Оффтопи розділу

У Вас платівку заїло? Чи категорії секретності не вистачає?

 

Та це ще дрібниці. Цей Тарас НІ РАЗУ не вжив слово кібернетика.

 

Т.Г. Шевченко и не писал о кибернетике...Зачем ему употреблять это слово, которого тогда и не было?
Как и не было слова "украинец"...Шевченко такого слова не знал...В его время оно не употреблялось...
Но ведь именно Шевченко называют украинским национальным поэтом...
Вот это уже немного странно...
Тогда можно назвать и поэтом кибернетики....

 

Национализм - это очень растянутое понятие. Националистом может быть просто патриот. Но патриотизм должен иметь пределы, а не доходить до беспредельщины. А Тарас Григорьевич очень нравился (и это исторический факт!) товарищу Сталину. Видимо потому, что Шевченко сочинял такие вот стихи:

Прокинулись ляшки-панки, Та й не повставали: Зїйшло сонце - ляшки-панки Покотом лежали.Ч ервоною гадюкою Несе Альта вїстї Щоб летїли круки з поля Ляшкїв-панкїв ќсти...Закрякали чорнї круки, Виймаючи очї; Заспївали козаченьки Пїсню тїќ ночї…

 

Якби монголи насадили свою мову москалям, то Пушкін би писав на монгольсько-ефіопському суржику.

 

Тогда бы и Пушкина не было!!!

 

З поеми "Кавказ":
"...Довелось запить з московської чаші московську отруту..."

 

На 125- летии Тараса Григорьевича, кажись по памяти в 1939 году, в Президиуме, торжественного юбилейного собрания как известно, сидел сам Лаврентий Палыч Берия.

 

А позаду цієї президії височів ще й портрет Маркса, який писав про москалів

Далі Маркс ганить ту політику:

 

Прокiп:

"Именно в 1939-м году товарищ Сталин с присущей ему гигантоманией окончательно утвердил в Советском Союзе культ деда Тараса, а собравшимся в Киеве на шевченковский Пленум членам Союза советских писателей оставалось только радостно отчитаться в приветственной телеграмме на имя вождя: "Bcї народи нашоќ Вїтчизни вїдзначали ювїлей Шевченка як велике святосоцїалїстичноќ культури, як свою рїдну кровну справу. З величезною радїстю говоримо ми про це вам, дорогий Иосиф Вїссарїонович,ми знаемо, з якою увагою ї пїклуванням поставились Ви до справи пїдготовкиї органїзацїќ цього культурного свята народїв СРСР, - свята, в якому такяскраво втїлилась непорушна сталїнська дружба народїв".

 

А шо пысав бородатый Карла про Тараса Грыгоровыча?
Пан Прокип, тема-то не про Ивана III и не пр Петра I....
Мы тут про Т.Г. Шевченко пишем, а не про болотных и не про монголов....
Совсем уже на москалях и на татаро-моголах плохо становится шановному пану!
Хоть ради приличия про Шевченко напиши!

 

Недаром же сам Тарас однажды признался: "Я от природы вышел какой-то неконченный".

 

Ви тут какаєте, як і на всьому просторі 1/6 суші, а не пишите. А нам потрібно по заповіту Тараса - І ВРАЖОЮ ЗЛОЮ КРОВ'Ю ВОЛЮ ОКРОПІТЕ. Так і зробимо.

 

Ну, почему же, мы объективно, факты приводим... Вот и позитив подоспел: "Скажи мне, Украйна, не в этой ли ржи / Тараса Шевченко папаха лежит? / Ответь Александровск и Харьков ответь, / Давно ль по-испански вы начали петь?..".

 

То у тебя собаки во дворе увесь двор окропилы своим дерьмом...
Сам же писал - чи не росийська собака це зробыла?
Тесак в руки - и за ворожою собакою!
Страшно- аж жуть!

 

Писал, писал ... про твоїх предків

 

Такие, как ПРОКIП, и судьбу "ИНДЕЙКОЙ" называют. Но почему-то не российской, видно, потому, что съедобна...

 

Про "Нєвський бєрєг" з поеми "СОН", за яку москальський хан поета на заслання відіслав.
...Високий, сердитий,
Виступає; обок його
Цариця- небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ото дурний! а ще й битий,
На квиток повірив
Москалеві; от і читай,
І йми ти їм віри!
За богами — панства, панства /273/
В серебрі та златі,
Мов кабани годовані,
Пикаті, пузаті!..
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благоволять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі уряд поставали
Ніби без’язикі —
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох похожали,
Мов сичі надуті.
Та щось нишком розмовляли —
Здалека не чути —
О отечестві, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!..
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиґлику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а...»
Зареготався я, та й годі; /274/
А й мене давнули
Таки добре. Перед світом
Усе те заснуло,
Тіль[ки] де-де православні
По углах стогнали
Та, стогнучи, за батюшку
Господа благали.
Сміх і сльози! От пішов я
Город озирати.
Там ніч, як день. Дивлюся:
Палати, палати
Понад тихою рікою;
А берег ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як-то воно зробилося
З калюжі такої
Таке диво?.. Отут крові
Пролито людської —
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця,
Мов та швайка загострена,
Аж чудно дивиться.
І дзиґарі теленькають.
От я повертаюсь —
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свиті — не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує — от-от річку,
От... от... перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
Первому — вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той первий, що розпинав
Нашу Україну,
А вторая доканала /275/
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою?
Тяжко-тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історію України.
Стою, замираю...
А тим часом тихо, тихо
Та сумно співає
Щось такеє невидиме...

 

А шо французький історик Ж. Мішле (1798–1874 рр.) напысав про Т.Г. Шевченко?

 

ПРОКIПу:

Вы опять не про Тараса Гпригорьевича! Сколько же можно флудить не по теме, а?

Отвечаю лирическими стихами Тараса Григорьевича:
Максим рїже, а Ярема Не рїже - лютуї: /З ножем в руках, на пожарах- днюї й ночуї./ Не милуї, не минаїНїгде нї одного...