Найбільше розчарування Вашого дитинства

Тема у розділі 'Всяке різне', створена користувачем Alias, 10 лис 2008.

  1. nirvanka

    nirvanka просто фотограф

    Якщо маєте можливість, то пошліть йому коробку цукерок, хоч якось легше стане ;)
     
    • Подобається Подобається x 2
  2. illia

    illia Well-Known Member

    не маю його координат, нажаль
     
  3. Vikusya

    Vikusya Member

    Згадалось, як мене обманювала старша сестра: якщо в неї появлялись нова лялька, сукня чи якась інша цікава річ, вона казала, що їй родичка з Америки скинула з літака, пролітаючи над Україною :lol:... Я завжди хотіла піти з нею і теж собі щось зловити, а сестра мене не брала з собою. :pardon:
    І взагалі таких дивних історій мабуть у всіх дітей безліч було, просто зараз важко згадати :scratch_one-s_head:
     
    • Подобається Подобається x 9
  4. А мне папа часто приносил конфеты и игрушки. Я спрашивала:
    - Откуда ты их взял?
    - У белочки Нюры.
    Я ему верила!:)
     
    • Подобається Подобається x 6
  5. Персі

    Персі La mafia è immortale!

    Пригадую, як мене дідусь дурив, переконуючи, що на руці 4 пальці, а не 5. Рахуємо - раз, один, два, три, чотири...:) Я нервувалась страшенно. :)
     
    • Подобається Подобається x 11
  6. mamatu

    mamatu Well-Known Member

    Якось моя старша сестра сказала, що "Дід Мороз" - то є наш тато, а я їй не повірила. Поки через пару років сама не переконалась...
    А коли виросла, сама їздила снігуронькою до діток з татового підприємства.

    О, згадала!
    Ми часто у дитинстві приносили до хати якихось звіряок або пташенят (випавших з гнізда). Через деякий час батьки казали нам, що "зайчик втік у поле до морквички", або "пташенятко одужало та полетіло" ітд... а потім ми взнали, що вони просто вмирали. :sad:((((((
     
    Останнє редагування: 12 лис 2008
    • Подобається Подобається x 7
  7. Forest

    Forest Moderator

    А в мене в дитинстві був сусід-пі.. гомосексуаліст. До нього вночі ходили хлопи. А моя Альфа (страшенно розумна спаніелька) мала одну звичку - гавкати на них. Ну не рухала вона людей ніколи, на двірничку не звертала уваги, на електриків хіба дивилася, навіть раз батяри прожектор вкрали з городу, то вона їх проводжала поглядом, а на тих любила гавкати. От і поплатилася за свою звичку, яких мала небагато - один з тих хлопів був лікарем і отруїв собаку. Смерть була страшною, спочатку пес осліп, потім почав плакати, напомацки шукаючи людей для порятунку, врешті після годин муки здох на руках в батька. Мені тоді було 14 і тоді я розчарувався в людях. Хоче тепер вже минуло :)
     
    • Подобається Подобається x 15
  8. duncan

    duncan батяр з личакова Команда форуму

    моїм розчаруванням було усвідомити, що немає ніякої "рівності між людьми", про яку так багато говорили по телебаченню і писали в газетах "слуги народу"...
     
    • Подобається Подобається x 8
  9. Max_

    Max_ кл. москаль

    Дивно )) А я наоборот, очаровался ))
     
    • Подобається Подобається x 8
  10. марта

    марта Well-Known Member

    Пригадала таке...
    Це був перший, чи другий клас… В нас придумали, що найкращим ученицям в класі, вручать на урочистій лінійці з нагоди 8-го березня, для їх мам грамоту-привітання від керівництва школи. Мені сказали на виховній, що мені таке вручать, я, щаслива, розсказала мамі. А потім мені цієї грамоти не дали. Короче, ревла я довго.
     
