Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Сьогодні борюся з депресією.
Хочеться додому. Борюся з надзвичайно сильною ностальгією ось уже 4 місяці. І що мені з нею робити? Сьогодні знову дзвонитиму до мами. Я як у Львові була, то, мабуть, так часто не дзвонила. Чому в Україні нема де робити вищі богословські студії? Чому конче їхати так далеко?
Ну вбийте мене, але я тут не хочу бути! Ну хай собі це буде гарна країна, хай все тут так легко, безпечно, приємно. Але все одно вона чужа. Що з того, що мені тут люди посміхаються, що з того, що я посміхаюся їм, коли все це таке штучне...
Відколи я тут, ще ні разу не сказала правду на питання "how are you?" А нікого навіть це не цікавить. Сказали як "привіт" і погнали далі.
І знаю я мінуси України, знаю, але я ХОЧУ боятися, замикати двері на 2 замки, не ходити додому пізно ввечері, а старатися вернутися ще завидка. Хочу відчувати, що я вдома, що хоч продавщиця до мене не посміхається, то вона таки в цьому щира, бо фіговий настрій в неї. А нащо себе стресувати, прикидаючись, що все прекрасно і чудово, коли так не є?
От зараз знову почую, що я ще дурна та зелена, а най буде. Я дурна і зелена, бо я не почуваюся тут удома, бо я хочу до Львова, бо я там УДОМА...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Лілю, у Вас справді депресія... Це вже не в Канаді справа. В мене знайома медсестра таке мала років 4 назад. І не було їм тоді змоги з"їздити додому, от вона й страждала. Потім поїхали десь чере рік. Я думала, що вона у Львові і залишиться. Але -ні! Вернулися назад, хату купили, вона вже має дві роботи. Про ностальгію вже мовчить. Правда нераз впадає а депресію, бо чоловік роботу загубить чи ще з якої причини. Видно, що в неї нерви слабкі... Може й Вам що треба попити заспокоююче? Я серйозно! В кожного ж різна нервова система.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ой, Лілю, як я вас розумію! В мене теж таке відчуття було, коли я була в Австралії. Та навіть у Франції (хоч я там була лише який місяць та у знайомих, котрі повністю про мене піклувалися і нiчого робити не тре´ було - ах, солодка Франція!! ), все рівно за домом сумувала. Але не переживайте. Я теж так рахувала кожен день, і прокидаючися вранці, сама себе запитувала: "скільки ще?" та :"це все сон! Ось, прокинуся - і я вже вдома!". Кожного разу я собі це повторяла і ось - цей час поминув, ніби я там ніколи не була. Побачите, ще після повернення до Львова Вас будуть доймати спогади про життя у Канаді - і нікуди від тих спогадів не дінетеся. Але чомусь тепер мені пригадується лише все хороше та найцікавіше.
І ще, ось тепер собі пригадую. "Оззі" (так себе називають самі австралійці) при вітанні вимовляють не " how are you?", а щось на спосіб того: "гав´ ай". А я собi думала: "так, справді Гаваї!"

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Тут так і хочеться згадати прислів"я - добре там, де нас нема. В америці нарікають як там зле, шо все не так, а от в Україні так-то, а приїдждають і хвалять рідним як там добре за океаном)

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Олю, власне проблема в тому, що я занадто сильна. А ще й до всього ніколи не признаюся нікому, що мені зле, чи щось. Мене ніхто не бачить інакше, як усміхненою. І завжди питають, звідки у мене стільки енергії, що я і з малим і вся така енергійна, щаслива. Бо я всі свої болі та жалі геть у куточок заганяю і ні з ким ними не ділюся.
От тут я про це написала, а більше ж ніхто й не довідається.
Крім того, Ви ж таки й справді знаєте, як і чого я сюди їхала. Мені ніколи не бракувало тверезости мислення. Я знаю, що я можу тут лишитися, можу тут жити, мати дітей, внуків. А нащо, якщо я просто не хочу. Я можу пристосуватися до будь-чого. А нащо, якщо я не хочу? Ну, не було мені в Україні погано. То чого мені відти втікати? Я ніколи Україну не ненавиділа. Я її завжди любила. Такою, як є.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ліля точно не буде хвалитися, бо їй не є добре! І я не хвалюся, як приїжджаю! Бо нащо хвалитися домом? В кожного ж він свій.Мені тут добре, бо я вже почуваюся вдома.А вдома по-різному буває!

