Мольфи і мольфари. Думки експертів!

От,якраз зараз треба було.
І то тєжким.
Бо оце для мене святе.

 

І пошо в сує мене згадувати?

 

церква, це її функція.

 

[FONT=&quot]КАРПАТСЬКІ МОЛЬФИ І МОЛЬФАРИ. ТАЄМНИЦІ, ФАКТИ, ПРИПУЩЕННЯ...
Львівському Форуму присвячується. Автор: PREDRAG

[/FONT] «Став проти хмари, одна нога наперед, і склав руки на грудях. Закинув назад бліде обличчя і вперся похмурим оком у хмару. Стояв так довгу хвилину, а хмара ішла на нього. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю. Вітер зараз звіяв її в долину і підхопив на голові в Юри довге волосся. Тоді Юра підняв до хмари ціпок, що тримав у руці, і крикнув у синій клекіт:
- Стій! Я тебе не пускаю!
... Хмара подумала трохи і пустила в одповідь вогняну стрілу.
Але Юра так само міцно стояв, і кучері вились на голові в нього, як у гнізді гадюки.
- Ага! Ти так! - крикнув Юра до хмари.- То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води... Іди рознесися, як вітер по світі... Розсядься і розситися, ти тут сили не маєш...

Коли хмара направо - то й він направо, хмара наліво - і він наліво. Він бігав за нею, борючись з вітром, махав руками, грозив ціпком. Він вився, як в’юн, по горі, завертаючи хмару, моцувався із нею, спирав... Ось-ось, ще трошки, ще з сього краю... Чув в грудях силу, метав громи з очей, здіймав руки угору і заклинав. Вітер розвіяв його кептар та бив у груди, хмара гарчала, плюскала громом, завертала у очі дощем, драгліла над головою, готова впасти, а він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратить останні сили. Чув, що сили вже слабнуть, що в грудях пусто, що вітер рве голос, дощ залива очі, хмара перемагає, і вже останнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок:
- Стій!..
І хмара раптом спинилась».
(«Тіні Забутих Предків», М. Коцюбинський).

 

[FONT=&quot]І. КАРПАТСЬКІ МОЛЬФАРИ[/FONT]
[FONT=&quot]

З незапам'ятних часів в Карпатах живуть люди, які отримали від Бога дар бачити та відчувати світ по-особливому, на рівні Творця. Вони володіють досконалими знаннями про Природу, підтримують закони Всесвіту та спілкуються із духами Предків, можуть вилікувати людину від найтяжчких хворів і недуг, а також передбачити фатальні події, керувати природніми явищами, надавати предметам магічної ролі. Їх називають по-різному: ворожбитами, відунами,[/FONT][FONT=&quot] віщунами,[/FONT][FONT=&quot] цілителями, відьмарами, чарівниками, примівниками, кудесниками, планетниками, мольфарами. Останнє найбільше приїлося, оповилося численними переказами та легендами серед гуцульського населення і стало асоціюватися із карпатськими відлюдниками. Вперше в Україні про гуцульських «шаманів» у широких колах заговорили після виходу роману Михайло Коцюбинського “Тіні Забутих Предків”, ще пізніше — після однойменної екранізації цього твору Сергієм Параджановим, який глибоко любив і цікавився гуцульським фольклором. З великою пошаною у серці завдячуємо їм обидвом за чималий внесок в українську культуру, завдяки їм по всій Україні та далеко за її межами гуцульські традиції знають, глибоко поважають та цінують.[/FONT][FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]
Ось як розповідає про мольфарів покійний знахар, ворожбит, уродженець села Верхній Ясенів Михайло Нечай:

“...Основна могутність мольфара у його словах та співах. Мольфар здатний творити як добро, так і зло. Кожному мольфару притаманний свій неповторний, так би мовити, стиль роботи. Деякі з них народжуються з магічними знаннями, тобто є мольфарами по спадку, які передаються з покоління в покоління однієї родини. Інших вчать. Одні оволодівають чорною магією, другі — білою... Це є мінус і плюс як штепсель, тут плюс, а тут мінус - це чорні і світлі сили і між ними йде боротьба. З цього починається життя, цим воно і продовжується. Мольфар має бути глибоко духовною особистістю, так як він звертається до Бога та небесних сил з проханням про допомогу. Якщо мольфар чинить неправедно і порушує закони Природи, він може бути позбавлений магічних можливостей… Я хочу знайти учня, але досі ще не зустрів такої людини. Він повинен людей любити, природу, а не гроші. А де ж такого дурня знайти, адже сьогодні навіть діти гроші люблять. Чесно кажучи, я вже знаю дату своєї смерті. Знаю, від чого помру, але сподіваюся, що до того часу з'явиться все ж людина, у якої є покликання стати мольфаром. Без нього нашій традиції - кінець”.

Через високі надприродні можливості та малочисельність, мольфарів на селі дуже цінували, їх прирівнювали до Богів. Мольфари вважалися покровителями села, на них покладалась відповідальність за його мешканців, захист від природніх стихій і потусторонніх сил. У повісті “Тіні Забутих Предків” згадується[/FONT]: [FONT=&quot]«З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…». Цікаво знати, що подібна традиція існувала й у кельтських жерців - друїдів. Селилися мольфари, переважно, за межами сіл, високо у горах, де до них важко було доступитись, іноді доводилось долати чималі дистанції, переходити кілька разів через гірську кладку. Завдяки цій загадковості, горянами складено чимало легенд про мольфарів, їх боротьбу із демонами, де мольфар виступає не як покірний виконавець, а як охоронець, переможець, повелитель темних сил: «Йик мольфар шось робит, то він каже: Невольни би тьи втьила! Ти мині досолив! Я тебе за то сушу, я тебе колю, я тебе печу. Я хочу, аби ти так почорнів йик дим, абис так усох, як усихає підпаленая деревина, хоть вона нї сира и не суха, а така завйила!» (В.Шухевич). [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Мольфарів зображали часто дужими, вусатими чи бородатими, із важким поглядом, оповитими довгим чорним густим волоссям чарівниками, яких неможливо було упізнати – чи [/FONT][FONT=&quot]то [/FONT][FONT=&quot]дядько, чи старець, чи просто легінь, який подався у мольфарство[/FONT][FONT=&quot]…[/FONT][FONT=&quot] Через те, багато хто споріднює їх зі старослав’янськими волхвами. Зрештою, Олег Гуцуляк у своїй книзі «Пошуки заповітного царства» наводить на роздуми, що слав’янські волхви – це карпатська жрецько-шаманська група кельтів – волохи (галл. Volcae), пов'язана з тотемом вовка, які мігрували у свій час з Італії (Влохії) в Карпати. Тут вони осіли і асимілювали рештки балканських етносів, утворивши націю – румуни та заснувавши царство Валахію. Багато подібного у карпатських відунів є з відомими козацькими характерниками, що є вже темою окремого дослідження. [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]На жаль, з приходом християнства, зміст мольфарства був покручений, а мольфарів стали ототожнювати із зловорожими чорнокнижками, які буцім-то роблять людям шкоду. З будівництвом церковок їх майже повністю витіснили місцеві парохи. [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]За видами енергій, мольфарів можна класифікувати на - «сонячних» і «місячних», за видами діяльності: [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]1) [/FONT][FONT=&quot]віщунів або ворожбитів – той, хто відгадує минуле і передбачає майбутнє; [/FONT]
[FONT=&quot]2) [/FONT][FONT=&quot]градівників або хмарників - той, хто відвертає град і бурю; [/FONT]
[FONT=&quot]3) [/FONT][FONT=&quot]знахарів або примівників – той, хто лікує недуги травами, зашіптує хвороби;[/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Про ворожбитів писав відомий дослідник Гуцульщини Антін Онищук: «Ворожбитом називають такого, що знає ворожити та відгадувати минувшину і будуще інтересованого, його родини, худоби і т.д. Ворожбит чи ворожка подивиться на долоню, загасить ватру, зіллє воску або олова і викладає інтересованому, хто заузєвсі на нього, яка висит на него придибашка, з чого йому паде щіскє. Коли прийде хтось в нещастє (худоба, процес, крадіж), то Ворожбит подає йому близші інформації про причини нещастя та як лихові зарадити». [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Надзвичайно цікаву інформацію про градівників подає автор легендарної монографії «Гуцульщина» Володимир Шухевич: «Градівник се такий чоловік, що знає відвертати град. Він разит (їсть раз на добу) на св. вечер, у вечеріх бере вечері непочитої з усего трішки, бере мітлу та кочергу, та з ним усїм обходит три рази свою хату и кличе: «Прошу тебе тучу, кріз тучу, прийди до мене пити, гуляти, весилити си, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу». Потому входит у хату, набрану вечеру кладе у платинку и ховає будь-де, вона там має стояти до свйит великодніх, йик сховав, засїдає їсти, через цїлий чьис вечері не має ні до кого говорити. Перед свйитами великодніми купує у 9 крамницьих ладану по 1кр, приносит єго до дому, вісипає до тої платинки з вечерев, тай кладе верх дори осьвйитити. Потому ховає знов, аж доки туча не йде». [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Із хмарниками пов’язаний запис із Бойківщини у «Приповідках» Івана Франка: «Хмарником називають чоловіка, що має вміть відганяти або насилати градів і хмари». Окремі джерела вказують на те, що хмарники є «природжені і вчені»: «То йи такі природжені хмарники, що він до того знає. Так само як упир йи до молока» (с.Далешів, пов. Городенка, Володимир Гнатюк 1912). [/FONT]
[FONT=&quot]

