Найбільше розчарування Вашого дитинства

Тема у розділі 'Всяке різне', створена користувачем Alias, 10 лис 2008.

  1. Кумася

    Кумася Member

    Поділюся і я своїм тяженьким розчаруванням. Воно припало на мій підлітковий вік, який у часі збігся із переломними подіями початку 90-х. Я виховувалвся у дуже патріотичній родині і змалку мені було прищеплено, що існуючий порядок – чужа мова довкола, лєніни-брежнєви на стінах – то все несправжнє і тимчасове. І от, коли наприкінці 80-х почалися перші виступи демократичних сил, мітинги, я, 11-літня дітвачка, без чиїхсь коментарів зрозуміла, що ось – почалось... Разом з батьками слідкувала за виступами на мітингах народних провідників-поетів, нерідко сама потрапляла у вир вуличних зрушень. Одного разу вирішила я трохи поглибити свої знання творчості моїх тодішніх ідеологічних кумирів – поетів Лубківського, Братуня. Набрала в бібліотеці купу їхніх збірок, вмостилася, щоб перечитати... І мало не зомліла: на кожній сторінці – поеми про неозору і любу нам комуністичну країну, маленьку червону книжечку, що в нагрудній кишені гріла його серце, високопоетичні описи безкраїх колгоспних ланів, на яких завзято працюють рум’яні, усміхнені трудівниці...
    Я ридала кілька днів. Мама мене заспокоювала: дурненька, вони мусіли дочіпляти ті „паровозики”, бо інакше не видали б жодної книжки. Але я вже знала про Стуса. Вважаю це моїм найжорстокішим уроком історії літератури.
     
    • Подобається Подобається x 10
  2. Натагідра

    Натагідра Well-Known Member

    Найбільше розчарування було у 9 классі, подруги обіцяли прийти до мене на новий рік, я готувалася , прибрала хату, приготувала іжу,накрила стіл , випхала батьків до друзів святкувати, а вони не прийшли.
    Пішли до іншої дівчини, бо у тої був старший брат і він запросив до себе купу друзів хлопців і сказав що сестра може привести своїх дівчат. Вони потім за мною зайшли, годинці так в 2 ночі, але я зробила вигляд що сплю

    Було дуже боляче, особливо коли зрозуміла, що подруги навіть не зрозуміли, що образили мені. Так у мене не стало подруг.
    Ні вони залишилися, але моє ставлення до них змінилося, а згодом я зрозуміла що їм потрібні були мої мозги на контрольних.

    З часом зявилися нові друзі, але близьких подруг у мене так і не зявилося, зате є близькі друзі хлопці - з ними простіше ;)
     
    • Подобається Подобається x 10
  3. Багіра

    Багіра Well-Known Member

    найбільше розчарування в мене зараз - те, що дитинство проходить...(((
     
    • Подобається Подобається x 8
  4. Натагідра

    Натагідра Well-Known Member

    то іллюзія, воно нікуди не дівается, мені ось уже 15 рік все 16 і 16 :girl_crazy:
    просто візьміть і не відпускайте те дитинство.
     
    • Подобається Подобається x 7
  5. Багіра

    Багіра Well-Known Member

    це воно так, але коли починаэш розуміти, що є речі, які зовсім від тебе не залежать і ніхто з твого оточення не може їх виправити і допомогти тобі... і коли лицем в лице стикаєшся з реальними проблемами, то тут не зарадиш - це перелом)
     
    • Подобається Подобається x 5
  6. Forest

    Forest Moderator

    То коли таке стається, прошу пані? Бо в мої тридцять з гаком мене часто звинувачують у дитинстві, от сиджу, чекаю :)
     
    • Подобається Подобається x 7
  7. Глянула на аву - верю!:haha:
     
    • Подобається Подобається x 4
  8. Полковник

    Полковник миється в бані

    На том месте, где сейчас новый банк (за пам. Мицкевичу Адаму) было здание.
    Там был магазинчик.
    В витрине стоял ЦВЕТНОЙ телевизор.
    Иногда его включали.
    И цена стояла - 700 рублей.
    Ходили с пацанами - смотрели - и РАЗОЧАРОВЫВАЛИСЬ,,,
     
    • Подобається Подобається x 6
  9. Мертвий

    Мертвий Well-Known Member

    те, що воно закінчилось:sad:
     
    • Подобається Подобається x 1
  10. Boris_Kiev

    Boris_Kiev Дуже важлива персона

    Розчарування дитинства ?

    Шкодував за космічною Лайкою, що її неможливо було врятувати, повернути на Землю. От, думав, садюги-вчені!

    І наша старенька вівчарка на ім"я ласка тоді ж померла.
    Бабуся дуже обережно натякнула на безсмертя душі.

    А ще - веселе розчарування:

    Жили ми тоді в Ашхабаді і стояв там пам"ятник Леніну.
    Сам "бовван" ніяких емоцій не викликав, але постамент із мозаїчними туркменськими килимами - притягував.
    Страшенно хотілося зазирнути - а що всередині ?

    Екскурсовод знайшовся: старший хлопець з сусідньої вулиці.
    За пачку морозива він повів мене туди, відірвав ззаду дошку і я проліз.
    Що я побачив? Биту цеглу, павутиння і сухе лайно. Чесне слово !
    Було то десь у 58 році. Мені було 6.

    [​IMG]
     
    • Подобається Подобається x 2
а де твій аватар? :)