А я нагадав також анекдот про наших заробітчан (з чорного гумору): Війна, концтабір, людей завели до газової камери і закривають двері. Плач, крики, лемент... Раптом до камери заходить комендант: - Хто з вас вміє класти плитку? - Ну ми вміємо, а що? - озиваються українські заробітчани. - Гут! А по скільки берете за квадратний метр? - По 8 рейхсмарок! - О, майн Гот, а чо так дорого? - Ну, війна, криза, бензин подорожчав, м'ясо, картопля, ліки... Тепер всі так беруть. - А за 5 рейхсмарок покладете? - По 5 клади сам. Зачиняйте хлопці двері!...
Діти страждають найбільше...,від розпаду сімей,від безбатьківщини та від легких грошей ,які їм висилають родичі,аби компенсувати відсутність сім"ї.Не всі звичайно,але більшість таки так.
сублімуємо осінню депресію в ....ну хто в що..... Накриває мов хвиля цунамі пожовклого листя. Вітром збурений сад промовляє сумним падолистом. ........... ........... Ти до мене летиш, все життя я на тебе чекаю. Осінь нас прихистить... ....Я кохаю тебе. я кохаю....
осінній дощ падає, чую каплі б'ють по підвіконню. Все таки гарна цього року осінь, тепла, не сильно дощова Але нині страшенний вітер був... як перед чимось таким важливим...
Ирина Голованова Осеннее утро проткнуло ветвей наготой печальное небо, унылое серостью красок, и листья засыпали стол на открытой террасе, дарившей вчера еще теплый уют и покой... Фонарь над столом помнит медленный вальс мотыльков, куда-то пропавших за серую дымку тумана, заливистый смех, перезвон веселящий стаканов, надрывность гитары и вторящих ей голосов... Страницы романа и ночи июльской тепло, мерцанье свечи, аромат засыпающих лилий... Молчанье двоих, что друг друга когда-то любили, но стали чужими. Чье время уже истекло... Бессильно вернуться, распавшись на тысячи слов... По капле... Сквозь пальцы... Печально и как-то нелепо... Как, жизнь забирая из листьев, короткое лето уходит, опавших надежд оставляя покров...
Лариса Вировець Осінь Призупинись в осіннім герці, бо кожен день – наш день останній: вже вересень чілійським перцем горить в палаючій гортані... Міцний букет осінніх спецій, парфуми пряні та зникомі, і твій, з палаючих монтбрецій, букет горить на підвіконні. Скажи, що жевріє у слові: вогонь цей – світло чи загроза? Ще мить, і захлинеться проза В потоці світлої любові... Ти ж розумієш, ненадовго: таке надовго не буває. Поки бринить старенька домра, і музику видобуває із неї осінь-підмайстриня, — призупинись, і ти почуєш це бурмотіння, ці пачулі, цей шурхіт шат з важкої скрині... ................................................. Летять десанти легкокрилі, риплять возів незримих осі... В цю пору гриму та плюмажу що всі бажання наші важать? у місті – осінь!..
Ми не самотні ніколи...Просто не знаємо про це і побиваємося тою самотністю далі замість того,щоб зрозуміти,що вона-блаженство.Спочатку мені теж було не по собі,а потім я звикла,й іншого життя вже не уявляю.
Вирішив сюди.... Олексій Адамов Осіння рапсодія. Как странно закончилась вечность, Как тихо поблекли аллеи, И звезды оплыли как свечки… Я больше тобой не болею. И можно все вдумчиво взвесить, Взглянуть на события трезво, И вроде бы можно быть вместе, Но незачем, не-за-чем, НЕЗА… Глаза – равнодушней и строже, - И в душах всего quantum satis. И холод расстаться поможет, И нет никаких обязательств. Как просто, немилый, как пусто, Как грустно, смешно и нелепо, Постигнув полета искусство, На землю осыпаться пеплом. Ты мной уже пережит, прожит, Прощен и отпущен без боли. Ты станешь счастливым, быть может, Но лучше – останься собою. Я больше тобой не болею, Не будет назначенной встречи. Как тихо – поблекли аллеи… В. Леви
Э. Рязанов Как будто вытекла вся кровь, Глаз не открыть, набрякли веки, Но звать не надо докторов- -Усталость это в человеке. А за окном трухлявый дождь И пугало на огороде разводит руки- Не поймёшь, во мне ль так худо, иль в природе… Тоскуют на ветвях навзрыд Грачами, брошенные гнёзда, Но слышен в небе птичий крик: Вернёмся рано или поздно!? Хочу хандру преодолеть. Надеюсь, что преодолею...
Сергiй Руденко ПАНІ ОСІНЬ Може щось на небі сталось, може доля... Я не знаю. На зупинці ви чекали на останнього трамвая. Незнайомка таємнича, з тих, загублених світів... Може я, а може вітер тихо вам прошепотів: “Пані Осінь, пані Осінь Нам прощатись ще не час. Пані Осінь, пані Осінь Листя крутить жовтий вальс. Пані Осінь, пані Осінь Досить смутку і жалю! Я люблю вас пані Осінь, Я люблю вас, я люблю... Колисав жовтневий вечір на Дніпрі холодну воду. Ваші руки, ваші плечі осявала дивна врода... І осіння ніч казкова поманила в забуття... Ніби знову, ніби знову почалось моє життя. Пані Осінь, пані Осінь Нам прощатись ще не час. Пані Осінь, пані Осінь Листя крутить жовтий вальс. Пані Осінь, пані Осінь Досить смутку і жалю! Я люблю вас пані Осінь, Я люблю вас, я люблю... Ви стояли і мовчали на межі нової ночі, Посміхались загадково і дивились просто в очі... Дивний погляд, зорі ранні, листя жовтого печаль... І без нас трамвай останній від”їжджав у тиху даль...
Осіння депресія лікується шоколадом та коханням... та де ж знайти ту пристрасть серед купи жовтого опавшого листя...
Та най Він вибирає, хто ж боронить :girl_in_dreams:..... і приносить розтоплений шоколад, зігрітий палаючим серцем.... та жовте опавше листя....