[/FONT]
[FONT=&quot]Щодо знахарів, то Б. Кобилянський зазначав: «…знахар рятує пошкодованих примівками та зіллям». Були серед знахарів і такі люди, які могли керувати звірами, про це сказано так: «Є такі знахарі, що наверне звір, куди хоче. Они мают припис тим орудувати. Они є так, як слуга у газди, тоти знахарі, над ними є росказники» (А.Онищук, 1909). Назва «знахар» відома багатьом слав’янським мовам, у більшості випадків це - народний лікар, який користується власними, немедичними способами лікування, травами, обкурюванням, нашіптуванням. Деякі ентузіасти відзначають у слові «знахар» арійський корінь «хара», що позначає один із семи сонячних центрів або чакр (від сл. «чара» - життєдайна енергія) на людському тілі, кожна з яких є центром інформації про людину.
[/FONT]

 

[FONT=&quot]ІІ. ЕТИМОЛОГІЯ СЛОВА “МОЛЬФАР”[/FONT]

[FONT=&quot]Етимологія — складна наука, адже слово не є сталим у своєму розвитку, слово видозмінюється у вжитку, слово може мігрувати і тлумачитись різними народами, може складатися з різних інших слів, малопомітних частин, уподібнюючись пазлу, який потрібно уміти помітити і розгадати. У даному випадку досі загальноприйнятої етимології щодо слова “мольфар” немає, але можемо розкласти його на дві частини і проаналізувати: [МОЛ’] - від молва, молити, промовляти, мовити і [АР] — тотожне Сонцю (наприклад, Ар-рата - сонцеподібна країна, де “ар” - сонце, “рат” - сукупність чогось, у даному випадку територій), [Ф] - зайва літера, яка додалась, ймовірно, внаслідок перефразів. Причому, [АР[/FONT][FONT=&quot]][/FONT][FONT=&quot] може переходити і в [ЯР[/FONT][FONT=&quot]][/FONT][FONT=&quot], що тотожно: Ярилу, Сонцю, Ра. Тож, у висновку маємо початкове слово: МОЛАР або МОЛЯР — той, хто молить Сонце, або промовляє до Сонця, тобто рахман. З часом слово могло перерости в: українське МОЛЬНАР, угорське MALNARE і романське MALFARE.

