Незвичний день

Сиджу...згадую....
Завтра,на роботу мені подзвонила Христя...сестра...
-Тато пішов за покупками...і не прийшов ночувати.
Я відпросився,почав шукати.
Обійшов бари....він останні роки полюбляв випити.
Потім почав обдзвонювати.
Райвідділи...лікарні....морги.
Знайшов.
На Пекарській...морг судекспертизи.
Поїхав....
Лежить....
Не міг відірватись...припав до нього...
Санітар,студент відтягує...я змолотив його...в голові чортішо...думка одна - забрати.
Хлопці мене заспокоїли,налили спирту - ні в голові,ні в...
Але пішов до хати....пішки...вночі...зима...холодно....

На Зеленій райвідділ...
Мене перемкнуло...завалив туди,кажу
- Там в морзі мій тато.Казали,що без міліції забрати не можна.Пішли.
В 12-й ночі.Спирт...розпач...
Дивно,але мене просто послали.Подалі.
Мєнти.
На Зеленій.
Капець.

Забрали аж 8-го...свята ж....
Повезли в Теребовлю.

Через 40 днів пішла бабуся....

 

Я вас розумію. сам втратив батька...

Взагалі, тут коментарі лишні...
співчуваю Вашій втраті

 

Такого незвичайного дня у мене ще не було)))
Давно я так не сміявся
дивіться самі:

http://www.youtube.com/watch?v=mxvR8mV-VNM

http://www.youtube.com/watch?v=4PR7cLmoeFs&feature=related

 

мені така пропозиція поступила 6 днів назад, ше 2-3 роки і можна буде починати щось думати

 

Е-е-е....
А оцей,которий?....
Хм....

 

А я згадувала своїх друзів. Декого уже нема. Але це так, ностальгія. Нехай Господь прийме душі мертвих. Нам жити треба.

 

Вітаю!!!!!!!!!!! :radist: :dance:

А я у Львові.. То тільки в мене не буває без пригод? Навіть доїхати без пригод не могла
За 1,5 год до відправлення автобусу поїхала в торговий центр купити чоботи. На щастя, вже знала які, але не пам'ятала в якому магазині. За пів години оббігала той центр, купила чоботи. На таксі і за 20 хв вдома. Сумки були спаковані, тільки дрібні речі докидала, переодяглась і з чоловіком понесли сумки до таксі (всього 7 штук мало бути). Пасажирів в автобусі багато не було, але торбами завалили весь багажник. Так що чоловік туди тільки 1 сумку поставив, решту взяли в салон Почала рахувати сумки і одної ніяк не могла знайти! Чоловік казав, що не пригадує її і точно не витягав з таксі. Передзвонили до таксі, сумки там нема. я в розпачі, бо там були не мої речі, а передача знайомим. Дійшли висновку, що вдома забули. 10 год картала себе за це! Ну як я така мега-організована людина, яка майже ніколи нічого не забуває, могла цілу сумку прогавити! Навіть не могла заснути через це Розглядала зорі. Бачила падаючу зірку. Загадала на той момент найзаповітнішу мрію - щоб сумка виявилась в автобусі! І що ви думаєте? Приїхали до Львова, вигрузились, чоловік забрав з багажника одну сумку, а тої каже, що нема. Але каже, що там лишилось 3 такі подібні сумки. Пішла сама. Дивлюсь - 2 сумки люди забрали, а одна лишилась. Ніхто не бере, то я взяла, відкриваю - а то наша!!!!!!!!!!! :radist: Виявилось, що чоловік таки її туди поставив, але в упор не пам'ятав цього!! :girl_haha:

 

Надо было дописать, Обязательно досмотреть до конца 2 части, Тогда всё становится, понятно. А так ещё и "врагов" наживёшь.

 

Телефон наче вмер...ні одної смс,ні одного дзвінка...........

 

Йому теж по святах треба відпочити

 

це називається "тихі дні"...
Не переживай, це не триватиме вічно (рано чи пізно хтось з вас забуде про образу і зателефонує першим). У нас завжди Павел перший до мене витягував руку на згоду, а коли у мене проходила образа я була зла сама на себе, за те що така завзята та вперта і не витягнула руку примиря першою Хоча ми двоє козироги ( а вперті як барани), але відать я впертіша і нічого не можу з тим зробити
Бажаю як найшвидше закопати "воєнну сокиру" і нехай у вас все буде добре, а любов переможе усі негаразди!
Тримайся

 

О-го...
Я собі уявляю....
У мене троє: я, доня і невістка... Але я маю козир... Я ще й дракон

 

то зробіть йому штучне дихання, і дихніть у нього життям
кохання вміє прощати все буде гаразд

 

Я вже писала у звичному дні......але ше тут напишу; в цей день народила я свого синочка...тому для мене він і незвичний,а для малого взагалі самий,смий........

 

Інколи виникають непорозуміння,але я себе дуже рідко відчуваю винуватою та й звикла,що завжди першим на примирення іде він,а я сприймаю це як належне.Егоїзму у мене вистачає...Зараз чомусь не можу "зробити штучне дихання"...чекаю.От тільки чи дочекаюсь?

 

В житті інколи, навіть досить часто, вартує ламати стереотипи. Особливо, коли люди кохають одне одного. Тому що через якусь маленьку дрібницю інколи можна поламати все, що будувалося роками. Думаю, що варто все ж таки спробувати подзвонити самій. Не треба вибачень, не треба згадувати тої ситуації, що призвела до непорозуміння - просто запитати як справи...
Якщо між вами історично склалося так, що він завжди перший йшов на примирення, то може наступити момент, коли він цього не зробить. Існує таке поняття, як "втома металу". Коли якийсь металевий виріб згинати багато разів туди-сюди, то настає момент, коли метал переломлюється і виріб руйнується. Так само і в людських відносинах. Отже варто подумати, чи непорозуміння було настільки серйозним, щоби ризикувати відносинами, і думати:

Можливо в деякій ситуації потрібно побороти своє Его? Вирішувати все одно Вам.

 

почати можна словами
- Я так скучила за тобою...

 

та я вже давно готова подзвонити..але ще деньок почекаю

А можна й
-Ти думаєш дзвонити?)

 

Ви таки хочете наїхати на нього