Об Украине с любовью

зразок чалдона-бізнесмена.

 

Найдите того, кто сможет Вам пробить нужный тариф, и занесите ему. Ну как дети, ей-богу :rolleyes:

 

Вы так и не ответили кто такой или что такое РН?

 

Ринат Леонидович Ахметов

 

РН- Ринат Леонидович Ахметов?
На будущее, так сказать для лучшего понимание, не соблаговолите ли потрудиться объяснить по какому принципу Вы так сократили его ФИО?

 

по принципу его именования в узких кругах

 

Наш Великдень

Сьогодні, коли Вос­кресіння Христове входить у наше життя крашаним яєчком під веселий передзвін церковних дзвонів, дивною видається навіть думка про те, що не так давно благовіст звучав хіба в душах українців

Часи, коли паска була поза законом, іще залишаються в нашій пам’яті, однак жодні табу ніколи не могли заборонити Великдень. Як і Різдво, це свято пройшло крізь роки гонінь, заборон і людської продажності, зберігши свої традиції та звичаї дотепер.

За Радянського Союзу свято Воскресіння Христового, м’яко кажучи, не вітали. Причому це «невітання» було відчутно гостріше, ніж на Різдво. Одна з причин — Великдень завжди святкують у неділю, тобто у вихідний день. Цього дня радянська машина сягала піку своєї маразматичності — ця неділя зажди була робочою. Учні йшли до школи, їхні батьки — до праці. І поміж усіма ними вешталися стукачі, які старанно доносили начальству, хто порушує атеїстичні засади функціонування тодішнього суспільства.

Але навіть тоді люди ходили до плащаниці, святили паску, а перед початком робочої неділі сідали до святкового сніданку в родинному колі. Та й у кабінетах накривали святкові столи й обмінювалися крашанками, смакували ковбасами та шинками з хроном.

Нині, коли Великдень святкують відкрито, не зай­ве буде ще раз нагадати, що Україна разом із незалежністю здобула свободу віри та право на власні традиції. Це ті цінності, за які покоління вистраждали в тюрмах і підпіллі, вибороли, склавши не одну жертву. Про Великдень — нинішній і тодішній — у розмові «Газети» з визнач­ними українцями.


Велично святкували вже в часи Хрущова
Юрій Шухевич, Герой України, дисидент і політв’язень

Безумовно, Великдень — це величне свято. Це день Воскресіння Господнього й одночасно пробудження природи, тож це направду особлива урочистість. Нині святкую цей день традиційно, в колі родини. Але найбільш пам’ятними були Великодні, які довелося святкувати в ув’язненні. Особливо сутужно було в тюрмі. Там не було змоги накрити стіл, з’їсти щось смачненьке, не кажучи вже про паску. Для того, щоби відзначити свято, ми кілька днів економили хліб і цукор, аби мати зайву порцію для святкового сніданку — більше нічого не було. Під час перебування в таборі було трішечки краще — мали якусь пасочку, кілька яєць, отож старалися трохи краще провести цей день. До речі, вже наприкінці 1950-1960 років, за правління Хрущова, святкували доволі велично: завжди накривали спільні столи, за які сідало чимало людей. Охоронці навіть не пробували нас розганяти, бо розуміли, що нічого не вдіють із такою кількістю людей. Великдень — це те свято, яке люди святкували завжди, особливо тут, у нас, і ніякі заборони на нього не діяли.
Великдень збирає всю родину
Дмитро Стус, письменник, син Василя Стуса

Для мене Великдень — найбільше свято з усіх. Святкую його традиційно — вночі йдемо з дітьми та дружиною святити куличі. До речі, моя дружина робить справжню сирну паску, яку страшенно люб­лю. А потім з’їжджається вся родина — це один із тих днів, коли хочу побути зі своїми рідними. Це для мене найбільше великоднє чудо, бо не так уже й часто збираємося всією сім’єю — 3-4 рази на рік, зокрема, в день народження батька. На жаль, не пам’ятаю святкування Великодня в ті часи, коли тато був живий... Коли був дитиною, то мама з бабусею просто фіксували, що це Великдень, не більше. Повноцінно це свято увійшло в моє життя вже після служби у війську.
Цього свята не могло не бути

Ірина Калинець, поетеса, дисидентка, учасниця національно-визвольних змагань
Великдень — найкраще зі свят, найдорожче. Для мене найбільше чудо те, що воно просто є. Навіть у радянські часи, коли Великдень забороняли, це свято для мене завжди було, його не могло не бути. Тоді таємно ходили до церкви, таємно святили паску, зустрічалися таємно і святкували начебто таємно. Розумію, що тепер доволі складно усвідомити, що колись такі свята не відзначали. А мені дивно, що люди не розуміють, що означала тодішня заборона. Та найцікавішим було те, що, попри заборону, народ усе одно збирався і святкував. Це насправді було вражаюче.

Українці вимолили незалежність
Микола Горинь, громадсько-політичний діяч, брат Михайла та Богдана Горинів, українських дисидентів і політв’язнів

Дуже складно сформулювати, чим є Великдень, бо це свято ввійшло в моє життя практично з моменту народження, з вірою батьків. Завжди в цей день люди сподівалися, що Воскресіння Господнє принесе щось нове, те, що змінить їхнє життя. Багато років батько, вітаючи родину на Великдень, говорив фразу, яка нині популярна: «Христос воскрес — воскресне Україна». Мені здається, це настільки глибоко запало в душі українців, що, можливо, ми цим самим і вимолили у Всевишнього той день незалежності, який із повним правом можна називати днем воскресіння України.

