Літургіка року

Ви праві, це стан, коли нема вже що казати... Бог все знає і нема слів.

 

7 серпня - успіння Святої Праведної Анни, матері Богородиці​

​

Праведна Анна, мати Богородиці, була дочкою священика Матфана і дружини його Марії, з коліна Левіна, роду Ааронового.

Святий праведний Іоаким, син Варпафіра, був нащадком царя Давида, якому Бог обіцяв, що від насіння його нащадків народиться Спаситель світу.

Подружжя, Іоаким і Анна, жили в Назареті Галілейському. Вони не мали дітей до глибокої старості і все життя тужили про це . Їм доводилося переносити презирство і насмішки, тому що в той час безпліддя вважалося ганьбою. Але вони ніколи не нарікали, і тільки гаряче молилися Богу, смиренно сподіваючись на Його Волю.

Одного разу, під час великого свята, дари, які праведний Іоаким взяв до Єрусалиму для принесення їх Богу, не були прийняті священиком Рувімом, котрий вважав, що бездітний чоловік не може приносити жертву Богові.

Це дуже засмутило старого, і він, вважаючи себе найбыльш грішним серед людей, вирішив не повертатися додому, а оселитися на самоті в безлюдному місці.

Його праведна дружина Анна, дізнавшись, якого приниження зазнав її чоловік, стала в пості та молитві скорботно просити Бога про дарування їй дитини.

У пустелі, постуючи на самоті , про те ж просив Бога і праведний Іоаким. І молитва святого подружжя була почута - їм обом Ангел сповістив про те, що народиться у них Донька, яку благословить весь рід людський.

За велінням Небесного Вісника, праведні Іоаким і Анна зустрілися в Єрусалимі, де, за обітницею Божу, у них і народилася Донька, наречена Марією.

Святий Іоаким помер через кілька років після введення в храм Благословенної своєї Доньки, у 80-річному віці. Свята Анна померла у віці 70-ти років, через два роки після нього, провівши свої останні роки при храмі, поруч з Донькою.

Імператор Іустініан II (685-695; 705-711) збудував храм на честь Анни, бо праведна Анна явилась його вагітній дружини. Тіло і покривало (мафорій)Праведної Анни були перенесені до Константинополя.

 

14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковія, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. З цього дня розпочинається «спасівка» — піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак.

---------- Додано в 15:00 ---------- Попередній допис був написаний в 14:59 ----------

Свято Маковія називається в народі святом першого Спаса, медовим Спасом – другий, яблучний Спас, святкують 19 серпня – або Спасом на воді, Спасом водяним. Хворі пропасницею купалися в цей день у річці, бо вода на Маковея вважається цілющою.

---------- Додано в 15:01 ---------- Попередній допис був написаний в 15:00 ----------

Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. На Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а також пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого.

 

Свято Преображення Господнє.​

​

Для багатьох хрещених та ніби і віруючих людей свято Преображення зводиться на жаль до народної традиції свята - Яблуневого Спаса, хоча ми всі розуміємо, що ні яблука, а ні виноград до цього свята відношення не мають. Просто колись ще в Старому Завіті всі початки плодів приносили до храму для благословення. Люди раніше старались жити з Богом, а звідси виникали різні звичаї, які відображали такий спосіб життя. Земля приносить плоди по промислу Божому, а людина на знак подяки приносить їх у храм. Тому всі ці фрукти, які будемо посвячувати після літургії, в духовному розумінні ніяк не пов’язані з Преображенням, просто вони дозрівають до цього свята. Тому ми повинні зрозуміти, що освятити плоди – фрукти, а потім їх з’їсти, це не є найголовнішим у цьому святі, бо саме це применшує правдиве значення духовного торжества, яке переживає Свята Мати Церква.

Пригадуємо собі слова з книги Буття 1:26 «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу». Людина своїм гріхом заплямувала образ і подобу Божу. Тому приходить у цей світ Ісус, Син Божий – щоб повернути первозданну природу кожному із нас. Господь приймає тіло людини, щоби уподібнитися нам у всьому, крім гріха.

 

Сьогодні свято Преображення Господнього, або Яблучний Спас.
Це свято церква називає другим Богоявленням. Відзначають його з четвертого століття, коли цариця Олена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала на горі Фавор храм на спомин про велику подію.

