Любов без надії

Відповідь: Любов без надії

1 - думка зформована роками спостережень. Зокрема - в перших рядах в церквах опинилися ті, що колись на Паску переписували учнів, що йшли до церкви, а не на атеїстичний вечір. Суто християнська любов до ближнього - то взагалі окрема пісня.
Ви говорите про іншу церкву - а я про місцеві
2 - не заперечую. І навіть коріння - теж спостерігав
є навіть така теза - що найпобожнішими є рекетири та бандити. Бо в них життя може в любий момент скінчитися. І десь воно навіть правда до речі - вони якраз паркуються віддалік, а не під церквою - під церквою паркуються "пурєдні християни" наприклад, банківські службовці, що їздять на машинах вартістю в 20-річну зарплату шкільного вчителя

 

Відповідь: Любов без надії

Це не так.

 

Відповідь: Любов без надії

Можливо.
Просто коли задають таке питання, то ваша відповідь хіба ще більше зіб"є з пантелику, аніж прояснить хоч щось. Не варто помножувати комусь замішання.

Цікаво, про яку говорю я?

 

Відповідь: Любов без надії

згідна з afterstepom, одна справа - це те якою церква має бути, інша - те, якою вона є

 

Відповідь: Любов без надії

про ту, що була до 1991 року (на наших теренах). Коли до церкви йшли не тому що модно - а тому що відчували потребу. Тоді, коли по селах люди самі утримували церкву, незважаючи на відсутність священника.
Про ту, в яку йшли, хоч якщо хтось "донесе" - будуть як мінімум негаразди. Про ту, коли не лукавили і не виставляли напоказ набожність - про ту, де люди були чесні з собою. І відповідно вдягалися, і відповідно поводилися.
==
Ну тобто ви говорите про церкву.
А я, часто цитаючи вияви набожності на форумі - пригадую собі сучасні відвідини, особливо на великі свята. В мене перед очима стоять сучасні взірці - які я буду спостерігати у всій красі черговий раз на наступну неділю

 

Відповідь: Любов без надії

Та я з ним згідна, якщо читати окремо, поза темою. Тільки це не має відношення до того, про що говорила Аліас.

Додано через 1 хвилину

А в інші неділі те саме спостерігаєте?

 

Відповідь: Любов без надії

тобто ту, яку утримувало радянське КГБ і керувалося Москвою. Ото була церква, нє? Церква, в яку якщо священник не хотів долучитися, висилали його до Сибіру...
Слава КПРС, афтерстеп!

 

Відповідь: Любов без надії

Миху, ви нічого не чули про угкц в підпіллі???
Чи це так, старозавітні закони: око за око?

 

Відповідь: Любов без надії

Ну якщо то про підпілля - інша справа, тоді перепрошую.

 

Відповідь: Любов без надії

А ви вникніть у суть.

 

Відповідь: Любов без надії

та я вникнув.... добра церква була тоді, коли церкви були порожні (священики в Сибіру), а люди підпільно підтримували церкву - громадську організацію.

 

Відповідь: Любов без надії

Миху, церква церквою. Люди ВІРУ мали. А тепер - що не хлоп, то церква. Ви переглядали відео про Підгірці? Мені особливо сподобався вислів "ми хочемо СВОЇХ отців та єпископів, а інших нам не треба"... Люди не в Бога вірять, а в отців, магічні штучки та обряди.

 

Відповідь: Любов без надії

мова не про Підгірці - трохи про них чув.
Але мені прикро читати, коли людина, скажімо, лузгає насіння, заклавши ногу на ногу і говорить той приїхав на дорогі машині до церкви, той не так вдягувся, той тільки показує, що вірить, а той ходить до церкви, бо модно. Важко під таким кутом на себе глянути. Невже всі так зійшли на пси? Невже, отак дивлячись збоку, можна про стан душі і відносини з Богом оцінити? Шарлок Холмс, чесно, би позаздрив.... Признаюсь чесно, не люблю таке навіть слухати, при тому розумію, що люди є різні.
Тут треба розуміти одну річ. Є випробування Римом, а є мідними трубами. Церква була у підпіллі, її хотіли знищити і вона потерпала, зараз інша ситуація. Церква має зараз свободу і це також є випробовуванням . А що таке випробовування церкви? Це випробовування кожного з нас. У ті буремні часи були певно такі священники УГКЦ, які зрікалися своєї віри і переходили в іншу, зараз такої проблеми нема для священників, але є інша - маєтки і це не менш жорстке випробування, бо тяжко втриматися. Не виключаю, що напевно є такі священники, які не відреклися за совітів віри, але не витримали спокуси збагачення за рахунок пастви. І таке є. Господь пересіює нас, випробовуючи і то тре розуміти. Переконаний, хто щиро ходить до церкви, ніколи не буде займатися оцінкою інших. І ще, перш, ніж все-таки критикувати щось у церкві, то треба жити церковним життям, приймати в у цьому житті активну участь, а не просто, побачив там щось поверхнево і пішло-поїхало. То моя думка.

 

Відповідь: Любов без надії

Щиро кажучи, мене ваша реакція дивує. Мене такі слова взагалі не зачіпають. Чому? Бо вони правдиві. Проте я знаю тих, хто не є серед отих всіх "показух". Чому ж вас це так зачіпає? І невже ви не бачите того всього?

Тобто закриємо очі на все і будемо вважати, що всі хороші, а бути сліпим котятком треба постійно... Бо так легше. Цікаво, відколи це християни шукають легшого шляху?

