Любов Божа до нас і наша любов до Бога

тай не кожен зможе спастися...
Декому сатана засліпив розум...

 

Я думаю, що мотив "а що люди скажуть" - невірний.

Суперечить. Бог мене любить такою як я є, чи такою, якою я маю стати?

 

Погоджуюсь з вами. Кому більше дано, з того більше спитається. Бути доброю дочкою, сестрою, дружиною, мамою, працівником на підприємстві - це далеко не мало і не легко, потребує багато сил і праці над собою. Проповідь Христа своїм життям є більш переконливою, ніж купа правильних і формальних слів.

 

Я не кажу що ми маємо звертати увагу на думку інших людей. Я кажу показувати приклад своїм життям, щоб і ближні до нас захотіли звернутися до Бога.

---------- Додано в 13:51 ---------- Попередній допис був написаний в 13:46 ----------

Бог любить нас такими якими ми є. Він ненавидить гріх. І не буде миритисяз гріхом.
І напевно Йому не сподобається якщо хтось з нас буде зокопувати дані нам "таланти" як в притчі( наскільки я памятаю того раба викинули на зовні).

---------- Додано в 13:54 ---------- Попередній допис був написаний в 13:51 ----------

Це точно. Але багатьом з нас дано багато. І може датися ще більше як в притчі.
Просто я думаю треба прикласти зусилля.

 

Пропоную дочитати мій допис до кінця...

 

Я дочитала. Відразу весь і прочитала. От тільки мені здається, що для багатьох важкий, як перший, так і другий етап. А не тільки другий.

 

То точно, що важкі обидва етапи!
Погоджуюся!
Тому, що як і в першому, так і в другому випадку потрібне повне підкорення своєї волі Чиїсь волі, а, гордість то ой як впирається, як ви слушно підмітили вище...

Але люди не усвідомлюють наскільки життя стає легшим і прекраснішим, коли ти свою волю повністю підкоряєш Божй волі, коли віддаєш своє життя в Його міцні і люблячі руки...!!!!

 

О Своей миссии на земле Иисус сказал: "18 На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених," (Лук. 4:18). Это было Его делом. Он ходил повсюду, творя добро и исцеляя всех одержимых сатаной.
Были селения, где ни в одном доме не слышался стон больных, ибо Он, проходя через них, исцелил всех страждущих. Его дела были доказательством Его Божественного помазания. Все деяния жизни Его отмечены любовью, милосердием и состраданием; ибо всем сердцем Своим Он сочувствовал сынам человеческим. Он принял человеческую природу, чтобы войти в нужды людские. Самые бедные и простые люди не боялись подходить к Нему. Маленькие дети льнули к Нему. Они любили сидеть у Него на коленях и вглядываться в Его задумчивые глаза, светящиеся любовью.
Иисус никогда не утаивал ни единого слова истины, но высказывал ее всегда с любовью. В общении с людьми Иисус проявлял величайшую тактичность и внимательность. Он никогда не был груб, суров без нужды, никогда не причинял ненужную боль легко ранимой душе и не порицал человеческие слабости. Он говорил истину, но говорил ее всегда с любовью. Он осуждал лицемерие, неверие и беззакония; но слезы были в голосе Его, когда произносил Он горькие слова упрека. Он оплакивал любимый Им город Иерусалим, который отказался принять Его - "путь, истину и жизнь". Они отвергли Его, своего Спасителя, но Он относился к ним с нежностью и состраданием. Жизнь Его была подвигом самоотречения и заботы о других. Каждая душа была драгоценна для Него. Всегда держась с Божественным достоинством, Он с величайшей нежностью склонялся над каждым членом семьи Божьей. В каждом человеке Он видел падшую душу, ради спасения которой Он пришел.
Таков характер Христа, открывшийся в Его земной жизни. Это характер Бога. Ведь потоки Божественного сострадания, проявившегося в жизни Христа, текут к сынам человеческим из Отчего сердца! Иисус, нежный, сострадательный Спаситель, был Богом, Который "явился во плоти" (1 Тим. 3:26).
Иисус жил, страдал и умер ради того, чтобы спасти нас. Он стал "Мужем скорбей", чтобы приобщить нас к вечной радости. Бог допустил, чтобы Его возлюбленный Сын, преисполненный благодати и истины, покинул обители неописуемой славы и сошел в мир, испорченный и отравленный грехом, омраченный тенью смерти и проклятия. Он позволил Ему, обитающему в недрах Отчей любви, оставить Его и поклонение ангелов и претерпеть посрамление, поругание, унижение, ненависть и смерть. " Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!
" (Ис. 53:5).