За Біблією, Ісус Христос разом зі своїми учнями піднявся на вершину цієї гори і почав молитися. Під час молитви його лице просяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим і блискучим, як світло. У блаженному сяйві Він здійнявся на небеса й почули його учні голос Всевишнього, який сповістив, що Ісус є намісником Бога на землі. Саме це і переконало їх у надприродній місії Христа. Звідси й назва свята — Преображення Господнє.

У народі це свято більше відоме як Яблучний Спас. Цього дня колись одягали білий одяг, брали великодні кошики з плодами саду й городу та пишні букети з колоссям жита або пшениці і вирушати до церкви святити все те, що дала мати-земля: яблука, виноград, груші, горох, картоплю, огірки, помідори тощо.

Освячення у цей день різних плодів символізувало розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.
Також у день Преображення Господнього існував звичай дарувати плоди бідним та вбогим і щедро ділитися новим врожаєм з родичами, сусідами, щоб на наступний рік був щедрий врожай. Звичаю цього дотримувалися настільки суворо, що, коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, то людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися.
Звичайно, спостерігали цього дня і за погодою, бо вона віщувала погоду восени і взимку. Підмічали: «Якщо день сухий, то й осінь буде суха, якщо дощ – то й осінь буде дощова. Ясно — зима буде сувора».

А ще у давнину казали: «Який день на другий Спас, такою буде й Покрова».

---------- Додано в 17:17 ---------- Попередній допис був написаний в 17:15 ----------

Просімо Всемогутнього Бога, щоб Він по своїй великій любові дарував і нам таку ласку, щоб ми з вами могли преобразитись, як апостоли та споглядати свого Спасителя у Небесній славі.

 

Ви сказали, те що я думала сказати.Нічого не добавлю, лиш приєднаюся і привітаю усіх!
Кому ляблучка?

 

Сьогоднішній уривок Євангелії (Єв. – Мт.17, 14-23) містить дуже чітку формулу до одужання - прийти до Господа з вірою в молитві та пості. Здається простіше простого, от тільки ми ще досі залишаємося "родом невірним і розбещеним". Бажаю всім і собі одужання.

 

Єв. – Мт. 72 зач.; 17, 14-23.

14. Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, 15. каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.» 17. «Роде невірний та розбещений», – відповів Ісус, – «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!» 18. Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті. 19. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?» 20. Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. 21. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.»

---------- Додано в 00:46 ---------- Попередній допис був написаний в 00:40 ----------

Що є неможливе у людей, можливе у Бога!

 

Дякуємо Тобі, Господи, за те, що наш український народ ніколи не був окупантом і нікого в ярмі не тримав, бо що людині з того, коли весь світ здобуде, а душу свою занепастить?
Хоч і тернистий шлях випав на долю України, але втім наше щастя, бо через вузькі ворота входять до Царства Небесного. Ми живі сьогодні, розумійте народи, і ще не вмерла Україна, бо з нами всемогутній Бог, який запевнив нас: Я з вами по всі дні, аж докінця віку!
О. Ігор Цар.

 

Успіння Пресвятої Богородиці​

​

Прадавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві виявив своє особливе значення передусім в нашому літургійному році. Наш церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його відкриває празник Різдва Пресвятої Богородиці, а замикає Її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: "Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Присно Діви Марії".

Хоча празник Успіння нагадує нам про сумну подію смерті, і все ж таки він належить до радісних празників. Богослужіння празника Успіння повне радісних і веселих пісень. В цей день Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до життя вічного, вічної слави Свого Сина, та що з Її Успінням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку. Тож погляньмо на Її чудесне Успіння та на установлення празника Успіння.

Чудесне Успіння Пресвятої Богородиці

День смерті Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успіння, бо Її тіло після смерті не зазнало зітління, але разом з душею було взяте до неба. Ми не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це Євангелія нічого не згадує. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів та узгоджена позиція святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніша записана згадка, що говорить про смерть Пресвятої Богородиці, подана в творі, який у Західній Церкві відомий як "Перехід Святої Марії", а на Сході той самий твір має назву "Слово про Успіння Святої Богородиці". Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця ІІ-го або початку ІІІ-го століття, а інші ставлять його аж на кінець VI-го століття.

З цього твору довідуємося в подробицях про святе й чудесне Успіння Пресвятої Богородиці. Ось його коротка історія: Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і сповістив від імені Її Сина Ісуса Христа час Її переходу до вічності. На день Її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Фоми. Божа Мати виявила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії біля своїх батьків і свого обручника св. Йосифа. Сам Ісус видимо в супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гімнів на своїх плечах занесли Її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека Апостол Фома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гробницю відкрили, то Її тіла там вже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер всі зрозуміли, що Вона воскресла і з тілом і душею була взята на небо.

