Осіння депресія

Борис Пастернак
Осень

Я дал разъехаться домашним,
Все близкие давно в разброде,
И одиночеством всегдашним
Полно все в сердце и природе.

И вот я здесь с тобой в сторожке,
В лесу безлюдно и пустынно.
Как в песне, стежки и дорожки
Позаросли наполовину.

Теперь на нас одних с печалью
Глядят бревенчатые стены.
Мы брать преград не обещали,
Мы будем гибнуть откровенно,

Мы сядем в час и встанем в третьем,
Я с книгою, ты с вышиваньем,
И на рассвете не заметим,
Как целоваться перестанем.

Еще пышней и бесшабашней
Шумите, осыпайтесь, листья,
И чашу горечи вчерашней
Сегодняшней тоской превысьте.

Привязанность, влеченье, прелесть!
Рассеeмся в сентябрьском шуме!
Заройся вся в осенний шелест!
Замри, или ополоумей!

Ты так же сбрасываешь платье,
Как роща сбрасывает листья,
Когда ты падаешь в объятье
В халате с шелковою кистью.

Ты — благо гибельного шага,
Когда житье тошней недуга,
А корень красоты — отвага,
И это тянет нас друг к другу.

 

Мир, в котором теряю себя

Вячеслав Кирсанов

Видно, ангелы нас забывают,
С облаков безучастно взирая.
Видно, чем-то прогневали небо,
Если солнце за тучи зашло,
И дожди без конца поливают,
Просыхать душам, нет, не давая.
И глядит также хмуро и слепо
Осень в наши зрачки как в стекло…

И куда-то уходят рассветы,
А за ними вдогонку – закаты.
И не важно, что было в начале,
Когда близится время к концу…
А ещё вспоминается лето
То, которому были так рады…
Но лишь жажду мне ту утоляет
Дождь хлестающий вновь по лицу.

Видно, ангелы нас забывают.
Крылья белые молча сложили
И взирают на всё безучастно,
Не жалея о грешных о нас.
И молитвы уже не спасают –
До оскомины их заучили.
А о том, что такое есть счастье,
Понимаем уже без прикрас…

Осень, осень, не ты ли расскажешь
О тоске, о негаданной грусти?
Расскажи, я хотел бы послушать
Монолог твой в величье дождя…
Может быть, на ошибки укажешь,
Может, вновь обнажишь мои чувства
Или всё же сумеешь разрушить
Мир, в котором теряю себя?

 

зовсім найлегший - спати між другою ночі й п"ятою в темноті. саме тоді він й виробляється організмом.

 

) ми тільки ввійшли в цю зону , крім того не впевнена, як тіло реагує на настольну лампу, думаєте, сприймає як світило ?

 

І цукерки не радують душу

 

Пахне осінню....
Улюблена пора року...

Осень, и яблоки падают,
Осень, и стучат по траве.
Я всегда в эту непогодь
Без царя в голове,

«Яблоки падают»
В.Малежик
[MP3]http://www.playcast.ru/uploads/2009/08/18/1150359.mp3[/MP3]

 

і моя улюблена, пора роздумів, підсумків і спокою, аромат кави, золоте листя -красота...

 

Особливо як обираєш різдвяні подарунки у прикрашеному місті.
Чи відкидаєш сніг на подвіррі, паралельно дуркуючи з собакою, та кидаючись снігом з рідними.
Можливо на трасі лижної трафить, чи на підьомнику, як красу навколо себе побачиш.

 

в мене на осінь завжди йде спад..я стаю така паралельна і спокійна..мені ніби, щось потрібно але я нічого не можу..хочеться лежати нерухомо в ліжку....і десь літати у думках...і не думати, що природа скидає свій зелений колрі..

 

Теж не розумію,як восени може бути депресія?Це найпрекрасніша пора року(з весною).

 

я весняна)))

 

Я осінній,але прекрасно почуваю себе,весною.Не люблю зиму і літо(спека).

 

І я осіння, але +5 зранку - то трохи зарано ще

 

Настрій....

Літо наче зламалось і мовчки схилилось до осені,
Всього лише за ніч, переповнену ситим дощем.
Чорне прядиво хмар вже на місці серпневої просині
І від літа в душі залишився хвилюючий щем...

За заплаканим склом Соломонове те - "все кінчається..."
І не легше мені, що ця істина дужа стара.
Наче ходиків маятник гілка від вітру гойдається,
Пише жовтим листком: "вже пора, вже пора, вже пора..."

***

Знову суму дощі мокру землю скородять, скородять...
Остогидла вода звідусіль не тече - струменить!
Як дощі наші дні і життя все проходять, проходять...
Це здається, що довго, насправді ж - одна лише мить...

Олександр Афонін

 

Навесні я оживаю...Я люблю дощ, жовте листя під ногами, прозоре повітря, обійми такого ласкавого сонечка...Депресія у мене влітку..

 

найгірше для мене то листопад - середина грудня.