Наші най...

Что мне снег что мне зной
Что мне дождик проливной
Когда мои друзья со мной

 

Перший поцілунок.

Мені було 15 і він мав відбутись на дамбі стрийської річки, куди ходила вся наша десята стрийська школа. В мікрорайоні тоді це була єдина школа, відповідно, на пляжі всі знали один одного, як облуплених.

Я закінчила восьмий клас, мала прізвисько Мальвіна і мені дуже подобався один десятикласник. Ну дуже подобався, до метеликів. Він про це, звичайно, знав, ну і, звичайно, збирався цим покористуватись.

На очах у всіх компаній милий покликав мене прогулятись, по дамбі. Відмовити неможливо, а головне - в голову не прийшло б відмовити. Ми йшли, розмовляли про A-HA, а в голові в мене пульсувала одна думка:"МЕНЕ! ВЕДУТЬ! В КОРЧІ! УРА!"

Звичайно, ми присіли. У високу траву. Ми ще навіть трохи говорили про творчість A-HA, але все частіше облизували губи. Ми вже навіть ними були дотулились, як тут мій спокусник підірвався на рівні ноги, і голосно кричучи побіг, зриваючи з себе плавки. Він, як виявляється, сів на мурашник, з великими такими мурашками...

Назад я повернулась нецілована, покусаний донжуан вже не повернувся, більше того - в майбутньому він мене вперто ігнорував, мабуть, як свідка своєї чоловічої неспроможності.

Уявіть собі, через 10 років в мене повторилась ситуація. Правда, говорили ми не про музику, а про курс валют, цілуватись я вміла, а сівши в мурашник ми не втікали, а навпаки - допомагали один одному позбутись від комах. З солодким логічним закінченням.

От що з чоловіками роблять десять років.

 

Виходила заміж моя найкраща подруга Іванка. Я була перша дружка. Але мова не про мене. Крім того, що я була найкраща подруга, ми до того ще й були сусідами. А в далекому 90-ому весілля робились з розмахом, двісті гостей було цілком нормальним, а тому запрошеними були і батьки.

Так от, після вінчання, танців, "Гірко!", ітд. прийшов недільний ранок. Залишились тільки найближчі і друзі - допомогти. Жінки складали посуд і плєцки, чоловіки, рознісши столи, ще сиділи коло ковбаси і горілки. Тато молодої, дядя Ваня, вдавши доньку, мав настрій, жартував, чим заразив і мого тата. Щоб виразити сусіду особливу приязнь, Ярослав Миколайович (мій батько)взяв дядіваніного носа між пальці і легенько ним потрясаючи, приговорював:"Ах ти, морда..."

Рука фрезерувальника, алкоголем позбавлена тонкого чуття, не відчувала різниці між сталевою болванкою і людським носом. На протязі тридцяти секунд той набув насиченого фіолетового кольору і розмірів сливки. Тато, трясучи носом, дивився у публіку і не звертав увагу на жестикуляцію своєї жертви. Коли звернув - було вже пізно. Дядя Ваня, набувши можливості говорити, послав сусіда туди, куди в таких випадках посилають. Сусід образився і пішов додому, через нічне поле, з заводу Металіст на хутір.

Додому дійшов. З переламаною рукою. В дорозі відказала система навігації. Отож автобус, котрий привіз плєцки, поїхав ще в лікарню.

А в понеділок в обід, як годиться, до молодої прийшли ще гості - доїдати ковбасу і допивати горілку. За татом прийшов дядя Ваня. Веселішого обмивання я не пам’ятаю. Сиділи навпроти себе - один з баклажановим носом, другий з гіпсом. А дядя Ваня все приговорював:"То тебе бозя покарала, морда...."

 

Так-так.

От цікаво, яким був Полковник в 15 і чи ходив він по дамбі? ))

 

я кагбе ні на шо не намікаю, але аватар змінив

 

Мартіні, а Ви по дамбі ходили?

 

ну не по мурашниках же!

 

Мурашок в штанях не було... А от менти в кущах були, так само студентському коханню заваджали

 

Якийсь шеф небагатослівний... )

 

митися частіше треба!