Від початку VI-го ст.. храм Успіння в Гетсиманії починає собі приписувати, що в ньому знаходиться гріб Пресвятої Богородиці. А храм на Сіоні стали вважати місцем її Успіння. Однак по сьогодні історики не висловили нічого певного - ні про місце її смерті, ані про місце її гробу. Одні доказують, що Вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять, що в Ефезі, куди і мав її забрати з собою св. Євангеліст Іван Богослов.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефезького Собору 431 року, який підкреслив догму про її Богоматеринство. В творах св. Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Св. Епіфан Кипрський (†1403) пише: "Хай досліджують св. Письмо і не найдуть там свідоцтва ані про смерть Марії, ані про те, що Вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що Вона похована чи не похована. І коли Іван перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв з собою Пречисту Діву".

В IV-му столітті починають церковні письменники, на основі передання, писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це св. Григорій з Тур (†594), а на Сході єрусалимський патріарх Модест (†634), який перший мав проповідь про Успіння, св. Андрій Критський (†712) та св. Іван Дамаскін (†749). Два останні св. Отці мали по три проповіді про Успіння.

Під кінець VII-го і початку VIII-го ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на Її чудесне Успіння, але і на Її вознесіння на небо з тілом і душею. Найбільш цікаве і речове свідоцтво про Успіння подає св. Іван Дамаскін. Він у своїй другій проповіді про Успіння, посилаючись на до сих пір нам невідому "Історію Євтимія", де говориться, що після того як Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву в честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царгороду, то хотіла там зложити тіло Пресвятої Богородиці. З цією справою вона звернулася до єрусалимського патріарха Ювіналія (†458), який тоді якраз був на Халкидонському Соборі (451 р.). Він переказав її звернення про те, що після створення гробу для Апостола Фоми там не знайдено тіла Божої Матері. Замість тіла він прислав Пульхерії, похоронну ризу Пресвятої Богородиці. Останнім автором на Сході, що зібрав усю традицію про Успіння, є візантійський церковний письменник Никифор Калліст Ксантопул (†1335).

У святого Івана Дамаскіна ясно виступає віра в нанебовзяття Пресвятої Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей про її Успіння він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівочість при своїм Народженні, зберіг і її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, які Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір Бога".

В нашому Богослужінні на день Успіння відбивається вся традиція і віра Церкви перших століть у Її чудесне Успіння і нанебовзяття з тілом і душею. "В молитвах вічно чуйну Богородицю — каже кондак празника — і в заступництвах непохитне уповання гріб і смерть не затримали, бо її як Матір Життя переставив до життя Той, Хто вселився в її дівоче лоно". "Ангели творять хор з Апостолами і з острахом глядять на Ту, що від життя переходить до Життя, і яка родила Творця життя". Св. Церква радіє Успінням Богоматері, бо в небі Вона за нас заступається. "Ти в Різдві зберегла Дівочість — каже тропар празника — а в Успінні не оставила світу, Богородице, і перейшла до життя будучи Матір'ю Життя. І молитвами Твоїми визволяєш від смерті душі наші”.

 

http://www.youtube.com/watch?v=7MztXtFTd74

П.С.Сьогодні зачитано відомий уривок про Марту та Марію. О мені подумалось... протиставлення пікування про земне та Слово Боже. І водночас сьогодні день Тієї, яка в собі свято поєднала це протистояння. Великий приклад до того, щоб учитися.

 

Отець на Проповіді так і сказав - Вона поєднала земне і Небесне!
Ще цікавий і повчальний момент з Проповіді - Марта звернулася до Ісуса -“Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.” Роздуми- до кого ми звертаємося зі своїми скаргами в першу чергу? До родичів, сусідів, друзів...Марта звернулася до Христа, подавши нам приклад, що не повинні зі своїми проблемами відразу бігти до людей. В першу чергу - до Господа. Важко звичайній людині осягнути Велич Божу.

 

Цікава думка!!!! Ніколи досі не бачив цього в історії про Марту і Марію!
Дякую!

 

Ця думка з сьогоднішньої Проповіді. Церква Матінки Божої Неустанної Помочі.

