національність: важливо чи ні

Цікава тема... ІМХО, щоб пізнати себе, важливо знати якого ти роду-племені.
"Народ, який не пам"ятає свого минулого, не має майбутнього" (с)

 

а чи передається національність по крові?..
чи можуть у батьків українців бути діти росіяни? національність на лобі не написана. і якщо людина народилася на чужині і мови своєї не знає - ментально (читай національно) буде асимільована.

 

Вивчають ДНК різних народів та рас. Так щось генетично передається.

 

Я по національності "смесь бульдога с носорогом": Росія-Україна-Белорусія-Фінляндія. А виросла і виховувалась в Узбекістані. Зараз одружена з закарпатцем (вони, як окрема народність, чессе слово...) Маємо спільних дітей, наше весілля не відповідало місцевим традиціям, ми все видумовували разом, враховуючі і його, і моє виховання. В нас більше свят, ми влаштовуємо спільні, СВОЇ сімейні традиції, і проблем з вихованням дітей не помічала... А в Ташкенті я бачила уйму пар з дійсно різними національностями, і повірте, їх проблеми зводились до тих самих, що і в "однакових" парах.Національність в сімейному житті ні до чого, я переконана.
А зберігати традиції, це класно! Але це має бути добровільно, а не нав"язування з під палки, як, нажаль, останнім часом у Львові іноді робиться

 

національність надто серйозна річ щоб її змішувати. потрібно розуміти наслідки таких дій.якщо так далі буде, то етнічно українських сімей не залишиться...нема їх-нема нації, а без нації держава ніщо!

 

Извините, но это спорное утверждение. Несмотря на то, что почти всю жизнь прожила здесь, но на мою ментальность и самоидентификацию это совершенно не повлияло, как была русская, так и осталась, хоть и гражданка Украины по паспорту
А насчет семейной жизни, то есть гораздо более важные вещи, которые могут так или иначе повлиять на взаимоотношения. Но все же часто бывает, что у людей разных национальностей могут быть совершенно разные взгляды на те или иные вещи, разные приоритеты и интересы, поэтому совсем сбрасывать со счетов этот фактор я бы не стала

 

Щось я не впевнений , щоб національність передавалася по крові Може маленкі якісь задатки.
Треба над дитиною працювати.А якщо пустити все самотьоком , то дитина буде мати ментальність її оточуючих. Вона і так буде мати цю ментальність , але хоть буде знати мову і традиції.
На еміграції зустрічаються різні випадки.
Є такі випадки -, що батьки емігранти , самі по-англійськи погано говорять. А їхня дитина тільки по-англійськи говорить , а на мові батьків погано , або ніяк.
А є такі , що в 4-5 поколіннні говорять , навіть пишуть.Звичайно в їхній мові , або письмі , Ви запросто впізнаєте , що ця мова їм не рідна.Але тим не менше.

 

Знаете, вопрос этот не простой и очень щекотливый. Вот мы тут все разные, в чем-то сходимся а в чем то, нет. У нас у всех есть что-то общее и что-то и различное. Тут собственно нельзя наверное провести четкие грани одних людей от других, особенно, если рядом с границей другого государства живешь.

Наверное, единственно униерсальное решение, что человек должен сам по себе определиться, кто он. И самое главное, он не должен это свое навязывать никому другому. И ему не надо навязывать ничего. Нет ни кого ни неправильного, ни правильного, все в разной степени и похожи и отличаются. И на общем и накомпромиссах можно что-то и построить. А если отличия возводить в абсолют и ждать пока все унифицируются как роботы с одной линии производства, то все вперед уйдут.

В это плане представители нации, имея виду народ страны, а не отдельной национальности, имеющие целью строительства экономики, чтобы жить лучше имеют общую цель.

Если важно человеку идентифицировать себя кем-то пусть идентифицируется. И даже сейчас идентифицируя себя, скажем русским или украинцем все имеют в виду иногда совсем разное. И поведение может быть разным. И если оно в рамках законов и человеческой этики и морали, то с таким человеком всегда приятно общаться. Вне зависимости от того кем он себя считает.

