Мій tecrübem у вивченні зовсім незнайомої (турецької) мови

У яндекс-перекладачі (у гуголі - також) є можливість голосового вводу.
Дуже корисна штука тренувати і контролювати правильність вимови.
Наприклад, мені важко дається вимова слова göz - око.
Я наговорюю, а яндекс пише. От що виходить після багатох промовлянь.

giriş gürsel guess göz göz gerçi göz göz güneş giriş göz genç güneş göz drivers

Менше половини успішної вимови. Хоча вимовляю кожен раз, здається, однаково.

Тобто, для тренування вимови не потрібен жоден учитель (та він би і не витримав, коли б йому сказали якесь одне слово сто раз, і півсотні - невірно). А яндекс і гугл витримують.

ЗІ. Я чому товчуся на цьому оці? Чому воно більмом у моїй турецькій?
Тому що я не зміг жодного разу вимовити
ne de gözümüzü elimize tercih edebiliriz.
так, щоб мене яндекс "зрозумів".
Виявляється, я невірно вимовляв слово gözümüzü. Я його вимовляв gö-zü-mü-zü, як це говорив би кожен із нас, а виявляється, треба сказати göz-ümüzü, тобто, після göz робити коротесеньку паузу, яку я почав уловлювати, лише прослухавши словосполучення із сотню разів. Після цього, як я зрозумів, як говорити, яндекс також почав мене розуміти.
Ще раз - жоден живий і при здоровому глузді чоловік не буде з вами так довго товктися. Він після тридцятого разу скаже ОК, і поїхали далі. А помилка у вимові так і зостанеться.

 

Я вже раз, здається, писав, що особливу увагу при вивченні мови потрібно звернути на модальні дієслова, або на те, яким чином виражається модальність.
В українській мові це просто (можливо, для нас просто) - дієсловом "могти".
Ми можемо читати. Просто це і в англійській чи німецькій: We can read. Wir können lesen.
В турецькій мові модальність (умовність) якоїсь дії "зашивається" в слово у вигляді суфікса.
Справа в тому, що в 14-му діалозі тарабарщина
Ne burnumuzu kulağımıza, ne de gözümüzü elimize tercih edebiliriz.
перекладалась упорядником підручника як:
Ни между носом и ухом, ни между рукой и глазом нельзя сделать предпочтение.

Зазубрити, воно, звичайно, можна, але як сказати, коли потрібно сказати турецькою, наприклад,
"між носом і пальцем" чи ще щось. І де там "ні... ні...", і де там "нельзя"?
Не думайте, що Ne - це "не"("ні"). Це - "що".
Фраза, як виявилось в процесі аналізу, грубо перекладається так.
Ми можемо(могли б) віддати перевагу що носові перед вухом, що, скажімо, окові перед рукою.
Ну а далі за цією фразою йшла фраза, яка перекладається "Але вони всі для нас однаково важливі"
Так от, оте -biliriz саме і виконує функцію модальності, як українське можемо.
Я вирішив провірити свою гіпотезу на інших словах і за допомогою гугл-перекладача.
Взяв слово konuşmak - бесідувати. Потім "зліпив" слово konuşabiliriz. Гугл видав "Мы можем беседовать" . Далі - ще кілька зліпків:
tanışmak - знакомиться. tanışabiliriz - мы можем знакомиться.
arkadaş olmak - быть друзьями. arkadaş olabiliriz - мы можем быть друзьями.

Ну, і ще кілька прикладів перевірки, які я тут не наводжу.

Не знаю, чи всім такий підхід до вподоби, але мені здається, що краще інтенсивно працювати в режимі творчого аналізу, чим механічно повторювати фрази, не вникаючи в те, як вони побудовані, і думками бути десь далеко-далеко.

 

Домучила я того Зам'яткіна вже давно, та все ніяк часу не знаходилось написати про свої враження.

В мене є двоє знайомих, що повністю, ну просто зовсім не сприймають граматику. І якщо одна з них, як то кажуть, "закінчила сім класів і один коридор", то інший освічена людина, цілком успішний фахівець у своїй галузі. Я не знаю, може це якась особливість психіки, є ж наприклад люди, що страждають на дислексію, чи не вміють зав'язати шнурки, і при цьому можуть бути навіть дуже добрими фахівцями в тому, чим займаються. От очевидно Зам'яткін теж належить до таких людей.

