Нестандартні релігії і філософії

Слово саме сталося тілом і зійшло до людей:

Iван.1:14 І Слово сталося тілом, і
перебувало між нами, повне благодаті
та правди, і ми бачили славу Його,
славу як Однородженого від Отця.

Перепрошую, але це абсурд з точки зору християнства!

 

Ніякого абсурду. Віруючих людей...наголошую...людей,що ВІРЯТЬ в Бога...незалежно від релігій,об'єднує одне - ВІРА. В Бога. А роз'єднує якраз віра в церкву,конфесію,релігію. Ще раз кажу - релігія - від людей. Віра - від Бога. І я не можу зневажати людину лиш тому,що вона користується не виделкою,а паличками.

 

Levko,
я надто часто чув фразу "тільки ми пізнали Істину!!!!".
Я не хочу зачіпати почуття і твердість переконань більшості присутніх тут. . .

. . . але не треба намагатися мене переконати, що:
1. Земля плоска і стоїть на трьох китах;
2. Тверда небесна сфера рухається навколо Землі;
Кожна епоха і кожнна суспільна група має свої "незаперечні" догми. Тільки щось вони часто змінюються.

 

В мене до релігій відношення трохи підозріле. З одного боку - це шлях до Бога (кожна релігія розуміє цей шлях по-своєму), з іншого боку, багато служителів релігій просто напихають свої кишені.
Я вибрав іудейсько-християнський світогляд на світ бо він найяскравіше розповів мені хто я є, звідки прийшов і куди йду, описав мене таким яким я є. І я згідний з цією дорогою до Бога. Для мене християнство - це не релігія, не якісь ритуали, пританцьовування. Для мене це життя.
Я не суджу представників інших релігій. Вони мають право вірити по-своєму.
Христос їх не судив - хто таке право дав мені.
І коли я вранці 30-40 хвилин роблю вправи йогів - я не бачу в цьому нічого поганого. Я теж маю право укріпляти своє фізичне здоровя.

 

О ні... ніяке то не самовдосконалення, якщо людина стає на духовний шлях. Ці всі здібності називаються "сидхи". І вони, в принципі, є якраз спокусами на шляху духовного зросту у т и х релігіях.
Людина, яка починає свій духовний шлях (дехто вважає, що до однієї і тієї ж точки можна дійти різними шляхами, але більшість твердо віруючих, належних до певної конфесії і релігії, твердить що це можливо винятково і тільки їх шляхом), по дорозі мимохіть набуває різних можливостей... бачити людину "наскрізь" з першого погляду, віщувати майбутнє, зцілювати хвороби, не мерзнути у мороз і обходитися майже без їжі і т.і. (зауважте, все те саме, що отримують на своєму духовному шляху християнські ченці-самітники, старці, яких пізніш канонізують як святих - отримують, хоч вони не цього прагнули від початку!! так "працює" будь-який духовний шлях, якщо людина серйозно на нього стає).
Так ось той, хто йде духовним шляхом у т и х релігіях, має проминути цю небезпечну стадію.. оскільки ці всі сидхи можуть спокусити людину на них і зупинитися.. організувати собі прибуток з цих своїх явлених можливостей, збирати стадіони бажаючих видовищ.. або почати ними зловживати, пишатися і т.і...
Кажуть, що у нас, грішних, свої маленькі спокуси і своя боротьба щоденна.
А у самітників, старців, або послідовників інших релігій які ідуть своїми духовними шляхами - свої, і теж дуже серйозні випробування на їх рівні.

Між іншим, свого часу мене дуже вразила згадка про одного селянина зі сходу, який досяг "просвітлення", займаючись роками удосконаленням однієї-єдиної вправи: вкладанню і вийманню меча в піхви одним точним рухом..
Себто, роблячи будь-яку справу протягом тривалого часу життя і доводячи свою майстерність у ній до найбільших висот, людина духовно просувається вперед.. мене це дуже вразило, тому що я почала згадувати всіх талановитих дідусів-ковалів, тесель і бондарів які жили в селах, майстринь вишивки і т.і. - справді, людина-майстер стає духовно багатшою навіть якщо не має освіти духовної чи не є ревним послідовником релігії...
щось у цьому є.
звісно, ремесло виглядає куди кориснішою вправою аніж спис.. але теоретично можна і зі списом роками вправлятися.

Мені подобається шукати точки дотику між різними духовними шляхами, завдяки цьому можна глибше зрозуміти і біблійні заповіді теж, між іншим, зокрема, про зариті таланти чи інші.

