Люди з Синдромом Дауна

Н!!!!!точно ні!!!!!!!!!!

---------- Додано в 19:45 ---------- Попередній допис був написаний в 19:44 ----------

Боже!!!!!Як гарно сказали....я вже реву........Дякую!!!!!!!!!!

---------- Додано в 19:48 ---------- Попередній допис був написаний в 19:45 ----------

Покажу вам фотку з нашого свята Миколая.....Не думайте,що ми якісь інакші,ми теж вміємо сміятись.....

 

А, до речі, це помилка, коли з дитиною говориш і поводишся не на рівних. Як я маю нагоду вдома помічати - дитина є особистістю буквально від кількох днів від народження, на кажучи вже про кілька місяців чи років. Якщо з нею поводишся з любов"ю і на рівних, і сприймаєш її як особистість - навіть малесенька дитина відчуває це і відповідає взаємністю.

 

Видно я просто не правильно описав свою думку...
Звичайно дитина особистість...але особистість яку потрібно навчати, захищати і оберігати..
Але якщо почати з дитиною як з рівною спілкуватись вона просто на голову залізе і почне вередувати...

 

Мене ще з дитинства навчили нормально ставитися до людей з синдромами Дауна. По сусідству жив якраз такий хлопчик (вірніше, не хлопчик, він років на 15 був старше, але по розвитку він, звісно ж, був дитиною). Ті діти, які були злі, ображали його і дражнили. А я і мій брат ніколи його не дражнили, завжди з ним віталися, посміхалися йому, розмовляли. Він був така велика добра дитина. Тільки некрасива.

А ще у школі в паралельному класі навчалася дівчинка з синдромом Дауна. Вона дуже відставала за всіма предметами, але батьки все одно не хотіли переводити її у спецшколу, а хотіли, щоб вона вчилася у звичайній. Вчителі жаліли її і ставили трійки замість двійок. Вона закінчила дев'ять класів, здається. Я до неї теж дуже добре ставилася, нічим не показуючи, що вона - якась не така як усі. Потім ця дівчинка навіть вийшла заміж.

Як правильно написала Radistka, не треба подавати виду, що ці люди якісь особливі. Такими народилися - що тут поробиш.

 

Олю, дуже часто зауважую, що Ви завжди акцентуєте увагу на таких фразах...

люди з хворобою Дауна-люди, які живуть у власному світі...і звичайно ж у ньому присутні і сльози і посмішки, як і у звичайному житті...це нормально...це закономірно...чим більше хилити до думки "не такі як всі", тим більше починає закладатися якийсь стереотип...у мене є знайома з синдромом Дауна - так це настільки (не побоюсь цього слова) розумна і наполеглива щодо власного самовдосконалення людина, що у неї ще можуть повчитися здорові люди...
а взагалі-ми всі люди-це ВИД, який не ділиться на таких і НЕ таких...люди з своїми особливостями...(хворобами, шкідливими звичками, характерами і т.д)...і не існує якихось шаблонів...і завжди треба задумуватися: "а може це я не такий, як всі????"

 

Ви мене вже знаєте і це не може не тішити,як не може не тішити ваша небайдужість...
Ви всі класнючі,якби ж усі такі були......

 

і я помітила, що часто Оля шукає вину, якісь причини саме в собі.
Я не можу сказати нічого про своє спілкування з такими дітками - нема досвіду. Але не можу в душі позбутися відчуття жалю до них, тай напевно важко мені би було побороти певний бар"єр у спілкуванні - боюсь, що я видала би всі свої почуття.

 

З такими дітками дуже легло...жодних бар"єрів немає.

---------- Додано в 22:13 ---------- Попередній допис був написаний в 22:12 ----------

Можливо не вину, а саму причину.....

 

Не тільки Оля, шукає вину в собі, а й Ромко дуже часто висловлювався, що він винен в тому, що його дитина така.
Чому батьки винять себе?
Не знаю...
Я прямо Ромка кілька разів запитував, чому він себе винить, але чіткої відповіді не почув, нажаль...?

А на рахунок Божої Волі, то СД, як писала вище п.Іспанка, є хворобою, а хвороба ніколи не була і не є Волею Божою. За цим стоїть інша особа... Навпаки, написано, що Ісус взяв на себе усі наші хвороби, він дозволив Себе збичувати і розп"яти заради того, щоб ми були здоровими...