Але як на мене, для більшості все-таки було б зручніше спочатку ознайомитись з граматикою, а потім, вже цілком усвідомлюючи, що ти бачиш чи чуєш, опрацьовувати текст: слухати, вчити, читати, хто що вважає за потрібне. Навіщо знущатися з себе, слухаючи те, чого ти не розумієш? Зам'яткін так і не відповів на це питання. На початку книги він ледь не матом криє всі підручники і граматику, але потім хитро так натякає, що заглядати в довідники і читати щось із граматики зовсім не зайве, а навіть цілком корисне, і робити це не забороняється. Гм... цікаво, чи можливо вивчити мову, якщо цього не робити взагалі? Тут він скромно відмовчується. Підозрюю, що вивчити на доброму рівні (скажімо, щоб можна було цією мовою написати листа) без граматики насправді просто неможливо
Ну і впродовж книги він багато чого відмочував, я більшість вже позабувалась, але один його ляп врізався у пам'ять. Він стверджує, що ми не можемо вимовити якісь звуки з чужої мови, бо в нас атрофується щось із мовленнєвого апарату (чи щось на кшталт цього)... Та якби в нас щось із мовленнєвого апарату атрофувалось, ми взагалі б жодного звука вимовити не могли б. Насправді, ми вимовляємо якісь звуки завдяки певному положенню органів мовлення, а не можемо вимовити якісь звуки через те, що просто наші органи мовлення не звичні до таких комбінацій. Я про всяк випадок навіть проконсультувалась з нашим логопедом, вона каже, що саме так воно і є, і її дуже здивувала версія, що щось там може атрофуватись

В цілому, найкориснішою для мене інформацією з усієї книги було те, чому не можна їсти сировий арахіс
Єдине, в чому я повністю з ним солідарна, це щодо перекладів і перекладачів, тут він має повну рацію. Але ж книга про інше
Потім напишу ще деякі міркування.

 

Я скромно не відмовчуся. І я вирішив спробувати вивчити турецьку мову саме без підручника з граматики. Мені навіть мій однокласник, коли почув від мене, що я починаю вчити турецьку, запропонував якийсь підручник, який в нього чомусь завалявся. Але я відмовився.
Не тому що проти халяви. А тому, що проводжу експеримент. Вивчення мови без підручника.
До речі, про непотрібність підручників каже не лише Замяткін, а й ЕйДжей (який пропонує взагалі скласти всі підручники на купу, облити бензином, підпалити і влаштувати з цієї нагоди вечеринку), і Лука, який почав учити третю (німецьку) мову, знайшов бабусині підручники, помучився, плюнув і вивчив німецьку по якомусь там серіалу (у всякому випадку) почав учити.

Взагалі-то граматика приходить у процесі вивчення мови сама собою.
Я зараз дивлюся на перші діалоги, які я тупо зубрив і не завжди розумів тонкощі (саме тонкощі граматичні, бо переклад слів я дививсь у словнику) закінчень слів, і дивлячись на ті діалоги, починаю більше розуміти граматичні тонкощі. Чому слово закінчується саме так, а не інакше.
От і вчора, почав глибше працювати над 15-м діалогом. Про свята (байрами всякі).

Увага! Зараз я буду писати з точки зору людини, яка зацікавлена у вивченні мови, якій дуже цікаво цим займатися, а не з погляду учня шостого класу (блін, знову урок німецької, як воно все осточортіло!).

Так от, працюю я над діалогом. Кожне невідоме слово шукаю в словнику, інколи - ще в одному, для уточнення, якщо щось не зовсім зрозуміло.
(Я буду писати кирилицею, щоб не витрачати часу на перемикання клавіатури. Для суті це не суттєво )
Дивлюся, що означає Ґенчлік Байрами. Свято Молоді. Дивлюся в словнику слово ґенч - молодий, ґенчлік - молодь, молодість.

Оскільки я до вивчення мови підхожу творчо, то зрозуміло, я починаю шукати антонім: слово "старий". Там є кілька значень слова старий, згадую, що може бути старий автомобіль і може бути старий чоловік. Зрозуміло, що ці поняття можуть у іншій мові виражатися різними словами.
Вживаний автомобіль може бути, а вживаний чоловік - ні. (Гусары, молчать!)
Листаючи словники туди-сюди, визначаю, що стосовно людини найбільше підходить іхтіяр (десь таке слово колись, здається, зустрічалось у казках)

Далі, я звертаю увагу на суфікс -лік у слові ґенчлік - молодість. Мені вже цей суфікс (існують дві форми -лік і -лик, в залежності від того яка голосна в попередньому складі) десь зустрічався. Схоже на те, що він означає властивість, тобто, від прикметника можна утворити іменник, що означає властивість.

