Літургіка року

http://www.youtube.com/watch?v=GCKghbZy_ZA

 

Неділя всіх святих українського народу.



​

З давніх-давен усі народи вшановують пам'ять великих людей: геніїв науки і політичних діячів. А щоб руйнівна сила невмолимого часу не стерла про них пам'ять, то видатним людям ставили пам'ятники, робили погруддя, на яких викарбовували їх імена і подвиги, якими вони прославилися, живучи на землі.

Однак, на світі живе незлічена кількість героїв, пам'ять про яких не зникає із занепадом цивілізацій, а навпаки, з плином часу все більше зростає. Це – святі.

Святий Іван Богослов в Об'явлені пише: «Великий натовп, перелічити який ніхто не міг. Від імені кожного народу і племені, які стояли перед престолом і Агнцем, одягнені в білі одежі, із пальмовим віттям у їх руках. Вони викликували гучним голосом: «Спасіння Богу нашому що сидить на престолі, Агнцеві» (Одк. 7.9-11). Цей численний натовп – це святі, які своїм праведним життям на землі вибілили свою небесну одежу і удостоїлися найпочеснішого місця в небі – біля самого престолу Божого.

Святий апостол Павло прирівнює їх до великої кількості свідків, яких Бог зберіг для нас, щоб ми наслідували їх життя, осягнули досконалість: «Часу не вистачить мені, коли схочу розповідати про Гедеона, Самсона, Давида, Самуїла та пророків і всіх тих, хто загинув у муках, зазнавав наруг та бичувань, кайданів і в'язниць, їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допит. Вони вмирали, забиті мечем. Тинялися в овечих та козлячих шкурах, - збідовані, гноблені, кривджені. Вони блукали пустелями, горами, переховувалися в печерах та земних вертепах» (Євр. 12.32-35).

Серед тієї кількості святих є й українські.

Часу не вистачить, коли хотів би розповісти про Володимира Великого і всіх засновників і просвітителів Русі; Антонія Печерського і його послідовників та всіх інших українських святих. Тих, хто зрікалися світу, посвячувалися на служіння Богові, склали обіти досмертної чистоти, добровільної убогості і абсолютного послуху. Тих, хто постійно молилися, терпеливо зносили всі труднощі, які зустрічали на життєвому шляху. Тих, які монашою рясою закрилися від світу, стали засновниками монашого життя на своїй землі.

Важко знайти слова для звеличання о.Йосафата з Волині і йому подібних, які відмовилися від почесті і багатства, стали мучениками за святу єдність. Життя мого не вистачить, щоб описати подвиги їх, святість українських мучеників і священомучеників, що стали жертвами комуністичного режиму: о.Миколу Конрада, Володимира Прийму, о.Миколу Чарнецького. Апостолів ГУЛАГУ: о.Миколу Цегельського, о.Петра Вергуна. Всіх, розстріляних на площах і спалених у крематоріях. о.Василя Величковського, о.Климентія Шептицького, о.Северина Бараника і всіх, хто не витримав катувань і помер при допитах у слідчих ізоляторах. Заморожених у вічній мерзлоті, закатованих у підземеллях, всіх, хто зник у таборах смерті, померлих з голоду у казахстанських степах, всіх досмертних каторжників у Сибіру. Тих, які були світилами катакомб і вчителями новачків у час підпілля, монахів і монахинь, які ще не проголошені святими, а лише занесені до списків проголошення блаженними. о.Андрея Шептицького, о.Йосифа Сліпого, о.Володимира Стернюка, о.Филимона Курчабу, о.Євстахія Смаля, о.Павла Дмуховського, о.Григорія Будзінського, о.Порфирія Чучмана, о.Макара Греня, о.Левицького, о.Розумійка, о.Гуглевича і тисячі тисяч тих, що своїми молитвами освятили майбутні покоління, які народжуються на українській землі. Книг не вистачило б, якщо хотів би описати про ревність і відданість Богові вбогих духом і чистих серцем, які жили на землі, однак не відзначалися званням, освітою, хитрістю, гордістю, а мали чисте, мов кришталь, серце і все життя прожили з Христом. Розмовляли з Ним через ревну молитву, постійне читання Святого Письма і роздумування про муки Христові. Всі вони ще за життя стали Божими дітьми, а після смерті прикрасою Престолу Непорочного Агнця.