 

ще раз про

Успіння Пресвятої Богородиці

​

Успіння - це кінець земного життя Пресвятої Владичиці нашої Богородиці й перехід її у життя небесне, вічно блаженне. І ось настав час, коли мало настати успіння Божої Матері. Палало безліч свічок. Святі апостоли зі співом оточили любовно прикоашений одр, на якому лежала Пречиста Діва Богородиця. В якусь мить приміщення наповнилось сліпучим свілтом божественної слави, перед котрим померкли всі палаючі лампади; верх приміщення щез у променях неосяжного сяйва і зійшов сам Цар Слави, Христос, в оточенні безлічі ангелів, архангелів та інших небесних сил з праведними душами праотців і пророків. Побачивши Сина, Божа Матір зраділа й вигукнула: "Звеличає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій Богові, Спасові Моєму, що забирає на смиріння рабу Свою!"

 

"Трудно багатому ввійти в Небесне Царство." Але при цьому: “У людей це неможливо, Богові – все можливо.”
Нехай ніщо не володіє в житті нами понад Боже.

 

«Серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя»​

Іва́н Хрести́тель, Іван Предтеча, Йоан Хреститель, Йоан Предтеча, Іоан Предтеча, Іоан Хреститель — пророк, мученик, після Діви Марії найбільший святий. Про пророка Господь Ісус Христос казав: «Серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя». Іван Хреститель прославляється Церквою, як «янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас».

​

Перше і друге знайдення голови Івана Хрестителя

Цар Ірод Антипа наказав на бажання дочки Іродіяди Саломії під час бенкету відрубати голову св. Іванові Хрестителеві. Аж через 300 літ відкопали її в полі за Божим об'явленням два монахи. Це було першим віднайденням голови св. Івана Хрестителя.

Потім монахи передали її на зберігання вбогому гончареві. Врешті цей скарб один єретицький священик залишив у печері в Емесі. Згодом у тій печері поселилися правовірні ченці. Їхньому ігуменові Маркелові уві сні явився св. Іван і сказав: «Бог дарує вам мене», вказавши, де шукати голову. Так відбулося друге віднайдення голови св. Івана Хрестителя.


Мощі

З 1673 року срібна скринька з кісткою правої руки Івана Хрестителя зберігається в каплиці бережанського замку (Бережани, Тернопільська область). Згідно з легендою, туди вони потрапили з Антіохії (нині місто Антакіе в Туреччині), куди їх свого часу доставив апостол Лука.

 

Вітаю усіх, хто носить ім"я Марія, на честь Різдва Пресвятої Богородиці, адже завтра саме цей день!

З читань на день завтрашній:

І трішки інформації:

 

Різдво Пресвятої Богородиці​

​

​

У невеличкому Галілейському місті Назареті жила літня подружня пара - Іоаким і Анна. Обоє були праведні і благочестиві. Святе подружжя Іоаким і Анна довгий час були бездітними і плакали про те, що у них немає дітей. Одного разу Іоаким у велике свято приніс в Єрусалимський храм дари Господу Богу. Але священик не захотів прийняти дарів Іоакима, тому що він був бездітний, а діти вважалися благословенням Божим.

Тим часом дружина його, що залишалася вдома, теж почула, що первосвященик в храмі відмовився прийняти їх дари через бездітність. Вона дізналася також, що чоловік її, засмучений і плачучий, пішов у пустелю, і сама заплакала. Анна пішла у свій сад, сіла під деревом лавровим, зітхнула і, глянувши на небо повними сліз очима, помітила вгорі, на дереві, гніздо, в якому пищали маленькі пташенята. «Навіть птахи мають дітей, а у нас немає такого щастя у старості», - подумала Анна.

Раптово їй з'явився ангел Господній. Він сказав: «Ти зачнеш і народиш Дочку, благословенну, вище всіх. Через Неї отримають благословення Боже і всі земні народи. Через Неї буде дано всім людям Порятунок. Ім'я їй буде Марія».

У той же самий час ангел з'явився в пустелі і Іоакиму. Він сказав: «Іоакиме! Бог почув твою молитву, і Він даруватиме тобі Свою благодать. Твоя дружина Анна зачне і народить тобі Дочку, яка буде радістю для всього світу. Ось тобі знак, що я говорю тобі правду: йди до храму до Єрусалиму, і там, біля Золотих воріт, знайдеш свою дружину Анну, якій я сказав те ж саме ».


-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Ну що ж браття і сестри? У Сихові празник....

