Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Дело в том, что "Сколько не мойся, чище воды не будешь" (карельская пословица) : )

 

Так якби ж він сюди поспілкуватись прийшов...

 

Так человек же старались, дисертацию писали, а Ви так на нього.
Ну трошки соціолоґію і психолоґію перепутали, г і х. Але то ж свої, за взятку можна і не на таке махнути рукою. Не колумбійський університет де Зварич сі не довчили а справжній - Болонський. Я сам його колись закінчував на кафедрі гастрономії (це так канадскі баняки перекрутили милозвучне слово хастрономія ще у совітські часи, прокляті вуйки). То наука, якщо не знаїте (і де Вам там у Канаді такі речі знати), їка вивчаї різні звьозди. Наприклад три звізди, пєть і.т.д. А також і псіхолохію етіх звьозд. Вот такой я умний.

Но Ви пойміте человек так схоряча від чістого серца, так сказать а не з метою провокації. І тоже поймітє псіхолохію. Человек напрімер может прівик к своім, духовним с трідцатой а тут в Канаду а там звірскі лесбіянки ехо в транспорті публічном готять ізнасіловать. Ми же с Вами знаєм - львовскіє мужекі существа миролюбівиє. Їх лехко обидить. А он может кохдато за ватікан на хонкі бєхал... Псіхолохія ето тонкая наука пане Патріку, пошті как хастрономія.

Вот так ми і нє увидили фотохрафій канадскіх лесбіянок в обнімку с еміхрантками. А жаль, було би очень інтересно.

 

...і як продовження музичний супровід.

http://www.youtube.com/watch?v=a_kYjLbuPUc

=================

Пане Ворон , Вам знайомі ці місця?

 

і як продовження - гілку слід перейменувати.
"Всі справжні українці живуть в Штатах чи Канаді (ну, в Осаці на крайній випадок) - а ті, що залишилися тут, на Україні - це ..."

 

Так начиналась то ветка со здравых и толковых мыслей. Это потом беседа, образно говоря, свернула на кривую дорогу и никак не может выбраться обратно.

 

звертає не бесіда, а співрозмовники. І не крива дорога - а манівці.
І - я б сказав - дивним чином гілка на початках не сходила на манівці...

 

Ну чому ж Ви так, Марія? Він же ж не тільки поспілкуватись, але розповісти нам які ми нещасні в наших нових країнах, як недоїдаємо, як плачемо щодня.
Ще й книжку на цю тему збирається випустити. Щоб інших вберегти від необачного кроку.
Тільки він мені так і не відповів - де в його писаннях поділася буква Ї?

 

Тільки друге перше не пригадую.

Тут Патрік правий це не має відношення до кольору шкіри або національності є певна катеґорія людей у всіх країнах. Пригадую свою однокласницю-американку котра поїхала до Греції. Все що вона вивчила із тої поїздки це те що всі греки тупі і те що у них "ужасне" почуття гумору. Ну у греків воно специфічне, збудоване на символах. Не всім подобається. Але як на мене набагато краще чим у вихідців із пригородів Нової Анґлії. Принаймі такі придурки хоч книжок не пробують писати, тут. Ще культурно не доросли.

А ностальгія до еміграції прямого відношення не має. У мене наприклад деколи з’являється за Ню-Йорком 80-тих. Свободою яка тут тоді була, часами коли місто було культурною столицею світу і чимсь нагадувало древній Рим. Потім повільна аґонія 90-их і вже умовно із 9-11 це місто перестало бути таким. Вже можливо на завжди... Золотий вік рідко буває двічі на одному місці. Хоч хто зна. Принаймі я попав на сам кінець. Ностальгії бувають різні. У Львові теж колись було багато чого прекрасного чого вже не буде ніколи.

 

Давайте залишим цього чоловіка в спокої.Господь з ним.

А от N.Y.in 80s в мене теж по ньому настальгія.Хоч я тоді був за "залізною завісою" і в ньому не був.
Моя сестра застала кінець 80х в Торонто , то теж згадує з великою приємністю. Навіть через фото цих часів які я бачив , той дух передається...........а початок 90х , то я вже памятаю.
А ще я маю "настальгію", чи дежа-вю по Львові 30х (до приходу совєтів) і післявоєнному Парижі - часів Едіт Піаф.