 

О-оо! Я знаю хто мені нарешті назве хоча б одного! А то я два місяці тому мав особисту розмову з владикою Йосифом Міляном, то не зміг почути хоча б одного імені адепта в християнській традиції. Будь-ласка назвіть когось крім С. Радонежського і якщо можна якісь лінки де можна почитати про їх біографію

 

Совсем недавно, 24 августа 2002 года на 93 году жизни скончался известный старец - митрофорный протоиерей Николай Гурьянов. После его кончины стало известно, что в свое время он принял тайный монашеский постриг, который скрывал по смирению.
Старец Николай сподобился многих даров Духа Святого, среди них - дары прозорливости, исцеления, чудотворений. Со всей России к старцу приезжали на остров Залит верующие люди, нуждающиеся в духовном совете, в молитвенной помощи старца.
http://road60.my1.ru/index/0-71
http://svet77-77.narod.ru/star.nikolajGyrijnov.html

Є документальний фільм про нього.
А щодо наших, українських - то у багатьох монастирях зустрічаються монахи з різними дарами які у них відкриваються - пророцтва, зцілення тощо. Але "не розрекламовані" наразі через ТБ чи інші джерела.

 

Скоріш за все тут "дар" - первинне, а ченство - вторинне. Або згадані особи вдосконалювалися у східних практиках, тільки приховували це від пастви.

 

Цікаве питання.. чи "старцями" з незвичайними здібностями стають ті ченці, в яких і до постригу щось таке було вроджене не як у всіх людей, чи ті ченці які найбільш ревно молилися, постили, усамітнювалися в печерах і напруженням концентрації на своєму духовному шляху аскези осягали свою "практику"..
Ну та зрештою, і у східних "практиках" не кожен учень стає Майстром.

 

Непереконливо. Лічені одиниці можуть прийти до того "навмання", без "інструктора" і без "системи".

 

Абсолютно правильно. Саме тому ту ж провидицю Вангу, незважаючи на точність її передбачень, ніхто не називав адептом. Вона не розуміла звідки в неї цей дар (від Бога - стандартне пояснення). В подібному ж випадку адепт чітко може сказати яка конкретно практика привела до результату. Крім того, цей результат можуть повторити решта практикуючих, виконуючи ту ж саму практику.

 

Бачите, Ви говорите про результати.. як показник чи самоціль..
А я - про інше. Якщо кінцева мета практик - отримати такі і такі вміння, то невже ці практики і є основна мета і суть певної нестандартної релігії.. на мою думку, це тільки інструменти, які можуть бути потрібні для подальшого "шляху" в цій релігії, до основної мети.
А основна мета практично у всіх релігій- одна. Тільки описати її дуже складно.

Зачекайте, а чим духовний наставник ченців не "інструктор", і чим віра у Христа не "система"?..
Різні вміння зазвичай не є сенсом релігії: вони є або побічним продуктом, або засобом досягнення тієї ж мети, що і у стандартних (умовно) релігій.
І. Калінаускас в одній із своїх книг дуже цікаво класифікував всі духовні практики. Вони відповідають або на питання "як", або "навіщо" або "чому". Тобто, або як потрібно жити (щоб мати життя вічне чи в інших релігіях по-іншому), або навіщо це все (яка поставлена задача в цьому житті), або образно кажучи "за що" (кармічне пояснення всього). А здібності.. суть інструменти в кожній з релігій.

 

Ну... може для ченців - одна система, а для end-users - зовсім інша. То ж... за кого тримають енд-юзерів?

 

Так не кожен же може і хоче жити так як живуть ченці.. люди самі відповідальні за те, що для себе свідомо обирають.
Всі хочуть робити зарядку, щоб бути здоровими.. але ж не всі хочуть присвятити себе спорту, каторжно працювати і стати олімпійським чемпіоном, зосередивши на спорті все свє життя.. хоча якби захотіли і з дитинства займалися - мали б всі шанси.
Про енд-юзерів очима однієї з "нестандартних" духовних практик:

