Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Та вже рік рвуся...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Так, Львів - чудове місто, яке притягує, за яким тужиш. Але я думаю, що в нас таки ностальгія за тими місцями, де ми провели дитинство, де ми були безтурботно щасливі. Ми от до мого 8-річного віку жили біля Червонограда, в такому містечку Гірник. Нічого там не було запам"ятовуючого, просто, збудоване за совєцких часів, містечко. Хрущовські будинки, такий самий парк, пару магазинів, дві школи, біля лісу бараки, невеликий дитячий майданчик, за ним базарчик, а там далі і пару шахт виглядали. Але яке мені рідне це містечко! Скільки хороших спогадів, аж зараз навіть сльози на очі навертаються.
Хоча люблю і мамине село на Бродівщині, де ми потім всі канікули проводили,а я ще й рік там жила в бабці і до школи ходила, люблю Сокільники, в яких я з 10-річного віку, навіть часто ностальгую за Миколаєвом, де пройшли студентські роки, але таки той сіренький Гірник мені найбільше в пам"яті закарбувався і при кожній згадці про нього я повертаюся у найщасливіші часи свого життя. От так!

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

жінка тоже 2 роки вмирала з ностальгії-потім на три тижні поїхала і попустило.привикаєш до багатьох життєвих дрібниц які дуже полегшують життя і ще такий фактор що життя не стоїть на місці-ми змінюємось тут і там (дома)теж оточення змінюється.потім по приїзду воно все таке і не зовсім як памяталось.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Я,навіть після двох тижнів у Варшаві не міг зразу привикнути до холодних батерей,до відсутності води,до транспорту...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Поїхати додому то мус. При першій можливості і як тільки вдасться, то вирвись і полети додому.

Але всеодно, Ліля молодець бо тут з чоловіком і дитиною, хоч трошки рідних душ поряд, бо коли людина тут сама як палець це набагато складніше, тоді нераз точно готовий вовком вити.

Я можливо і не правильно робила, але коли мій чоловік казав - я їду на Україну то я його відпускала. Дуже багато разів мені не вдавалось з ним поїхати, бо я була коло своїх дітей. Він в цьому плані інакший, але й що робити там залишилась його мама а моя всетаки тут. Тай тато йому недавно відійшов. Гроші грошима але часами варто їсти бульбу без масла а ті гроші витратити аби провести хоч один день з батьками.:no:

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

коли я приїхала після Відня до Києва, то мені здавалося, що депресія не скінчиться. ніби два різних світи. переше, що я побачила, коли пішла прогулятися улюбленими місцями Києва - бійка на очах у дитини.
але вже за кілька днів я зрозуміла, що так звично і комфортно як на Батьківщині я себе не відчуваю ніде. тому все налагодилося. головне вміти посміятися із певних недоліків, а не робити з них трагедію.

а як я приїжджаю зі Львова, то тоді у мене справжнісінька ностальгія: передивляюсь по сто разів фото, ділюсь з усіма враженнями і страшенно хочу назад

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

А я реалістка.
Один раз був шок, коли мені було 13. З того часу я просто приймаю все як є. І не нарікаю на те, що маю.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

життя нормалізується десь на 3-4 році коли вже маєш коло друзів,робота ок,коли місцеве життя стає звичним а память про дім притуплюється

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Усюди є свої мінуси.
Моя мама каже, що я єдина, хто живе у Канаді і її критикує. Решта знайомих, котрих діти сюди виїхали, кажуть, що всі лиш дифірамби співають.
Ну так, плюси є, але є й мінуси.

Додано через 17 секунд

Ви в Оттаві хоч трохи жили?
У мене з кожним роком тільки загострюється...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

ні але в курсі що то місто занудливих бюрократів з уряду-Торонто напевно веселіше

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Тут коло друзів як таке не існує, бо всі кочують кожних кілька років. Про що говорити?

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ну як можна лише дифірамби співати, адже так багато недоліків у цих прекрасних країнах іменуємих Канада і США. Є дуже гарне англійське слово - denial! Он люди надумала собі що погане все лише в Україні і крапка. Завжди є дві сторони медалі.
Так тут легше заробити гроші, так тут відносно дешевше життя, але тут є багато мінусів які мене особисто нераз страшать... незважаючи на те що я тут вже прожила добрих 14 років. Уявляєте? Все довкола і рідне і чуже...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Я дуже багато подорожую, і де не була б мене завжди тягне додому. Як сідаю на літак завжди в голові пісенька - і ми всюди іноземці.. я їду до дому, додому до мами. Якби чудово небуло закордоном, але мій дім там де я почуваюся комфортно. І справа не в воді і батареях, справа в енергетиці самого місця. В моєму житті так склалося що досить довго (до народженняя дитини) домом я називала те місце де сьогодні ночую.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Добре там,де нас нема.
Добре в дитинстві,де вже нас нема...добре в юності,де нас теж вже немає.
Добре поїхати туди,де був щасливий,але відчуваєш,що там вже ти непотрібний...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Сьгодні в Універі була дискусія про те, чи погодились би мої одногрупники виїхати закордон і там жити ....і практично всі сказали, що при першій би нагоді....

