Лиза - "лизать". Во Львове Машам посоветовали "ехать туда, где Маши живут"

А я разливать буду...)

 

[FONT=&quot][/FONT] [FONT=&quot] [/FONT]
[FONT=&quot] ДЕЩО ПРО М ОВУ [/FONT]
[FONT=&quot] Вказана вище братія і підіймає в Україні так зване «мовне питання». Про нього наговорено стільки аналітичної полови, що не можу втриматися, щоб не продовжити його розгляд. Звертаю увагу на те, що його піднімають з нацменів лиш москалі та виховані ними яничари. Вірменин, грек чи українського походження грузин спокійно відносяться до спроби лінивих українців реанімувати свою мову. При цьому вони не заявляють про перешкоду держави Україна користуватися і розвивати свою національну. Просто москалі перейняли цю тактику волання у євреїв, які подібно галасували про «геноцид». Як і євреї «обходили» подібне нищення німцями циган та інших народів, не сурмили через контрольовані ними в світі ЗМІ про нищення українців голодомором, так і москалі воліють не згадувати століття силового витіснення української мови російською. Як євреї вперто не хочуть згадувати свою терористичну діяльність 40 і 50-х років під час створення своєї нинішньої держави, але злісно критикують арабів за подібне, так і москаль «бореться» з тероризмом, будучи чи не найбільшим подібним в світі. Ці два народи («великий» і «богообраний») уникають дискусії про свою поведінку серед світової спільноти і чому від них так стороняться інші «просто» народи. Вони навіть постановку цього питання пробують не допустити, видаючи його за «страшний націоналізм». А все тому, що при достатньому аналізі можна виявити причину появи цього націоналізму, який є просто захисною реакцією на агресивний шовінізм «великих» і «богообраних». Різниця в шовінізмі цих двох суб’єктів світової спільноти лиш в тому, що в євреїв він досить прихований в їхніх талмудах і діях, а в москалів - по монгольськи відвертий і грубий. [/FONT]
[FONT=&quot] А для одурілих в імперії українців я хочу сказати наступне. Наш невіглас розмірковує своїм «курячим» мозком приблизно так: «мова мені ковбаси не додає». Ось тому цей зациклений на ковбасі “ідіот” і половини вживаних ним слів не розуміє. Якщо він не зрозумів своє становище загарбника в Афганістані, по мавп’ячому називаючи себе “інтернаціоналістом”, чи називає дачею (оаза для відпочинку) місце постійної трудової повинності, то чи зрозуміє чому француз розмовляє французькою, а швед – шведською і якою мовою годиться користуватися українцю. По причині “куриності” згадуваних вже органів він і гривню продовжує називати рубльом, прирівнюючи себе до того невігласа, який і третю свою жінку називає ім’ям першої, тому що так «привик». Йому незрозуміло як згадувану вже англійську продавщицю квітів за рахунок досконалого вивчення мови вивели в «леді». По причині незнання справжньої ціни мови наш земляк тому й бідніший фінансово та духовно за англійця, який не тільки свою мову береже і поважає, а охороняє навіть і такий начебто «нековбасотворючий» символ як королівську родину. А ось мозковий центр Кремля приходить по зрівнянню з нашим невігласом до іншого висновку, тому він і бореться за збереження впливу своєї на наших теренах. Через оце «збереження» Москва продовжує тримати контроль над нашою «ковбасою». Як США опутали весь світ своїм доларом, тримаючи над ним певний контроль, так і Москва через «общепонятный» старається тримати так звану зону свого впливу. Тому ми в однаковій мірі рубаємо гілку, на якій сидимо, коли невігласьки зраджуємо своїй і валюті і мові, міняючи їх на іноземні. Але, якщо панічну зраду гривні ми відчуємо наслідками фінансової інфляції, то чи дійде до нашого невігласа дія культурної інфляції. Але це буде зрозумілим небагатьом моїм землякам в силу вказаної «куриності» у всіх інших. Тому останнім я пораджу хоча б записати зразок вимови їх суржика на диктофон і уважно послухати. Ота м’ягка вимова «л» черкащанина чи полтавчанина зовсім не стикується з жорсткою російською мовою. Це був як приклад, а узагальнено можна сказати так – наш український мовний двигун призначений для роботи на іншому бензині ніж «нечорноземний», тому наша вимова російської є часто неприродна і відштовхуюча в частині звукової естетики. Мовна пастка не така вже й проста і по іншим причинам. Колись її відчули австрійці, коли спочатку з квітами зустрічали єдиномовні гітлерівські війська, а потім, в часи окупації їх території «легендарной и непобедимой», гірко про це шкодували. По шляху австрійців ідуть тепер не раз хвалені мною попередньо білоруси. Тактично вони зараз попереду українців, але стратегічно вони все більше залазять в досить неприємну ситуацію. Мову свою вони майже повністю здали, дармовий газ теж буває як той сир в мишоловці. Чому ж Росія так щедра для них? Відповідь дуже проста – головний стратегічний супротивник в москалів поки що (лиш далі проявиться подібний їм амбітний Китай) на заході. Проблема протистояння невідбувшогося «3-го Риму» і Європи не вичерпалася. Отже можлива чергова бійка, в очікуванні якої Кремлю потрібен зм’ягчаючий буфер, в ролі якого були під час 2-ї світової війни Україна і Білорусь. Якби не останні, Росія понесла б набагато більше збитків. Тому Білорусь (ментально зовсім не агресивний народ і що вони знаходять спільного з росіянами одному Богу відомо) може черговий раз мати повід тужити по спаленим селам, зруйнованим містам і знищеному населенню. Так що «мовна проблема» не така вже й проста. А відносно потреби реанімації нашої «солов’їної», то я би пояснив вживаючим іноземний сурогат так – як би не було гарним зовні і достатньо розрекламованим польсько-голландське яблуко, але для мене є добрішим своє рябеньке, навіть з червоточиною. І незалежно оцінити ситуацію в «мовному питанні» я довірив би німцю В.Далю, в силу його освіченості та шляхетності, а волання від пройдисвітів типу Азарова я сприймаю як крик того злодія, який теж кричав «Держи вора”. Просто ці Азарови хочуть, щоб чергові талановиті Гоголі навіть через зневагу до нього прославляли “великий и могучий на мат русский язык”. [/FONT]

