національність: важливо чи ні

А як інакше зберегти єдність нації та її самосвідомість? Якщо я люблю свою землю, свій рід, свою мову, свою їжу і т.д., то чи можу я це все зрадити? Припустимо, мати знає, що її син поганий, не поважає її, але ж вона не піде і не візьме собі іншого чужого. Так і з національністю - це те, що дається нам з молоком матері. Перейти до інших - це зрадити передусім себе, а такій долі не позаздриш, бо це конфлікт душі, її трагедія - знати, що твої діти вже можуть себе ідентифікувати "чужими" відносно тебе.

 

Жили люди кілька кіло років без національностей, до буржуазних революцій.
Плем'я, рід важливіше.
Класне було бути з карпiв (Карпати-зем'я карпiв)це була б брехня. Не такі вже й далекі предки знали своє пле,мя та племінну мову, сам вже не то.
Схоже як козаки кажуть- дід був козак,батько син козачий, а я хвіст собачий.

 

Національна свідомість - не таке знову старе явіще.
Різніці в розуміні цей гілки виникають звичайно з різного сімєйного і регіонального, культурного переказу протягом останніх 2-3сотень років
- як видно - навіть в межі цей самой країні (це стосується теж Польщі...).

Питане залишається актуальним тоже для країн в рамках ЕС. Чи навіть ще більше, коли стандарт життя вищи.

А мені, "реліктово" нагадується вірш Міцкєвіча (класика):

 

Перевод, плиз!

 

ось зараз початок іншого режиму, тільки навпаки.

 

Намагаюсь...

"Літво, батьківщино моя, ти є як здоров/я,
Наскільки слід шанувати тебе, тільки той дізнається,
хто тебе втратив..."

...це гримить майже ідентично як україньською....

 

На мою думку - в деяких випадках важливо, а в деяких ні. Попробую її пояснити. Національність- це самоідентифікація людини, це її мова, звичаї, менталітет, а не то, що написано у паспорті. У мене багато друзів різних національностей і в даному випадку національність для нас з ними значення не має, аби людина була хороша. Інша справа, коли стоїть питання створення сім'ї. Не зовсім вірю (може тому що не зустрічав таких) що можлива нормальна сім'я без додаткових зайвих проблем і конфліктів (хоча різних проблем і так вистачає в сім'ї )), де б були люди різної національності, особливо скажімо не споріднених національностей. Яке б там не було на початках кохання, а той "злий побут" рано чи пізно підкреслить національні відмінності супружжя - на якій мові розмовляти, різні свята по різному святкувати, я вже не кажу про виховання спільної дитини. Ну хіба що хтось із супругів відмовиться від свого національного на користь іншого супруга. Хоча врешті, хто його знає?...

 

Національність - важливо ! Деколи національність помагає пізнати людину.

 

Не важливо.

Але цікаво. Моя національність мішана: польсько-українсько-єврейсько-французько-угорська. Але ментальність близька до англосаксонської з деякими індійськими домішками.

 

Мені здається, що у сімейних стосунках важливіша спільна ментальність, а не національність. От наприклад наявність на території тієї чи іншої країни національних меншин - люди ідентифікуються за національністю, але ментально вони вже ближчі до мешканців тої країни де проживають, ніж до мешканців історичної батьківщини.
Тому міжнаціональні шлюби у таких випадках не мають конфліктів на цьому грунті.
"Главное, чтоб человек был хороший" (с)

 

Ні в якому разі! Вівсянку не дуже люблю (хоча іноді виникало бажання привчитись); сосиски не їм, бо вегетаріанець; пиво не люблю, бо воно гірке; а що таке кальян - взагалі не знаю.

 

А что ж вы тогда кушаете?

 

Здається, це куриться, а не їсться, як казав якийсь наркоман у якомусь анекдоті...

 

Якщо я описуватиму свої кулінарні смаки, це буде офтоп і, до того ж, досить довгий. Я вже і так тут засидівся.

 

ого! в середині частинки цілого не бунтують? Наприклад єврейська частина не наїжджає на польську?