Якщо ми вникнемо в історію святих українського народу, то переконаємося, ще з давніх-давен наша земля була колискою християнства, школою випробовувань для праведників, Голгофою для мучеників.

Приклад. Двадцятого травня 1951 року, під час пересилки у Воркуту у час ранкової переклички ув'язнених, на площу вивели десять сестер монахинь із різних монаших згромаджень. Вони були одягнені у сорочки, босі, хоч температура була нижчою ніж сорок градусів. Раптом старшина конвою голосно крикнув: «Товариші, увага! Ми зібрали вас сьогодні, щоб дати можливість побачити ворогів Батьківщини і насолоджуватися муками тих, які стали зрадниками свого народу». Потім він підійшов до Божих слугинь і скажено прокричав: «Відречіться Христа – і я дарую вам життя!» Всі в'язні стояли непорушно. Ніхто з них не знав, що буде далі. У відповідь на погрози сестри почали співати побожні пісні. Енкаведист скаженів від несподіванки. Розгніваний підходив до кожної ув'язненої. Одну шарпав за волосся, іншій плював у лице, а іншу копав і кидав на сніг. Коли йому це набридло, він випустив собак і нацькував на них. Але сталося чудо. Пси ліниво наблизилися до монахинь, лестилися біля них, лизали їх заморожені ноги. Через деякий час вони відступили кілька кроків назад і почали вити, дивлячись вгору. Побачивши таке чудо, в'язні голосно закричали: «Ганьба! Смерть більшовицьким катам!» Боячись повстання, енкаведисти припинили тортури і відпустили майбутніх святих. Якщо хто з присутніх зацікавився цією історією, хай побуває у Рогатині, що на Франківщині, і запитає у тих, які пережили ці нечувані тортури і залишилися живими до сьогодні.

Ієромонах Студитського уставу, Порфирій Чучман (більш відомий у народі, як отець Петро з Дори), повернувся із заслання калікою. Він був так сильно похилений до землі, що не бачив обличчя перехожих. Ніхто із монахів не знав причини його горя, не міг пояснити, чому святий не переодягається у присутності братів. Коли він помер, біля його домовини плакали монахи і говорили: «Горе нам, нещасним», бо дізналися, що причиною страждань їх духовного наставника був чорний хрест на його плечах, випалений паяльником при допитах.

Брат Микита – монах цього ж чину – у 13 років покинув своїх батьків і подався в гори. В печері біля села Матків на Турківщині він прожив кілька десятків років. Оскільки важкі каторжні роботи на заслані підірвали його здоров'я, в дні глибокої старості, він дозволив жителям навколишніх сіл збудувати для себе скит, який швидше був захистом від вітру, ніж від тріскучих морозів. Із розповіді близьких йому людей, які дізналися про його аскетичне життя. Проживаючи на горах, схимник пережив невимовні труднощі. Живився намоченим зерном, лісовими горіхами, сушеними грибами. Він не покидав печери навіть у тріскучі морози. Часто печеру завівало снігом, часом тижнями не приймав їжі. Він був людиною молитви, бо відмовляв кожного дня близько ста вервиць.

Отець Розумійко, ЧСВВ, на засланні відморозив ноги. Згодом кинулася гангрена. Щоб врятувати життя, лікарі сказали, що йому потрібна ампутація. На такі слова слуга весело усміхався і говорив:

«Я не дозволю цього зробити. Ці рани – це медалі, подаровані мені самим Богом. Я хочу померти таким, яким прийшов на світ».