Перевіряю гіпотезу. В Гул-перекладач задаю слово іхтіярлик (від слова іхтіяр - старий). Гугл перекладає (на російську) як дряхлость. Український - як старість. Гіпотеза підтверджена.
Згадую, які прикметники я вчив раніше. Згадав - червоний (із першого діалогу, синій подобається, червоного терпіти не можу).
Червоний турецькою буде кирмизи. Створюю слово кирмизилик. Гугл перекладає "почервоніння".

Ура! Одна цеглинка граматики засвоєна! Без підручника.

Ще приклад. Чоджук по-турецьки дитина. В словнику наводиться приклад: Ікі чоджу-у вар - У нього двоє дітей.
Моїх невеликих знань уже досить, щоб правильно сказати: Ікі чоджуум вар - у мене двоє дітей, ікі чоджуун вар - у тебе двоє дітей.

Перевіряю в Гуглі. Все вірно!

От, коротко, як я вчу мову.
Мені цікаво працювати саме так.
Хоча колись дуже давно я заради цікавості читав граматику японської мови. Просто було цікаво, як будується граматика японської.

Якщо комусь цікаво вивчати граматику, ради бога. Головне, щоб було цікаво і не обридало.

Я до цих пір не знаю, скільки відмінків для іменників існує у турецькій, але підозрюю, що вони є і виражаються закінченнями.

Стосовно того, що мову можна вивчити без граматики. Моя покійна бабуся 1909 року народження ніколи в школу не ходила, російську мову почула уже в дорослому віці (провели радіо, кіно привозили) але без усяких підручників засвоїла російську: і кіно розуміла, і радіо, і біблію читала, і Мастера и Маргариту, яких я їй колись підсунув, щоб прочитала про
Пілата. І Солженіцина слухала по "Радіо Слобода".

Можна вивчити мову, не йдучи на курси, без підручників, поступово від простого до складного.

Такє моє зданє (тут я висловився по-польськи)

 

То Ви вчите граматику, лише не з підручників, а інакше, своїм власним способом. Ви розбираєтесь у структурі слів, лізете у граматичні нетрі. Я чесно кажучи вже забулась напевно, чи він наїжджав на те, що викладачі змушують вивчати граматику, чи тільки на підручники. Але Ваш приклад показує, що без граматики мову таки не вивчиш. А от щодо Вашої бабусі, це цікаве питання.

То вона сприймала мову лиш пасивно. А чи могла нею говорити або писати? Чесно кажучи, я не вважаю, що хтось знає мову, якщо не може її використовувати активно. Розуміє, так, але знати - це трохи інше. Знати - це вміти користуватись. Моя бабуся теж добре розуміла російську, але коли доводилось розмовляти із зятем росіянином, то її донька чи я були перекладачами, бо вона російською говорити не могла, хоч і все розуміла, а він української не розумів.

 

Щодо самого метода Зам'яткіна - прослуховування однієї й тієї ж фрази багато разів підряд. Це напевно не для мене, в мене мабуть від такого довбання одним і тим же стався б заворот мозгів
Я не знаю, правда, може, чоловіки в цьому плані загартовані пилянням жінок (коли одне й те ж саме методично вбивається в голову), але такий екстрим точно не для мене Щодо пиляння жартую, звичайно, але не уявляю, як можна витримати вислухати кілька сотень разів підряд одну й ту ж фразу.

Насправді таке забивання собі в підсвідомість якоїсь інформації просто небезпечне. Я випробувала це на власному досвіді.

Якось один мій знайомий показав мені одне відео, від якого він був просто в захваті, і казав, що те, про що там розповідають, таки справді працює! Подивилась я його, там розповідалось, що якщо ти дуже чогось хочеш, необхідно постійно про це думати, і повторювати це собі. Тоді воно осяде в підсвідомості, і ти мимоволі почнеш звертати увагу на речі, на які раніше не звертав, але які тобі потрібні для досягнення результату, почнеш з усіх можливих варіантів обирати саме той, який потрібно - більш менш так воно працює. І ще там є одна особливість, що частка "не" підсвідомістю не сприймається, тому якщо ти мрієш знайти роботу, і йдучи на співбесіду, будеш собі говорити "я ні в якому разі не втрачу цей шанс", ти його обов'язково втратиш, бо насправді твоя підсвідомість закарбує "я в разі втрачу цей шанс".

