Оффтопи з релігійних гілок

Ну що Ви, я ж не сказала "Божу присутність", я сказала "протяг з прочинених дверей".. Щоб підкреслити ньюанс різниці відчуттів.
В серці я постійно відчуваю Любов, Радість і Вдячність. Але це окрім божествених, ще і звичайні людські і людяні відчуття - так, я тішуся коли бачу що допомогла людині і її стало легше в чомусь, я радію більше коли дарую ніж коли отримую, вдячна за кожний прожитий день, мені приємніше робити добре аніж зле щодень, але де тут Всесвіт, Вічність, безмежжя?
У храмі ж, або слухаючи органну музику - можна окрім Любові в серці відчути ще щось.. більше за земне розуміння любові - незалежну ні від чого гармонію, велич, світло.. просто так, в земному серці, цього так гостро не відчуєш поки не дотикнешся до величі і гармонії чи то високих гір і ландшафтів природи, чи фотографій далеких галактик знятих через фільтри, застиглої музики храму, чи живої музики вібруючого органу.
p.s. Той хто проголошує всім що "Христос живе у моєму серці" - дуже самовпевнений, ІМХО... Бо мав би при цьому бути як мінімум святим, бездомним жебраком, котрий роздав все своє майно бідним, ніде не працює і живе тільки для того щоб допомагати іншим за шматок хліба (бо на роботу при такому способі життя його не беруть), мав би жити буквально за всіма заповідями.. бо якщо ні - значить, не лише Христос живе там, у серці..
Особисто мені здається неприпустимим вживати такі "голосні" звороти. Ну, але це лише моя думка.

 

Храм-це те "місце" де щиро вірують і говорять про Христа,і це не обов"язково церква.Віра в душі і в серці,це не неправильно, а щиро..........
Добро -це те яище яке ми без зла не можемо пізнати....отож ми творили зло,аби відчути сумління і переосмислити цінності,аби наблизити те саме добро.
Зло- спокуса в усіх проявах,але невідємна частинка кожного.
100 відсоткове Добро і Любов - це Бог, а не ми...

 

Якщо не знаєте ВИ, то це ще не означає, що "ніхто не знає". Вам не здається занадто самовпевненою ваша релятивістсько-агностична позиція?

 

А Вам хіба здається вірнішим вірити всім думкам, власники яких запевняють Вас, що "знають"?..
Коли до Вас на вулиці підходять за день представники кількох релігійних християнських організацій (а до деяких, які не підходять, ти сам приходиш), і кожний каже що "він знає", підкріплюючи свої переконання потрібними цитатами то зі Старого то з Нового Заповіту (як коли це стає "вигіднішим" щоб підтвердити саме їх думку) - то єдиним висновком напрошується те, що мабуть, точно до нюансів знати що означає кожне слово можуть тільки ті, хто чули подробиці і пояснення від Автора слів, себто, апостоли. Тому якщо пояснення немає у їх посланнях, то гарантій істинності здогадів немає.

 

А вам не здається, що коли ви вмикаєте телевізор і на кожному каналі чуєте, що все відносне, то ця ваша несвідома установка поступово переходить і на справи релігійні, і тоді ви взагалі не вірите в існування якоїсь певної істини? Вам не здається, що ваше серце, заражене вірусом відносності, поширеним у сучасному світі, повністю нівелює слова Христа про істину? Не здається вам, що Бог - надзвичайно несправедливий, якщо Він позбавив своїх людей можливості пізнання істини?

 

Ні, не здається. Я не "від телевізора" почала замислюватися над багатьма іншими питаннями, не тільки релігійними, іти по межі суб"єктивності і об'єктивності.
Він сказав що шлях до справжнього - вузький і складний, залишив дві найважливіші заповіді, багато притч, авторство яких не підлягає сумніву, а головне - дав нам і серце і розум щоб відчувати і мислити - порівнюючи те чи інше (бачене по ТБ чи у релігійній течії) з тими його притчами та заповідями, керуючись власним розумом, серцем, чуттям добра якщо на те пішло.
Він же попереджав, що буде багато лжепророків і лжевчителів, і що по плодам їх пізнавати слід їх, що не те важливо що входить у вуста людини, а що виходить.. от і орієнтири. Може, це "вірус вільнодумства", але навіть якщо я відвідую церкву (православну) - це не означає що я повинна припинити думати.