 

тут бар"єр не в дітках, а в мені, і не тому, що не хочу - просто не думаю, що комусь сподобається бачити жаль, а на рівних я не можу. Це аналогічно тому, що кілька разів намагаюся поїхати зі знайомими в сиротинець, але стримує мене те, що просто можу розплакатися, а це нікому не потрібно

 

це і не дивно, бо наше суспільство роками культивує ідею, що народження хворих дітей - то є або Боже покарання або ще якась незрозуміла "Божа воля", тобто причина є, і найімовірніше в батьках. Не дивно, що таке ставлення викликає у батьків почуття провини, неспокій, навіть сором. Все як у старі темні часи - все, чого люди не розуміють- до того відносяться з острахом чи неприязно.
Я сама раніше опускала очі, коли бачила людину із синдромом Дауна. А потім передивилась на ютубі купу роликів про таких людей - особливо про діток є багато. Рекомендую усім подивитись, щоб зрозуміти, які вони

 

Iван.9:1
А коли Він(Ісус) проходив, побачив
чоловіка, що сліпим був з
народження.
І спитали Його учні Його, говорячи:
Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи
батьки його, що сліпим він родився?
Ісус відповів: Не згрішив ані він, ні
батьки його, а щоб діла Божі
з'явились на ньому.

 

http://www.youtube.com/watch?v=xr3X5sUfOAI&feature=related

---------- Додано в 23:09 ---------- Попередній допис був написаний в 23:03 ----------

http://www.youtube.com/watch?v=V0QJ_vxyT7E&NR=1

 

знаєте трилистник? сама назва говорить про його форму. але є така прикмета, що тому, хто знайде стебло з чотирма листочками, тому повезе в коханні. рідко, але трапляються такі стебельця. і кого, і для чого звинувачувати? хто знає і пояснить чому природа вирішила урізноманітнитись?

відношення до інших виховується. і немає значення, хто і який той інший. в дитинстві мене дуже вразив випадок, коли якісь пацанята бігли і насміхались над вагітною - у неї був великий живіт, може двійко там вона носила. Бог їм буде суддя.

у молодших класах в школі, де вчились мої діти, була дитина с СД і я пам'ятаю, як моя доня вперше розповіла мені про ту дитину. і за ті кілька років у початковій школі вона навчилась таки щось про таких людей. зі свого особистого досвіду скажу, такі люди є дуже милі і безпосередні. знов таки, відношення виховується, а ще краще, виробляється у спілкуванні, то ж не треба себе обмежувати

оце така моя філософія

 

Люди також біологічні істоти і тому відчувають страх перед хворими, не такими, тощо.
Коли у тварини народжується хворе маля ймовірно воно буде вбите - наші предки теж так робили. тепер часи змінились, але не людська природа. Ми далі боємося інакших. ніж ми.

---------- Додано в 13:15 ---------- Попередній допис був написаний в 13:13 ----------

Синдром Дауна в окремих випадках не призводить до порушення інтелекту - такі люди є цілком нормальними, маючи фенотип синдрому Дауна. має значення також ставлення батьків до хворої дитини. їх соціальний статус тощо.

---------- Додано в 13:17 ---------- Попередній допис був написаний в 13:15 ----------

Все ж не варто віддавати дітей з СД у звичайні школи - дитину можуть сприйняти адекватно, а можуть і ні і травма залишиться у дитини на все життя.

 

100 % ...потім вони ж не зможуть жити окремо..

 

Це діти з особливими потребами і працювати з ними повинні спеціально навчені педагоги. А варіант навчання у звичанйій школі лиш травмує дитину. або вона звикає що їй роблять поблажки.
нажаль наші шкільні педагоги не мають підготовки і ббажання працювати з дітьми з особливими потребами, або просто інакшими.
Я в дитинстві часто хворів. тому мова про садочок навіть не йшла і спілкувався частіше з лікарями ніж з одноліткамию Тому у перший клас я пішов абсолютно соціально неадаптованим. У класі було 11 учнів. але педагог замість того щоб приділити якусь увагу, чи порадити щось для вирішення проблеми рекомендувала мене у спецшколу.

 

Можли во то прозвучить грубо, наперід вибачаюсь. Але я думаю що намагатись впихнути в таких дітей якісь особливі знання нема ніякої потреби...90 % шкільної програми і здоровій дитині ніколи не знадобиться

Все що їм потрібно
1 писати
2 читати
3 рахувати
І основне спілкуватись і взаємодіяти з іншими людьми...