[/FONT]
[FONT=&quot]Питання походження назви “мольфар” уперше порушив український лінгвіст, мовознавець Броніслав Кобилянський, запропонувавши пояснення: „Староруське кореневе утворення МЪЛ ( мълва, мълвити) + суфікс –аръ = молвар, той, що чаклує словом, замовлянням”. Згодом дослідник висловив інше припущення, вбачаючи „ правдоподібний зв'язок з іт. Malfare - „чинити зло; злодіяння, злочин”, що можна пояснити свідомим намаганням Церкви та її інквізиторів перетворити усе добре, утаємничене і невідоме у — шкоду, зло. Найближчі приклади: “гуцул” — бандит, “опришок” — рекетир, убивця і т.д.[/FONT]

[FONT=&quot]Попри те, що “мольфар” слово найбільш розповсюджене на Гуцульщині, воно відоме і в сусідній Угорщині, де «мьольнар» перекладається як - чаклун, ворожбит. Чимало угорців носять прізвище - Молнар, серед них й угорець за походженням, відомий в Україні закарпатський лірник - Лайош Людвігович Молнар. Це свідчить про те, що, можливо, “мольфарство” – явище не суто українське, зате суто карпатське.

Дехто лексему «мольфар» пов’язує з латинським «maleficus» - відьма, забуваючи, що «мольфар» - іменник чоловічого роду, на що вказує суфікс «-ар», а male — перекл. як жінка, ficus — рослина. Хоча, наприклад, дослідниця-лінгвіст Наталія Хобзей у своєму етнологічному словнику «Гуцульська міфологія» подає кореляти і жіночого роду: «Чаріуница, молфарка – то она говори, примовлайе. Она молоко видбирае і чоловіка може, али у нас цего нима. А так було, шо чоловік дітий лишиу». Проте, тут бачимо, що слово «мольфарка» немає власної етимології і є похідним від чоловічого «мольфар», використовується як позначення чаклунських негативний дій жінок, ймовірно з моменту як значення слово переросло у негативне.

Цікаву аналогію із словом "мольфар" можна відмітити у давньоруськім - "молнія", себто грім, блискавка. Молот бога-громовержця Тора звався «мьолльнір».[/FONT][FONT=&quot] Чимало мольфарських обрядів пов'язано саме з громом. Древо, уражене блискавкою — вважали священним, із нього виготовляли сакральні мольфарські ритуальні предмети – мольфи та музичні інструменти, зокрема трембіту. [/FONT]

 

