Молитви,які нам допомагають

+
новопреставлені
Галина
Валентина(моя тьотя)
+
Зеновія
Зоя
Михайло
Юхим
Анастасія
Володимир
Анастасія
Стефан
Іван
Анастасія
Іван
Микола
Марійка
Микола
Марія
Анна
Василь
Францішка
Софія
Юрій
Софія
Марія
Орест
Нестор
Мирослав
Йосиф
душі,терплячі в чистилищі

 

+
Романна (моя мама)
Катерина
Степан
Тетяна
Михайло
Богдан
Меланія
Михайло

 

+
Андрій
Ярослав
Марія
Володимир
Євгенія
Оксана
Борис
Йосип
Сергій
Андрій
Степан
Роман
Іванна

 

+
Марко
Єфросинія
Пелагея
Володимир
Ірина

 

Пропоную всім помолитися за японців, щоби Господь дав їм сил вистояти і щоби страшна стихія припинилася.

 

Знаю про ту історію... Анічка Янаткова... Бідна дитина... Прийми, Боже, душу невинної дитини...

 

Прошу про молитву за здоров"я мого дядька Едуарда.Сьогодні вночі забрали в реанімацію з підозрою на інфаркт.

 

Прошу о молитву за упокій Світлани,молодої життєрадісної,бадьорої ,мужньої жінки, забрав життя рак.

---------- Додано в 15:57 ---------- Попередній допис був написаний в 15:56 ----------

Прошу о молитву за чоловіка Світлани Ігоря і сина Олега(інвалід-спинальник) .Нехай Бог дасть їм сили перенести тяжку втрату.

 

Якось добирався в Унівський монастир. З Перемишлян йшов пішки, бо на автобус треба було довго чекати, тому вирішив йти пішки десь 6 км. Але по дорозі помолився, щоб Господь послав транспорт. Трошки пройшов, стає джип і питають люди куда до Унів. монастиря. Я сказав, що теж туди, чи можна з ними. Вони вибачились, що нема змоги, бо на задньому сидінні спить дитина і поїхали. В думці я подякував Богові за це і помолився за них. Через метрів 100-150 зупиняються і їдуть назад. Дитина прокинулась і мене підібрали.
А звідти до Франківська мав добиратись, автобус до Перемишлян пропустив. Вийшов на подвір"я, дивлюсь - автобус з ІФ університету, і місця були, і з ними додому.

Років десь 5 тому йшов пішу приватну прощу до Погоні. Скорочена дорога веде через ліс. Зима, багато снігу... Зі мною ще був брат та одна жіночка. Серед лісу зустріли п"яного чоловіка, він не міг йти, можливо і замерз би. Пам"ятаю, який він був радий, як дякував нам, а ми казали, що то Господь покерував. Тепер дивуюся чого ми йшли через ліс, то ж зима, снігу майже по коліна. Був простіший спосіб туди попасти - їхати автобусом і дорогою йти тільки 3 км.

Минулого року робив з друзями паломництво з Івано-Франківська до Сімферополя, щоб поклонитися мощам свт. Луки Войно-Ясенецького. Приїхали на місце, карти не мали, почали питати людей, щось не дуже знали. Часу небагато, бо Служба Божа мала починатись. Аж бачу йде жінка (Марія) з хусткою на голові, і зразу всередині зрозумів, що вона до церкви йде. Привітались, коротко сказали їй хто ми, звідки і чого тут. Вона йшла дійсно до церкви, але до іншої, але заради нас пішла вже до тої, де зберігаються мощі святого. І вже півдня провела з нами, відвідали музей в честь свт.Луки, його могилу, спілкувались на духовні теми. І дуже добре ставилась вона до нас, знаючи, що ми греко-католики. А цікавим є ще те, що Марія ніколи не була в музеї цьому, то ми вже жартували, що мусіли спеціально приїхати сюди, щоб вона відвідала з нами музей

Господь направду діє незбагненно!
Слава Богу за все!!!

 

Прошу про молитву за здоровя Любомира, який очікує хірургічної операції.

 

Наших молитов зараз дуже потребують Ліля Романова та її родина.
В Лілі позаматкова вагітність. Старший синочок вдома з високою температурою. Молодший синочок, 6-місячний, на грудному вигодовуванні...
Ось тут її допис на ДП.

Помолимось...

 

Можна. Навіть дуже можна.
Божої вам благодаті, Сашко.

---------- Додано в 14:19 ---------- Попередній допис був написаний в 14:08 ----------

Він помагав всім, хто потребував. Золотим був чоловіком.
Не віриться ніяк у таку його смерть.
Упокой, Господи, душу вірного раба Твого.