У часи ув’язнення братів, коли у святкові дні збиралася невелика частина родини, Великдень був просякнутий смутком і болем. Але батько, який був великим оптимістом, хоч і прожив дуже складне життя, до останніх днів говорив, що все так не буде. Тому такі свята були для мене і веселими, і гіркими. Але з кожним роком ті сумні часи поступово стираються в пам’яті, нині стараюся не думати про ті роки... Ми перш за все йдемо на нічну Службу Божу, потім усією родиною сідаємо до святкового сніданку. Після цього молоді вирушають у Шевченківський гай на гаївки, а ми з дружиною вже знаходимо якісь свої інтереси.

За Службу Божу давали 15 діб

Отець Богдан Сухий, священик-емерит УГКЦ

У радянські часи простий чоловік-трудяга міг піти в церкву, скажімо, православну, посвятити паску — його ніхто не зачіпав. Якщо чоловік був якимсь трошки начальником, то це вже було для нього проблемою. Але нині хочу згадати про вчителів. Звикло вони до церкви піти не могли, але на Великдень їм це дозволяли. Ба більше, їх навіть змушували це робити. Деяких учителів спеціально призначали стежити, хто зі школи — директор, завуч, інший учитель чи хтось із учнів — відвідує на Великдень церкву. Їхнім завданням було доносити, хто пішов до плащаниці чи святити паску. Звісно, зазвичай ніхто нічого не доносив, хоча траплялися й такі випадки, але в цей день учителі могли, не боячись, піти помолитися. Сьогодні мені самому вже не віриться, що такі часи ми пережили...

Тоді, коли Церква була в підпіллі, я ще не був священиком, але скільки себе пам’ятаю, завжди з татом возили священиків по селах. Храми були закриті, але люди мали ключі, тож, коли священик приїжджав у село, церкву відчиняли і відправляли Службу Божу. Але знаєте, були люди, а були людиська. То не було КҐБ чи москалі, то були місцеві «шестірки», які в ті дні особливо активно бігали по селу. Проте селяни ставали гуртом і не допускали таких людей до церкви, а потім так само гуртом виводили з неї священика. Хоча були випадки, коли священика забирали — за такі дії давали 15 діб.

 

Дедушка давно умер, а Бабушка была глуховата - вот так я узнал Украину.

 

Царствие Небесное, Бабушка и Дедушка!

 

Ну зачем врать то????Да такое было один раз...щас уж не помню в каком году,где то в 60-х,
помню даже частушку "Спасибо партии родной за доброту и ласку,отобрали воскресенье обоср@ли Пасху"....

 

Наверное, перед первомаем что-то там куда-то перенеслось, а партия и забыла, что тогда была Пасха.

 

Киевлянки снова признаны самыми красивыми в мире

Самые прекрасные в мире женщины живут в Киеве. «Трудно даже поверить в существование подобных красавиц», -

:rose::rose::rose:

 

Умничка!!!!!:rose:
Именно так оно и было...и всего единственный раз.....
А Пасху ..ну уж очень и очень ретивые старались как то игнорировать...а я до сих пор помню крашенные яйца в детстве.....

 

Вы входите в узкий круг его приближенных?

 

Отельеро жалеть не стоит, вы правы, пусть сами выкручиваются, но есть нюанс: банкиры дерут проценты со своих граждан, у к-рых нет выбора, а отельро захотели содрать "шальные" деньги с иностранцев, у к-рых всегда есть выбор.
Так что отельеро сильно в бОльшей зоне риска, чем банкиры.

 

Да хай они разорятся!К следующему Евро умнее будут.

 

согласен! вот будет хохма если половина номеров будет пустовать)

 

???

 

Тридцять тисяч писанок в одному сквері увійдуть до Книги рекордів України



Писанки, крашанки та дряпанки з усіх регіонів України зібрали у сквері перед столичним театром імені Івана Франка. Ці обов’язкові атрибути Великодня зробили учасники Всеукраїнського фестивалю писанки, здебільшого школярі. Але кожен може додати свою писанку до рукотворного «Писанкового раю».

Ідея перетворити сквер перед театром Франка у Києві на «Писанковий рай» належить активістам акції «Парад вишиванок». Вони запросили до участі усіх небайдужих, повідомляє Радіо Свобода.

«Ми залучаємо, кого можемо: і молодих, і старих, і тих, що щось можуть вирішити. З транспортом нам допомагає НТУ (Національний транспортний університет Ред.), КМДА дала дозвіл організовувати це у сквері та прислала людей, які охороняють територію», – розповідає один із організаторів заходу Ірина Люлька.

Волонтери прибрали сквер й обвішали дерева писанками. У планах оргкомітету – має бути по одній писанці-оберегу на кожного киянина. Кожен може прийти в сквер і повісити свою писанку, щоб на Великодень їх зібралоася рекордна кількість.

Наступного року організатори планують зробити проект соціально орієнтованим: безкоштовно розсилати зібрані писанки у дитячі будинки або ж роздавати їх ветеранам.

У рамках «Писанкового раю» проводять кілька конкурсів: один для шкіл, а інший для всіх, хто зробив власну писанку.

«Та школа, яка надішле найбільше писанок отримає 100 кущів троянд. А за 3 найкращі писанки, які обере журі, їх автори отримають iPad 2», – розповіла піар-менеджер заходу Анастасія Куц.

Організатори кажуть, що хоч бюджет в них дуже маленький, але на призовому фонді не економили. На запитання, де ж вони взяли кошти на недешеві iPad-и, Анастасія відповіла, що фінансовою стороною питання опікується, зокрема, Олег Скрипка, а також інші відомі діячі. Це дало змогу активно піарити захід у соціальних мережах, на рекламних вуличних щитах і навіть зняти недорогий проморолик.

 

В нас, в центрі міста, таке яєчнко стоїть