Я півроку жила в Швейцарії. Такій ситій і європейській. Мене там дуже добре прийняли, люди радились , досі там залишились друзі....Але десь за місяць вже почала відраховувати дні до відльоту і це при тому, що мала необмежений доступ до нету і скайпу і з мамою тринділа по 2 години мало не щодня....

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

ностальгія у мене іноді буває за школою.

мала ДУЖЕ дружний клас. 33 учня - а ніби єдиний організм. от як згадаю, аж теплі сльози здавлюють горло.
1 вересня кожного року ми всі їли по ложці каші з одного глечика, тому були справжніми "однокашниками". кашу готувала наша класний керівник. коли їй виповнювалось 50 років, ювілей, був 11 клас, ми тишком-нишком підготували для неї виставу - мікс із багатьох хороших казок, з декораціями, музичним оформленням і костюмами. вона про те нічого не знала, на репетиції ми залишались після уроків або на вихідних. сам День її народження випав на її вихідний(як тепер пам"ятаю, то був четвер). ми попросили директора, і він подзвонив їй додому, викликавши в школу терміново.

потім він її привів в актову залу, де було повністю пусто, жодного глядача, аж поки не посадив її в першому ряді, і не відкрилась завіса, а там - почалась казка задіяні були усі 33 учні класу + ще ті, хто вчився з нами до 9 класу, а потім пішов в інші навчальні заклади. вистава тривала півтори години - 2 уроки.

в кінці вистави ми виходили до неї сходами по одному, у кожного в руках була троянда, таким чином, поки зійшли всі - у вчительки в руках зібрався букет близько 40 троянд вона, звісно, розплакалась, і сказала, що "вона не достойна таких дітей, як ми".

і безліч є прекрасних спогадів про наш клас... усього не розповісти і в 20 темах.

так, згадалось сьогодні. от я в пошуку і ввела слово "ностальгія"...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Не тільки ви.Моя сестра також звідтам втекла. Не сподобалась їм Канада і все. Крапка. Живуть у Львові, навіть не шкодують, що повернулись.
А в мене ностальгія деколи за Любліном...Дивно, бо вчилась, то мене до Львова тягнуло, терпіти немогла зимові вечори, коли вертаєшся з лекцій, а всюди світяться домашнім затишком вікна, а ти в гуртожиток...
А тепер деколи сяду собі, візьму альбом(знаєте, така допотопна книжка з паперовими фотовідбитками )і починаю згадувати, хочеться поїхати, прогулятись улюбленими вуличками...

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Так і в мене буде. Вже підганяю чоловіка як можу, аби писав. До Львова їхати збираюся з малим, аби наш татко мав час на свій докторат. От нарешті цього місяця побачимо горизонти першого розділу... Є тут плюси, але таки рідне болото мені ближче. :shy:

Додано через 59 секунд

Мені так до Вроцлава і Катовіц часом хочеться. Саме в гуртожиток. :D:D:D
До речі, Люблін мені сподобався більше за Краків, а Краків - то було суцільне розчарування. Якби не гостювання у Лема, то би взагалі ніяких приємних спогадів не було.

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

Ліля, здивувала!:eek: Краків таке казкове місто, таке миле і затишне (я про центр), жалкувала часто, що не мала змоги там вчитись (люблінський KUL кращий краківського PATu), а Люблін звичайно файне місто, поляки називають його „stolica polskiej wsi”, тому, що там досі незнайомі люди розмовляють між собою в міському транспорті, привітно посміхаються і нікуди не поспішають. Я от Варшави не люблю, є гарні місця, їх я люблю окремо, а саме місто на мене тугу наганяє, якесь воно таке…не моє.
Все, їду в Люблін. Коліжанки будуть тішитись ))). От би ще візи не тре було…Які ми все ж таки відрізані від світу …раніше принаймні в Польщу без проблем можна було їздити, а тепер навіть туди так запросто не потрапиш. Мої литовські друзі казали так: «Курица не птица, Польша не заграница», а тепер бачу, що ще й яка заграніца)).:D :D :D

 

Відповідь: Ностальгія (коли пробиває на одкровення...)

І я знаю одного чоловіка, який буквально ненавидить Краків...
А як на мене, то нічо таке місто... не Львів звичайно, але з пивом піде...