Одна дитина у сімї...

От я єдина дитина в сім'ї. І закінчений егоїст. Правда,життя б'є по башці больно і не дуже дає це реалізувати... А би сі хтіло...

 

Багірочко звідки така скорботна картинка?
Хотілась би моя мама, щоб так було, як кажете)) В когось в сім"ї пара дітей, а в нас в квартирі спочатку топтався весь двір, а потім весь клас В когось було дві сестри, а в мене з десяток сестер і зо 20 братів. Віддавали хоч на музику, хоч в інші гуртки - в гостях сиділи цілі гуртки Веселі були часи. А до школи я навіть не їла без компанії, мусіли приводити однолітку сусіда тоді ми починали щось троха жувати разом Вочевидь батьки почувалися трохи винними, що я не маю братів-сестер, тому дозволяли такий балаган.
Але я по сьогодні більше ніж день сама в хаті сидіти не можу. Чомусь думаю що така потреба в товаристві вроджена - і також не є наслідком одинацтва. Інша річ, що цього не забороняли.

 

Що вважати за рiдних?Cтарим - сестренци, братанци стрийкови,вуйкови були "сімьою". Тодi cкільки у вашой мами дитей не важливо ,тримайтеся "не рідних" але клана і всьо буде в порядку.
Легко сказати, часи змінюються ще 15 -20 років тому у нас так було.

 

Боро, то ж ви просто дуже комунікативна людина... люди різні, тому одинак одинаку не рівня коли всі ті люди йшли, то ви ж всерівно залишались одна... а в багатодітних сімях діти практично не бувають одні, навіть коли сплять я, хоч і маю брата, але і до його народження і після - по своїй суті одиначка.. не маю потреби постійно з кимось бути і ніколи не мала...
"Я хочу быть одна" (с)Грета Гарбо

а те, що людині потрібно, щоб обовязково хтось був поруч - то свідчить про властивості характеру, але зовсім не щодо обоговорюваного питання... моя подруга-одиначка, не може самаобідати чи йти кудись сама, бути сама.. так само як і інша, що прожила в сімї, де 3 дітей... якщо я прийшла до неї на роботу, то не відпустить доти, поки хтось ще до неї в кабінет на прийде на каву

 

Ви хочете нам повісти, шо ми такі егоїсти, як ви зануда?

 

Чисто як в нас. Я лишень куплю якусь пачку печива яке люблять мої діти, то мушу добре ховати бо до ранку вже не буде половини. Бистрі ті дітиска.

В нас було двоє. Я виросла більш альтруістичною особою а моя сестра більш замкнена на собі. Це все від виховання і як батьки розподілили «ролі» в сім*ї. Он в моєї двойорідної сестри було так що вона мала всіх обійти і обслужити, а молодший брат був поставлений на п*ядестал, бо мужчина. Ось і будь ласка

 

Мій чоловік. Він правда не каже що він егоїст а тільки лише що все має бути так як він сказав і як він собі хоче, інакше ...

Мій чоловік третя дитина в сім*ї але через те що виховання його було до нічого він виріс дуже егоїстичною особою. Я розумію його і мені його дуже шкода, бо найгірше коли в дитини є або надлишок материнської любові або її недостача. Ось тоді це і породжує різні відхилення типу еґоїзму.

 

Докладно, прошу пана.

 

Як одна дитина в сім*ї говорю, що бути одною дитиною в сім*ї погано. Егоїстом я не виросла, а ось брак братика або сестрички відчувала постійно. Тай батьки злість завше на мені одній зганяли, і якшо шось не так, то завше я одна винувата була (хоча подекуди їхній шклєроз)...
Ми живемо троха гірше середнього і я сама не знаю звідки воно в мені, коли хтось дарив шоколадку (коли я ше мала була) то я завше її на три частини ділила (мамі, татові і собі) і не своєї частини не брала ніколи (вона навіть зіпсутися могла). Тому таке поняття як егоїзм однієї дитини в сім*ї мені не відоме, а ось самотність однієї дитини в сім*ї я відчула по повнй програмі... В мене серед домашніх друзів був кіт і телевізор від якого я лише отупівала... згодом почала дружити з книжками, пензликом і фарбами... Але воно не заповнювало отого відчуття "одна"

 

а у мене братик)
колись дуже сварились)
тепер просто нерозлий вода
люблю його!)
він у мене розумничок) і дуже хороший))
завжди буду поряд нього щоб не сталось)

 

і в мене те саме!не має для мене нічого гіршого ніж провести цілий день самотньо без контакту та спілкування з людьми (жоден телевізор, компютер чи книжка того не замінить )
Є в мене і молодший брат. Я з ним завжди усім ділилась, як поїхала на навчання в Польшу, то не було такого, щоб я приїхала і нічого йому не привезла(нехай то навіть якась дрібничка..) А от з його сторони не завжди помічала потребу ділитись І не можу сказати, що він жадний чи егоїст, просто маю враження якби він часом "забув запититись чи хтось ще хоче тої шоколадки"

 

А можна розбавити якось ваші роздуми про егоцентризм???
Поїзд Париж - Лондон.
В купе француз і англієць.
Француз (Ф) - Мсьє, в мене з собою є пляшечка чудового бургундського. Може по келиху? Якось буде веселіше, час скоріше мине...?
Англієць (А) - Спасибі, містер... Я колись пробував вино... Мені не сподобалось...
Ф - Мсьє! Тоді може зіграємо в покер? В мне якраз завалялась нова колода карт.
А - Спасибі, містер... Я колись пробував грати в карти... Мені не сподобалось...
Ф - Вибачте мсьє, а куди ви їдете, якщо не секрет?
А - До свого сина...
Ф - Бьюсь об заклад, що це Ваш єдиний син....

 

Згідний, що все залежить від виховання.
В мене є молодший брат, навіть дотепер пам"ятю, як він появився на світ, наскільки зменшилася увага до мене! Я це дуже важко пережив, свого часу. Згідний, що батьки повинні однаково розподілити між своїми дітьми увагу, не важливо хто народився перший і хто на кого схожий...
Щодо "одинаків", то в мене також склалося враження, що вони є егоїстичні (хто в більшій, хто в меншій мірі), але я не так багато їх знав (ну може п"ятьох-шістьох), тим не менше всім, крім одного (який і є моїм найкращим другом), притаманна була ця риса більше, ніж людям, як росли з братами-сестрами, отже, щось у цьому є... суто моє власне спостереження...

 

А мені завжди не вистачало батьківської уваги.Десь з того часу як пішла в перший клас ..саме тоді народилася сестра.Згадується той час як якийсь марафон.Все бігом-бігом.Бо все було підпорядковано годуванню, заміні памперсів, гуляння на свіжому повітрі..А як взнали, що вона хвора...то взагалі жах!.Я все розумію і нікого в тому не виню.батьки як могли старалися і робили все, щоб якнайбільше приділити і нам увагу..але...багато чого втрачено і багато чого вже не вернеш.Час пройшов. а мені і зараз не вистачає батьківської уваги...а інколи її забагато...

 

Я хоч і не одиначка, маю 3 старші сестри, але росла практично одиначкою. Бо, поки я народилась, сестри вже повиходили заміж і порозїжджалися. Постійно я мала купа друзів ( і в садку, і в школі...)здавалось, що є ті сестри що нема - одне і те ж. Зато тепер хочеться все ж таки родини (особливо на свята). Колєги колєгами, а сестри - то зовсім інше.
Я навіть можу похвалитися (?!) що в 26 років я стала бабцею (це коли родилась внучка моєї самої старшої сестри). Зараз маю таких "внуків" четверо.