Ну, добре. Я в церкві постійно щось робила і роблю, це мій дійсно другий дім. І я з афтером згідна. А критика потрібна, завжди потрібна. Щоби не розслаблятися.

Додано через 24 секунди

Ці слова мені незрозумілі.

 

Відповідь: Любов без надії

Не тому, що правдиві, просто користі від них "0". От сидять бабусі на лаві в церкві і шепчуться, мов той не тав перехрестився, а той не там вклонився, а той ше там шось... яка від того користь? Кожен за свою показуху відповість сам. Я ше розумію, коли там підійшов і зробив комусь зауваження, чи чогось навчив.... а так... то є скалку в чужому бачити, а свою - ні.
Є ше один варіант. Людина, знаючи свою грішність перед Богом, завжди шукає виправдання (навіть сам для себе) і породжує думки: от цей не такий, як я - їздить до церкви на дорогій машині, наступна думка: скільки знедолених можна було б накормити, або ... і т.д. тобто в думці порівнює себе такого непоганого з "гіршими" навколишніми людьми. Але... хто знає, хто в очах Бога є гірший? Може той, що нам здається грішнішим за нас не є таким грішником? Може йому Бог вже давно простив? А може я гірший від того грішника? Оця манія покритикувати кого попало мене просто гнітить. Невже свого мало?

Додано через 4 хвилини

Тут ми про зовсім різні речі говоримо... не взаємозвязані. Чому сліпі котята? Маємо Бога, Церкву.... а порівняння себе з кимось шкодить духовному життю, збиває правдивий орієнтир.

 

Відповідь: Любов без надії

Та ні, Миху, ви плутаєте плітки та обмовляння з критикою.
Хоча, в афтера й справді межа розмита.
Проте не всі, хто до нашої церкви ходять, є християнами. Ви не читали "опитування" ЛГ про сповідь? Дуже знаково.

 

Відповідь: Любов без надії

тут трохи інша ситуація. Ви є активним членом церкви. Ви бачите все, що робиться у церкві, ви можете щось поправити, що до афтерстепа, то я сумніваюся, що він підробляє дяком, чи входить у 20-ку, чи співає у церковному хорі, чи є активним у церковному житті.... Тому його критика є просто критика - без наслідків і користі, а це вже більше нагадує просто обгаджуванням (як би то по-мягше сказати).

 

Відповідь: Любов без надії

Думка Юди, до речі.
Не справа в тому, хто і на чому їде до церкви. Бог дає кожному. Справа у подвійних стандартах. У тому, що деякі люди приїжджають ЛИШЕ на свячення паски. І то лиш на момент кроплення з машини вийдуть, підставлять кошик і назад. Ще інші наберуть "води свяченої" ще до Водосвяття, бо їм лиш води треба. До церкви й не зазирнуть. Ще інші будуть розказувати дитині, сидячи біля церкви на лавці, що то нині в церкві святкують Івана Купала.
Ігноранція тотальна. І на це мовчати?

Додано через 4 хвилини

Миху, та не в афтерові справа. Справа в тому, що він таки правду говорить, хоч і згущує фарби та зачорнює. Але ж загалом - правда.

От і буде церква далі валитися, бо ми не чистимо її від гною, навпаки, ми його ще квіточками посипаємо. Най лежить, бо, може, я ще більший гній... Засмердимося тоді усі. І самі ж винні будемо...

У тому то й справа, що я одна не можу. А решта схильні ставати в захисну позицію. І мало хто буде прямо говорити, що бачить і як є. А саме це потрібно. Здорова критика! Вміння критикувати те, що любиш, бо тоді це є знак, що любов не сліпа.

 

Відповідь: Любов без надії

То я Вам поясню.

Уявімо собі людину, яка в міру різних обставин забуває про Бога. І от стається, що вона потрапляє в біду: хвороби, матеріальна скрута, все зле. Настає момент, коли до неї починає доходити, а вона починає усвідомлювати, що так далі жити неможливо і щось тре міняти у житті. То є класика навернення, хоча, можливо не у кожного так, та все ж, історія блудного сина.
То є випробування. Випробування хворобою, випробування бідністю... а є ше випробування грішми, маєтком. От живе собі людина в достатку і живе і тоді їй дається не хвороба, а гроші, чи влада. Витримає людина цю нішу? не розчинеться у грошолюбстві? То є випробування багатством.

Для церкви були випробування за радянських часів і ми знаємо які.
Свобода віросповідування принесла не лише добро. Разом з свободою прийшли і біле братство і море інших течій. Навіть сама УГКЦ у собі самій має випробування - священики, які думають про матеріальне (за совітів би таке і в голову не прийшло), розколи (Ковпак).... тобто появилися нові проблеми, які не можливі були раніше, а стали випробуванням внаслідок свободи... появилися, як каже афтерстеп, люди, які стали ходити до церкви, бо так модно - і це теж випробовування Церкви.

 

Відповідь: Любов без надії

Захотілось розплакатись...Вас каменували на церковному подвір"ї? Звідки у вас такий жаль?
Я моглаби сказати все з точністю до навпаки і завершити словами: "я знаю що кажу, повірте."
Прошу Вас - не перекладайте свій негативний досвід на когось, хто шукає, хто в душі є спраглий Бога, хоче знайти своє місце як у Церкві так і у храмі. Я вже писала в іншій гілці і повторю це знову - християнин має бути практикуючим. Його віра повинна мати зовнішній прояв. А для цього треба ходити до церкви, брати участь в СВ. Літургії. І не тільки у вишиванці з кошичком на Великдень, а кожної неділі - навіть коли дощ, сніг і мороз.