 

Ні, скоріше тому, що правильно сформовано мотивацію. У нас - ні. Нам нав"язують. А неповинні, бо це злочин в першу чергу протии української.

Висновки дивні робиш, от і натякаю))

 

Я тебе добре розумію)) [OFFTOP]А кажуть що західняки з східняками не можуть порозумітись)))[/OFFTOP]

 

Хорошо. Тогда, для завершения спора, сформулирую свою точку зрения на проблему.

Мне кажется, что вокруг украиноязычного обучения создано напряжённое общественное мнение, не имеющее отношения к действительному существу проблемы. Т.к. то, что вполне работало при советской власти, вдруг объявляется совершенно невозможным сейчас.

Такие общественные настроения первоначально формировались по политическим мотивам, однако сейчас система стала самоподдерживающейся: дети дома слышат, как это жутко и невозможно (пресловутый "настрой на учёбу"); а с таким настроем у детей плохо идёт обучение, и потому родители убеждаются, что это "жутко и невозможно", о чём потом говорят друг другу и у себя дома.

Убедить вас, конечно, не смогу (кого и когда интернетные перепалки убеждали?); но, надеюсь, заставлю задуматься об этом аспекте проблемы.

 

Коньяк? С удовольствием))) Может уже пора встречать весну?

 

Йдіть)) Це може й допомогти - при такому однобокому погляді на питання, до речі попіл містить достатньо поживних речовин))
Вибач, Дункане, може чим образила - але ти дивишся на питання виключо з власного стільчика. А це ніколи не давало никому змоги бути об"єктивним.
До зустрічі.

Господи, да я раз 20 говорила о том, что настрой в обществе негативно влияет на изучение языка))) Ну конечно. я согласна. Только вот ПРИЧИНЫ настроя, очевидно, в моём и Вашем сознании разнятся. И если тут, на форуме, мы только мыслями делимся, то в реальности что-то с этим нужно делать. От того, что Дункан остракизму предал все существующие проблемы - они не растаяли...