 

Вірити, перш за все, маємо Слову Божому, сліпо й безапеляційно.
З вірою прийде й осмислення, якщо Дух Святий того захоче ..

 

"Вузький і складний шлях" НЕ СТОСУЄТЬСЯ пізнання істини, а стосується виконання заповідей. Ісус НІДЕ і НІКОЛИ не говорив, що істину буде складно пізнати. Йшлося тільки про те, що буде багато фальшивих "пророків", які намагатимуться звести людей на манівці. Одними з таких "пророків" сучасності є філософи-модерністи (Фуко, Дерріда, Анкерсміт та ін.), які, власне, й доклалися до того, що проголосили культ "абсолютної відносності". А почалося все з невинного картезіанського cogito ergo sum, яке відкрило дорогу суб'єктивізму. І зараз все суспільство страждає на цю хворобу. Але ж істина не залежить від думок суспільства, правда? Так само, як істина не залежить від позиції більшості, про що говорив ще Арістотель.

Прочитайте уважно цю цитату і спробуйте її застосувати до свого життя:
«Людина, яка думає, що в пошуку істини вона мусить розраховувати тільки на свої сили, не визнаючи, що кожен потребує допомоги інших, помиляється. Людина з моменту народження пов’язана з різними традиціями, від яких переймає не тільки мову і культурний багаж, а й також численні істини, в які вірить майже інстинктивно. У житті людини набагато більше істин, в які вона просто вірить, ніж тих, достовірність яких вона встановила самостійно. Необхідність покладатися на пізнання, сприйняті з культурної спадщини або одержані від інших людей, внутрішньо збагачує людину не лише самою істиною, яку вона не могла б почерпнути самостійно, але також і міжособовими та соціальними стосунками, які вона розвиває. Духовний (інтелектуальний) індивідуалізм, навпаки, ізолює особу, заважаючи їй з довірою відкритися по відношенню до інших – і завдяки цьому вдосталь одержувати і дарувати ті блага, що живлять її свободу, – і ставлячи під загрозу також її право на соціальне вираження власних переконань і думок». [Конгрегація віровчення римо-католицької церкви. Віронавчальна нота з деяких аспектів євангелізації]

Якщо ви хочете пізнати істину - ви мусите навчитись довіряти. Принаймні, якщо ви - православна, поцікавтеся корінням своєї віри. Не дивіться на те, яким зараз є православ'я чи католицизм, БО ІСТИНА НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЇЇ ПОСЛІДОВНИКІВ, а просто зануртеся у її пошуки. Повірте, що на дорозі цих пошуків ви знайдете чимало богословів, філософів, науковців, святих, яким можна довіритися і не боятися бути обманутим.

Надмірний фідеїзм, про який ви пишете, є такою ж єрессю, як і надмірний раціоналізм. Бог дав людині розум для того, щоб вона ним користувалася, в т.ч. і при слуханні Слова Божого.

 

Згодна. Але чи Церкві і її інтерпритації Слова Божого (ось наприклад, возвеличенню і поклонінню Цариці Небесній Діві Марії, про яку у посланнях апостолів, здається, жодного разу не згадується, або багато інших прикладів - інших церков і об'єднань)- чи маємо вірити так само сліпо і безапеляційно як і Слову Божому?..
Маючи глибоку повагу до традицій найдавніших течій християнства, все одно мусимо (так мені здається) "звірятися" з "першоджерелом" і осмислювати його самостійно - бо не з Церкви спитається потім, а з кожного індивідуально. То й значить (за логікою) кожний індивідуально мусить для себе визначатися з осмисленням, як Ви кажете.
Багато протестантів, адвентистів, католиків і православних свідчать що відчули переродження через Святого Духа.. але це їх суб'єктивне відчуття, чи можна йому вірити? Якщо можна - значить, Святий Дух сходить на представників різних релігійних течій.. і значить, можливі різні шляхи до Бога.

