Люди з Синдромом Дауна

Цікаво. Тут не так давно писала одна дама з Сумщіни, яка закликала звернутися до "Битви екстрасенсів". Я думаю, що навіть якщо в Україні знайдеться 10 справжніх екстрасенсів, то вони не будуть приймати участь у цьому вертепі. У нас багато шарлатанів, а лікарів, спеціалістів які сьогодні так потрібні, дуже мало, нажаль.

 

Глянув аватар - ржав...

теж рука до карабіну тягнецця

 

Божа воля із синдромом Дауна ніяк не повязана.

 

Не впевнена.

 

В мене така думка - ми, ті які вважаємо себе нормальними, нормальні? Завжди згадуються слова Достоєвського "Если б только могло быть (чего, впрочем, по человеческой натуре никогда быть не может), если б могло быть, чтобы каждый из нас описал всю свою подноготную, но так, чтобы не побоялся изложить не только то, что он боится сказать и ни за что не скажет людям, не только то, что он боится сказать своим лучшим друзьям, но даже и то, в чем боится подчас признаться самому себе, - то ведь на свете поднялся бы тогда такой смрад, что нам бы всем надо было задохнуться". Може, ці діти тут, щоб відкрити нам правду, якої ми боїмося настільки, що готові цих дітей ізолювати від себе... І та правда виявляється в тісному спілкуванні з ними...

 

......
Чи це можливо - ось я вірю в Бога,а ось тут - нехай "почекає",бо є "нагальні" проблеми,які я мушу вирішити?
Чи можливо,коли віриш у Бога,забути,що Він присутній завжди і всюди,і тут і тепер?
Якщо Він був, є і буде завжди,то як можлива ситуація, у якій немає Його волі?Не тої волі,яка нав*язується,вимушує,поневолює,а Його Волі,Його дихання,Його присутності?
........
Бог "стукає" до наших сердець,а там звучить сигнал "зайнято"...
Аякже,ми такі розумні і сильні,ми все можемо і уміємо!..Чи це не означає,що ми,по суті,щодня "споживаємо"плід з дерева пізнання добра і зла?Заборонений для нашого ж добра,плід...
..........
....і ось,у цій ситуації вічного нашого поспіху і заклопотаності собою і своїми *проблемами*,яку ми називаємо життям,Бог посилає своїх видимих посланців - дітей-людей-ангелів.Вони так не схожі на нас...Здається,це мало б нас спинити,хоча б із несподіванки,із зацікавлення.Ми мали б придивитися до них і помітити,що це вони живуть,що це їхня посмішка з легкістю долітає до небес,що це вони не знають фальші і пустої суєти.......
....................................

Діти,в яких завжди звучить сигнал виклику від Бога,які ніколи не бояться підняти "слухавку":
- Алло,Господи,так,я тебе люблю!

 

Тоді поясніть цей звязок.

 

Браво!!!!!!!!

 

Скільки трапляється випадків у наших психіатричних закладах, що хворим приносять щось смачненьке, а лікарі собі забирають. Це огидно.

Як я можу пояснити Божу волю?

 

Вона доречі викладена в Біблії.
Доречі як філософ ви повинні розуміти різнцю між спричиняти щось, і допускати щось.
Бог допускає хвороби, але не він є причиною їх появи.

 

От де ті ваші "випадки" постійно, із завидною регулярністю трапляються? Я такого ніколи не чула.
При парафії св. Антонія на Личаківській колись збиралась спільнота "Віра і світло" - щиро кажучи таких милих, усміхнених і обдарованих діток ще треба було пошукати.
Якщо дітки з СД ростуть в любові і турботі, то вони є ангельскими дітьми, то є домашні сонечка.