 

Ви як new yorker , Ви замітили різницю в людях до - і після 9/11 ?

...памятаю той день я летів в Ванкувер з Торонта. Аеропорт працював тільки в режимі arrival.Всі літаки які мали приземлитися в США летіли до Канади і там сідали. Відльотів ніяких не було.На дорогах , в аеропорті море різної поліції в бойовій екіпірівці.
Всюди черги , навіть в туалет.Всі стояли мовчки , ніхто не нарікав.Люди багато між собою не говорили, мовчки дивилися TV , тільки діти плакали то там , то там.Вилетів я в Ванкувер аж 13 після обіду.
А моя сестра тоді вже жила в Нью Йорку і в цей день заступила на чергування в лікарні ( в Брукліні) .Коли ЦЕ сталося , їхня не пристосована до emergency лікарня перетворилася як на прифронтовий госпіталь.
Коли кінчалася зміна , адміністрація зробила невеликі збори і попросила хто може лишитися , хай залишиться бо дуже потрібно.
Сестра лишилася і до дому попала 13 чи 14 числа.Там в лікарні спала , їла і працювала.

 

Ви знаєте, Патрік це ж саме відчуваю я. І чим більше старію, тим більше люблю Францію. Чому? Не знаю. Може це найбільш традиційне суспільство в Європі, а може в світі. А може це my imagination.
І може тому я безперестанку слухаю французську музику починаючи від Жорж Брасанс чи Моріс Шевальє і до Адамо і поза...
Щороку дивлюсь Тур де Франс. Іноді плачу, дивлячись на поля нескошеної пшениці, квіти соняшника чи Піренеї з Альпами.
Хотілося б там жити і спокійно померти серед цієї краси...

 

Ну довоєнний Львів то було щось. Покоління з тих часів щось зберегло з того Львова, навіть тут у Ню-Йорку. Але вже повмирали...

Та була пару років. Люди злі були. Потім перейшло. Тепер про те не дуже люблять згадувати. А більшість проблем з 9-11 не зв’зані. Це я так дату дав як межу. Але сам 9-11 вже аж так щось не змінив. Тільки помітна подія. А самі проблеми. Ну що має проблема мед.забезпечення до Осами. Ню-Йорк поступово йде до ліпшого. Помалу. Принаймі так здається. Але то моє суб’єктивне враження. Незнаю ще куди воно все поверне.

 

Ви , знаєте п.Ворон , я люблю Ваше місто.
Кожний раз , коли приїзжаю до нього я просто люблю ним походити сам , без нікого.Від Columbus Circle до низу , так і вверх до театру Apollo...це Гарлем ...і кожний раз ця зустріч мені приємна...

І ще я маю настальгію до машин які поливають вулиці...і запаху мокрого асфальту після них. ...Коли бачу , то приємні спогади дитинства приходять....

 

Місто я теж люблю але не трафіки в ньому. Он вчора вибирались з міста 5 годин. Весело!

 

А це вже Марусю йде в комплексі - як той 1кг. гречки за СССР , що продавався разом з смердючою консервою.

 

Як то не пригадуєте? Може заглянемо туди з нашою знайомою в вересні?

 

Завтра до Львова.. Переживаю.. Знову буде таке враження, що я там вже чужа і інші косо дивитимуться за те, що поїхала.. Дурні сусіди будуть думати, що живу в Польщі, бо тут краще, більше заробляю і т.д.. Одноразові зустрічні будуть кривитись на мій акцент і польські слова, які зриватимуться з язика ненавмисне.. Боюсь культурного шоку і розгубленості.. Боюсь, що на мене дивитимуться, як на чужинку.. в рідному місті..

 

тю, не переймайтеся

 

А я за два тижні... З тою різницею, що це вперше майже за 20 років.
Фактично це моя перша поїздка до держави Україна. Звичайно, і в мене буде акцент, англійські слова...
Але найбільше боюсь хамства. Відвик. І відвик терпіти хамство.
Щиро признатися, їду не з великим ентузіазмом. Але мушу...