    • Подобається Подобається x 11
  11. nirvanka

    nirvanka просто фотограф

    А мені було образливо, що на останньому дзвонику в якомусь там класі давали грамоти учням, які займали місця в міських олімпіадах і відповідно висіли на дошці пошани. Нас було 10, я одна не з спецкласу. Їм всім дали, а мені нє. Бо я не зі спецкласу.. :sad:
     
    • Подобається Подобається x 10
  12. S_Fighter

    S_Fighter Well-Known Member

    Той хлоп, що лікар, був таки справжнім пі:cesored:сом :aggressive::diablo:
     
    • Подобається Подобається x 9
  13. S-Irine

    S-Irine Well-Known Member

    Подарували мені мамини знайомі маленького біленького кролика на 8 березня. Мені років 6-7 було. Назвала я його Степашою, годувала тертою морквою, сама клевер збирала, мила його, прибирала. Хіба в ліжку з ним не спала. Такий був ніжний, веселий, ластитись полюбляв. Літом ми з батьками поїхали в санаторій, а щоб Степашке не було сумно, батьки вмовили віддати його назад (Той чоловік мав кролячу ферму), мов в нього там друзів багато, він сумувати не буде. Коли ми повернулись, в мами було день народження - гості святкування, не до кролика. Й дуже смачні котлетки були... Тільки в мої 16 років тато промовився, що тоді я їла свого Степашу... Цього я їм не пробачила до сих пір... Степаша був мені другом...
    ДОРОСЛІ, НЕ ОБМАНЮЙТЕ ВЛАСНИХ ДІТЕЙ!!!
     
    • Подобається Подобається x 14
  14. А вы тоже его знали?о_О;)
     
  15. Галюсік

    Галюсік Well-Known Member

    То не треба знати особисто, вистачає того, що він собаку отруїв.. :cry: та ще й чиюсь, а не приблуду.
     
    • Подобається Подобається x 1
  16. S_Fighter

    S_Fighter Well-Known Member

    Богу дякувати, нє.
    Якби знав, то певно порвав би йому то місце, яким він грішив регулярно :diablo::diablo::diablo:
     
    • Подобається Подобається x 6
  17. :cool:Одобряю!
     
    • Подобається Подобається x 1
  18. Molv

    Molv New Member

    А я у школі на домашнє завання про одного вчителя "книжку" писала, як про героя Радянської Армії. Інтерв'ю брала про його геройства.
    А потім ми всім класом втекли з уроку. І він, шукаючи зачинщика, по кілька разів допитував кожного з нас не геройськими методами: шантажуючи близькими людьми, залякуючи, обманюючи, морально б'ючи по найболючіших місцях. Цей кошмар тривав два тижні.
    Тоді я вперше подумала про Бога.
     
    • Подобається Подобається x 7
  19. mamatu

    mamatu Well-Known Member

    Згадала дуже сумну історію:
    якось ми тримали перепілок (на 11 поверсі, у звичайній квартирі). Тато зробив їм клітку, вони несли яєчки, а ми ті яєчки поставили в інкубатор (такі батьки були експериментатори). Через деякий час вилупилось декілька перепеляток. Такі мацюпуньки, як волоський горішок. А які гарнюні! Але більшість загинуло (з різних причин), а два лишились. А тут путівки у пансіонат на всю сім"ю - поїхали. Дорослих перепілок на бабусю лишили, а манюнь із собою взяли. От ми їх там годували з піпеточок, берегли та доглядали. Якось, я вийшла на балкон, а сестра (додумалась) пустила їх на підлогу, що "побігали та розвіялись". Я, нічого не підозрюючи, заходжу з балкону і - хрясь: наступила на одне перепелятко. Як я тоді ридала! Воно таке крихітне та тендітне було... :sad:((((((((((((((((((((((((((((((((((
    А друге пищати почало без перестанку та скоро теж загинуло від самотності. :sad:(((((((((((((((((((((((((((((((((((((
     
    • Подобається Подобається x 10
  20. Alias

    Alias Львів-місто моєї мрії..

    Яка сумна історія...
    Коли мені біло років 10 жив у нас зайчик.Такий гарненький, бігав по квартирі, любив дивитись телевізор..Сяде навроти телека і уважно -уважно дивиться:).А одного разу я заходила у ванну і не бачила, що він побіг за мною ...Забігти він не встиг, бо я його хряснула дверима...Прожив мій зайчик недовго.:sad:.а тато сказав, що відвіз його в лісок до мами .І я в то вірила..а може хотіла вірити?

    ПиСиТа все ж котлети з кролика страшніше..Бррррр...
     
    • Подобається Подобається x 9
а де твій аватар? :)