Остап Дроздов

View: https://www.facebook.com/100002577055113/posts/5101250366637481/

Тут як не крути, але вже неможливо «вберегти лице» параноїку, який уявляє себе Петром Велікім і сублімує на тему «повернення територій» 300-літньої давнини. Після цього клінічного загострення вже ніяких сумнівів не викликає психоментальне здоров’я диктатора ядерної країни, який наче з гробу встав кінця 17 сторіччя.
Некрократія. Цим словом я діагностую теперішню росію. Це – влада мертвячини, влада мертвого, віджилого, всього, що вже давно ласти склеїло й копита відкинуло. Вся імперська самосвідомість путіна є втіленням загальнонаціональної ідеологічної некрофілії, бо аналогів такому зацикленню на експансивній минувшині немає в 21 сторіччі. Там поможуть лише санітари з гамівною сорочкою і уколи нейролептиків внутрівенно (в комплексі з клізмою).

Публікую мій виступ, міцно приперчений халапеньйо, у програмі Підсумки на Телеканал НТА. Крім психіатричної експертизи новоявленого собірателя колоній, ішла мова також про втому Європи, про загрозу країнам Балтії та пошук рецептури проти буйного.

 

Роман Ратушний загинув


View: https://www.facebook.com/100002577055113/posts/5111186905643827/

Роман Ратушний не міг приїхати в студію на інтерв’ю, бо Зеленський з Аваковим надягнули на нього електронний браслет. Тому я приїхав до Романа. Протасів Яр, 10-й поверх, помешкання, завалене книгами й революційно-мітинговими артефактами. Там ми й записали з Романом Ратушним ось це інтерв’ю, яке фактично є єдиним його повнометражним інтерв’ю майже на 50 хв.

Зараз, коли Роман загинув під Ізюмом, його бунтарське інтерв’ю слід дивитися очима й слухати серцем. Ми ніби зумисне знімали Романа крупними кадрами. На нього треба дивитися-не-передивитися. Його лице промовляє більше за все: погляд, вдумливість, гордість, ідейність, не по роках цілісність, а в очах стільки неба, стільки неба, що нікому не побажаєш...
Наприкінці бесіди останнім моїм запитанням було: «Навіщо вам це все?». Роман опустив очі додолу, подумав хвильку і сказав: «Я хочу, аби мої діти не проходили через усе те, через що ми проходимо».

У Романа не буде дітей. Принципового захисника Протасового Яру й України вже немає. А Аваков зі своїми італійськими віллами на 26 кімнат – є. І смотрящий за правоохоронною системою Смирнов далі на посаді – той самий, який пропонував Ратушному 50 тисяч доларів. І Корбан, який тероризував Протасів Яр своїми забудовами, теж є, ба навіть керує обороною Дніпра (всім патріотам патріот). І загинув Роман під проводом того самого верховного головнокомандувача, який його ув’язнити хотів за мітинг під Банковою. І інші продажні «герої» теж є, ніхто з них не втратив ні посади, ні доходів – натомість життя своє втрачають найкращі з тих, хто хотів іншої України, а не бандитської республіки з регіональним феодалізмом (цитата Ратушного).

«До чого найгіршого ви готові?» - запитав я Романа в нього вдома на 10-му поверсі з електронним браслетом на нозі. «До вбивства».
Вбиває не лише війна. Вбиває також тил, де при справах лишилися всі ті ж круті перці, хто знищував громадянське суспільство зсередини. Аби пожертви тисяч таких світлих-пресвітлих активістів, як Роман Ратушний, не були марними, всім нам треба дуже й дуже постаратися. І нарешті почути його тиху відповідь на питання «Навіщо вам це все?»…


View: https://youtu.be/I-gmuE05aqE

 

Ostap Drozdov

Сорока на хвості принесла інсайд, що зелепуги подумують над тим, аби з небуття витягнути Савіка Шустера. Це й не дивно, бо Шустер – улюблений журналіст малоросів.

За 15 років заробітків в Україні так і не навчитися держ.мови – це він хай в Італії розкаже, чи таке можливо на тамтешньому ТБ. Намір вертати на телеекран одномовного росмовного іноземця – це частина послідовної русифікації, яку взято на стяг.

Говорильня в Шустера завжди розцінювалася як грамотне перебивання інформхвиль й забалакування проблем. На цьому виїжджав режим януковича.

Безпринципність та всеядність - як «стандарт». Його функція – почерговий надавач слова тому, хто заплатив, і тому, ким треба розважати. Умілий модератор із байдужістю в очах, який зробив політику різновидом медіа-видовища, а обговорення серйозних речей перетворив у віртуальний спектакль, де глядач – пасивний спостерігач за клоунадою. До свободи слова це не має ніякого стосунку.

Нагадаю, якщо хтось забув: на старті акціонерами студії Шустера були регіонали Тігіпко, Рудьковський, Пилипишин і Писаренко, а співвласником – апологет московського патріархату Єлізаров.

Списати чоловіка й забути навіки.

 

Ostap Drozdov

Візитом євротріо задоволений.
Мене нюанси мало цікавлять. Мене цікавить вступ України в ЄС, а потім у НАТО. І завжди цікавило лише це.