Я тоді якраз мала зайву вагу, і що терпіти не можу всякі дієти, думала, що не судилося мені повернутися до нормальних форм. І вирішила скористатися цим методом. І що Ви думаєте? Раптом я надибала на людей на одному форумі, що обговорювали, як насправді треба боротися з зайвою вагою, і від них я дізналася, що це просто чудово, що я терпіти не можу дієти, бо від них тільки шкода, а худнути треба зовсім інакше. Їхній метод мені сподобався значно більше, і хоч я не притримувалась його на всі 100, а лише взяла за орієнтир, мені і схуднути вдалось, і підтримувати себе на рівні теж вдається. Але це зараз. А тоді в якийсь момент я застопорилась і навіть почала ще трохи повнішати (правда, сама винна, свята якраз були). І ось я знов почала посилено думати, як би це мені продовжувати худнути. І я так сильно отруїлася, що кілька днів взагалі нічого їсти не могла, і звичайно, скинула кілька кіло. І потім таке зі мною впродовж кількох років трапилося більше разів, ніж до того за все життя. Так що я бігом припинила про це думати, і просто почала більш строго дотримуватися вимог цього методу. І з тих пір з іграми з підсвідомістю я зав'язала.

До речі, ось недавно ще один випадок. Дуже хочеться добре українську вивчити, але скільки не вчу, бачу, що не досить, багато чого забуваю, багато відкриваю для себе нового, що я ще не знаю. І постійно це в мене на думці, як же мені вийти на бажаний рівень. І ось трапилась мені нагода, досить жорстка і стресова, щоправда. З одного боку, розумію, що відмовитись від цього шансу я не можу, бо вдруге такий може не трапитись, а з іншого - ну якось таки комфортніше хочеться, задовбалась я вже з цими форс-мажорами Тепер вже навіть остерігаюсь наполегливо про щось думати

Так що Ви обережніше з забиванням собі в підсвідомість якоїсь інформації - мало яким боком воно Вам може потім вилізти. Мені, до речі, Ваші власні методи подобаються значно більше, ніж Зам'яткінські. І щодо розбиратись таким чином з граматикою, може, це складніше, ніж вивчити вже готове розжоване, але напевно запам'ятається краще. Хоч мені все-таки зручніший традиційний, але Ваш, без сумніву, заслуговує на увагу, і ніякої шкоди від нього напевно не буде. І ще сподобався Ваш метод вивчення слів, думаю ним скористатись для запам'ятовування того, що ніяк не може осісти в моїй голові.

 

Бідні діти, вони починають говорити рідною мовою навіть не підозрюючи про існування якоїсь граматики

Серед людей, які вивчали китайську мову в університетах, є сотні і тисячі таких, які не можуть спілкуватися, маючи при цьому непогані знання з граматики та великий лексичний запас. Замяткін на першому етапі вчить сприймати мову на слух і проговорювати слова, а вже пізніше, в процесі читання створювати лексичну базу. І це працює, можу Вас запевнити, оскільки сам переконуюсь в цьому на власному прикладі.

 

www.youtube.com/watch?v=QBaZUv0aqF8

У кожної людини є активний і пасивний словниковий запас.
І те, і інше може бути більшим чи меншим.
Ми також коли розмовляємо на знайомі і близькі теми, вистрілюємо словосполучення автоматично. Але коли інколи доводиться говорити на малознайому тему, нам доводиться важко.
Є такий вираз "Двох слів не може зв"язати". Це говориться про людину і про її рідну мову.
Але чи можемо ми стверджувати, що вона не знає мови?

Я, наприклад, вважаю, що я буду знати мову, якщо розумітиму, що говориться на цій мові на загальні теми. А якщо хтось говоритиме українською про рецессивні алелі, про те, чи гомозіготні вони, чи ні, я нічого не розумітиму, але це не значить, що я не знаю української чи російської.

Дуже часто люди просто соромляться говорити на іноземній мові, яку вони розуміють (я буду говорити з помилками, і з мене сміятимуться). З цією сором"язливістю потрібно боротися.
Однією із важливих задач викладача є - допомогти учневі здолати той бар"єр.