 

Взгляните на Его страдания в пустыне, в Гефсимании, на кресте!
Непорочный Сын Божий взял на Себя бремя греха. Он, во всем единый с Богом,
почувствовал в душе Своей весь ужас произведенной грехом разобщенности между
Богом и человеком. Вот почему с Его уст сорвался мучительный крик: "
Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?..."? (Мат. 27, 46). Бремя греха,
сознание его чудовищной сущности и того, что он разделяет человека с Богом,
-- вот, что сокрушило сердце Сына Божьего.
Но эта великая жертва была принесена не для того, чтобы вызвать в
сердце Отца любовь к человеку или пробудить в Нем желание спасать. Нет, нет!
"Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого," (Иоан.3,16). Отец
любит нас не потому, что была принесена великая Жертва искупления. Как раз
наоборот: Он предусмотрел искупительную Жертву потому, что Он любит нас.
Христос был Посредником, через Которого Он смог излить Свою беспредельную
любовь на падший мир. "бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення" (2Кор. 5,19). Бог
страдал со Своим Сыном. Борение в Гефсиманском саду, смерть на Голгофском
кресте -- вот плата, принесенная безграничной любовью за искупление наше.
Иисус сказал: "Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його (Иоан. 10,17). Иными словами: "Мой Отец так возлюбил вас,
что еще более любит Меня за то, что Я отдаю жизнь Мою ради вашего
искупления. Становясь вашим Заместителем и Поручителем, отдавая Свою жизнь,
беря на Себя ваши долги, ваши преступления, Я становлюсь еще дороже Моему
Отцу; ибо благодаря Моей жертве Бог может быть праведным и оправдывающим
верующего в Иисуса".
Никто, кроме Сына Божьего, не мог искупить нас; ибо только Тот, Кто был
в недрах Отчих, мог явить Бога. Только Он, знавший высоту и глубину любви
Божьей, мог открыть ее миру. Только бесконечно великая жертва Христа ради
грешника -- и ни что другое -- могла выразить любовь Отца к заблудшим
людям).
"Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного". Он
отдал Его не только для того, чтобы Он жил среди людей, понес их грехи и
умер как жертва за них. Он "отдал" Его падшему роду человеческому. Христос
должен был жить их заботами и нуждами. Он, Который был одно с Богом, связал
Себя с сынами человеческими неразрывными узами. Иисус "не стыдится называть
их братьями" (Евр. 2,11); Он -- наша Жертва, наш Защитник, наш Брат,
предстоящий перед престолом Отца в облике человека и на веки вечные
соединившийся с искупленным Им человечеством. Он -- Сын человеческий. И все
это для того, чтобы поднять человека из губительной пропасти греха, чтобы
мог он ответить на любовь Божью и разделять радость святой жизни.
Цена нашего искупления -- безмерно великая жертва нашего небесного
Отца, отдавшего Своего Сына на смерть ради нас, -- должна вызвать в нас
возвышенное представление о том, какими мы можем стать благодаря Христу.
Вдохновенный апостол Иоанн, взирая на высоту, глубину, широту любви Отчей к
гибнущему человечеству, исполнился восторга и благоговения и, не найдя
подходящих слов, чтобы выразить величие и нежность этой любви, воззвал к
миру: "Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, (1 Иоан. 3,1). Как высоко оценен человек! Согрешив, сыны
человеческие стали подданными сатаны. Через веру в искупительную жертву
Христа сыны Адама могут вновь стать сынами Божьими. Приняв человеческую
природу, Христос возвысил человечество. Теперь падшие люди через связь со
Христом могут в самом деле стать достойными высокого имени "сыны Божьи".
Ни с чем не сравнима такая любовь! Дети Небесного Царя! Какое
драгоценное обетование! Это ли не предмет для глубочайших размышлений! Какая
бесподобная любовь Бога к миру, отвернувшемуся от Него! Эта мысль способна
покорить душу и "пленить ум в послушание" Богу. Чем больше мы изучаем
Божественный характер во свете креста, тем лучше мы понимаем, как милость,
любовь и прошение сочетаются со справедливостью и правосудием, тем яснее
становятся бесчисленные свидетельства безграничной любви Бога и Его нежного
сострадания, превосходящего жалость матери к своему заблудшему ребенку.