Євроскептиків і нитиків завше посилаю далеко й глибоко, бо лише туди дорога лицемірам.
Я помітив, що найбільше бочку котять на Європу ті індивіди, які зарплату хочуть в єврах, відпочивати хочуть по Європах, насолоджуватися архітектурою й урбаністикою Європи, вимагати до себе поваги згідно з європейськими традиціями – але при цьому розпатякувати про третій шлях, традиціоналізм чи інші русометодичні тези.

Я не бачу Україну нейтральною, бо це означає проросійськість. Я не бачу Україну буферною, бо це означає проросійськість.

Лише членство в ЄС і НАТО є остаточною й найміцнішою гарантією і миру, і добробуту, і простого рутинного життя вкупі з європейським континентом, а не азіопським. Усі серединні варіанти – від лукавого.

Навчитися на практиці сповідувати європейські цінності – це все попереду, і це все стосується наступних поколінь, які, маю надію, виростуть без отрути малоросійського чи пост-радянського виховання.

Хто хоче доброго майбутнього Україні – той має зрозуміти, що воно полягає лише у входженні в нутро євроконтиненту. Стояти осторонь – це бути під росією. Вибору нема від слова взагалі.

 

View: https://www.facebook.com/100002577055113/posts/5122746264487891/


Я винен, браття. Всі ми винні. Наш гріх судитимуть віки. За беріїв, за Соловки. За чорні, зганьблені, злочинні, перегвалтовані роки.
Це написав Іван Світличний, якого укр. політв’язні називали табірною совістю. Лише Особистості з громадянською совістю, етикою і здатністю до саморефлексій спроможні запитувати себе про колективну провину. Я винен, браття, всі ми винні – це найвища форма співвідповідальності за долю народу та співпричетності до неї/нього. Це найнормальніше, що може робити моральна Людина-Громадянин.

В окремий фрагмент я виніс уривок із домашніх посиденьок, в яких, поміж іншого, йшлося про втечу в анонімну колективну безвідповідальність. Не винен ніхто, бо винні всі – це ідеальна формула слабодухих лінивців, які з багатьох причин ще не скоро стануть спроможними осягнути глибинні причини та передумови цієї війни. Не впала вона з неба. Хтось же готував грунт, свідомо чи несвідомо. Хтось же свідомо чи несвідомо зупиняв і саботував українські процеси, лишаючи люфт для російських.

Не зараз, а потім, над свіжо загоєними ранами таки доведеться кожному стати Світличним і сказати це вголос: «Я винен, браття, всі ми винні». Мусить колись статися той найвищий момент громадянського очищення, зрілості й катарсису, коли тема вини/провини насправді вивищиться до теми співвідповідальності за колективне горе, яке торкається кожного персонально.


View: https://youtu.be/UF2hWsmrqjw

 

Ostap Drozdov

Через свої говорящі голови, які видають себе за інтелектуалів, росія промацує реакцію на один зі сценаріїв розвитку подій, який вони називають корейським.

Іде мова про намір розділити Україну на дві України – так, як Корея була розділена на дві Кореї. Ота друга, російська Корея, - це окуповані області (Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська), які, за задумом загарбника, у спосіб фейкових референдумів мали б оголоситися ще однією Україною з номінальним очільником, для ролі якого десь там у ростовській стайні підкормлюють бугая Януковича.

Про корейський варіянт навіть була стаття у Washington Рost. Це значить, що раша через свої канали озвучує ймовірний варіянт і зондує цивілізований світ на реакцію.

Наразі – глухо. Світові лідери не ведуться й повторюють усі стартові тези щодо територіяльної цілісності України та відновлення суверенітету. Корейський варіянт має єдиний лік і нейтралізатор – ЗСУ. Війна підійшла до основоположного свого питання: чи можливою є деокупація загарбаних територій (20% площі).

Від цього залежить усе. Тому вся надія на ЗСУ. Лише там - усі відповіді на всі сценарії.

 

Ostap Drozdov
Війна є патовою якраз у диспропорції сил.
Із боку раші – безліміт біовідходів і повітряно-ударних компонентів. А з нашого боку - найцінніший цвіт нації й обмеженість ресурсів 1:20. Ми воюємо з дикою ордою, яка лишиться на пустці в одних трусах, але не шкодуватиме ні людського перегною, ні снарядів, які штампуються цілодобово.

Тому на сакраментальне питання «скільки росія має зазнати втрат, аби припинити бійню?» є одна відповідь: ніскільки. Цифра ворожих утрат (35 тисяч убитих тарганів, чи 45, чи 100) не має ніякого значення, бо ці цифри абсолютно нерелевантні щодо нашої кількості й якості. 38 тисяч руских трупів для них – це малопомітний пшик. А от для це вже демографічний катаклізм.

Із погляду депопуляції (людських утрат) орки мають гігантську фору. Бо вони зараз утратили, приміром, 40 тисяч, а перед тим анексували територій із 5 мільйонами.
Зараз вони утратили 40 тисяч, але з окупованих територій вивезли 3 млн українців + 200 тисяч дітей.
Зараз вони утратили 40 тисяч – а тим часом укріплюються в загарбаних областях, де ще кілька мільйонів. За одного свого вбитого вони беруть тисячі наших.