Якщо, дорогий брате, ти бажатимеш детальніше дізнатися про життя українських святих, то вдайся до історії Католицької Церкви. З її сторінок дізнаєшся про життя тих, хто мав силу виганяти злих духів, творити чуда. Ти дізнаєшся про постників, затворників, проповідників, страстотерпців і преподобних, яких зростила українська земля. Всі вони стали святими, бо палко любили Бога, постійно розмовляли з Ним через ревну молитву і читання Святого Письма. Ці люди знали молитву за ворогів і постійно відмовляли її. Вміли любити, прощати, молитися за інших, знали напам'ять Заповіді Божі і заховували їх. Вони жили з Христом через Євхаристію, добрі діла і милосердні вчинки. Зігріті теплом Його любові і батьківським благословенням, постійно ходили Божими дорогами. Дорогий брате! Ти теж можеш стати святим, якщо будеш побожно жити і наслідувати чесноти тих, які своїми молитвами збудували Боже Царство на землі.

А, може, коли слухаєш розповіді про вчинки святих, станеш сумніватися у правді цих невигаданих історій. Та в глибині душі подумаєш: «О, нечувана жорстокість! Як Бог може домагатися таких нечуваних знущань від тих, які присвятили Йому все своє життя». Якщо думаєш так, то це означає, що ти глибоко помиляєшся у своїх поглядах і засвідчуєш про свою низьку духовність. Тебе не цікавить поранений Бог, який постійно подорожує поруч із тобою і на плечах несе хрест, зроблений із людських гріхів. Люди, які вмирали за віру, добровільно вибирали мученицьку смерть за Христа. Воліли померти в муках, ніж образити Його хоч би одним гріхом. Часто у нашому житті ми чуємо нарікання серед вірних: «Я не створений для святості, бо мушу використати все, що дарує мені доля». Можливо, таке нарікання проникло і в твоє особисте життя. Можливо ти не помітив, як випадково опинився серед тих, яких світ занадто приваблює своїм оточенням. Не падай у відчай. Господь чекає тебе і кличе до святості.

Якщо, дорогий брате, світ занадто приваблює тебе і ти почуваєш себе пригніченим земними труднощами і віддаєш перевагу земним речам, живеш у гріхах і не можеш вирватися з їх тенет, то не оправдовуй себе тим, що не маєш сили волі подолати ті труднощі і тому не можеш стати святим. Бо, щоб стати святим, вистачить зробити лише один перший крок в напрямі Неба і дотримуватись обраного шляху. Знай, що в Небі є багато святих, які до навернення грішили так, як і ти, а може й більше. Тому уповай сильніше. Могли вони – зможеш і ти. Святі молилися до Господа і перемагали. Вірили в Нього, і Він допомагав їм. Тому роби тепер те, що вони робили колись, - і будеш там, де вони перебувають, - в Небі. Амінь.

 

ПРАЗНИК СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА
​

"Днесь радісний празник засяяв усім країнам:
прецінна пам'ять премудрих і верховних апостолів Петра й Павла"
(Стиховна вечірні празника).​

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім'я Симон на символічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути скалою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Христового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Христа. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра "первородною вівцею із стада доброго Пастиря".

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольської діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп'яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золотоустий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: "Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп'ятий стрімголов". Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти.


СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жертви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єдиний з апостолів, хто мав кращу освіту та з народження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його навертає і покликає на апостола по дорозі до Дамаска. Після свого навернення з гонителя християн він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. "Павло був вовком, — каже святий Йоан Золотоустий, — і став ягням. Був терням і став виноградом. З ворога став другом, з бур'яну — хлібом... Хулитель став богословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником" (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був безбоязним проповідником правди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ставить меж жертовности. Він відбуває великі місійні подорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповідник, добрий організатор, але й як визначний богослов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

 

Святі не ті хто робить, щось надзрозуміле чи надзвичайне, святі - це ті, хто прийняв Господа у своє серце, та у своє життя.
З Неділею усіх святих українського народу!