Та я й не боюся "бути обманутою" і саме тому не відступала і не відступлю від православ'я (хоча не є активною прихожанкою) що тримаюся індивідуалізму і свідома впливу традиції - тому жодні докази на користь інших течій мене не примусять переходити з однієї до іншої через довіру до авторитетних богословів (які тлумачать на користь тієї чи іншої течії).
Із задоволенням читала - хоча і мало - богословів (філософів не читала жодних і не хочу, чесно кажучи - нецікаво), але найбільшу довіру живлю до (скупих, але щирих і істинних до глибини) слів "практиків": майже нікому невідомого отця Юрія, який опікується дітками з одного з численних дитячих інтернатів для діток з вадами розвитку, і інших "непрославлених" не "філософів" віри -а її практиків, сподвижників, саме життя яких є мовчазним поясненням Слова Божого.

 

Яка може бути віра. якщо при цьому присутній сумнів? Так, як ми віримо, що 2х2=4, так само повинні вірити в те, що віримо. Для Бога немає нічого неможливого. Якщо з 100% вірою звернутись до Нього, все отримаєте чого бажали.
Клізовський писав, що все, що може в своїй уяві створити людський мозок - все може стати реальністю, тому що нереальні речі мозок просто не в змозі сформулювати, а тим більше перевести в словесну, чи образну форму.

 

Я не буду продовжувати цієї дискусії. Мені прикро читати ці ваші дописи. Дуже прикро. І в мене до вас буде одне малесеньке прохання: якщо ви щось пишете у справах віри, то принаймні не згадуйте про свою конфесійну приналежність. Якщо ви вважаєте себе католиками, то краще цього не пишіть. Повірте мені: ви перестали бути католиками. Ви стали "індивідуальними християнами", які спасаються кожен поодинці, і яким не потрібна спільнота Церкви, бо вони САМІ все знають, все розуміють і всьому вірять. Вам не потрібні посередники перед Богом у вигляді грішних священиків, поставлених Христом САМЕ ДЛЯ ЦЬОГО, бо ви вирішили, що вам - народженим згори - тепер пряма дорога до Христа.

На жаль, наша Церква (і католицька, і греко-католицька, і православна) НІЧОГО НЕ РОБИТЬ для того, аби її віряни ЗНАЛИ і РОЗУМІЛИ її походження, її значення і її цінність ДЛЯ СПАСІННЯ кожної людини. Бо коли людина говорить "Христос - так", а "Церква - ні", це означає одну дуже просту річ: вона нічого не зрозуміла в жертві Христа. На жаль...
Що ж, кожен колись відповідатиме за себе.
Щасти вам, Боже!

 

п.Аквінас, я, особисто, і на думці не мав такого, не те щоб писати про таке...
Звичайно, що спільнота Церкви є дуже і дуже необхідною для кожного християнина будь-якої конфесії!!! Про це навіть нема що говорити...

Такого, по-моєму, ніхто не казав тут в останніх дописах. Навпаки, п. Педро казав, що регулярно відвідував і відвідує церкву...

Але менше з тим, може й насправді варто закрити цю дискусію, тим більше, що вона трохи не вписується в тему цієї гілки...

 

Згідна. Ми віримо в одного Бога(Отця, Сина і Духа Святого). Один в нас Отець, що на небі, один в нас учитель -Христос.

 

Це реальність, але як було б добре ,щоб уява з мозком спрацьовувала в позитиві, а ВІРА і вправду має бути без тіні сумніву, бо що то тоді зо ВІРА

 

та я і не сперечаюся, раз ми є, то є

спірне питання: стояти на місці, зате не боятися впасти чи ходити? Хто його знає кому краще. Та й ненароджені нічого не отримують від життя - ні доброго, ні злого.