..относясь к своей жизни профессионально и всерьез, нужно помнить, что жизнь, за исключением особых ситуаций типа монастыря или ашрама, протекает в социуме. Последний же, как и всякий другой механизм, имеет свое устройство, и это надо знать.
Есть азы социального самосознания. Человек в социуме может занять только одну из четырех позиций:
– хозяин;
– наемная рабочая сила, которая делится на высококвалифицированную, малоквалифицированную и неквалифицированную;
– богема, то есть свободный художник;
– маргинал, то есть человек, находящийся за пределами социума: «снизу» – это преступники, «сверху» – духовные люди, живущие на подаяние.
Никаких других позиций нет. Даже политики – это наемная рабочая сила.
Казалось бы, что здесь понимать?! Всего четыре категории. А сколько людей тратят впустую годы, проходя через тяжелейшие переживания только потому, что не знают этого и не осознают, какую позицию в социуме они хотят занять и какую могут.
Я как-то разговаривал с одним знакомым. Выяснилось, что человек всю жизнь тратил деньги на добычу философской информации. Это его маниакальная страсть, он массу всего знает, а жизнь запутал до невероятия. И дело как раз в том, что при всей его информированности устройство социального механизма осталось для него тайной. Он всегда хотел достичь того, чего можно достичь только путем маргинальной позиции в социуме.
То есть этому человеку нужно стать свободным от социума, стать маргиналом и жить на подаяние. А для того чтобы иметь то, что он хочет иметь, – нужно было стать квалифицированной рабочей силой. И эти позиции не совмещаются – отсюда путаница в жизни человека, из-за незнания социального механизма, его устройства.
В этой связи возможны два пожелания:
– хотеть того, что можешь;
– мочь то, чего хочешь.
Они противоположны по смыслу, хотя использованы одинаковые слова, ибо это два варианта жизненной позиции: один пассивный, другой активный.
Если же, в качестве примера, взглянуть на мою собственную жизнь, то ее сверхзадача, как мое сознательное решение, – это сделать все, чтобы меньше было профанаций-мистификаций и прочего обмана людей на тему духовности. В этом моя привязка, которую я сознательно оставляю. Но при этом, повторюсь, я все знаю, что хотел знать, все умею, что хотел уметь, всего достиг, чего хотел достичь, и сейчас мне интереснее всего «жить».
//-- Безумно интересно --//
Дело в том, что целокупное пребывание в мире (то есть пребывание, не организованное обязательным достижением каких-либо целей) – самое яркое, самое наполненное бытие, которое только можно предположить, во всяком случае для меня. Потому что, пока существует мотивация достижения (духовного достижения), это все-таки ограничивает взаимодействие с реальностью, ибо достижение – это всегда цель. И постижение тоже – цель. И без сочетания постижения и практики не происходит преображения. Однако когда происходит реальная трансформация (преображение), тогда самое замечательное и начинается. После того как я узнал все, что хотел, и достиг всего, чего хотел, и это преобразило меня и мою жизнь, трансформировало, придало моей жизни иной вкус (возможно, именно это и называется просветлением), – вот после этого и началось самое интересное…
Я использую здесь слова дзенского патриарха: «До просветления колол дрова и носил воду; и после просветления колол дрова и носил воду». Внешне это, может, и так, но только вкус у всего другой. Скажем так: если до просветления я просто колол дрова потому, что нужны были дрова, чтобы затопить печь, то после просветления к этому добавилась радость от звука, например, раскалывающегося полена, от игры огня в печи и прочее, прочее, прочее… Сочнее становится все, объемы другие, и вообще хорошо. Приятно пребывать в мире, который уже и не враг, и не друг. Это не значит, что душа не болит, что нет ни боли, ни страданий, ни тоски. Они есть, но у них другой вкус, другое послевкусие.
//-- Комплекс и потенциал --//
Меня могут спросить: а почему, мол, некоторые выбирают страдания как основное направление жизни? На это я отвечу просто. Нет на самом деле никакого страдания. Есть иллюзия страдания, но она иногда может человека разбудить. Это может быть, например, катастрофа, поломка машины, болезнь.
Говорят, что большинство христианских святых были великомучениками. По этому поводу в лекции «Христос и дикие люди» я написал, что церковь умышленно акцентировала героическую пору христианства, когда за веру люди отдавали жизнь. Героизм великомучеников как бы стал символом христианской религии и так наследовался социально. А ведь Христос – не мученик. Строго говоря, Христос только два раза страдал. Первый раз – когда он молился до кровавого пота: «Да минет меня чаша сия!» – уже осознав, что будет. И второй раз – на кресте, когда ему показалось, что его оставил Отец: «Господи, зачем Ты меня покинул?» Если уж серьезно говорить, это была сознательно организованная им ситуация, поскольку она была необходимой частью его работы. Как сказал мне Александр Михайлович Паламишев (режиссер и театральный деятель): «Если выбираешь профессию „пророка“, ты должен быть готов к тому, что в конце тебя распнут». Это входит в профессию, это не страдание.
Иисус ситуацию с казнью разыграл сам, сознательно, потому что она была нужна для закрепления соответствующего архетипа и т.д. А церковь сделала страдание принципом – как искупление греха, понимаемого как обобщенная идея. А общая идея греха, в свою очередь, нужна для того, чтобы человек был управляем.
Соответственно, для чего нужна модель идеального человека? Чтобы все ощущали свое несовершенство и опять же были управляемы. Это старинный социальный механизм: комплекс несовершенства, комплекс вины. Старая шутка, давно разыгрываемая в различных вариантах, в различные времена социальной жизни.
http://bookz.ru/authors/kalinauskas-igor_/horo6o-s_928/page-6-horo6o-s_928.html