 

Тест любові

Святий Августин одного разу виголосив проповідь, в якій він запропонував свого роду самостійний тест, щоб побачити, чи ми дійсно любимо Бога:

"Припустимо, Бог запропонував тобі угоду і сказав:" Я дам тобі все, що завгодно. Ти можеш володіти всім світом. Не буде нічого неможливого для тебе ... Ніщо не буде гріхом, не буде нічого забороненого. Ти ніколи не помреш, ніколи не знатимеш болю, не отримаєш нічого, чого б ти не хотів і завжди матимеш все що забажаєш, з одним лише винятком: ти ніколи не побачиш Мого обличчя».
Св. Августин закінчив запитанням:
"Чи охопив твоє серце холод, коли ти почув слова:" Ти ніколи не побачиш Мого обличчя? Цей озноб - найцінніше, що є в тобі, це чиста любов до Бога".

Напевно можна також сказати, - це прояв чистої Божої любові в тобі...

 

Коли в малої приступи болю,я часто ловив себе на думці:якийсь дивний вияв Божої любові.
В неї очі біліють від болю,часом аж свідомість втрачає.
Вона ж не винне...за що?
"Путі Господні неісповідимі".
В Божу любов не вірю.

 

повністю згідний....це майже неможливо.....

 

Навіть не знаю, що сказати, бо не раз про то думав. Особисто мені часто помагає в критичній ситуації, але чому ж дійсно не помагає дітям, які на відміну від мене є набагато чистішими і світлішими...? В чому вина дитини?
Якщо це вина батьків, то де ж та Божа справедливість, що невинна дитина терпить за когось? Досить важке і нудне питання... .

 

Ні в чому!

 

Тут же виникає багато питань, але щоб тішились темні сили, не хочу їх задавати, тому що можливо людям це не дано знати правильну відповідь так само, як мені... . Все на що ми здатні, то тішити самих себе.

 

Бог уже давно відкрив людям правильну відповідь...

 

І вона гласить

 

Levko, то процитуйте. Особисто мені це дуже цікаво.

 

Важко однією цитатою відповісти, але спробую пояснити свою думку.
Дивіться, ви ставили таке питання- "в чому вина дитини, що мусить страждати?".
Я написав, що ні в чому немає вини дитини.
Сатана, котрий був скинутий на землю і названий в Писанні князем цього світу ненавидить Бога і все, що є Божим. Кожна людина є "образом і подобою Божою", тому диявол, дивлячись на будь-яку живу людину ненавидить її просто так, тільки за те, що в ній він бачить образ і подобу Божу. Тому, я і написав, що дитина нічим не завинила.
До речі, пам"ятаєте історію про хворого і коли учні запитали Ісуса, хто згрішив, чи той хворий, чи батьки його? Це практично, те саме, що ви питаєте. Ісус відповів, що ніхто не завинив і взяв і зцілив того розслабленого! Бачите, Бог, на відміну від нас, не шукає причини хвороби, не дивиться на те, хто як і скільки завинив, Він завжди готовий зціляти людину, Його воля завжди є на те, щоб людина була здоровою!

 

Якщо Його Воля, щоб людина завжди була здоровою, то хай зробить так, Він не є слабший від Сатани. Ну як так, Сатана шкодить Божому творінню, а Бог мовчить?
Всі ті розмови просто підтасовка теорії до практики. Я вже казав колись, як щось стається з дитиною злодія, всі "праведні" кажуть Бог покарав, а як стається щось з дитиною священника, ті самі кажуть, що Бог до себе взяв.
Говорити можна багато, а чи буде толк з того, ніхто не знає, крім Бога.
Те, що Бог є, знаю точно і те, що допомагає, знаю теж, але є багато чого іншого, що поки що мої мозги не доганяють.