 

Правда ваша.....Але є проблема...Вони настільки удомашнені,оскільки суспільство їх не приймає такими як вони є батьки зачасту залишаються сам на сам із своїми проблемами і т.д.Щоб пояснити в деталях,наведу приклад;вчора зайшла з малим в канцтовари(потрібно було файли купити) а малий побачив кульки і давай собі з кожної банки по штуці вибирати з такою радістю,що є кульки, а продавець в свою чергу: Ну та нехай,він жеж не розуміє,шо то не можна....і не зрозуміє,як ви то йому скажете............ і таких здавалося б "дурниць" за день може трапитись багацько,хтось в слід гляне та так,шо потім йдеш як мумія,хтось шось неодмінно ляпне( я розумія,така культура в наших людей),але я не хочу чути в слід нічого,абсолютно нічого,що б стосувалося моєї дитини.Розумієте,якби не люди, я б забула за діагноз, і жила б спокійно,мене не треба жаліти,просто сприймати таких діток потрібно як всіх інших не виділяти..........Дати нам(таким сім"ям) перепочити від поглядів,жалінь і т.д.Я усвідомлюю такого ніколи не буде, і ми завжди будемо відрізнятись і за спинами будуть "шуршати",але й змиритись з цим поки не взмозі....

---------- Додано в 09:11 ---------- Попередній допис був написаний в 09:08 ----------

П.С. ....Так я залежна наразі від думки людей,це мій великий мінус,я розумію,але нічого не можу зробити,колись коли мені було 20-22,мені настільки думка людей була "по-барабану", я жила як хотіла.Зараз коли справа стосується моєї дитини,я так не можу,чому??????????

 

Може Ви себе підсвідомо винуєте? Може цього не помічаєте, але думаєте, що люди Вас осудять?

 

Може..........

 

Впізнаю ситуацію ...У нас теж спочатку так було,саме тим перймалася моя мама,та й ми теж.Але в один прекрасний день сказали собі "Досить!"Досить звертати увагу на різних невихованих,недалеких,хамів і сердобольних бабусь.В першу чергу треба самим почати сприймати свою дитину такою як вона є і усвідомити,що нічого не зробиш,не зміниш.Олена у нас вже майже доросла(14)і вона дуже болісно переносить і усвідомлює,що вона не така як всі,болісно реагує на всі ті косі погляди,..відверті,нахабні.Спочатку плакала.Але мама сказала їй:"Оленка,так,ти не така як всі.А тільки поглянь сама на людей.Бачиш однакових?Ні!Той товстий,той худий,той кульгає на ногу,інший з великим носом...Якщо вже тебе дуже дістане-скрути дулю в кишені,підніми гордо голову і посміхайся.Дивлячись на твоє усміхнене обличчя,впевненність у собі,вони просто не зможуть тебе жаліти"...МАла зараз так і робить.Стала менше комплексувати.
Тільки спочатку нам самим треба було прийняти її діагноз,навчитися жити з цим і не реагувати так гостро.
А люди теж не всі однакові.Деякі просто не знають як себе поводити з такми дітьми,їх того не вчили,вони з таким не стикалися в своєму житті..От хтось і відвертає погляд,бо наче соромно,що сам здоровий,хто не помічає...
Згадала один випадок..Гуляли на майданчику з Оленкою,ще маленька влна була.А одна тіточка ну вже так відверто старалася роздивитися,що ж там у малої з ногами-руками.Тоді мама підішла до нех і каже:"Що ,дуже цікаво?Ну то підійдіть до дитини і помацайте,роздивіться,що вас так цікавить .Заодно не забудьте нагадати їй про своє каліцтво і згадати свою совість".Тітка почервоніла,вибачилась і з майданчика здиміла.
Багато написала.а смисл один-почни з себе ,навчись сприймати свою дитину такою як вона є,а на косі погляди-забий.

 

Мені трохи складніше...
З поглядами я б ще змирився....
Але сама Зоряна...не змириться...
А я не хочу вбивсв і каліцтв.

 

О!
То нам ще пощастило, бо наша Оленка не усвідомлює і не реагує.

 

Точно........Так і є.
Я взагалі весела людина була,дуже весела.....Любила цікаві веселі компанії,розкутість була моїм такби мовити кредом.А зараз я сіра миша, і крім мами і брати,які ще можуть сміятись і радіти життю,ніхто більше зі мною не радіє,свекруха так та взагалі тільки "скавчить",що вона сама нещасна на світі,чоловік загнаний,як пес.........То таки все моя голова........Та????????

 

На коли плануються зміни?