[FONT=&quot]ІІІ. РИТУАЛЬНІ ПРЕДМЕТИ МОЛЬФАРІВ [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Мольфа – це будь-який зачарований, одушевлений предмет, який використовується у магічній практиці карпатських, зокрема гуцульських мольфарів. Дехто з дослідників вважає, що саме від слова «мольфа» і походить назва «мольфар», інші, що навпаки. [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Мольфою може стати будь-яка заговорена річ, чи це використовувана в побуті, наприклад клапоть тканини (стрічка), чи скалка з дерева, чи зброя або ж оберіг зі шкіри, пера, кості тварини (тотем) або металу – мосяжні персні, згарди. Найбільша особливість мольфи - замовляння над нею, тобто ритуальна частина - примівка або молитва, яку виконує карпатський відун. Власне, з цього моменту предмет і стає магічним – стає мольфою, набирає захисної, оздоровлюючої чи атакуючої дії. Замовлянь є чимало: на любов, на смерть, на силу, на багатство, на красу, молодість... Мольфар обирає те, яке йому потрібне і вимовляє з особливою шаною, від щирого серця. Переважно, в обрядовій практиці відуни звертаються на чотири сторони світу - чотирьох стовпів світотворення, до чотирьох стихій-першоелементів - води, вогню, повітря, землі. Уже потім мольфа довго служила мольфару, могла передаватися із покоління у покоління як спадок, а якщо її загубити - то дивним чином[/FONT][FONT=&quot] знайдеться або повернеться до свого господаря сама.[/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]Давайте розглянемо основні мольфарські предмети, себто мольфи: [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]- громовиці – невеличкі скалки з природніми отворами, які відпадали від ураженого блискавкою дерева, є беззаперечними атрибутами будь-якого мольфара, його власного магічного досвіду. Кажуть, що удар грому – то удар самого Бога Перуна, який женеться на колісницях по небозводі і стріляє своїми вогняними стрілами, спопеляючи усе лихе, а комусь дає і ініціацію. Часто люди, у яких гримнула блискавка - виживали і ставали Пророками, отримували дар яснобачення, мали екстрасенсорні можливості (магізми). Тому, для мольфара за щастя тримати у руках такий предмет, який освячений самим Богом, самою Природою. Громовицями оздоровлював у своїй практиці відомий мольфар Михайло Нечай, з їх допомогою відводив зле мольфування, пристріти, порчі і вроки. [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]- громова палиця (бич), градовий ніж – їх у своїй діяльності використовували градівники та хмарники: «Аби розігнати тучу, мусит мати бич, йиким розігнав гадину з жьибов (як гадина поволи пролигає жьибу, то йиким будь патиком ударена, пускає ї» (В.Шухевич «Гуцульщина»). «Він мав такі прути ліскові, що за рік виростають. Він завше йшов напротів хмари і так тим прутом махав. Той прут дістаєсі так. Як сі їсть гадина з жєбов, то треба віломити зараз прут такий, що за рік виросте і їх розігнати. І тот прут вже має право до хмари» (В. Гнатюк, 1912). Недаремно, тут згадано про гадів, адже як змі так і жаба – споконвіку священні символи мудрості, символи дощу і води, які згадуються у багатьох традиціях світу, їх шанують і водночас бояться, адже непосвяченим можуть принести і шкоду. Градовий ніж був для мольфара теж дуже важливим інструментом. Він міг встромити у дерево градового ножа, а звідти лилося молоко, а камінь міг у сир перетворити. На громових палицях та рукоятках градових ножів часто різьбили громівники або перуниці - так-звані знаки грому, дощу і Бога Перуна у вигляді шести або восьмиконечної квітки, чи то пак променів, вписаних у коло, тим самим являючи собою громове колесо – друга назва символу. Він масово поширений в Карпатах і на Балканах, його досі можна зустріти на старих будівлях, оселях, домашніх скринях, ложках, побутових і господарських предметах, зброї тощо.

- медальйони, згарди ( від санскр. [/FONT][FONT=&quot]Svarga[/FONT][FONT=&quot] – Зварг - Сварог) – гуцульські обереги, символи Сонця, залишки солярного культу, який оспівував первісне хліборобство і скотарство. Згарди замовляли, нанизували на ланцюжки – ретязі, одягали на шию, коли проводили ініціацію. Коли проводили ініціацію вдруге, нанизували ще один згард. І так раз за разом, кількість оберегів росла і вони лягали вже не в один, а кілька рядів, що свідчило про високий духовний рівень мольфара, авторитет. Для з’єднання згард служать так звані чепраги — дві, переважно круглі, пластини, оздоблені карбованим або ажурним орнаментом. В центральній частині декору чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіки: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, шестираменна розета, концентричні кола тощо. Таке кольє виконувало потужну захисну функцію. Та, з часом, як і все решта - ця практика занепала, згарди втратили рівнораменність і прийняли форму християнського хреста з розп’яттям, їх дарували як прикраси як дарунок газдам, на іменини жінкам, дітям.