Я пам"ятаю, як мені в дитинстві було важко видавити із себе російські слова, хоча я давно уже розумів і прочитав багато книжок російською.
Вашій чи моїй бабусі (якби припекло) варто було б пару місяців порозмовляти, і вони б шпарили російською тільки так.

Деякі критики Луки говорили, що він не знає французської, тому що він не француз і не відчуває тонкощів французської. Але це - дуже висока планка. Якщо людина розуміє, що їй кажуть, і може відповісти, можливо, з незначними помилками чи акцентом, я вважаю, що ця людина мову знає.
Саакашвілі знає російську і українську. Хоча, можливо, він не знає слів цяця, тютя, миня, дюдя, льоля і ще багато інших, які знаємо ми - українці.

 

В дитини мізки інакше працюють. Вона не здатна до критичного осмислення інформації, як дорослі, зате має феноменальну пам'ять. З дорослішанням дитина набуває першу здатність, зате втрачає другу, саме тому для дорослих потрібен інакший підхід, ніж для дітей.

Я знаю лише основні принципи функціонування китайської, але що не заглиблювалась в неї, то й не можу сказати, наскільки добрі чи погані підручники для її вивчення, і чому за ними важко вивчити мову. Японська, як я розумію, близька до китайської - мій знайомий дуже добре вивчив її на курсах в Україні, саме на рівні розмовляти й писати. Викладачами, щоправда, були японці. І вчив він її явно не за методом Зам'яткіна.

 

Тут Ви не праві. Ніхто нічого не забиває у підсвідомість.
Я треную мовний апарат вимовляти послідовність звуків і власне звуки, притаманні мові, що вивчається.
Я вже колись писав, що турецьке лютфен чомусь хочеться вимовляти як люфтен. Тому що в українській немає послідовності звуків тф, але є фт: нафта, кофта, люфт.

Тут усе - як у музиці. Згадайте, скільки сот разів музикант програє ту ж гаму до-мажор, чи ломане арпеджіо (наприклад, арпеджіо до-мажор це: до-мі-соль-до, а ломане до-соль-мі-до).
Але жоден музикант від цього з глузду не з"їхав.

Я слухаю не безглуздий набір звуків, а цілком зрозумілі речі.
Я намагаюсь повторити ці зрозумілі речі.
Ніхто не з"їжджає з розуму, коли чує десять разів на день: Обережно, двері зачиняються.

З глузду можна з"їхати лише тоді, коли багато разів підряд послухати Поплавського.

 

Як українська - до грецької. І там, і там є слово кварта, що має якийсь зв"язок із числом 4.
Граматика китайської і японської мов більш далекі одна від одної, ніж граматика української і башкирської.

Слів багато подібних, бо під час панування Китаю в Японії туди було занесено багато китайських слів, які японці вимовляють на свій манер.
Як ми використовуємо грецьке "фотографія".
Але про це - не тут.

 

Ні, ну наукова тематика - взагалі окрема тема. Якщо на ній не розумітися, то й розмовляти на цю тему Ви не зможете. Я про інше. Ось мені доводилось писати листи в англомовну техпідтримку. Пишу, і не можу сама себе оцінити, правильно висловлюю свою думку, чи ні. Виявилось, що мене не зрозуміли, довелося пояснювати на пальцях, тобто малювати схему. А українською я дуже добре могла це пояснити, і чудово розуміла, про що мова.
Мене цікавить вивчення мови саме на рівні повноцінного використання, бо на такому вона мені потрібна. На "туристичному", як кудись пройти, чи коли відходить потяг, мову можна засвоїти без проблем. Хіба крім випадків, коли вимова важко сприймається на слух, як у випадку англійської.

Отже, за методом Зам'яткіна мову можна вивчити лиш на "туристичному" рівні? А побалакати на більш складну тему, на якій ти добре розумієшся в рідній мові, чи написати на цю тему статтю, нехай і з деякими незначними помилками, ні?

 

Підхід потрібен інакший, але не стовідсотково.
Звичайно, вивчаючи мову, дорослий не повинен проходити через етап: піпі, зайзай, тютя, киця, гав-гав, дбру (вода).
Але від простого до складного - так. Тут уже ніде не подінешся.

От Ви, наприклад, можете розповісти, що таке складносурядне і що таке складнопідрядне речення, без заминки? І чи потрібно Вам знати про це для користування українською мовою?