 

Маючи таких святих Покровителів, покладаємся на Їхню підтримку. Нехай Вони будуть для нас і прикладом і надією.
Всі Святі українського народу, моліть Бога за кращу долю для нашої стражденної землі! За подолання гріху розбрату, пустоти, відчаю, гніву, моліть Бога за нас грішних! Моліть Господа, щоб наша ненька - Україна, повстала з духовної руїни і засяяла на її видноколі Зірка Волі і Миру!

 

5-та Неділя по Зісланні Святого Духа​

​

...не давайте місця дияволу.
Не засмучуйте Святого Духа...

Розважання з Літургії Слова недільного читання про «Гадаринських біснуватих» Мт.8(28-34)​

Навіть нам віруючим не хотілось би вірити в існування Диявола та його Сил, тим більше в те, що кожен день нашого життя є змаганням з силами тьми. Завжди відрадніше вірити в Сили Добра і Світла та радість у Вічності.
Злі духи не були від початку створені злими. Маючи розум і вільну волю вибору, своєю гординею відділилися від Бога.
Зло є там, де нема Добра. Тьма є там, де нема Світла. Одне і друге – там де нема Бога. Це місце – «відалене... і тьми кромішньої... де плач і скрегіт зубів»
Так само бачимо що діється і з людьми. Злих і впертих людей, які бажають жити за своїми правилами, недобрими звичками і нехтуванні Божими правилами любові посуває щораз далі в опануванні демонічними силами і навіть загроза смерті не може їх спинити.
В новітній епосі Благодаті звільнення-відкуплення нас Жертвою Спасителя, злі духи діють дуже скритно і підступно.
Біси – завжди сильні тільки нашою безпечністю і самовпененістю.
...не давайте місця дияволу!
Що дає йому місце: зло, несправедливий гнів, ненависть, п`янство, сквернослів`я, заздрість, ненависть, скупість, грошолюбство, блуд, нечистота, лукавство, брехня... – всі людські пороки.
Вже перебування в цих пороках і втішання ними є біснуванням.
«Хто робить гріх, той від диявола, бо диявол зачинател гріха»

Христос є нестерпним для диявола і бісів, де є Бог – вони не можуть там перебувати. Це насамперед говоримо про наше серце і душу.
Наш духовний меч – Слово Боже, щит – віра, як цілковите довіряння себе в покорі-послусі Господеві.
Кращий засіб поборювати злих духів – в молитві і пості.
Впертість людини, як риса характеру – вже може відкривати цій людині незахищеність. Гордим і впертим – Бог противиться.
Впертість у злому сприяє щораз більшому входженні бісів, які поступово опановують душу людини.
Людина стається невільником гріха і демонізму.
Це зазначено, як одна з ознак останніх часів, коли злі будуть робитися щораз злішими, а добрі, щораз будуть більше освячуватись, чуваючи у Господі.
Поділ з поширенням прірви і визначеності місця до вічності визначається вже тут і зараз, і цей поділ є справа чеснотливості, віри і відданості Господу – життя кожного.
У Блаженного Єроніма є таке повчання – думай і роби постійно що небудь добре, щоб диявол завжди знаходив тебе у благій занятості.

 

Тут дуже добре і ярко промовлено про Читання 5-ї Неділі
http://vimeo.com/26623046
http://www.youtube.com/watch?v=UOHGGL84njc

 

Cьогодні Неділя зцілення розслабленого - Мт. 29:1-8

Дуже гарний уривок, який чітко показує, що саме нас розслабляє і позбавляє сили, і це не тілесні болячки, розслабляють нас інші хвороби - наші гріхи і прогрішення, наші образи і заздрощі, що роз`їдають з середини. Крім того вказує нам з чого починається одужання. Власне не з пігулки, точніше не з пігулки для тіла, а з ліку для душі.Бажаю всім і в першу чергу собі не закривати вуха, відкритися на любов, не бичувати себе, а прийняти звернене до кожного з нас "Встань і ходи!"