 

Дуже дякую всім, хто згадав у молитвах!!! Дарчик уже здоровий. Я по операції, але вже вдома. Існую на обезболюючих.
Дуже прошу про подальшу молитву, щоб я пошвидше вернулася до здоров'я.

 

У тій ситуації, а якій ми опинилися в останні два дні, я відчула наскільки сильною є сила віри й молитви.
Не знаю, чи багато людей знають про ситуації, коли 6-місячна дитина чекала голодною 7 годин, поки мама зможе погодувати. Мій синочок чекав. Плакав лише 45 хвилин тоді, коли мене оперували, а після того спав і просто чекав. І коли чоловік приніс його до мене в палату, він тільки посміхався й далі просто чекав. Коли минув черговий приступ болю, я його погодувала й дякувала Богові та Богородиці за опіку й заступництво. Коли мене везли на операцію, я просила Марію заопікуватися моїм дитятком (він цілковито на грудному годуванні й нічого іншого ще не їсть). Я цілковито переконана, що то за її заступництвом сталося таке чудо. Інакше я не можу пояснити, як могла 6-місячна дитина без плачу бути голодною протягом 7 годин, при тому, що він звик, що годують завжди на вимогу, тобто досить часто.
Дякую Господеві за підтримку та молитви людей!

 

В останні дні вагітності (яка проходила дуже легко і ніби без ускладнень), мене дуже почав мучити наш зарослий квітник. То була як манія, кілька днів думала тільки, як би то прополоти ті бур"яни. Одного дня таки наважилась, наступного - народився мій синочок. Як виявилось, саме тоді в мене почались ускладнення, якби ще день-два, то синочка в мене могло би і не бути. Ніби дрібниця - бур"яни, але я тоді задумалась про опіку Божу.. Завжди, кожного дня з молитвою я дякую Богу за те, що в мене росте здорова дитина.

Ну і ще таке:пам"ятаєте, як ми намагалися форумом виграти для Нірванки ноутбук? Я тоді так захопилася, що часом по пів ночі сиділа клікала. І саме тоді - випадкова смс-ка на радіо, випадково взяла з собою телефон, коли бігла в мами в літню кухню, дзвінок з радіо - я виграла ноутбук. Я тоді одразу подумала, що це, мабуть, винагорода за активну участь в боротьбі за Ірину білочку )

 

Всім дякую! Значно Любомиру краще! І можливо, операції не потрібно буде.

 

Другий день думаю - писати чи не писати. І хоч ще не вечір - але таки напишу.
Деякий час назад у моєї мами був приступ. Височезний тиск, перед інсультний стан. Лікарі приїхали, відкачали.
Терміново зобов'язали звернутися до невропатолога. Лікарка подивилася, зробили аналізи, ЕХО. З кам'яним обличчям відправила маму на КТ (томографію мозку), бо "щось є, щось робить (якесь там) відхилення".
Ми чекали того дня з тяжкими думками - що це - пухлина? тромб? одним словом не передати. І ось день КТ. 1 квітня. І зовсім не весело.
Усі дні до того, а особливо на перед день я просила Бога - тільки би нічого не було. А якщо щось і було - щоб розійшлося, щезло.
В ніч на перше просила Ісуса - "Ти ж обіцяв, якщо попрошу з вірою - все випросиш в Отця. Випроси мені, Ти ж обіцяв.....".
І Він випросив.
КТ нічого не показало! Все чисто. Лікарі кажуть - дивно, мабуть був якийсь значний спазм, який здався "чимось".
Може і був, не знаю.
Але знаю, Хто все виправив.
Дякую, Боже!
Дякую, Ісусе!

 

Чиста правда. Їхав я якось до друзів-відпочивали в горах. Пізна осінь. Темінь. Добрячий приморозок. Недалеко від станції п"яний лежить. Замерзає. Розрухав, ледве довідався, де живе. Привів до хати. так спочатку мене його жінка облаяла. Пяницею обізвала і ще "похлєще". А як виходив з фіртки-псина мала наздогнала, вкусила за ногу і втекла. (кілька тижнів потому справлявся о здоровля тої псини)
Господь поратував того чоловіка через мене. А мене за що?..

 

Колись в хвилину відчаю звернулась до Бога зі словами: "Підкоряюся, віддаюся Tвоїй волі, Господи, дай мені, прошу, зрозуміти що б Ти хотів щоб я зробила."
І десь через пів-години мій син приніс знайдену ним випадково невелику, ще зовсім новеньку і ніким не відкривану, книжечку-щоденник для запису 5-ти речей кожного дня за які б хотілось подякувати... І епіграфом до цієї книжечки були слова: "If the only prayer you ever say in your entire life is Thank You, it will be enough." "Якщо єдиною молитвою яку ти промовиш за все своє життя буде Дякую, цього буде достатньо." Простота і тепло цих слів не залишають сумніву.