Люди з вадами

Дівчата, при всій повазі, але я так зрозуміла, що кращий вихід, аби нікого не ображати - просто відвертатися, так виходить? Побачила дитину-інваліда на вулиці - відвернулася і пройшла з відвернутою головою весь час, коли дитина-інвалід у полі зору. Але це ж теж не надто виховано, правда?

Я коли бачу дітей-інвалідів, якомога швидше намагаюся зникнути з очей і дитині, і супроводжуючим. Бо не знаю, як і куди дивитися, аби про мене не подумали, що от

і не образилися.

Конкретно коли зустрічаю на вулиці сонячну дитину, завжди намагаюся спіймати її погляд і усміхнутися їй. Правда, так, щоб не бачила мама. І не надавала по зубах. Мало лі...
А розповідати сусідкам чи подружкам... Я навіть не знаю, хто би то мав бути, щоб з такого робити цілу тему для обговорення. Ну побачив інваліда - ну то й що? Та в людей своїх проблем для обговорення вистачає. Особливо якщо свої діти є. А якщо поговорять пару хвилин, за таких самих пару хвилин і забудуть. До речі, здорових людей і дітей також люблять обговорити так, що мама нє горюй. Так є.

Я вас усіх дуже люблю!
Просто зачепило.
Якщо щось, готова ловити тапки і помідори.

 

Ясю, не ображайтеся.
Просто поводити себе треба так як і при зустрічі із звичайними дітьми.Тому що надмірна увага завжди викликає біль...та й агресію у батьків та дітей.
Я коли зустрічаю таких людей , чи дітей, чи дорослих , стараюсь не звертати уваги.

Та забудуть, звичайно. От тільки хвора людина не забуде коли бачить, як у її бік повертаються та підштовхують знайомих, щоб подивились.І зовсім не соромляться при батьках обговорювати "калічку".

 

допомога звичайно є, але в основному все лягає на плечі рідних, дуже часто забувають навіть друзі

 

хотіла написати "такі, значить, друзі", але... згадала, як у моєї однокласниці народився синочок з ДЦП..і я дуже довго не могла примусити себе прийти до неї, провідати..бо тупо не знала, як поводитися - чи то жаліти, чи роботи вигляд, що все ок...

 

да в цій ситуаціі остаються дуже мало