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Та тут добре. В плані матеріяльному. Але я ніколи не була матеріялісткою.
В мене й в Україні в матеріяльному плані все було нормально. Тут як тільки приїхали, то перших півроку жили як бомжі. Гірше, ніж в Україні. Зараз я працюю, чоловік теж трохи. Малий у школі.
Але отак жити лише на роботі та в хаті я не вмію. А тут місто після 21 вимирає. До людей після 20 вже дзвонити не можна. За останні 3 місяці зі своїми друзями-сусідами бачилася ж 2 рази.
Тут таке враження, що інші люди нікому не потрібні. Хата, робота і все. А брак спілкування надолужується безглуздими розмовами у черзі в магазині.

От удома в мене ніколи не було часу на форум. А тут я би без нього померла просто. Часом мушу навмисне переставати сюди заходити, бо залежність починається.

МЕНІ У ЛЬВОВІ БУЛО ДОБРЕ!!!
Тут інше прислів'я працює. Всюди добре, а вдома...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Думаю, якби мені сюди мою маму, тата, брата, бабусю, а ще моїх найближчих друзів, то мені би точно було легше. А гроші мені людей ніколи не замінять.
От я не була на форумі 2 місяці, то аж зачахла просто від браку спілкування. І тоді і віра чахне також, здається, що живеш у якомусь богомпокинутому світі.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Дякую, Вікторіє.
Мені часом смішно буває, що купую щось таке, що мені про Україну нагадує. Недавно купила такі кексики хімічні-хімічні. І не їла їх, а все одно серце тішилося, що я такі колись у Львові в якомусь магазині бачила і в одної подруги довелося кавальчик з'їсти, бо пригостила. :D :D :D

Це не є мій мій перший раз поза Україною.
Коли у 8 класі поїхала до Франції та Німеччини на мало не 2 місяці, то як додому вернулася, був шок. Але з того часу, я так Україну полюбила, просто до божевілля. І коли виїжджала потім кудись, то завжди сильно додому тягнулася.
Якось поїхала на півроку на навчання до Польщі. Додому не було можливості поїхати. Своїх грошей у мене там фактично не було. Все було оплачено, ще й друзі мною опікувалися. Теж був рай. А я таки випросила їх, аби мені купили квиток додому і поїхала додому на тиждень, на Паску. То був ТАКИЙ тиждень!!!
А ще, коли я дуже за домом сумую, то в мене то завжди на мові відбивається. Не на українській, на іноземній. Завжди починаю говорити з помилками. І само воно так відбувається.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Лілю, а Ви знаєте, що у всьому плюси є?! Я дійсно звикла тут, що мені ніхто до хати не влізе, коли я його не чекаю, не подзвонить і буде мені щось теревенити, коли мені вже не хочеться говорити. Правда, у нас інша межа - після 10-ї не порядно дзвонити, не після 8-ї. Хіба до близьких родичів.
Я й сама за собою помітила, що "американізувалася", як приїхала додому в 2001 році і ми були там 2 місяці. Сусіди потім висказували, що вже подумали, що я так загордилася. А я вже прсто не звикла по хатах ходити, чи годинами на вулиці вистоювати і пльотчити. :p

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Мені тут не довелося мінятися взагалі. В плані правил і так далі, я то все і вдома мала. Я люблю правила і жити стосовно них. В тому плані, то моєму чоловікові тут важко, а не мені. А я як вдома за правилами жила, так і тут. Вся різниця, що тут усі такі, а вдома - не всі. :D
Я так змінилася після того, як уперше побувала в Німеччині (14 років). Досі мені саме ця країна найбільше подобається.
Для мене кожна поїздка до якоїсь іншої країни просто була новим досвідом, щось у мені змінювалося. І як не дивно, мені ставало тоді легше в Україні жити. Ну не дадуть мені в Україні поліетиленового пакета задурно, то трудно, заплачУ 5 копійок. :D:D:D Якщо десь траплялося, що мій малий щось виніс із магазину, а я не помітила (бо він у візку), то я як у Львові, та і тут, завжди вертаюся, аби заплатити за те. Навіть якщо то лише 1 долар чи 50 копійок.
В плані моєї чесности мені тут легше, бо не болить серце за людей, які просять провезти їх 2 зупинки чи зупинку задарма, або за 50 коп., а не за гривню. Не болить серце за тих, хто лиш намагається якось обдурити державу, хоча насправді обдурює самого себе. А потім нарікає, що держава йому погана. Якщо свою державу не любиш, то нічого від неї вимагати чогось кращого. А тут серце теж за наших болить, бо вони думають, що вони ще далі в Україні і намагаються обдурити де можуть і кого можуть. Аби лиш і на цента нещасного і то вже їм як маслом помастили. І шкода мені тоді канадців, бо вони не можуть наших людей тут зрозуміти. От дійсний квиток до 13:55, а наш буде сідати в автобус о 14:15 і швидко махатиме перед очима водія квитком, аби той годину не помітив. А водій навіть подумати не може, що таке можна робити, тому не перевірятиме. :D:D:D