[/FONT]
[FONT=&quot]- мосяжні персні – масивні, з високим рельєфом у вигляді голови арідника, щезника або чугайстра (духи опікуни, духи ініціації), відлиті із латуні, бакунту і нейзильберу. Виготовлялися індивідуально, носилися як обереги. Вони символізували безсмертність душі, союз земного і божественного начала, безперервність. Одягнувши їх можна було використати як браму часу - потрапити у минуле, майбутнє або паралельні світи, стати невидимкою. Такі персні захищали від стріли, пулі, удару. «Декорувалися солярним орнаментом, який гравірувався і доповнювався кольоровою замазкою, що імітувала емаль» («Гуцульські прикраси», Ярослава Ткачук, Марія Кубік). [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot]- тотеми – духи звірів або птахів, властивостями яких наділяли себе мольфари у вигляді головних, нашийних або ручних оберегів зі шкіри, кості, клика, пера, шерсті тощо. Фазан Мольфар міг скликати своїх тотемних духів-помічників у будь-яку важливу чи скрутну для себе хвилину, зробити так, що нападнику здаватиметься, що на нього летить сокіл або вовк, тобто тотем чаклуна. Тотеми були завжди у його розпорядженні, він повсякчас спілкувався з ними. Щоб обрати тотем, людина повинна[/FONT][FONT=&quot] була[/FONT][FONT=&quot] досконало вивчити, пізнати себе, оволодіти знаннями про таємний стан речей, Природу, мати практичний досвід спілкування з нею. Звірі дуже часто фігурують в гуцульських казках у різних якостях. З початком доби неоліту найпоширенішими були тотеми бика, коня, оленя.

[/FONT]
[FONT=&quot]Звичайно, це не увесь перелік існуючих мольф. У своїй практиці мольфари застосовували ще багато речей, зокрема музичні інструменти такі як: ріг, трембіта, дримба, сопілка, дзвіночки – вони викликають стан зміненої свідомості, граючи мольфар входив у транс, викликав духів або керувати звірами. Музичні інструменти виконують і заспокійливу дію, благотворно впливають на психіку, організм хворого, очищають, імітуючи звуки творення Всесвіту, звуки Природи. Подібними інструментами є шаманський бубен і варган у традиціях знахарів Сибіру, Бурятії, Алтаю. Є й інші предмети у побуті мольфарів, які не відносяться до мольф, але мають своє універсальне значення та застосовуються звичайними гуцулами, наприклад: свічники-трійці, семираменні хрести, арійський опришківський хрест-свастика, який сьогодні зберігається у Коломийському музеї Гуцульщини, куди він потрапив з Коломийської церкви [/FONT][FONT=&quot]XIX[/FONT][FONT=&quot] ст. та ін.[/FONT][FONT=&quot][/FONT]

 

[FONT=&quot]ІV. ВИСНОВКИ

[/FONT]
[FONT=&quot]
Мольфарство — то грань надзвичайної відповідальності, у першу чергу, перед собою, перед Богом і своїми нащадками, перед Родом. Якщо людина не готова відповідати за свої слова і вчинки, не готова встояти перед життєвими перешкодами та негараздами, утримуючи Світло та Божеське Добро - цей Шлях не для неї.

На жаль, чимало українців сьогодні, завдяки підлій боротьбі ворогів з українською традицією, ставляться до мольфарства зі зневагою, вважають, що мольфар — то якась незрозуміла, “грішна” істота, чортівня, з якою краще не зв'язуватись. Люди не усвідомлюють, що без них, мольфарів – світ втратив би сенс. Мольфари - то магічні будівничі, охоронці Всесвіту, які утримують нашу цивілізацію від катастроф, цілковитого занепаду і упадку. [/FONT]