А всіх Оль, Олюсь, Олічок З ДНЕМ АНГЕЛА!
​

 

Що означає служба в церкві? Бо я там більше пів-години не можу вистояти, не розумію що відбувається.

 

31 липня 2011 року​

Неділя 7-а по Зісланні Святого Духа. Пам'ять Святих Отців шести Вселенських Соборів.
Св. муч. Якинта, що в Амастиді.
Св. муч. Еміліяна.​

​

Святий Якинт

Святий Якинт жив у IV ст. Погани вбили його за те, що він не хотів поклонятися поганським божкам і сокирою порозбивав ідолів. Якинт загинув мученицькою смертю за Христову віру в місті Амастриді у Малій Азії.

Святий Еміліян

Святий мученик Еміліян, слов'янин, постраждав за Христа під час царювання імператора Юліана Відступника (361-363). Бажаючи відновити в Римській імперії культ язичницьких богів, Юліан розіслав по всіх областях указ, згідно з яким всіх християн мали стратити.

Святий Еміліян був рабом місцевого градоначальника і таємним християнином. Обурений жорстоким указом, святий Еміліян проник в язичницьке капище, розбив молотком статуї ідолів, перекинув вівтарі і світильники і вийшов, ніким не помічений. Незабаром язичники виявили, що капище було розгромлене. Розлючений натовп став бити одного селянина, який випадково проходив поруч. Тоді святий Еміліан голосно крикнув, щоб не чіпали безневинної людини, і сказав, що сам поруйнував капище. За наказом сановника святого Еміліяна довго і нещадно били, а потім засудили на спалення. Кинутий в багаття, він не загинув, але полум'я обпалило багато тих язичників, що стояли навколо. Багаття загаснуло, святий Еміліян ліг на догораюче вугілля і з молитвою віддав свій дух Господеві († 363).


Послання ап. Павла до Римлян 15, 1-7

Браття, ми, сильні, мусимо немочі немічних носити, а не самим собі догоджати. Кожний з нас нехай намагається догодити ближньому на добро, для збудування. Бо й Христос не сам собі догоджав, а як написано: Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість і утіху, про які нас навчає Писання. Бог же терпеливости й утіхи нехай дасть вам, щоб ви між собою були однієї думки за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.



Євангеліє від Матея 9, 27-35

В той час, як Ісус виходив звідти, слідом за Ним ішли два сліпці, кричачи: Сину Давидів, помилуй нас! І коли Він увійшов до хати, приступили до Нього сліпці, і Він спитав їх: Чи віруєте, що Я можу це зробити? — Так, Господи! — вони Йому відповіли. Тоді Він доторкнувся до їхніх очей, кажучи: Нехай вам станеться за вашою вірою. І відкрились їхні очі. Ісус суворо наказав їм: Глядіть, щоб ніхто не знав про це. Та вони, вийшовши, розголосили про Нього чутку по всій країні. Як вони виходили, привели до Нього німого, що був біснуватий. Коли ж Ісус вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: Ніколи не бачено в Ізраїлі чогось подібного. Фарисеї ж говорили: Він виганяє бісів князем бісівським. Ісус обходив усі міста й села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства та виганяючи всяку хворобу й недугу.



Зачарована нитка

Максим справді був дивним хлопцем; любив спати з розплющеними очима й поринати в сни. Передусім у школі, коли урок не надто цікавив його. Вчитель, який вважав його розумним, але ледачим хлопцем, одного дня роздратовано сказав йому:

– Про що ти думаєш, Максиме? Чому такий неуважний?

– Намагаюся уявити собі, що робитиму, коли стану дорослим, – відповів хлопчик.

– Це зовсім тобі не потрібно, – сказав учитель. – Ліпше старайся втішатися своїм чудовим і безтурботним віком і вір, що юні літа минатимуть поволі.

Максим не зрозумів слів учителя. Не любив чекати. Взимку, коли їздив на ковзанах, не міг дочекатися літа, щоби поплавати. А коли наставало таке довгоочікуване літо, бажав, щоби якнайшвидше прийшла осінь. Бо хотів збирати гриби в близькому лісі.