Росія збільшує своє населення кількісно, водночас через «спецоперацію» покращує його якісно, бо в першу чергу бере воювати суспільний треш із соціального дна алкашів, наркоманів, агресивних елементів, неонациків та іншої потолочі.
Рускі окупанти ніколи не закінчаться подібно до тарганів, які лізуть з усіх щілин. Така реальність.

 

А на маєш...
Дроздов заговорив за женячку

Ostap Drozdov

Будьте щасливі! – так каже кожна мудра держава кожній парі.

З погляду держави партнерство – це справа двох повнолітніх людей. Нікого, крім них, це не стосується, а стосується, власне, їхніх майнових, успадкувальних, соціяльних питань. Двоє людей, які добровільно хочуть бути разом – ось і все, що бачить держава, коли реєструє пару на основі добровільності. Дуже людяний підхід.

В ідеалі треба поміняти те, що написано в Конституції про шлюб. «Це союз чоловіка і жінки» - повністю дискримінаційне формулювання. Має бути, як у більшості країн ЄС: «це союз двох людей».

Конституція має давати право на шлюб і чоловікам, і жінкам, а не вказувати, кому з ким. Людина сама розбереться з ким. Конституція має давати право і чоловікам, і жінкам утворювати пару з ким хочуть. Як і не утворювати пару ні з ким.

Однак, якщо вчитатися, то легалізація одностатевого партнерства не обов’язково потребує зміни Конституції. Бо ніде не написано, що «це союз чоловіка і жінки між собою». Тож, якщо придиратися, то цю стигматичну норму можна інтерпретувати як право чоловікам і жінкам мати союз – хто з ким хоче.

Цілком влаштовує.

 

Дроздов і Клімкін про світовий рейвах | ПРЯМИМ ТЕКСТОМ LIVE


View: https://youtu.be/KtPKInR5wtg

 

Остап Дроздов



Я вже якось публікував цю світлину.

Вона датована 28 травня 1947 р. День, коли арештували мою бабцю. Цю вишивку вона потайки вишила в тюрмі, очікуючи на депортацію в Сибір.

Нитки брала з хусток, зі светрів інших в’язнів, із підкладки куртки, зі спідниць. Ця вишивка їхала з нею в Красноярський край, була там 8 років і повернулася додому.

Над наївно зображеною Богородицею – незграбно вишитий текст: «Мати Божа Неустанної Помочи ратуй мене». Знизу підписано: «Спомин з тюрми».

Ця вишивка – родинний документ про те, що шлях моєї родини до Незалежної України почався 28 травня 1947 року. Україні – не 31. Вона не з’явилася з чистого аркуша 24 серпня 1991.

Вона могла постати лише тому, що впродовж століть кривавого поневолення було кому вишивати спомини з тюрми, помирати у лавах повстанців, проголошувати УНР, творити письменство, зберігати українську ідентичність і душу.

Незалежній Україні – не 31. Вона давня держава, вимріяна й окроплена кровію не одного покоління.

 

Остап Дроздов

Нині 122 роки тому помер геній Фрідріх Ніцше.
Нема іншого філософа, який би в мені збуджував стільки контраверсійного, жвавого мислення. Я не можу втриматися, щоб не поділитися тими поривистими афоризмами Ніцше, які потужно відлунюють у мені.

• Завжди слухайте циніка, бо його вустами говорить гола правда.
• Усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими.
• Смерть достатньо близька, щоб можна було не боятися життя.
• Що вільніший і сильніший індивідуум, тим вибагливіша його любов.
• Якщо ти довго дивишся в безодню – безодня теж дивиться в тебе.
• Люди не хочуть чути правду, щоб не зруйнувалися їхні ілюзії.
• Довгі страждання виховують у людині тирана.
• Хочеш комусь насолити – скажи про нього правду.
• Ти мусиш спопелити себе у власному вогні.
• У кого є навіщо жити, той знає як.
• Хто пізнав себе – той сам собі кат.
• У тебе свій шлях, у мене свій. Правильного шляху не існує.
• Бути великим – означає задавати керунок.
• Невидимі зв’язки – найміцніші.
• Чим вище ми злітаємо – тим менше бачимо безкрилих.
• Хто в собі не носить хаос, той ніколи не народить зірок.
• На небесах усі цікаві люди відсутні.
• Там, де натовп їсть, п’є й поклоняється, - там нестерпно смердить.
• Усякий глибокий розум має потребу в масці.
• У стадах нема нічого хорошого, навіть якщо вони біжать за тобою.
• Фактів не існує, є лише інтерпретації.
• Полюби ближнього свого означає лиши його в спокої.
• Не треба вміти програвати, коли вмієш перемагати.
• Що падає – те потрібно підштовхнути.

 

так отож) а хто б сумнівався?
Але хай, як кажуть -то його статєви проблеми.
Хоч і накладує звісний відбиток...