 

ПРАЗНИК ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО ХРЕСТА​

​

"Величаємо Тебе, життєдавче Христе,
і почитаємо хрест Твій Чесний,
що ним Ти спас нас від неволі вражої"
(Величання на утрені празника).
​

"Почитання святого Господнього хреста, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні про святий хрест, — це одна з найважливіших сторінок почитання Бога-Чоловіка... Знак святого хреста, роблений на собі, це один з найстарших звичаїв християн".

Святий хрест це вічно живий символ безконечної Божої любови до нас, грішних, символ Христової жертви, символ нашого вікуплення і спасення, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Віддаючи честь святому хресту, ми віддаємо честь Христовій жертві, мукам і смерті. Кладучи на собі знак святого хреста, ми кожного разу визнаємо свою віру в нашого Спасителя.

Східна Церква так високо почитає святий хрест, що встановила в його честь аж кілька празників у році. Найбільший празник у честь святого Господнього хреста — це празник Всесвітнього Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста. Тож погляньмо на історію його установлення та на різні обряди воздвиження.
ІСТОРІЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже давніх празників, але, як історія знайдення святого Господнього Хреста, так й історія встановлення празника покриті серпанком різних легенд і тут нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння святому хрестові, яке буває в Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про зміст свята та про що говорить сама назва празника; ВОЗДВИЖЕННЯ, що значить ПІДНЕСЕННЯ, тобто окремий урочистий обряд почитання і прослави святого хреста.

Історики Східної Церкви назагал погоджуються, що передусім дві події сприяли встановленню цього празника: віднайдення святого Господнього хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII столітті.

Встановленню празника Воздвиження передувало віднайдення святого хресного дерева, на якому помер Ісус Христос. Християнська традиція передала нам кілька різних легенд щодо віднайдення святого хреста, з яких аж три приписують це святій Єлені († к. 330), матері цісаря Костянтина Великого. Віднайдення святого хреста мало бути в 326 році.

Історики, які згадують про віднайдення святого хреста, нічого не говорять про його перше воздвиження відразу після віднайдення, що оповідає нам побожна традиція. Грецька Церква відзначає пам'ять віднайдення святого хреста 6 березня. Цей церковний празник у Пролозі має назву: "Віднайдення Чесного Хреста, що його віднайшла блаженна Єлена". Латинська Церква святкувала цю подію 3 травня, але при реформі празників за папи Івана XXIII у 1960 році це свято викреслено з церковного календаря.

Початок празнику Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресення, який збудував святий Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого святого хресного дерева. Під час воздвиження народ багато разів просив: "Господи помилуй". Відтоді Східна Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресення 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході, це повернення святого Господнього хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 році здобув Єрусалим і забрав Господній хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через чотирнадцять років цісар Іраклій (610-641) після перемоги над персами відшукав святий хрест і приніс його до Єрусалима, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення святого хреста. Відтепер празник має назву "Всемірне — це є всесвітнє — Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста". Оскільки празник Воздвиження нагадував про Христове розп'яття і смерть і прирівнювався до Великої п'ятниці, то від найдавніших часів свята Церква наказувала в цей день дотримуватися строгого посту.

Воздвиження належить до 12 великих празників нашої Церкви і має один день перед- і 7 днів попразденства. Субота й неділя перед і після Воздвиження мають назву суботи й неділі перед і після Воздвиження, бо в ці дні Апостол і Євангеліє говорять про святий хрест.

Крім празника Воздвиження, наша Церква віддає честь святому хресту ще в Хрестопоклонну неділю. Цього дня, як і на Воздвиження, на утрені відбувається винесення святого хреста і поклоніння йому, але без обряду воздвиження — піднесення, яке є тільки на празник Воздвиження.

7 травня Східна Церква вшановує пам'ять "Явління знамена Чесного хреста на небі в Єрусалимі". За святого Кирила Єрусалимського 351 року в часі П'ятдесятниці на небі з'явився святий хрест, що сягав від Голготи аж до Єлеонської гори.

У нашому церковному календарі маємо ще 1 серпня "Проісхожденіє Древ Честнаго хреста", що значить винесення, похід чи процесія з частинкою хресного дерева, яку в цей день з процесією переносили з царської палати в Царгороді до храму святої Софії. Тут було окреме поклоніння святому хресту, подібно як у Хрестопоклонну неділю. Починаючи від 1 серпня через два тижні кожного дня святе хресне дерево носили містом, щоб його освятити й відвернути всякі недуги. Цей празник установлений у Царгороді в IX ст. внаслідок різних недуг і пошестей, що звичайно з'являлися в серпні.