А понятие этничности вообще не имеет смысла после тысячилетней истории человечества и миграций. Хотя может быть любовь к своим традициям, что очень даже здорово.

Все выше было ИМХО.

 

Якось з румунами цю тему "терлі". Румун це професія?
Мама молдованка, тато арделянін синочек румун, тому що вивчився в Бухаресті.
Казав що румун це освiта й вихованне.

 

А далі твої діти усвідомлять себе тим, ким один з батьків, який виявиться більш свідомим своєї національності і для якого вона важлива, який передасть цю пам'ять і любов своїм дітям. Якщо мама поставить собі за мету, то бути їм німцями/французами. Саме так і відбувається в міжнаціональних сім'ях - ковдру на себе тягне той, кому це важливо, хто має матеріальний вплив у сім'ї, на чиїй території вона проживає. А у бабусі, тим часом стискатиметься серце, коли до неї привозитимуть онука, а він щось там шваргоче, як не рідний.

Як для кого. Якщо у подружжі хтось один буде "свідомим", конфліктів міжособистісних та душевних не уникнути IMHO.

Особисто мені приналежність до українського етносу, вивчення та відтворення наших етнічних традицій приносить духовну гармонію, бо дає частину відповіді на головне питання - "хто я?"

 

Яким чином?

 

Кожна нація з чимось ототожнює. Якщо взяти 200-300років і подивитись, то одна нація грабує іншу,хоче забрати в неї землю,знищити і зробити рабом, а інша- ніколи не була загарбником чи нападником а смиренно несла свій хрест

 

– Кондуктор! Где я нахожусь?! В каком я обществе?! В каком я веке живу?!
– Да вы сами кто такой?
– Сапожных дел мастер Егоров.
А.П.Чехов

Ну вот, снова о гамерикосах - и нещасных индейцах, об англичанах - и бедных австралийских аборигенах....

 

Шаную своїх батька і матір, знаю свій родовід (наскільки можливо)
Люблю співати тих пісень, що мої бабуся і прабабуся
Знаю і вшановую народні свята, традиції та звичаї з ними пов'язані
Люблю і шаную село, землю та працю на землі, бо горда тим, що корені мого роду - в хліборобстві
Вишиваю українські узори, готую українські страви
Все вищесказане роблю не лише тому, що це прикольно і цікаво, а тому, що так робили мої предки і слава Богу, що знайшли можливість і мене навчити. Я - українка.

 

Є в білінгве а полісеміі щось шізофренічное,але правда й то що примітивно однозначне синонім пошлості. Кому що бiльш пасує .

 

Це все дуже добре. І похвально. Але моє питання стосувалося іншого. Запитаю конкретніше: "Людина, яка не пам"ятає своїх біологічних батьків (таких мільони), яка виросла у дитбудинку-школі інтернаті, чи у прийомних батьків, така людина апріорі не зможе знайти відповіді на питання "Хто я"?

 

Як на мене слово частина дуже конкретно співвідноситься з етнічним аспектом особистості. Прохання читати уважніше. На питання "хто я?" повністю не відповість ніхто.

 

Зі мною так буває-почув яку небудь пакость і шкодую що зрозумів про що мова. Додам, гидоти українці частіше говорять по руську. За цим частіше доводиться шкодувати що знаю російську.
Розумію що це дурості але нов.рус фільми майже не дивлюся там якщо не гавкають то матюкаются.
Навіщо мені воно в хаті?

 

Даруйте за занудство, але все ж таки за логікою виходить, що людина, яка усвідомлює "етнічний аспект особистості" все ж таки більш повно знайде відповідь на питання "Хто я"? Я присікуюсь тому, що вважаю поняття "особистість" абсолютно незалежним від національності.

 

Звичайно, так. Національність - це культура, це історія твого народу, це твоя мова. Усе це надзвичайно важливе.