 

+100.
От і все.

Ті, хто в робочий час - кваліфікована робоча сила, а у вільний час - Богема - не дозволять примітивно керувати собою за тію моделлю, яку захищаєте Ви.

 

Але погляд церкви на узагальнене поняття гріха - це одне, а віра у Ісуса Христа, християнство - це щось більше аніж бачення і подача конкретної церковної інституції.
Я захищаю лише одну тезу: в кожної людини є свій духовний шлях, який вона може пройти у багатьох традиціях. Християнство - одна з традицій, так само як і інші віровчення, відомі і поширені і маловідомі і малопоширені.
У кожного своя довжина кроку і своя хода, манера йти.. до мого будинку веде доріжка, викладена з бетонних плит. А поряд з нею на газоні - абсолютно паралельна витоптана на землі стежка.. бо хтось любить ходити по землі більше як по асфальту, хтось навпаки.
Головне - куди йдемо.

 

З атеїзмом і атеїстами зрозуміло - наслідки правління комуністів... А от нетрадиційні релігії.. вони почали зявлятись в період пізнього Брежнєва і розцвіли при Горбачові - це просто наслідок духовного вакууму і атеїстичного виховання, мабуть, в людині закладена потреба релігії...Наприкінці 80-х Львів ( і то, мабуть, не без дозволу Партіі і Правітєльства ) наводнили проповідники отих нетрадиційних релігій, література - і агні йога,і вчення Силенка,і апокрифи в атеїстичних журналах, і бахаї, і кришнаїти, муніти, біле братство, мормони, буддисти, і біоенергетика з екстрасенсорикою,і масові сеанси Кашпіровського, Чумака, хоча, на мій погляд, за видимою їх різноманітністю проглядається одна релігія - нью ейдж... В сім"ях, що зберегли християнську віру, діти мали "імунітет" від тих окультних учень, тимчасово навіть ними і захопившись... Знаю багато тих хто після захоплення псевдорелігіями прийшов в церкву.. Хоч, можливо, існує межа, за якою повернення в церкву немає... Хоч для Бога немає нічого неможливого. А те, що головне вірити, а в що вірити - неважливо, віра добре, а релігія - погано - не згоден, це найважливіше, питання життя і смерті - в що вірити і кому вірити... Буддисти, наприклад, взагалі в Бога не вірять... Але це тим не менше це релігія...о..

 

Чистої води Нью Ейдж!
До речі, Ромку, може ти не вкурсі, що ні християни, ні представники інших "нестандартних" релігій не підтримують твоє твердження...

+100!

 

Релігія і ВІРА це не ідентичні речі...
У всіх релігій,повторюю ...ре-лі-гій - одна ціль - влада.
Релігія це Інструмент влади, який конролює все людство,це -система ритуалів,це ідеологія (будь-яка ідеологія направленна на "промивання мізків" масам людей),те, що ЗАСТАВЛЯЄ вірити в те, що зручно для верховних "представників" даної віри. те, що допомагає тримати людей в своїй владі.
Це Паразитування окремих людей на вірі інших людей,один з видів маніпуляції свідомістю величезної маси людей.
Віра - те,що в серці.
Релігія - те,що назовні...

 

Зрозумів і підтримую тебе, Ромку, в цьому повністю!

Тепер візьмемо перше- виключно віру, тобто те що в серці.
Релігію не рухаємо.
Отже, ти хочеш сказати, що в серці християнина і, скажімо, індуса, мусульманина чи буддиста є один і той самий Бог?