Всем приятного общения

 

а я училась в русской школе - но то же самое могу сказать о своем знании украинского языка. и литературу для удовольствия читаю, и перевожу монографии в случае надобности.
но вот мыслить и излагать свои мысли - мне проще на русском. по одной простой причине - у меня нет активного использования разговорной украинской речи. как бы там ни было, но изучение литературы дает и обогащает словарный запас, а не примеры его применения и использования.

навіть зараз існує багато таких людей, мешканців не тільки сел, але й міст.

 

А ты со мной пообщайся поближе - сразу украинская речь потечет рекой))))

 

щось не помічала за тобою бажання спілкуватися зі мною суто українською мовою:p

 

Не везе, не везе нам з жінками-політиками. От з журналістками везе. Часом слухаєш на якомусь політ-шоу і думаєш: „І де воно таке премудре взялося? І як воно вміє ті речення закрутити, що й не відразу не розкрутиш, хоч ти й не проффесор?”

А з політичками не везе. Часом слухаєш тих народних пустомеликів і думаєш: „І де ж воно таке пришелепувате взялося?” Хоч бери та й у ВР самих журналісток вибирай, а тих – на кухню, на кухню! Як мудрий Дон нам заповів.

Ага, про Дона. Не знаю, чи він читав те посланіє, яке йому сотворила провідна революціонерка зі „Свободи” Ірина Фаріон. Бо хоча лист і замаскований під лист до президента, але складений так, щоб скидатися на чергове яйце, пожбурене у лютого ворога.

Вже перша фраза насторожує: „Товаришу Янукович!” Якщо після цього адресат не шпурнув листа у кошика, то неодмінно зробить це після наступної фрази: „значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України”.

Але то ще не все. Авторка посланія розгорнула перед Януковичем справдешній горор по-донецьки: „Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі”.

Мовляв тремти, запроданцю! І тебе поглине! Колись нардеп Поживанов ляпнув, що аварії на шахтах Донбасу – то кара за підтримку Януковича. На це нардеп Сухий грозився відірвати Поживанову яйця. Цікаво, чи він ще не телефонував до пані Ірини.

Та дісталося не тільки Дону, але й регіоналам загалом, яких авторка любовно охрестила таким лагідним дипломатичним виразом як „охвістя”, адже вони „агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв”.

І щоб уже остаточно добити: „Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших підножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне... Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніалізму”.

Яка мета цього патетично-лайливого листування Очевидно, що така маячня може тільки відбити будь-яке бажання Януковича спілкуватися з так званою галицькою інтелігенцією. Тим більше подібний лист не викличе у шахтарів та „засимільованих хохлів-плебеїв” симпатії до галичан.

Але на цьому полум’яна патріотка не заспокоїлася і, озброївшись перукою та плакатом, на якому виписано, як мають правильно звучати українські імена, рушила на дитячі садки. Похід депутата обласної ради старанно фіксували телекамери. Щоб знав народ, які мужні бої веде „Свобода” за рідну солов’їну.

Розпочалася та історична акція з того, що пані Ірина знайомилася з дітьми і прицмокувала коло кожного імені, аж поки... Аж поки не пережила стрес! Хлопчик, який назвався Вітя, щоправда, тільки злегка зачепив патріотично стурбувану душу високої гості: ”Вітя? Ну, може, якось бути... від біди”, – зі смутком змирилася вона.

Але далі був жах. Дівчинка Ліза! Реакція пані Ірці була блискавична! „Що це таке Ліза? Колись моя дочка показала мені журнал, на якому було написано „ЛИза” і спитала, що це означає. Я сказала, що це очевидно від слова лизати!”

Що крім морозива лизала наша пані Ірця, вкрито туманами здогадок. Але спеціально для філолога Фаріон зазначу, що Ліза, а повне ім’я Єлизавета, не таке вже й страшне. Ну, можна, звичайно, кликати дівчинку, як у Нечуя-Левицького Лисаветою, але тоді здрібніле звучатиме хіба Лиска. Зовсім по-коров’ячому. А проте в українській історії знаємо не одну Єлизавету – це донька князя Ярослава і знаменита меценатка та засновниця Київського братства Єлизавета Гулевичівна.