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Олю, в Чехії теж так - без попередньої домовленості по телефону нема чого у гості йти без спросу. Теж після 21:00 неслушно комусь дзвонити. Та нічого, я спочатку теж дивувалася, але зараз мені так навіть дуже подобається, оскільки ніхто не набридає. І чехи в цьому плані точно як німці - теж дуже дисципліновані і страшно не люблять, як хтось запізнюється.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ліля, не переживайте так. За пару місяців-років ностальгії Вашої суттєво поубавиться, гарантія 99,999%. Особливо після більш-менш тривалого перебування в Україні. Багато з нас через таке перейшло.
Мене от що цікавить: невже нема там української громади навколо української церкви? Це ж Канада. Здорово помагає проти Ваших симптомів...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Не помагає.
Я вже писала, що Оттава дуже гниле місто. Тут всі громади в результаті також гнилі. Тут і польська громада теж якась приморожена. Всі кажуть, що в Оттаві після Європи чи інших канадських міст дуже важко прижитися. А українці тут взагалі новоприбулих трактують дивно. Про те, що ми одні одних не розуміємо (в плані потреб і т.д.) навіть говорити не буду, а коли ще й мене "радянщиною" називають... Я в Оттаві позитивно почуваюся лише серед англомовних українців та в польському костелі. :D:D:D (Наскільки знаю, то в Оттаві найменша спільнота українців. От у Торонто можна жити і ніколи англійською навіть одного слова не навчитися.)
От у Торонто та Монреалі я відживаю. Бо в Торонто люди класні, а в Монреалі почуваюся, ніби я у Львові. Місто дуже гарне і європейське.

Якби в Україну перенеслися ті плюси, що є в Канаді, то я би взагалі була дуже щаслива. Хоча мені там і так добре.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Віко, то вже окрема тема! Можна цілу гілку зговорити про наших людей на рахунок точності у всьому! Я і своїх родичів, як хочу, щоб вони прийшли до мене на 6-ту, то запрошую на 4-ту! :D

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

А в мене був кум у Львові, який любив прийти без запрошення після 21.30 і ще й потім просився ночувати. Тут ми з чоловіком таки найшли одного приятеля, який до нас приходить після 21 і не має проблеми з тим, аби посидіти до півночі чи й довше. То ся називає, кому шо. :D:D:D

Я люблю спонтанність. В нас було ціле коло друзів, які домовлялися про гості чи імпрезу "сьогодні на сьогодні", а не за місяць наперед.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

О, а я завжди всюди на 5 хвилин раніше. І Україні завжди від того страждала. Бо тоді виходило, що я чекала не 5 хвилин на людину, а цілих 15 чи 20. І коли комусь про то казала, то мені завжди казали "сама винна". :D :D :D

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

CD «tvій формат»
Я їду додому
Я бачу навколо каміння і квіти,
Міста і вокзали, і сонце, і сніг.
Я буду чекати, я буду хотіти
Їх бачити знову і знову до них!

Приспів:
Я їду додому, до тебе додому,
Де очі знайомі і завжди нові!
Я їду додому, до тебе додому...
Які ж вони довгі, ті ночі і дні!
А, знаєш, буває, коли я не можу
Піднятися далі в полоні оков,
Але відчуваю, невидима сила
Мене підіймає знову і знов!
http://www.okeanelzy.com/ua/2003_1/

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

О, а я цю пісню постійно слухала в Австралії! І плакати дуже хотілося під неї, але чомусь не плакалося, лише боляче було..

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ну во, прийде час переселитеся до Торонто чи Монреаля!!! А за громаду навіть не говоріть - я то як ніхто знаю і відчуваю, то взагалі тема окремої розмови... :eek: Наша, наприклад, тримається в даний час в основному лише завдяки священнику-діаспорцю(українець, роджений в Німеччині по війні) та...двом "чужим" німцям, які просто мають за дружин українок. А всі наші щирі українці пересварені-переобиджені, одне на одного вовком дивляться переважно. Ми, українці, не можемо собі ради дати в малій громаді на кілька десятків чоловік, не те що державу будувати. З таким народом Україні і ворогів не треба. :D