[FONT=&quot]Дехто говорить, мовляв, краще піду до психолога, якщо щось не так. Але, не забуваймо, психолог - лікує за гроші, це механізм, який працює за чітко виробленим алгоритмом, він не уміє імпровізувати, у ньому прописані - схеми і шаблони, але не - Істина з Богом. На жаль, образ сучасного психолога — продавець, який збагачуєтся за рахунок інших, наївних і неосвічених людей. Мольфар - же отримав свої знання від Бога, і його не купиш, не продаси за будь-які гроші. Мольфар - це не професія. Це покликання оздоровлювати людей, і духовно, і фізично. Мольфар – то справжня дитина Природи, ідеал великодушності і праведного життя… [/FONT]
[FONT=&quot]


[/FONT]


[FONT=&quot]//Використана література// [/FONT]

[FONT=&quot]Наталія Хобзей – етнолінгвістичний словник «Гуцульська міфологія»[/FONT]
[FONT=&quot]Володимир Шухевич - монографія «Гуцульщина»[/FONT]
[FONT=&quot]Антін Онищук - «Матеріали до гуцульської демонології».[/FONT]
[FONT=&quot]Володимир Гнатюк – етнографічнийй збірник «Знадоби до галицько-руської демонології».[/FONT]
[FONT=&quot]Михайло Коцюбинський – роман-повість «Тіні Забутих Предків» [/FONT]
[FONT=&quot]Громовиця Бердник - «Знаки Карпатської Магії», дослідження «МОЛЬФАРСТВО-КАРПАТСЬКА МАГІЧНА ТРАДИЦІЯ: ОСОБЛИВОСТІ, СИМВОЛИ, ЗНАКИ»[/FONT]
[FONT=&quot]Ятченко – монографія «Український шаманізм».[/FONT]
[FONT=&quot]Олег Гуцуляк - «Пошуки заповітного царства».[/FONT]
[FONT=&quot]Ярослава Ткачук, Марія Кубік - «Гуцульські прикраси». [/FONT]

 

Не зрозумів. Нащо ховати?

---------- Додано в 13:27 ---------- Попередній допис був написаний в 13:27 ----------

Будь-ласка, доведіть що це брехня.

---------- Додано в 13:36 ---------- Попередній допис був написаний в 13:27 ----------

Тонусу не додає і кава.
Хочеш – не живи, а хочеш – жий.
Ваш Господь зі мною не ласкавий:
Ми ж бо один одному – чужі.

Я не скаржусь, просто констатую.
Чужовір’я не туди несе.
Не обожнюю і не статую.
Я ж – слав’янка: славлю рідне все.

Бідні, бо «судилося», «так склалось»?..
Хто судив і хто нам так складав?
Так поспалось, як самі й послали,
Так послалось, як чужий Бог дав.

Той, котрий благословляв на вбивства,
На голодомори і війну.
Й не одну! Це знати знадобиться,
Щоб не мати Бога за ману

Й виправданням не було «судилось».
Щоб у корінь кожен заглядав.
Здатна віра рідна розбудити
Й рідний Бог – той, що буття нам дав. (Л. С.)

Вірш знайомої. Він вкотре свідчить, що ера християнства надходить до завершення. Зомбо-лохів стає дедалі менше. Маю велику надію, що у майбутньому усі церковки перетворяться на цукерні, а українці нарешті знімуть полуду з очей.

 

Змучився з Вами...

---------- Додано в 13:50 ---------- Попередній допис був написаний в 13:47 ----------

Коли я говорю чи пишу "мольфар" - я не маю на увазі: чорнокнижників, шарлатанів, босорканів, опирів, брехунів, аферистів... Мольфар - для мене виключно достойна людина, взірець праведності, істинна щира Людина. Тому, все, що Ви пишете - буцім-то відьмацтво, чортівня - це мольфарів не стосується, тільки фальшивок.

 

---------- Додано в 13:58 ---------- Попередній допис був написаний в 13:56 ----------

Допустимо, що я помиляюсь Доведіть мені це Зробите добре діло - спасете грішну душу

 

---------- Додано в 14:05 ---------- Попередній допис був написаний в 14:04 ----------

Не ховав. Мабуть це вихідне форматування...