Але ж окрім агента Кремля Лізи до дитячого садка проник ще один підлий манкурт Міша! Пані Ірині аж подих перехопило! Це ж яке неподобство! Який такий Міша? Має бути Михайлик. І тут її чекало нове розчарування. Вона запитала у дітей: „Діти, як вам краще подобається Михайлик чи Міша?” Але несвідомі й національно непідковані діти хором вигукнули: „Міша!”

„Катастрофа!” – заломила руки висока гостя і звела очі до стелі. Якби вона була японкою, то зробила б собі харакірі. І ввійшла б до історії як нардеп Лілія Григорович, яка хотіла спалити себе, делікатно покропившись розведеним бензином.

Замість показового харакірі на дітей чекала лекція. Діти дізналися, що Оленці, яка посміла назватися Альоною, слід негайно „пакувати валізи і виїздити до Московії”. А дівчинка Маша мусить знати, що це „форма не наша і нехай вона їде, де ті Маші живуть”.Лиха доля не оминула й Пєтю. Він теж „мав би звідси забратися”. А Вова? „Вовчики, – виявляється, – живуть тільки в лісі, вони сіренькі, мають чотири лапки і хвостик. А Володимирки ходять на двох лапках”. При цьому не уточнила, куди подівся хвостик. І де та страшна Московія знаходиться.

Відгуки читачів на появу в інтернеті одкровень Ірини Фаріон зводяться до одного: це „не вкладається у здорову логіку і свідчить про не повну психічну адекватність”(Василь Расевич).

Однак не все так просто. Проблема, звісно, є. Це проблема з українською мовою, яка у нас функціонує явно у викривленому вигляді. Хтось може собі уявити диктора ОРТ чи НТВ, який неправильно наголошує російські слова? У нас це нормальна річ: одИнадцять, чотИрнадцять... Мова так званої україномовної реклами взагалі жахає. А хтось може уявити собі, що у Росії в дитячому садку до дитини звертаються Мыхайлык, Васылько чи Олэнка? А уявити дитячий магазин у Москві під назвою „Ивасык-Тэлэсык”?.. От і я не можу. А в нас є і „Антошка”, і „Льова”.

Зрештою, у моєму дитинстві у букварику можна було натрапити на фрази типу „Мама кличе Мишу”, бо українські букварі перекладалися з російських. На жаль, більшість питомо українських здрібнілих форм імен було зросійщено. Зосталися тільки галицькі, та ледве чи їх прийме решта України: Влодзьо, Дзюньо (Володимир), Лесик, Олько (Олександр), Орко, Орцьо (Орест), Стефко, Фуньо (Стефан), Місько (Михайло), Дорко (Теодор), Нуся (Ганна), Ярка (Ярина, Ярослава), Данка (Данута, Богдана), Ренька (Рената), Руся, Рося (Роксоляна) і т. д.

Тобто учити культури називання треба, але не маленьких дітей, а значно більшеньких, а ще краще їхніх батьків. Читач, який підписався „криворожанин” підтвердив це: „Позиция правильная, а форма-нет. Не нужно было при детях говорить о чемоданах, но это дело родителей этих детей, хотят пусть подают в суд, а не урода Колісниченка. Он (если бы мог) живьем бы ел тех детей, которые УЖЕ говорят на украинском родном языке. Все она правильно говорит, но не в том месте”.

Не в тому місці, не тими словами і не за адресою. Досить було повісити плакат і провести виховну роботу з вихователями. Але чи має право говорити щось про культуру мови особа, яка каже по-кучмівськи „дякуємо вас діти", а ведмедика називає „медведиком”?

 

А от давай, сходимо на каву, тай перевіримо))) Може я вже змінився:o:rolleyes:

 

не питання. запрошуй

 

А зараз переходимо у приват))) А то тут занадто багато великих вух))))

 

Да, есть смысел организоваться.

 

давай после ИХ праздника?