Осіння депресія

вже вазонки всі забрала з балкону, вже холодно їм... а тепер рано темніє...

 

Я теж забрала,але ще тиждень тому.Тепер всі підвіконня в тих вазонках-16 штук-просто сад якийсь

 

Улюблена пора року...

Осенние листья подхвачены ветром,
безкрылые, в небе, как птицы летят.
За ветром попутным, в порыве заветном,
не зная, что нету дороги назад.
Познав упоенье и дерзость полета,
они не хотят вспоминать о конце
и капли дождя, словно капельки пота,
дрожат запоздало на их желтом лице.
Но ветер слабеет, и свист его глуше,
совсем обессилев, он жмется к земле
и листья садятся в просторные лужи,
еще трепеща на умершем крыле...
Но чудится листьям внезапная небыль,
что это не лужа, а все еще небо.

 

а нині потепліло -справжнє бабине літо і чомусь згадався вірш Марії Людкевич
Ще не осінь,
Лиш передчуття
Печалі трав, потовчених дощами,
Задуми лісу, що бере в життя
Невідворотність і судьби, і драми.

Це ще не літо бабине,
Лиш сон,
В якім любов - як срібна павутина,
Прощання, відблиск, відгомін, півтон
І жаль такий -як звідана провина.

Це ще не біль,
Бо є крім нього страх,
Слова ще теплі обцілують руки,
І відсвіт щастя, що застиг в очах,
Нас тішитиме в довгий час розлуки.

Це ще не все,
Бо падають зірки
І в млості трави скрикують пахучі,
І голос твій, протяжний і терпкий,
Мене ночами
Невідступно
Мучить.

от такий вірш в осінню тему ))

 

От сьогодні осінь була приємна -сонечко, тепло, пікнічок Ніяких депресивних настроїв.

У мене колись теж була осіння хандра - слякіть на вулиці - слякіть на душі...Але воно кудись поділось, і, слава Богу, не вертається.

Наука каже - осіння і зимова хандра може виникати від нестатку серотоніну, що, в свою чергу, можливе при нестаку сонячного світла. Отже висновок - ловити кожен сонячний деньок! Не за компом чи перед телевізором - а на вулиці, на природі насолоджуватись сонечком і красою осені

Натякаю - завтра теж обіцяють хорошу погоду

 

я ж кажу бабине літо

 

оце хороша штука!
от в мене настрій не залежить від погоди, як казав один ведучий прогнозу погоди на ICTV: "і нехай негода не робить вам в житті погоди".
але не завше все буває ОК, коли такого нема то в голову відразу лізе два слова: "Життя прекрасне" незважаючи на все
життя і справді є прекрасним, не хтось нам робить погоду в житті, а ми самі її робимо!

 

золоті слова! а ще згадались слова пісні "главней всего погода в доме.."

 

Назарій Яремчук колись співав чудову пісню....

Знову осінь...
Знов у дальній вирій
Птаство з України відліта.
У високім піднебеснім вирі
Піднебесну путь свою верста.

Полетіла пісня солов'їна,
Десь вона у небесах пливе.
Як же солов'їна Україна
Без тієї пісні проживе?

Полетіла пісня лебедина,
Десь вона у небесах летить.
Як же лебединій Україні
Без ячання лебедів прожить?

Полетіла пісня журавлина
В журавлино-українний спів.
Як же журавлиній Україні
Зиму зимувать без журавлів?

Осеніє... У душі смеркає,
Вітер смеркнув, смеркнув пізній сад.
Мов душа у вирій відлітає
І не повертається назад.

 

Это потрясающе, спасибо

 

http://www.youtube.com/watch?v=MBKFm_nrOyw

 

таке... можна слухати
http://www.youtube.com/watch?v=IpAg01HuBqQ

---------- Додано в 02:02 ---------- Попередній допис був написаний в 01:59 ----------

Ще не час для депресії, через два тижні буде доречніше

 

Нині надзвичайно гарна осіння погода, вже дерева золоті, я каштанів назбирала собі, правда зранку трохи дощ був...
трохи до нинішньої погоди
Лана Перлулайнен
Розстелила калюжі осінь.
Мерзнуть дерева голі.
Ранок стоїть на порозі,
струшує парасолю.

Напівдружнє вітання.
Напівсонні вогні.
-Ти до мене? питаю.
- Він у відповідь :- Ні.

 

В мене на вулиці в саду так класно- в саду на травичці лежать яблучка зелененькі, червоненькі. прямо як килимок. З другої сторони цвітуть - майори, айстри, троянди на газоні, кругом городу і квітника обсадила чорнобривцями. Так гарно. В вазонах великих росте - герань(пеларгонія). Її треба буде на зиму забрати до хати. Дуже люблю свій дім.

---------- Додано в 17:36 ---------- Попередній допис був написаний в 17:31 ----------

так поспілкуєшся з вами всіма тут на форумі і зразу настрій піднімається. Яка там депресія! Навіщо вона нам? Дочка каже, до мене, що я маю залежність, та я і визнаю маю залежність від форуму)))

 

Тарас Шевченко

Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!

 

Оксана Забужко

У цьому домі зимно. Уночі
Тут ходить вітер, і риплять мостини —
Мов хтось шукає сховані ключі
Од скарбу, скріпленого кровію дитини.

У цьому домі жаско. тут пиття
Вмент вистигає в шклянці, і — до рими, —
Я тут боюсь ввійти в чуже життя,
Бездарно помилившися дверима.

А кип’ятильник випадає з рук,
бо стогнуть сосни, як в подушку жінка,
І дошкуля з-за стінки дятлів стук
Несамовито-впертої машинки.

О світоньку, куди ж мені іти?..
Як між рядків, між вікнами й порогом,
Я тут збагну всю міру самоти —
Тієї самоти, котра од Бога.

А іншої нагоди не дано...
Кров знаком водяним проступить на папері.
Допий холодну каву, як вино.
Дістань ключа. Й замкни назавше двері.

 

над містом лине журавлиний крик
над містом у закіпченій імлі
сумне благання і моління крил
останніх журавлів

ти задихаєшся від хижої журби
тебе підстерігає всюди й обійма
кривавий сміх сухотних горобин
і листя жовтого істерика німа

тобі не хочеться щоб чувся нині він
і шторами затягуєш вікно
але той крик, той крик мов срібний дзвін
вривається крізь стіни все-одно

ти затуляєш вуха та дарма
той крик не стихне і не замовчить
і вже не чуєш ти як і сама
із журавлями боляче кричиш

Винничук (Мальва Ланда)

---------- Додано в 17:15 ---------- Попередній допис був написаний в 17:14 ----------

Так пусто літо відійшло -
вже й не дотягнешся рукою,
бо, мов туман, тоненько
скло
між літом стало
і між мною;

і хай воно пересікло
обох нас; все ж дало в озброю
принаймні стільки супокою,
щоб хоч не битися в те скло.

Іван Малкович

 

Н. Балуева

У моей луны осенний цвет
И осенний рыжий взгляд, чуть грустный.
Мы вдвоем с ней воем на рассвет,
Золотя дорожкой лунной чувства,
Дышим в такт бессоннице ночей,
Делим на двоих свою ненужность,
Красим, что в порядке всех вещей,
Грусть свою под псевдоравнодушность.
Мы друг другу обещаем: «Жди!
Будет все! Иначе быть не может...»
А в ответ – осенние дожди
Золотыми нитями по коже...

 

Пане Ромку,бачила на ЗІКу сюжет про вас.Ви молодець!