. Коли я працював на Волині, в містечку Колки, там був такий собі Бабич, директор консервного заводу, бувший червоний партизан. Ось і він розповідав про спільні операції українських і червоних партизан. Правда за це упівці вимагали умову що червоні партизани їх озброять.

 

Як на "лавреата", то ОУН діє відколи білий світ.]

Чому вилізли саме 1939-го, де були 10 років?

 

Наведіть факти.

 

З Гітлером в різний час і з різних мотивів співпрацювали практично всі уряди Європи. І найбільше - радянський. Чорніть їх, чого до ОУН-УПА вчепилися?

 

.«Суперсекретний» документ російських спецслужб
Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.
До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму – командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в’язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.
Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов’язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. – Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц.

До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади.
Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу ретельно її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати.

Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти – не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу – б’ють гітлерівців.
Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій.
Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин – Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. – Авт.).
Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога – німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією.
Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики.
Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете».

Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, його з’єднання також підписувало мирні домовленості.
З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності.
…Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі – у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами.
Володимир Гінда, історик

 

Вы тему ветки посмотрите.

http://youtu.be/jqKfxXtBPdQ

 

Відкрити правду про визволення
Чергову річницю звільнення від фашистської окупації (1944 року) відзначили кілька міст і районів Хмельниччини. На жаль, святкування мали політичне забарвлення, що зіпсувало враження від події. До прикладу, в Кам’янці-Подільському офіційна міська хода до місця мітингу-реквієму відбулася під прапорами Компартії.

Того само дня громадсько-політичний рух «Гідність», клуб української інтелігенції, громадська організація «Меморіал», фотоклуб «Інший світ», фотомитець Олег Іліх та видавництво «Медобори» запросили на документальну фотовиставку, що діє й донині. Її варто оглянути кожному, зокрема й владі, якщо вона хоче об’єднувати, а не ділити суспільство. Адже значна частина громади має зовсім іншу думку щодо визволення та його відзначення. Ці люди опираються на численні документи. Не прикрашати, а показати реальне обличчя Другої світової війни — таку мету поставили вони перед собою.
Унікальні знімки з приватних архівів розповідають про зруйнований Кам’янець. Організатори виставки змогли показати лише 32 фото, а зібрали понад сто.
Дослідник Валерій Дорошенко: «Той період історії найспотвореніший радянською пропагандою. Це стосується й періоду окупації Кам’янця під час Другої світової війни. Багато замовчувань і перекручувань фактів є і донині. Перед відступом із міста працівники НКВС залишили гори трупів на хуторі Загальського та у п’яти тюрмах свого відомства. Вони підпалили нафтобазу, заготзерно, підірвали вокзал, залізничне депо, будинок Червоної Армії, порохові склади, два прогони Новопланівського мосту. Радянська пропаганда створила чимало міфів про підпілля. Школярам досі розповідають про «комсомольський подвиг» Вілена Поворіна, а чи стосувався він комсомолу? Першими в місто вступили угорські частини, і майже одразу провід Організації українських націоналістів створив місцеве самоврядування. Старостою міста став український націоналіст Кібець, секретарем — Поворіна — дружина репресованого НКВС чоловіка. До керівництва містом входили також ОУНівці. Саме з представників ОУН було створено перше ядро кам’янецького руху опору, що діяв аж до травня 1942-го. Першими в квітні 1942 року заарештували Кібця, Поворіну та її сина Вілена. 25 травня німці розстріляли 150 осіб — викладачів, студентів, місцеву адміністрацію.
— 26 березня 1944-го в Кам’янці одна окупація змінила іншу, — каже педагог-пенсіонер Едуард Крилов. — Саме СРСР був серед розпалювачів Другої світової війни, про це свідчать історики. Перемога над фашизмом далася українцям ціною мільйонних жертв, чи ж доречно говорити про свято, такі дати — це дні скорботи. І фашисти, й «червоні» нищили наші міста, не рахуючись із населенням. Радянська влада, як і фашисти, вивозила молодих сильних людей на примусові роботи до Сибіру та на Донбас.
Видавець Мирослав Мошак звертає увагу на те, що значна частина будівель у заповідному Старому місті, особливо храмів, була знищена не фашистами, і навіть не під час війни, а вже в 50-ті роки за вказівкою радянської влади.
Серед світлин — фото вщент зруйнованої площі Польський ринок у Старому місті, вже по війні. Знімки не говорять. Але вони здатні викликати на розмову.
Джерело: газета "Голос України" № 67 від 6 квітня 2013р.

 

И что - это оправдывает сотрудничество с оккупантами?

именно - сотрудничество, а не противостояние немцкому оккупанту - несоменная правда. А россказы о "битвах" с немцами - брехня. Что видно даже из вашего дописа.

 

Интересно получается, уважаемый Вы наш обличитель маргиналов, СССР бывший верным союзником Гитлера, воевавший на его стороне, дерибанивший с ним на пару Европу, - белый и пушистый, а ОУН ставшая на небольшой промежуток времени союзником Гитлера, чтобы Родину ОСВОБОДИТЬ от большевизма, - плохие коллаборанты...

Так ведь и создали тот же самый СССР, товарищ Ленин и его соратники, которые были то ли агентами германского Генштаба, то ли наёмниками международного американско-сионистского массонского сообщества...

Как не крути, а ОУН в данной ситуации, всё-таки более белый и пушистый, чем страна освобожденного пролетарията и раскулаченного крестьянства.

Что ж Вы батенька, рулите двойными стандартами? Это - архиреакционно, голубчик.