не зрозумів виділеної фрази: досконалість - це не знати про гріх, але деколи робити його,
чи і не знати і не робити?

 

1. Все наше життя це страждання й постійна мука і лише деколи в нашому житті наступає просвітлення, біла смуга.
І чи варто заради кількох миттєвостей щастя все життя зазнавати постійну муку?
У буддистів є чотири благородні істини:
а) Життя — це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя ( сканди), повні страждань (скан-ди — це тіло, почуття, думки й сумління).
б) Причини страждань — бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії .
в) Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.
г) Спосіб позбутися бажань — це наслідування шляху спасіння.
2. Не знати й не робити.

 

біль штовхає до розвитку або принаймі до руху, а якщо би не було страждань всі би лежали і дивилися на небо і ще хвостами махали

мені цікаво, що би було якби раптом зникла б необхідність щось робити, щоб прогодувати себе, то чи були б люди щасливі?

може й так

 

А в церкву ходять не для того, щоб на священників дивитися...

 

Ви мене не зрозуміли. Тобто, неправильно зрозуміли. Мені просто неприємно бачити таких "посередників" за молитвою і я з жахом уявляю сповідування їм після того, як я на власні очі бачив їх дії, які не те що Святому Письму, а й будь-якій моралі протирічать. Я не переношу лицемірсва.

 

Боюся, що тема може перейти в інше русло.

Для мене особисто, священник, його особисте життя, його мораль, грубо кажучи не дуже цікавить. Головне, щоб він формально виконував те, що йому належить. Якщо ж він то робить з серцем, з душею, то це просто супер. Якщо священник аморальний позацерквою, то це його проблема. Можливо, його це муляє, можливо він бореться, але він має слабості такі ж, як у всіх. Я розумію, що священик мав би бути на голову вище у питаннях моралі і то є правильно. Але хто сам не боровся з своїми недоліками, той не зрозуміє недоліків у ближнього і навпаки.
Уявіть собі ситуацію, є два священники. Один має слабість до спиртного, а інший... ну просто не переварює тих, хто випиває. Той інший буде засуджувати тих людей, що мають тягу до спиртного, а перший буде розуміти їх, і розуміти їх не в тому плані, що підтримувати у тій звичці, чи бути байдужим, а шукати шляхи вирішення проблеми, використовуючи власний досвід.

От наприклад, священник має тягу до церковної каси. Ми всі розуміємо, що то є зло. Але проблема часто буває в тому, що ми часто розуміємо тоді, коли самі немаємо доступу до тієї каси. Тобто, коли ми немаємо доступу до грошей, то ми на 100% впевнені, що той, хто використовує доступ до каси у своїх цілях є злодій і потребує осуду. В той же час, коли доля повертається такими чином, що ми отримуємо доступ до каси, то стаємо не такими категоричними у питанні використовування каси у своїх цілях, знаходимо всякі пояснення своїм діям, оправдувального характеру і т.д. Тому осудження ближнього, який, доречі, є братом по вірі, як правило носить лицемірний характер. Треба просто памятати, що невідомо, як я себе поведу у тій, чи іншій ситуації, бо збоку, воно виглядає завжди категорично. А в той же час, той осуджений мною брат по вірі (священник) теж бореться і йому теж нелегко і, можливо, у деяких випадках він слабший за мене у стікості, тому потребує допомоги, а не осуду.
Мені дуже сподобалися слова одного священника на реколекції, де він говорив про владу і гроші. Так от, він сказав наступне:
Люди, що прийшли до влади, вибороли собі місце біля каси. У них появилася спокуса користати цим, а біда полягає у тому, що потрапивши у таке середовище грошей, вони просто не знають (бо не були навчені), як себе вести, щоб не впасти у спокусу і тому не можуть встояти.

Сашко, не подумайте, що я вас осуджую, просто роздуми вголос і не більше.