А граматичний підхід саме в цьому і полягає. Ми вчимо в школі всякі там future in the past continious tense, і нас про це питають, і вимагають навести приклади, і ставлять за це оцінки.

А на практиці просто потрібно навчитися розуміти на іноземній, що означає, наприклад, "Якби я був такий розумний учора, як моя жінка - сьогодні". Де там умовний спосіб, де там минулий час. де там - відсутність дієслова "є" у другому складносурядному речені? Бог весть.

 

Коли ти багато разів повторюєш одне й те ж саме, ти забиваєш собі це в підсвідомість, і потім твоя підсвідомість починає цю інформацію використовувати. В цьому суть того методу, про який я розповіла.
Та коли ти граєш гами, відпрацьовуєш удари, чи ще щось багаторазово повторюєш, ти не забиваєш це собі в мізки. Ти не повторюєш щоразу назви нот чи "раз, удар зліва". Твої мізки при цьому вільні. Ти концентруєшся на тому, що робиш, але не записуєш собі в підсвідомість якісь фрази. Ось в чому різниця.

Я досить добре просунулась в сприйманні на слух англійської прослуховуванням підкастів. Навіть досить нечастим, слухаю їх в неділю, й то не кожну. Назад у здатності сприймати на слух не відкочуюсь. Навпаки, навіть відчула, що після майже річної перерви ще краще почала сприймати, мабуть, дозволивши своїм мізкам від англійської відпочити. Так що не розумію, для чого багаторазово слухати одне й те ж, якщо можна слухати різне, і прогрес теж є.

 

Якраз мова йде не про туристичний рівень. А про знання мови побутової. А це далеко не одне і те ж. Це - перший етап вивчення, і він необхідний. Далі знання мови повинні розширитися до уміння читати художню літературу тією мовою. Наприклад, Стівена Кінга в оригіналі. (Поступово, спочатку, можливо, щось адаптоване, потім - складніше, потім - Агату Крісті, і так далі).
Якщо Ви знатимете мову уже на такому рівні, тоді зможете висловлювати думки (письмово) і на вузькі теми за фахом. Ви не помилитеся в використанні слова to stay у потрібній формі, якщо воно має бути використано в науковому тексті.
Порядок слів і так зване узгодження часів однакове як для побутового тексту, так і для наукового. Тому тверде відчуття того, що звучить вірно, а що - ні в побутовому тексті, допоможе відчути це і в науковому.

Ми поступово перебралися в "англійську" тематику.

 

А хто спорить, що мову треба вчити від простого до складного? Саме так, цілком погоджусь. Так всі ж підручники на цьому й базуються. Інша справа, що вони часто пояснюють складно те, що можна було б пояснити простіше, й дають зайве. Я наприклад при вивченні іспанської пропускала повз вуха всі ці "складнопідрядні", але запам'ятовувала, якому нашому сполучному слову відповідає іспанське - цього досить. І це не завадило мені добре вивчити мову. А от часи й способи, це все потрібно, без цього ніяк не обійдешся, щоб знати мову справді добре.

А грецька, до речі, має таки багато спільного з українською, на відміну від тієї ж російської. І чергування звуків для милозвучності в них є, і наше часто вживане глоткове "г", і рідковживане проривне "ґ", і кличний відмінок.

 

Багаторазово буває різним.

На початковому етапі вивчення мови треба слухати одне і те ж багато разів. У всякому випадку, стільки, скільки потрібно, щоб навчитися говорити в звичайному темпі фрази діалогів.
Це - нудний досить-таки процес, і про необхідність його говорив Top Dog, починаючи "англійську" тему даного форуму.
А далі, звичайно, немає потреби сто разів слухати одне і те ж оповідання, якщо воно зрозуміле. Тим більше, якщо воно виявиться нецікавим.
Я, наприклад, навикачував собі багато аудіофайлів англійською різного рівня. Я раніше англійської не сприймав на слух навіть найповільніших текстів. Тепер я слухаю і розумію тексти перших рівнів складності. Деякі тексти я прослухаю раз-два і більше до них не повернуся, а деякі, які подобаються, можу послухати і десять разів. (Ми можемо десять разів слухати Жванецького "Собрание на ликеро-водочном заводе" і нам це не набридає).

Ще скажу, щоб Вам було зрозуміліше. Учителька протягом сорока років говорить одне і те ж і чує (від учнів) одне і те ж. І ніякого "помутнєнія рассудка". Я - сам собі учитель. І я сам собі можу говорити одне і те ж багато разів. І я можу чути багато разів одне і те ж (як це чує вчитель). І я знаю, що я використовую вірний підхід. І що іншого шляху (английский за три недели) немає.

