Наші най...

Полковник не по дамбе ходил.
Полковник по плацу ходил.
В чёрных брюках с красными лампасами.

 

В городе Зарасай, тогда Литовской ССР, мы с удовольствием обирали, (то есть, пожирали, вишни, которые висели над общедоступной частью улочки, застроенной частными домами. Вышла на шорох хозяйка: "Сынки, кушайте сколько хотите, а мне на баночку варенья соберите!" Бабульке ведро, помнится, набрали. А она нас смаженой картошкой накормила. "Гярай. гярай, говорила... Дай бог всего той бабушке. И тут и там. Как мы, солдатики, ту картошку после казарменной глотали горячую, и как бабушка на нас глядела...
"Сынки..."
Как для меня дочка, которую не обниму больше никогда.

 

Назавжди запам'ятаю як ми пасли корів. І ми з братом сідали коло діда і він розказував нам різні історії: наприклад як він ходив в дитинстві по хліб за 20 чи 30 км і т. д. Загалом про життя. І до речі це як ото в фільмах була посеред безлюдного степу. Так гарно, коли пташки співають, сонце світить, вітер дує. І степ, де нема людей та ніяких ознак цивілізації.

 

Такого не было, а уважать стал больше.

 

Шо-шо незабаром?

Я кожні канікули їздив в село до діда і баби на Полісся, ну і двоюрідний брат з сестрою теж. Біля хати яблуні росли, грушка, сливки жовті і сині, горіхи, порічки, малина і агрус. Агрус я любив більше всього, особливо зелений. За хатою був город, за городом берег, де корови пасли. А з другого боку через дорогу хати, а потім став, навколо нього верболози. На городі в баби ріс мак, дуже класно їсти з свіжих коробочок, він соковитий. А коли його збирали і зсипали в мішок, він стояв на горі. Я з двоюрідними братом і сестрою лазили по нього і туди. Шоб ми його не з'їли весь баба казала шо від нього можна заніміти. Ще там сушився тютюн і ми крутили з нього величезні самокрутки, ну це пародія була звичайно . Ще сушили гарбузове насіння, його було на зиму кілька таких мішечків нівроку. На кухні під підлогою маленьке приміщення було і піч на дровах, там баба пекла ковбасу, пироги і коржі. Ковбаса українська кільцями, частину в слоїки закатували на зиму, пироги з маком, яблуками і рисом, трьох видів, а коржі просто. Ще була бабина сестра, баба Ганя, в неї ноги боліли, то вона рідко вставала. Але коли вставала, то збивала масло в трилітровому слоїку, а деколи варила вареники, потравку або смажила гриби - такої смакоти більше не їв, особливо вареники, таке в неї тісто виходило як пушинка, як кажуть тане в роті і все. А біля ставу тополі росли, шуміли листям на вітрі.
Зараз тільки хата лишилася пуста, діти-онуки хто де, тополі позрізали на дрова, в ставі бобри живуть, позгризали майже всі верби.

 

Джеко, удивил. Ты не совсем пропащий. Уже и не ожидал от тебя. Молодец.

 

Зато тебе меня нечем удивить. Почему не борешься с алкогольной зависимостью?