Максим мав подругу Марійку, трохи молодшу за нього, яка жила в будинку навпроти. Коли бачив, як вона бігала з розвіяним вітром волоссям й усміхалася великими блакитними очима, думав: «Коли виросту, одружуся з нею… Чому я вже не дорослий?»

Коли хтось запитував Максима, чого прагне найбільше, він відповідав:

– Я хотів би, щоби час минав швидко…

Бруно Ферреpо, "Фіялка на Північному полюсі", Свічадо, 2009

 

Думаєте чиясь мотивація "вистояти" вас більше надихне, ніж власна?
Я своїй доці, коли їй було 5 рочків на таке питання, як ваше, відповідала:" Ти до друзів ходиш у гості?.." Продовжувати не треба було.
А на пояснення всього Богослуження є багато літератури і не лише дитячої.

 

А як називається?

 

Для мене, Служба Божа, це як гостина, в якій Сам Господь зустрічає нас і приймає. Це так, як з найближчими - ми їх маємо щодня, щодня з ними спілкуємося, а вони спеціально для нас готують найкращу гостину і чекають коли ми прийдемо. Звичайно, це дуже умовно, але на моє відчуття приблизно так
І ще, Богослужіння - це відкладення суєти, це молитва у спільноті, яка має велику силу. Богослужіння - це Божий Дарунок для нас, якщо ми вміємо Його прийняти і знати, що з Ним робити. Богослужіння - це можливість Вічності уже сьогодні. Це відпочинок і розрада.Ц е притулок для загубленої душі, і віднайдення себе через Ісуса.
Богослужіння, це не обов*язок, це зустріч з найкращим, найвірнішим, наймилішим Другом і Батьком.
Так думаю і відчуваю.

 

Не знаю... Я наприклад, не маю таких відчуттів , що я ходжу до Бога в гості по неділях... Він постійно зі мною, де б я не був...
Більше схильний до того, що п.Пері написала:

Для мене Богослужіння це можливість почути Слово Боже, бути у спільності, в ламанні хліба і в спільній молитві з іншими віруючими:
Дiї.2:42
І вони перебували в
науці апостольській, та в спільноті
братерській, і в ламанні хліба, та в
молитвах.

Якось мав розмову зі своєю знайомою на рахунок того для чого ходити в церкву. Вона казала, що їй нема потреби ходити в церкву, бо Бог і так всюди і Він може і дома їй сказати те, що говорить на Службі в неділю.
Я розумів, що то не так, але не став її переконувати. А пізніше Бог пригадав мені епізод з Хомою. В мене виникли два питання- де був Хома, коли Ісус вперше з"явися був апостолам, чому його не було серед усіх інших? І ще одне питання, чому Ісус не з"явився також і Хомі особисто, а тільки тим які були вкупі?
Направду, спільність віруючих має велику силу, Господь по-особливому являється людям, котрі зібрані в Його Ім"я!

 

А я от сильно відчуваю, особливо останні місяці. Я відчуваю те, про що завжди мріяв відчувати здавна, будучи у церкві.

 

Що саме відчуваєте?

 

Що ви маєте наувазі?

Коли я просто у церкві(приміщені), чи підчас Служби?

 

Під час Служби, звичайно.

 

Відчуття плачу - не розпуки чи розпачу, а відчуття, викликане усвідомленням: що Ісус зробив для мене і що я зробив для Нього? Усвідомлення своєї нікчемності і слабості.
Відчуття радості за те, що Господь дає.
Відчуття подяки і відчуття жалкування за свою поведінку.
Відчуття Божої величі. Відчуття віддачі себе в Божі руки і відчуття болю за себе...
Відчуття любові. Відчуття мук совісті.
Глибокі відчуття....

 

То запитання на цілу тему...

Миху,....

- +10000!
...і слів тут не стане....