Заняття самомого себе з собою можна урізноманітнювати: трохи слухати, трохи вправлятися у вимові, трохи виписувати слова. Головне - працювати.

 

І ще хочу добавити, повертаючись до турецької (дитяче врем"я уже закінчилось, я зазвичай лягаю спати раніше):
Знаєте, скільки радості відчуваєш, коли нарешті вдається в швидкому (звичному для турків) темпі вимовити

Gerçekten bunu başarabilecek misin?

І Гугл-прекладач тебе "розуміє на слух" і пише повністю і без помилок те, що ти щойно промовив?

Відчуваєш піднесення і бажання працювати далі.

Добраніч.

 

Таких людей досить багато. Для вивчення мови через граматику потрібні певні задатки абстрактного мислення. Адже граматика оперує абстрактними, а не конкретними поняттями.
Коли я вирішив піти на курси англійської, я спостерігав багато випадків, коли люди не могли використовувати таке просте англійське слово, як to like.
Викладач запитує: "Как будет по-английски Мне нравится эта книга?" Багато учнів починають спробу зі слова me. Бо знають, що me - це мені (мне). І багатьом з них дуже важко пояснити, що граматично в англійській слово to like функціонує так само, як слово to love.
I like this book - I love this book.
Для українців це ще можна якось пояснити (і то не всім), взявши для прикладу не зовсім звичне слово вподобати. Я вподобав ті ліси і поля, я полюбив ті ліси і поля.
А деякі навіть такий приклад не можуть обробити абстрактно. Вони зациклюються на тому, що слово вподобати - якесь дивне і не використовується ніким і ніде.
Скажи їм Я вподобую цю книгу, і вони дивитимуться на тебе, як на ідіота.

Тому граматика (навіть рідної мови) для них недоступна, як для моєї знайомої - водити автомобіль. Хоча вона - чудовий аудитор зі знанням всіх законів бухгалтерії, в тому числі - спільних підприємств, де працюють із валютними рахунками.

Але чи значить це для них, що їм недоступне знання іноземної?
Звичайно, ні. Адже вони без знань граматики чудово володіють двома і більше мовами: українською і російською чи українською і польською, чи навіть українською, російською, русинською і угорською. І циганською.

Для таких людей вивчення іноземної мови методом Замяткіна чи ЕйДжея - саме те.
Потрібна впевненість у досягненні результату і наполеглива щоденна праця. Лука каже, що досить працювати інтенсивно одну-дві години, але правильно і щодня.

Хоча особисто я міг би вчити мову, починаючи із граматики.
Мені навіть було цікаво читати граматику японської. Там існують прикметники в минулому часі. І я сприймаю це цілком нормально. Це допустимо, а чому б і ні?
оісій - смачний. оісікатта - був смачний. слово дес означає є. Оісій дес - смачний (зараз). Оісікатта дес - є був смачний.

Я здатний до абстрактного мислення (бо математик за фахом, і можу зрозуміти, наприклад, що таке трансцендентні числа, чи інтеграл по мірі Лебега-Френеля.)

Трансцендентні числа - це ті числа, що знаходяться за нескінченністю, а міра Лебега-Френеля, це щось, що я забув, але пам"ятаю, що то - аналог звичайної міри на вісі раціональних чисел.
Люба людина з точки здорового глузду скаже, що за нескінченністю нічого вже немає.
Але в математиці - є, і воно підкоряється певним математичним законам.

 

І, продовжуючи.
Зовсім не потрібно боятися, що у підсвідомість "залізе" щось "погане". У підсвідомість зайдуть цілком нормальні речі - людська мова.
Ви ж не боїтеся, що керуючи автомобілем, не робите це свідомо: дивитеся на спідометр, на оберти двигуна, на ручку коробки передач, і аналізуєте, коли перейти на вищу передачу, а коли на нижчу, а коли скинути газ, нажати на гальмо.
Ви слухаєте музику, розмовляєте з пасажиром, а руки-ноги самі все роблять підсвідомо. Вухо почуло характерний звук двигуна і без Вашої свідомої участі подало сигнал мозку, а той - сигнали рукам і ногам.

Ви в підсвідомість поміщуєте цілком нормальні, здорові речі, а не ідеї якогось там Білого Братства.